Радянська держава в роки НЕПу (1921-1928)

Дипломная работа - История

Другие дипломы по предмету История

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РАДЯНСЬКА ДЕРЖАВА В РОКИ НЕПУ (1921-1928)

 

ПЛАН

 

1. Утворення СРСР: національні інтереси і культурна революція

2. Cоюз робітників і селян

3. Політична боротьба

4. Кінець непу

1. УТВОРЕННЯ СРСР: НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ І КУЛЬТУРНА РЕВОЛЮЦІЯ

 

Союз Радянських Соціалістичних Республік виник 30 грудня 1922 р. відповідно до договору, який обєднав Російську Радянську Федеративну Соціалістичну Республіку (РРФСР) з Україною, Білорусією та Закавказькою федерацією. Утворення СРСР завершило довгий та неймовірно складний процес, коли після іноземної інтервенції, вдалих і невдалих спроб самовизначення та обєднання окремих республік в рамках федерації, форми якої змінювалися в залежності від обставин і співвідношення сил, Російська імперія поступово розповзалася по швах.

Право на самовизначення, визнане в Декларації прав народів Росії, в перші роки радянської влади здійснювалося по-різному через особливості умов життя кожної нації. Багато що залежало від географічного положення, значення для нової держави даного регіону, міжнародного оточення, масштабу національного руху. /Деякі народи - поляки, фіни, литовці, латиші, естонці - завоювали свою незалежність в основному завдяки підтримці європейських країн, які прагнули уберегтися від більшовистської зарази за допомогою кордону, спорудженого па західних околицях Росії. Інші авгономії виявилися менш міцними, наприклад українська. Будучи справжньою експериментальною лабораторією противників радянської влади, зробивши ставку почергово па переможену Німеччину, далеку Францію і Польщу, яка щойно програла Росії, і, що найголовніше, будучи найбільш багатою частиною Російської імперії, Україна втратила незалежність, здавалося отриману після Брест-Литовської угоди. Білорусія, навпаки, дуже бідна, де національний рух перебував у зачатковому стані, набула статусу суверенної республіки з розрахунком на те, що вона, з одного боку, покаже зразок зближення з Росією, до якого всі інші республіки віднеслися без натхнення, а з іншого -допоможе здобути Литву. У лютому 1919 р. на зїздах Рад Білорусії та Литви з ініціативи місцевих більшовиків, переважно росіян, був проголошений союз двох республік. Це дозволяло зробити Литву, яка завжди прагнула до незалежності, частиною штучно створеної білорусько-литовської спільноти, де більшість населення благоволила до Росії (білорусів там було набагато більше, ніж литовців). Здійсненню цього задуму перешкодила Польща, яка окупувала дані території.

Коли більшовики прийшли до влади, ситуація в Закавказзі була складною не тільки через міжнаціональні конфлікти, відмінності в релігії, культурі, економічних інтересах, але й через близькість Туреччини до кордонів Грузії та Вірменії. Одностороннє рішення центральної влади віддати Туреччині, згідно з Брест-Литовським договором, Батум, Каре і Ардаган спричинило відділення Закавказзя. 25 квітня 1918 р. була проголошена Закавказька республіка. Через місяць вона розвалилася під тиском національних розбратів на три незалежних держави, кожна з яких очолювалася певною політичною партією: меншовиками - в Грузії, дашнаками - у Вірменії, мусаватістами - в Азербайджані. Влітку 1918 р. вірменська та азербайджанська незалежність були втрачені на кілька місяців внаслідок наступу турецьких військ. Грузії вдалося відстояти свою свободу завдяки підтримці іноземних держав: спочатку Німеччини (договір з нею був підписаний 28 травня 1918 р.), потім - Англії. До 1920 р. внутрішній і міжнародний стан змушували більшовиків до обережності у відносинах із Закавказзям. Наприкінці громадянської війни відхід англійців із цього економічно багатого і тому життєво важливого для Радянської держави регіону дав можливість більшовикам знову його завоювати. Азербайджан був завойований дуже швидко: в квітні 1920 р. пробільшовистсько налаштований Військовий революційний комітет позбавив влади мусаватистський уряд і закликав Росію на допомогу. Такий прийом став згодом розхожим. Він полягав у тому, що завжди і скрізь знаходилися більшовики-інородці, які бажали союзу з Росією і яких центральні власті вважали партією революційної законності. Від їхнього імені Червона Армія виступала проти прихильників незалежності. Доля Вірменії була остаточно вирішена тільки в листопаді 1920 р., оскільки оголошенню її Радянською республікою заважала боротьба за владу в Туреччині. Протягом цього часу (1920 р.) меншовистській Грузії вдавалося зберегти свою автономію. 7 травня вона навіть підписала із РРФСР договір, який визнавав незалежність Грузії. Підписання договору свідчило про тимчасово несприятливе міжнародне положення для центральної більшовистської влади, яка вела війну з Польщею. До того ж грузинський уряд набув певного міжнародного авторитету та симпатію європейських соціалістів. Проте, Грузія відчувала подвійний тиск: зсередини з боку грузинської компартії (секретна стаття договору від 7 травня змушувала грузинську державу узаконити її діяльність), і ззовні, з боку Кавбюро (Кавказьке бюро) і Червоної Армії, яка знову захопила Баку і підійшла до кордонів Грузії. 12 лютого 1921 р. під приводом припинення міжнаціональних конфліктів між грузинами та вірменами Червона Армія вступила в Грузію і 25 лютого в Тифлісі була проголошена радянська республіка.

В історичному ланцюгу вдалих або невдалих спроб самовизнач