Радянська держава в роки НЕПу (1921-1928)
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
я і національними традиціями, породив би нову культуру - пролетарську за змістом і національну за формою (Сталін). Це передбачало вкорінення і проникнення національних комуністичних партій у місцеві умови; знищення культурних традицій несловянського населення, все більша одноманітність умов життя і соціальних структур; перевага окремих мов і культур за рахунок інших, щоб не допустити обєднань навколо національних рухів (наприклад, татар і казахів); послідовну інтеграцію місцевої промисловості в державну.
У 1921-1922 рр. більшість національних комуністичних партій були вичищені від підозрілих елементів. У Туркестані місцеві партійні організації втратили 75% комуністів, в Грузії 38%, у Вірменії 27%. Росіяни становили 55% від числа тих, хто вступив до компартії України у 1922 р. У 20-і роки заохочувалося поповнення політичних кадрів за рахунок місцевого населення. Результати такої політики незабаром проявилися на Україні (в 1927 р. 72% керівників були українцями), в Білорусії, на Кавказі. У Середній Азії вони відчувалися менше (у 1929 р. місцеві жителі становили лише 16% партійної адміністрації Узбекистану).
У той же час, бажаючи знищити традиції несловянського населення, центральні власті почали активно боротися законодавчо і на практиці з пережитками феодального і первісного ладу. Ряд декретів встановлював мінімальний вік для вступу в шлюб, необхідність згоди нареченого і нареченої, відміняв калим, викрадення нареченої, багатоженство, левірат. У противагу релігійним і світським судам створювалися народні суди. Центральні власті спробували - правда, без особливого успіху - залучити молодь і жінок до громадських організацій (комсомол, жінвідділи), щоб розірвати пута сімї та звичаїв. Що стосується релігії, то до мусульман спочатку відносилися з більшою терпимістю, ніж до православних. У грудні 1917 р. уряд гарантував мусульманам, що їх не будуть переслідувані, як при царському режимі. їм надавалася свобода віри і гарантувалася недоторканість культових споруд і предметів, що підтверджувалося республіканськими конституціями у 1922-1923 рр., за якими служителі культу наділялися рівними з усіма правами. Однак у них нічого не говорилося про антирелігійну пропаганду. Проте, у другій половині 20-х років власті змінили свою позицію: конфісковували майно, що належало мечетям і медресе, у 1927-1928 рр. знищили традиційні суди і склепіння законів звичайного права, почали закривати медресе. Розпочавши загальний наступ на релігію, культурні і соціальні традиції, успадковані від минулого, центральні власті провели справжню революцію в писемності (десятки тюркських мов перейшли па латинський алфавіт), розширили мережу шкіл, сприяли поширенню друкованих органів на місцевих мовах. За всіма цими заходами переховувалася й політична підоснова: крім впровадження нової ідеології і пролетарської культури, переслідувалася мета розвитку однієї народності (башкирів, каракалпаків, чий діалект отримав статус літературної мови, киргизів, що адміністративно відділилися від казахів, хоча в культурному відношенні вони складали єдине ціле) за рахунок інших (татар, казахів, узбеків), чиє стрімке зростання викликало побоювання у центру.
Нарешті, союзний уряд здійснив важливу сільськогосподарську реформу (в Узбекистані, наприклад, 66 тис. бідних сімей отримали 320 тис. га землі). Була введена зрівняльна система розподілу води, організовані комітети бідних селян, яким належало вести класову боротьбу на селі.
Звичайно неп вважається періодом культурної, ідеологічної, соціальної та економічної розрядки між двома дуже напруженими епохами. Загалом ця оцінка є вірною, хоч і з деякими обмовками, для більшої частини країни, де відбувалися незначні і поступові зміни. Для несловянського населення, і зокрема для мусульман, особливо з 1925 р. неп був періодом худжума (наступу по всіх фронтах) в рамках спільної стратегії розриву з минулим. Нова влада прагнула до одноманітності і хотіла вирівняти різні рівні розвитку регіонів всередині СРСР.
Започатковані у 1921 р. поступові і помірні зміни сприяли розгортанню суперечливої культурної політики, яка поєднувала репресії по відношенню до ухильницьких ідеологій з відносним нейтралітетом стосовно художньої творчості і літератури (звичайно, не антимарксистських за змістом) і як і раніше примусовою освітою маси, менш догматичною, але, як зясувалося незабаром і менш ефективною.
6 червня 1922 р. декрет визначив компетенції Главліту (цензура), зобовязаного здійснювати попереджувальний і репресивний контроль за ворожими випадами проти марксизму і культурної революції, за пропагандою національного та релігійного фанатизму, поширенням помилкових відомостей і порнографії. Наступного року до Главліту додався Главрепертком для контролю за репертуаром театрів. Наприкінці серпня 1922 р. 160 діячів культури, яких було визнано особливо активними контрреволюційними елементами, за наказом ДПУ були вислані з СРСР або відправлені у Сибір. У перші роки непу особливих репресій зазнали священнослужителі. 23 січня 1918 р. радянська влада обнародувала закон про відділення церкви від держави і школи від церкви, згідно з яким церква вже не була юридичною особою, не мала права на власність, права отримувати субсидії і вести навчання в державних і приватних школах. Вона могла безкоштовно користуватися культовими спорудами і предметами, а також вільно відправляти релігійні обряди, якщо вони не порушували громадсько?/p>