Радянська держава в роки НЕПу (1921-1928)
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?ький і Бухарін складали праву опозицію) і в установах, що займалися плануванням. Економісти Держплапу розробили план помірного промислового зростання, де темпи накопичення капіталу співвідносилися з темпами зростання сільськогосподарського виробництва в рамках непу. Зі свого боку економісти з ВРНГ на чолі з Куйбишевим запропонували план більш швидкого зростання (135% за пять років), заснований головним чином на вірі в ентузіазм радянських людей і па положеннях економіста Струміліна, що розробив теорію, згідно з якою задачею більшовиків було перебудувати економіку, а не вивчати її. Немає такої фортеці, яку більшовики не могли б узяти штурмом... Питання темпів промислового зросту вирішується за допомогою людської волі.
На пленумі ЦК, який відбувся з 4 по 12 липня 1928 р., сталося зіткнення різних точок зору. У промові Сталіна, опублікованій лише через кілька років, підкреслювалося, що політика непу зайшла у глухий кут, що озлоблення класової боротьби пояснюється все більш відчайдушним опором капіталістичних елементів, що селянству доведеться витратитися на потреби індустріалізації. Останнє з цих положень Сталін запозичив у Преображенського, не прийнявши, однак, ні обмовок, ні сумнівів останнього. Проте, у своїх резолюціях пленум не пішов за Сталіним. Бухарін за його власним висловом прийшов у жах від висновків, які, як вій вважав, доведуть країну до терору, громадянської війни і голоду, був упевнений, що Сталін буде маневрувати з метою добитися переваги на наступному пленумі і вирішив перенести полеміку в маси. Раніше піхто, навіть делегати VI конгресу Комінтерну (Москва, 17 липня -1 вересня), не були інформовані про розбіжності в керівництві партії. ЗО вересня Бухарін публікує в Правді Замітки економіста, в яких викладає економічну програму опозиції. Згідно з автором статті, криза в країні була викликана ущербністю планування, помилками в політиці ціноутворення, дефіцитом промислових товарів, неефективністю допомоги сільськогосподарській кооперації. Курс ще можна було змінити, але тільки за рахунок певних поступок селянству (відкриття ринків, підвищення закупівельних цін на хліб, а при необхідності і купівля хліба за кордоном). Таким чином, Бухарін виступав за повернення до економічних і фінансових заходів впливу на ринок в умовах непу. Створювати колгоспи належало тільки в тому випадку, коли вони виявлялися більш життєздатними, ніж індивідуальні господарства. Індустріалізація необхідна, але тільки якщо вона буде науково спланована, провести її треба з урахуванням інвестиційних можливостей країни і в тих межах, в яких вона дозволить селянам вільно запасатися продуктами.
Незважаючи на високий науковий рівень, стаття Бухаріна викликала мало відгуків. Тим часом Сталін, передбачливо не розкриваючи імен (хто б повірив, що Бухарін або голова Совнаркому Риков стоять на чолі небезпечного ухилу?), виковував міф про опозицію праворуч, про небезпечний ухил у партії, кінцева мета якого - створення умов для реставрації капіталізму в СРСР. У листопаді 1928 р. пленум ЦК одноголосно засудив правий ухил, від якого відмежувалися Бухарін, Риков і Томський. І цього разу вони керувалися бажанням зберегти єдність партії. Пригрозивши відставкою, добившись незначних поступок, вони все ж в імя збереження єдності партії проголосували за сталінські резолюції, які суперечили їх принципам про необхідність наздогнати і перегнати капіталістичні країни завдяки прискореній індустріалізації і розвитку величезного соціалістичного сектору в сільському господарстві. Така поведінка лідерів опозиції, по суті справи, закріплювала їх поразку. Взявши фактичну участь в одностайному голосуванні в Політбюро і ЦК, які засудили все ще анонімний правий ухил і схваливши нову лінію партії, вони не могли висловлювати свої думки без ризику бути звинуваченими в двоєдушності і фракційності. Протягом кількох наступних тижнів права опозиція втратила два бастіони: московську парторганізацію, перший секретар якої, прихильник Бухаріна Угланов, був знятий із свого поста, і профспілки. VIII зїзд профспілок, порушивши обіцянку ввести семигодинний робочий день, схвалив сталінські речі про прискорену індустріалізацію. Вплив голови профспілок Томського було значно послаблено введенням у президію пяти сталінців (в тому числі Кагановича) і встановленням більш жорсткого контролю Політбюро над керівництвом профспілок. Бажаючи попередити можливу угоду між опозиційними угрупованнями, Сталін, нарешті, вирішився видворити засланого в Алма-Ату Троцького за межі СРСР.
Проте, ліва опозиція, ослаблена розрізненістю її активістів і розгублена у звязку з прийняттям нової лінії партії - на перший погляд близької лівій ідеї, - небезпеки більше не являла. Коли Троцький зважився (21 жовтня 1928 р.) закликати комуністів усіх країн на боротьбу з планами Сталіна, Політбюро, скориставшись цим, звинуватило його в створенні нелегальної антирадянської партії. 21 січня 1929 р. Троцький був висланий у Туреччину. У той же день, у пяту річницю смерті Леніна, Бухарін повторив свою концепцію, опублікувавши статтю в Правді, присвячену Політичному заповіту Леніна. Він показав різницю між ленінським планом кооперації - мирним, поступовим і добровільним внаслідок справжньої культурної революції -і сталінським проектом колективізації, заснованим на примушенні. Висновок: третьої революції бути не повинно. Призначе