Радянська держава в роки НЕПу (1921-1928)
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
на, як і Замітки економіста, для обізнаного читача, ця стаття не викликала особливої реакції Сталіна. А ось повідомлення, які зявилися наступного дня, що 11 липня 1928 р. мали місце контакти Бухаріна і Сокольникова з Каменєвим, значно підірвали престиж лідерів опозиції. Тепер вони повинні були пояснюватися перед ЦКК і вислуховувати обвинувачення в дворушництві і фракційності. Квітневий пленум ЦК партії 1929 р. завершив розгром нарешті публічно викритої опозиції. У ході його засідання, яке відкинуло останню пропозицію правих (дворічний план, задуманий з метою поліпшити становище у сільському господарстві), Сталін в не опублікованій тоді промові затаврував минулі та нинішні помилки Бухаріна: від ного опозиції Леніну в 1915 р. до підтримки куркуля.
На XVI партконференції (квітень 1929 р.) опозиція вже не виступала проти пятирічного плану у варіанті, запропонованому ВРНГ, який передбачав колективізацію 20% селянських господарств протягом пяти років і прискорену індустріалізацію. Незабаром Бухарін був знятий з посади головного редактора Правди, а потім (3 липня) усунений від керівництва Комінтерном. На чолі профспілок став Шверник. Риков подав у відставку з поста Голови Раднаркому. ЦКК зробила загальну перевірку і чистку рядів партії, яка за кілька місяців призвела до виключення 170 тис. більшовиків (11% партскладу), причому третина з них - із формулюванням за політичну опозицію лінії партії. Протягом літа 1929 р. проти Бухаріна та його прихильників розгорнулася рідкісна за своєю силою кампанія в пресі. їх щодня звинувачували у посібництві капіталістичним елементам та у змові з троцькістами. На листопадовому пленумі ЦК повністю дискредитована опозиція піддала себе публічній самокритиці. Бухарін був виключений із Політбюро.
У той час, як у вищих ешелонах влади один за одним розгорталися епізоди боротьби прихильників і противників непу, країна все глибше й глибше занурювалася в економічну кризу, яка посилювалася непослідовними заходами, в яких відбивалося бродіння в керівництві і відсутність певної політичної лінії. Показники сільського господарства в 1928-29 р. були катастрофічними. Незважаючи на цілий ряд репресивних заходів по відношенню не тільки до заможних селян, але й в основному до середняків (штрафи та увязнення у разі відмови продавати продукцію державі за закупівельними цінами, в три рази меншими, ніж ринкові), взимку 1928-29 р. країна отримала хліба менше, ніж рік тому. Обстановка в селі стала дуже напруженою: друк зазначив біля тисячі випадків застосування насильства по відношенню до офіційних осіб. Поголівя худоби поменшало. У лютому 1929 р. в містах знову зявилися продовольчі картки, відмінені після закінчення громадянської війни. Дефіцит продуктів харчування став загальним, коли власті закрили більшість приватних лавок і кустарних майстерень, кваліфікованих як капіталістичні підприємств,.. Підвищення вартості сільськогосподарських продуктів призвело до загального підвищення цін, що відбилося на купівельній спроможності населення, зайнятого у виробництві. В очах більшості керівників, і насамперед Сталіна, сільське господарство несло відповідальність за економічні труднощі ще й тому, що в промисловості показники зростання були цілком задовільними. Однак уважне вивчення статистичних даних показує, що всі якісні характеристики: продуктивність праці, собівартість, якість продукції - йшли по низхідній"!. Цей насторожуючий феномен свідчив про те, що процес індустріалізації супроводжувався неймовірною розтратою людських і матеріальних ресурсів. Це призвело до падіння рівня життя, непередбаченої недостачі робочої сили і розбалансованості бюджету у бік витрат.
Видиме відставання сільського господарства від промисловості дозволило Сталіну оголосити аграрний сектор головним і єдиним винуватцем кризи. Цю ідею він, зокрема, розвинув на пленумі ЦК у квітні 1929 р. Сільське господарство необхідно було повніємо реорганізувати, щоб воно досягло темпів зростання індустріальної о сектора. 1а думкою Сталіна, перетворення повніші були бути більш радикальними, ніж передбачені пятирічним планом, затвердженим XVI партконференцією а потім і зїздом Рад (квітень-травень 1921) р.). Пятирічний план все ж засновувався на збереженні переважаючого приватного сектору, співіснуючого з обмеженим, але високопродуктивним сектором державним і колективним. Його автори розраховували на розвиток спонтанного кооперативного руху і на систему договорів між кооперативами та селянськими товариствами. Нарешті, план передбачав, що до 1933-1934 рр. приблизно 20% селянських господарств обєднаються в товариства по спільній обробці землі, в яких усуспільнення торкнеться виключно земель, які обробляються та обслуговуються тракторними колонами, без скасування права власності і без колективного володіння худобою. Поступова й обмежена колективізація повинна була будуватися виключно на добровільному принципі, з урахуванням реальних можливостей держави постачати техніку і фахівців.
На думку Сталіна, критичне положення на сільськогосподарському фронті, яке призвело до невдачі останньої хлібозаготовчої кампанії, було викликане діями куркулів та інших ворожих сил, що прагнули до підриву радянського устрою. Вибір був простий: або сільські капіталісти, або колгоспи. Мова тепер йшла не про виконання плану, а про біг наввипередки з часом.
Щойно при