Публічне і приватне право
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
ви в цілому, а є норми, які захищають інтереси окремих осіб, перш за все приватних власників. Тому сфери суспільних відносин, які повязані з державними або приватними інтересами, є предметом регулювання публічного і приватного права.
Публічне право це сукупність норм, предметом регулювання яких є сфера публічних (державних) інтересів. Це передусім норми конституційного, адміністративного, кримінального, фінансового, процесуального права. Тут юридичний пріоритет має воля органів державної влади, котра, однак, у першу чергу спрямована на захист інтересів особи і населення країни в цілому.
Приватне право сукупність норм права, предметом регулювання яких є сфера приватних, індивідуальних інтересів. Це норми цивільного, торгового, підприємницького та інших галузей права. Тут юридичний пріоритет належить волі приватних осіб, громадян, їх обєднань, регулювання відбувається на засадах координації, тобто за принципами юридичної рівності, автономії.
Приватне право має велике значення в забезпеченні свободи автономної особи, незалежності і самостійності приватних осіб і тому є умовою і гарантом розвитку ринкової економіки, демократії, громадянського суспільства. Воно охоплює відносини, учасники яких не володіють ніякою примусовою владою один щодо одного, а більше того, відокремлені від державної влади і тому є приватними. Однак, і це дуже важливо, їх договори, акти, в тому числі односторонні, наприклад акти власників, мають повноцінне юридичне значення, захищаються судом, визнаються і забезпечуються державою як її власні веління. Приватне право створює зону свободи, ізольовану від державної влади, в якій здійснюють свою майнову, господарську діяльність приватні особи. Державна влада може втручатись у цю діяльність тільки в передбачених законом випадках або за рішенням суду. Водночас дії приватних осіб, якщо вони не порушують встановлених законом заборон, державна влада зобовязана не тільки визнавати, але й захищати.
Між публічним і приватним правом нема неперехідних кордонів. Вони взаємоповязані між собою. Ті функції, які вони виконують, зрештою відповідають інтересам усіх. Тому приватне право фактично не існує без публічного, оскільки публічне покликане охороняти і захищати приватні відносини. Приватне право ґрунтується на публічному, без якого воно могло б бути знецінене. Окрім того, в процесі історичного розвитку грані між ними в ряді сфер суспільного і державного життя стираються, виникають змішані публічно-правові і приватно-правові відносини (наприклад, з питань соціального, трудового та іншого права). Разом з тим, на сьогодні публічне і приватне право лишаються фундаментальними вихідними частинами дійсно демократичної правової системи.[4;263]
4. Співвідношення публічного і приватного права
Публічне право повязане з публічною владою, носієм якої є держава. Приватне право обслуговує в основному потреби приватних осіб (фізичних і юридичних), що не володіють владними повноваженнями і промовців як вільні і рівноправних власників.
У основі цієї градації лежать дві певною мірою самостійні сфери соціальних стосунків, іншими словами, предмету правового регулювання. Широко відомий вислів давньоримського юриста Ульпіана (170228) про те, що публічне є тим, що відноситься до становища Римської держави, тоді як приватні відноситься до користі окремих осіб. Публічне право це область державних справ, а приватне право область приватних справ
Приватне право повязане насамперед з виникненням і розвитком інституту приватної власності і тими стосунками, які зароджуються на його основі. Історично приватне право розвивається одночасно з приватною власністю. Приватна власність, економічна свобода, підприємництво, рівноправя і юридична захищеність субєктів ринкової системи невідємні атрибути цивільного суспільства, визнані всім цивілізованим світом.
Приватне право це сукупність правових норм, охороняючих і регулюючих стосунки приватних власників в процесі виробництва і обміну, їх інтереси як вільних субєктів ринку. Публічне ж право складають норми, що закріплюють і регулюючий порядок діяльності органів державної влади і управління, формування і роботи парламентів, інших представницьких і урядових установ, здійснення правосуддя, боротьбу з посяганнями на існуючий лад.
Зрозуміло, вказані функції кінець кінцем теж відповідають інтересам всіх. Тому приватне право не може існувати без публічного, бо останнє покликане охороняти і захищати перше. Приватне право спирається на публічне, без якого воно могло б бути знецінене. У загальній правовій системі вони тісно взаємозвязані і їх розмежування до деякої міри умовно.
Різні аспекти співвідношення приватного і публічного права були докладно розглянуті ще М.М. Агарковим в обширній статті, опублікованій в 1920 р. і передрукованій в двох перших номерах журналу Правознавство за 1992 р. У ній, зокрема, відзначається, що публічне право є область влади і підпорядкування, цивільне область свободи і приватної ініціативи. Виходячи з цього, у всіх правовідносинах, де однією із сторін виступає держава, ми маємо справу з публічним правом.
Приватне право є право особисто-вільне. У цих межах субєкт може здійснювати його в будь-якому напрямі. Приватно-правова мотивація ставить тільки відому межу дії інших мотивів (егоїстичних, альтруїстичних і ін.). Навпаки, публічно-правова мотивація сама указує напрям, в якому пра?/p>