Публічне і приватне право

Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство

Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство

?вободі, інтересам, потребам. Таким чином, дійсна суть права полягає в тому, що воно відображає нормативно-визначену, гарантовану державою міру свободи особи.

На основі визнання загальносоціальної суті права можна сформулювати наступне визначення.

Право - це обумовлена природою людини і суспільства і що виражає свободу особи система регулювання суспільних відносин, властивість якої є нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу.[14;228 230]

право приватний публічний

1.2 Загальне поняття система права

 

Категорія система використовується в найрізноманітніших галузях людських знань. З філософської точки зору це специфічно виокремлена із навколишнього середовища цілісна множина елементів, які поєднуються між собою сукупністю внутрішніх відносин і звязків. У цьому контексті в юридичній літературі широко використовується поняття система права, система законодавства, правова система, політична система та ін. Зясувати зміст цих понять означає встановити їх складові елементи, їх взаємозвязки, спосіб організації в процесі утворення та розвитку.

Щодо понять система права і система законодавства, то вони використовуються для характеристики національного права і законодавства. Перше з них фіксує аспекти структурної диференціації правових норм, друге аспекти структурної диференціації законодавчих актів, яка склалася в тій чи іншій країні в її національному праві. Іншими словами, поняття система права виражає структуру змісту, а поняття система законодавства структуру форми позитивного права. їх структури перебувають у тісному взаємозвязку.

Система права це сукупність чинних норм, права, якій властиві як єдність та узгодженість, так і диференціація (поділ) на відносно самостійні структурні утворення (норми, інститути, галузі права та ін.).

Названі в цьому визначенні ознаки характеризують систему права з внутрішнього боку. Вони вказують на те, які звязки існують між її елементами, на яких принципах вона побудована.

Єдність та узгодженість. Єдність системи права обумовлюється тим, що, по-перше, все право як самостійне явище ґрунтується на єдиних загальнолюдських принципах гуманізму, справедливості, які є своєрідним каркасом права (норми, що не відповідають цим принципам, не є правовими); по-друге, право в усіх своїх проявах охороняється державою і передбачає можливість застосування державного примусу; по-третє, право обумовлене матеріальними, соціальними, культурними, ідеологічними та іншими умовами життя суспільства, для яких характерна відносна єдність.

Узгодженість системи права це обумовлена наявність субординаційних і координаційних звязків між нормами, інститутами, галузями права та відсутність суперечностей всередині цієї

системи.

Диференціація (поділ) системи права. Це поняття означає поділ системи на відносно самостійні структурні елементи. В логічній послідовності можна виокремити:

а) структуру норми права;

б) структуру правових інститутів поділ їх на окремі правові

норми;

в) структуру підгалузі права поділ її на логічно повязані між собою правові інститути в межах окремих галузей права;

г) структуру галузі права поділ її на логічно повязані між собою правові інститути та підгалузі права;

ґ) структуру системи права поділ її на логічно повязані між собою галузі права.

Обєктивність системи права. Система права це не результат свавільного розсуду законодавця, а своєрідний юридичний вираз системи суспільних відносин відповідного людського соціуму. Держава лише надає форми (оформлює) тій чи іншій системі права, її галузям, інститутам, які склалися обєктивно.

Систему права можна також характеризувати з зовнішнього боку як одну з уособлених системних утворень суспільства, що

означає:

1) належність її до функціональних систем соціального порядку, оскільки її виникнення, існування і розвиток обумовлені загальнолюдськими потребами наданням організованості і врегульованості суспільним відносинам;

2) її інституціональний характер. Проявом цього є те, що юридична матерія у вигляді системи норм міститься здебільшого в нормативно-правових актах, інших джерелах права, які і надають праву чітко виражену інституціональну форму;

3) стабільність і динамічність її як правового явища;

4) повязаність її як прямими, так і опосередкованими відносинами з функціонуванням і діяльністю держави, її органів законодавчих, правозастосовчих, контрольно-наглядових та ін.

Поняття система права слід відрізняти від поняття правова система, яке є більш широким за своїм змістом.[4;254 255]

2. Основні концепції поділу права на публічне і приватне

 

2.1 Матеріальні концепції поділу права на приватне і публічне

 

Деякі вчені стверджують, що вже у XXIVII століттях до н. є. норми приватного права отримали досить виразне закріплення у Кодексі Хаммурапі, а також у інших стародавніх правових джерелах: Законах Ману (VII ст. до н. е.), Римських законах дванадцяти таблиць (V ст. до н. є.). Однак про наявність приватного права у цей період можна говорити лише умовно, спираючись на умовиводи, що ґрунтуються на позиціях сучасного праворозуміння; адже правила, які містилися у цих збірках, мали казуїстичний характер і, будучи перемішаними із публічними нормами