Антична фiлософiя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Антична фiлософiя
1. Космоцентричний характер ранньоi античноi фiлософii. Вчення про свiт, першооснови (Мiлетська школа, Гераклiт, елейська школа, атомiзм)
Оскiльки першi грецькi фiлософи - мудрецi - займалися осмисленням природи, Космосу, зясовуючи причини i начала свiту, iх часто називають фiзиками. Вони iнтуiтивно будували субстацiональну модель свiту (саме через зясування першопричини - по-грецьки архе, що дослiвно означаi початок, принцип усього сущого як його основи, сутностi), у iхнiй методологii безлiч пережиткiв мiфологiчного асоцiативного мислення: так само, як у мiфi було зроблено перенесення людських властивостей, якостей i вiдносин на явища природи на небо i космос, так само в раннiй грецькiй фiлософii властивостi i закони Космосу - як вони мислилися мудрецями минулого перенесенi на людину i його життя. Людина розглядалась як Мiкрокосм стосовно Макрокосму, як частина i своiрiдне повторення, вiдображення Макрокосму. Ця риса давньогрецькоi фiлософii одержала назву космоцентризму. Але в цьому можна побачити i ще один сенс: адже Космос - це протилежнiсть Хаосу, це порядок i гармонiя на противагу невпорядкованостi, це визначенiсть i спiвмiрнiсть на противагу безформностi; тому космоцентризм ранньоi античностi можна трактувати i як орiiнтацiю на виявлення гармонii в людському буттi - адже, якщо свiт гармонiйно упорядкований, якщо свiт - це Космос, а людина i його вiдображення i закони людського життя подiбнi законам Макрокосму, то виходить, i в людинi укладена (схована) подiбна гармонiя. Загальноприйняте ж значення космоцентризму таке: це визнання за зовнiшнiм свiтом (Макрокосмом) статусу, що визначаi всi iншi закони i процеси (включаючи i духовнi). На фiлософському рiвнi така свiтоглядна спрямованiсть формуi парадигму онтологiзму, тому онтологiзм (причому, явний, що виражаiться й у тому, що першi мудрецi-фiзики шукали причини i начала буття) - друга сутнiсна характеристика фiлософii античностi.
Особливiстю античного онтологiзму можна вважати його стихiйно-матерiалiстичне i наiвно-дiалектичне втiлення: архе мислилося як щось матерiальне, i, коли незабаром весь Космос виводився (саме в онтологiчному, а не в логiчному планi) з матерiальноi першооснови, то вiн мислився звязаним за допомогою цiii першооснови - iднiстю, що знаходиться в змiнi, русi. Гераклiт писав: Цей космос, iдиний з усього, не створений нiким з богiв i нiким з людей, але вiн завжди був, i i буде вiчно живим вогнем, у повну мiру займистим i в повну мiру згасаючим.
У давньогрецькiй фiлософii розширив, довiв поняття начала всього сущого до архе як субстанцii, основи, що лежить у пiдТСрунтi всього сущого, учень Фалеса Анаксiмандр. Таке начало Анаксiмандр побачив не серед готових стихiй, що спостерiгаються, а в деякому апейронi. Апейрос - з грецьк. означаi безмежний, нескiнченний. Апейрон- середнiй рiд вiд цього прикметника, тобто безмежне, нескiнченне. Апейрон Анаксiмандра матерiальний, не знаi старостi, безсмертний i незнищимий i знаходиться у вiчному русi. Безмежнiсть апейрона дозволяi йому не висихати, тобто бути вiчним генетичним початком Космосу, а також дозволяi йому лежати в основi взаiмоперетворень чотирьох стихiй: але ж якщо вони перетворюються один у одного, виходить, у них i щось спiльне, що саме по собi не i нi землею, нi водою, нi повiтрям, нi вогнем. Анаксiмандр стверджував, що апейрон - iдина причина народження i загибелi всього сущого; апейрон усе iз себе робить сам: знаходячись в обертальному русi, апейрон видiляi протилежностi - вологе i сухе, холодне i тепле; iхнi парнi комбiнацii утворять землю (сухе i холодне), воду (вологе i холодне), повiтря (вологе i гаряче), вогонь (сухе i гаряче). Як те, що найважче, земля збираiться в центрi й оточуiться водяною, повiтряною i вогненною iерами, мiж якими вiдбуваються взаiмодii. У результатi утворюiться суша, а небесна iера розмиваiться на три кiльця, оточенi повiтрям. Анаксимандр говорив, що це три ободи колiсницi, порожнi усерединi i наповненi вогнем, вони не виднi з землi - iх не можна сприймати почуттями. У нижньому ободi безлiч отворiв, крiзь якi проглядаiться увязнений у ньому вогонь - це зiрки; у середньому ободi один отвiр - це Мiсяць; у верхньому ободi один отвiр - це Сонце; отвори здатнi чи цiлком, чи частково закриватися - це затемнення; ободи обертаються навколо Землi - i з ними обертаються зiрки, Мiсяць i Сонце.
Таким чином, у цiй картинi свiту, що фактично представляi собою космогонiю, цiлком вiдсутнi боги i божественнi сили, без яких не обходилася жодна мiфологiчна космогонiя (тому до неi застосуiмо термiн теогонiя - походження богiв), тобто Анаксiмандр спробував пояснити походження i устрiй свiту з його внутрiшнiх причин i з одного матерiально-речовинного начала. Крiм цiii вiдмiнностi вiд попереднiх свiтоглядних картин свiту, у створенiй Анаксимандром картинi свiту спостерiгаiться розрив з безпосереднiм сприйняттям, з чуттiвою картиною свiту: те, як нам являiться свiт, i те, яким вiн i насправдi не одне i теж: ми бачимо зiрки, Мiсяць, Сонце, але не бачимо ободiв, отворами яких вони i.
В Анаксiмандра присутня загальна iдея (звичайно, вкрай в нерозвиненiй формi) еволюцii живоi природи, i тут не залишаiться мiiя надприро