Антична фiлософiя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?вiдомо порушили питання про те, як вiдносяться до навколишнього нас свiту нашi думки про нього. Чи може наше мислення пiзнати дiйсний свiт? Софiсти вважали, що свiт не пiзнаваний, тобто були агностиками. Агностицизм софiстiв випливав з iхнього релятивiзму - вчення про те, що все у свiтi вiдносне; у гносеологii релятивiзм означаi, що iстина вiдносна, що вона цiлком залежить вiд умов, вiд часу i мiiя, вiд обставин, вiд людини; iстина у кожного своя, учили софiсти, як кому здаiться, так воно i i. Софiсти визнавали лише субiктивнi iстини, а обiктивну iстину заперечували. Тому можна сказати, що iхнiй агностицизм був обумовлений iх гносеологiчним релятивiзмом. У вченнi софiстiв вiн був доповнений релятивiзмом моральним: немаi обiктивного критерiю добра i зла, що кому вигiдно - те i добре, те i благо. В областi етики (вчення про мораль) агностицизм софiстiв переростав в аморалiзм.
Вже в античнiй фiлософii склалася в основному негативна оцiнка дiяльностi софiстiв i iхнього методу - софiстики: Аристофан у комедii Хмари висмiюi софiстiв; Платон у своiх дiалогах виводить рiзних софiстiв як брехунiв i ошуканцiв, що заради вигоди можуть попрати iстину й навчить цьому iнших; Аристотель написав спецiальний логiчний твiр Про софiстичнi спростування, у якому дав таке визначення софiстики: Софiстика - це мнима мудрiсть, а не дiйсна, i софiст той, хто шукаi користi вiд мнимоi, а не дiйсноi мудростi (Аристотель).
Але, мабуть, самим найжагучiшим критиком софiстiв i софiстики був Сократ (469-399 рр. до н.е.).
Сократ вплинув на античну i свiтову фiлософiю, вiн представляi iнтерес не тiльки своiм вченням, але i самим своiм життям, оскiльки його життя було втiленням його вчення. Сократ нiколи не прагнув до активноi суспiльноi дiяльностi, вiв життя фiлософа : проводив час у фiлософських бесiдах i суперечках, навчав фiлософii , не пiклуючись про своi благополуччя i про свою родину. Сократ нiколи не записував нi своiх думок, нi своiх дiалогiв, вважаючи, що писемнiсть робить знання зовнiшнiм, заважаi глибокому внутрiшньому iх засвоiнню, у письменах думка вмираi. Тому усе, що ми знаiмо про Сократа, ми знаiмо вiд його учнiв - iсторика Ксефонта i фiлософа Платона.
Як i деякi софiсти, Сократ дослiджував проблему людини, розглядаючи людину як iстоту моральну. Тому фiлософiю Сократа можна охарактеризувати як етичний антропологiзм. Суть своiх фiлософських турбот Сократ один раз виразив так: Я нiяк ще не можу, згiдно дельфiйському напису, пiзнати самого себе, i в поiднаннi з впевненiстю в тому, що вiн мудрiше iнших тiльки тому, що знаi, що вiн нiчого не знаi, що його мудрiсть - нiщо в порiвняннi з мудрiстю богiв - цей девiз також увiйшов у програму фiлософських пошукiв Сократа. РД всi пiдстави погодитися з Аристотелем у тому, що Сократ займався питаннями моральностi, природу ж у цiлому не дослiджував. У фiлософii Сократа ми вже не знайдемо космоцентричного характеру мiркувань, не знайдемо i парадигми онтологiзму запропонованоi софiстами, а саме: мiра буття i мiра небуття - у самiй людинi.
Будучи критиком софiстiв, Сократ вважав, що кожна людина може мати свою думку, але це не тотожно iстинам, що у кожного - своi; iстина для усiх повинна бути одна, на досягнення такоi iстини i спрямований метод Сократа, названий ним самим майiвтикою (букв. повивальне мистецтво) i який представляi собою субiктивну дiалектику - умiння вести дiалог так, що в результатi руху думки через суперечливi висловлювання позицii тих, що сперечаються згладжуються, однобiчнiсть точок зору кожного переборюiться, формуiться iстинне знання. Вважаючи, що сам вiн не маi iстини, Сократ у процесi бесiди, дiалогу допомагав iстинi народитися в душi спiврозмовника.
Але що значить знати? Красномовно говорити про доброчеснiсть i не дати iй визначення - це не знати, що таке доброчеснiсть; тому цiль майiвтики, цiль всебiчного обговорення якого-небудь предмета - визначення, виражене в поняттi. Сократ, таким чином, перший свiдомо вивiв знання на рiвень поняття, до нього мислителi робили це стихiйно. Таким чином, метод Сократа переслiдував також досягнення понятiйного знання - i це говорить про рацiоналiстичну орiiнтацiю Сократа. Вiн стверджував, що - зовнiшнiй стосовно людини свiт - непiзнаваний, а пiзнати можна тiльки душу людини i його справи, у чому i полягаi, на думку Сократа, задача фiлософii. Пiзнати самого себе - це значить знайти поняття моральних якостей, загальних для людей. Переконання в iснуваннi обiктивноi iстини означаi в Сократа, що i обiктивнi моральнi норми, що розходження мiж добром i злом не вiдносне, а абсолютне. Сократ ототожнював щастя не з вигодою, а з доброчеснiстю. Але робити добро, можна, лише знаючи в чому воно: тiльки та людина хоробра, яка знаi, що таке хоробрiсть. Тобто саме знання того, що таке добро i що таке зло робить людину доброчесною, i знаючи, що добре i що погано, людина не зможе вчинити дурно: моральнiсть - наслiдок знання, так само як аморальнiсть - наслiдок незнання доброго (етичний рацiоналiзм).
Таким чином, Сократ зробив радикальну переорiiнтацiю фiлософii з вивчення природи на вивчення людини, ii душi i морального свiту. Роздумуючи над проблемою що i сутнiсть людини? Сократ стверджуi, що людина - це ii душа. Пiд душею вiн розумii розум, що активнiсть, що мислить, i морально орiiнтована поведiнка.
На основi розумiння Сократом сутностi людини народжуiться моральна й iнтелектуальна традицiя, вiдповiдно до