Антична фiлософiя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
остi, як алогiчний i еротичний порив душi надаi можливiсть iй згадати своi споконвiчне буття серед мудрих i прекрасних богiв.
5. Фiлософiя Аристотеля: метафiзика, гносеологiя, логiка, вчення про душу
Аристотель зi Стагiра (384-83 - 322 рр. до н.е.) - мабуть, найунiверсальнiший фiлософ Стародавньоi Грецii, що синтезував досягнення попередникiв i залишив нащадкам численнi працi по рiзних диiиплiнах: логiцi, фiзицi, психологii, етицi, полiтологii, естетицi, риторицi, поетицi i, звичайно, фiлософii. Авторитет i вплив Аристотеля величезнi. Вiн не тiльки вiдкрив новi предметнi областi пiзнання i розробив логiчнi засоби аргументацii, обТСрунтування знання, але i затвердив логоцентристський тип захiдноiвропейського мислення в цiлому.
Вiсiмнадцятирiчним юнаком Аристотель стаi слухачем Платонiвськоi Академii в Афiнах, де протягом 20 рокiв вiн засвоював iдеi i принципи фiлософii Платона. Аристотель був найобдарованiшим учнем Платона i не випадково вчитель, оцiнюючи його здатностi, говорив: РЖншим учням потрiбнi шпори, а Аристотелю - вузда. Аристотелю ж приписують висловлювання Платон менi друг, але iстина дорожче, що досить точно вiдбиваi вiдношення Аристотеля до фiлософii Платона: Аристотель не тiльки захищав ii в суперечках з опонентами, але i критикував ii ключовi положення. Аристотелю виявилися далекi як мiстико-релiгiйнi, есхатологiчнi сюжети платонiвських творiв, навiянi орфiко-пiфагорiйською езотерикою, так i мiфопоетична, метафорична мова дiалогiв Платона. Крiм цього, Платон був байдужий до емпiричних джерел знання. Аристотель, навпаки, був одержимий пристрастю до всякого роду збирання емпiричних фактiв i iхньоi класифiкацii. У результатi фiлософський дискурс Аристотеля виглядаi бiльш строгим у понятiйно-категорiальному планi, ригористичним i завершеним. Платонiвська манера мiркування в ходi вiдкритого дiалогу, навпаки, задавала його учасникам проблемно-пошукову ситуацiю без остаточних вiдповiдей i твердих позицiй. Аристотель здiйснюi фiлософську дiяльнiсть в iншому жанрi i вибудовуi власну фiлософську конструкцiю, пiддаючи принциповiй, але коректнiй критицi фiлософiю Платона i насамперед, ii ядро - теорiю iдей.
У головному фiлософському трактатi Метафiзика (термiн метафiзика зявився пiд час перевидання аристотелевських творiв Андроником Родоським у I столiттi до н.е.; буквально означаi те, що пiсля фiзики) Аристотель не погоджуiться з платонiвським припущенням про iдеi як самостiйне буття, не залежне вiд iснування чуттiвих речей. Аргументи Аристотеля такi: по-перше, iдеi Платона - простi копii, двiйники чуттiвих речей i не вiдрiзняються вiд них по змiсту. Вводячи iдеi, Платон тiльки подвоюi свiт iснуючих уже речей. У змiстi iдей немаi нiчого, чим вони вiдрiзнялися б вiд вiдповiдних iм чуттiвих речей. Наприклад, iдея людини нiчим не вiдрiзняiться вiд сукупностi загальних ознак, що належать окремiй людинi. По-друге, Платон настiльки вiдокремив свiт iдей вiд свiту речей, що втрачаються пiдстави для будь-якого вiдношення мiж ними. По-третi, на думку Аристотеля, Платон впадаi в протирiччя, коли розглядаi взаiмини iз самими iдеями подiбно вiдношенню загального до частки, i в той же час iдеi в нього виступають як сутностi буття речей. Однак та сама iдея не може одночасно бути i субстанцiiю, i несубстанцiiю, Аристотель наводить так званий аргумент третьоi людини. Крiм чуттiвоi людини i крiм iдеi людини (другоi людини) необхiдно допустити iснування ще однiii (що пiднiмаiться над ними) iдеi людини. Ця iдея охоплюi загальне мiж першою iдеiю i чуттiвою людиною. Вона i i третя людина. По-четверте, вiдокремивши iдею, вiдносячи ii до свiту вiчних сутностей, що вiдмiнний вiд мiнливого свiту речей, Платон позбавив себе, з погляду Аристотеля, можливостi пояснити факти народження, загибелi i руху. У пiдсумку Аристотель робить висновок про те, що основна причина труднощiв, у яких заплутався Платон зi своiю теорiiю iдей, полягаi в абсолютному вiдокремленнi загального й одиничного й у протиставленнi iх один одному.
Кожна одинична рiч, за Аристотелем, i iднiсть матерii i форми. Але на вiдмiну вiд iдей Платона, незважаючи на свою нематерiальнiсть, форма не i деяка потойбiчна сутнiсть, що ззовнi приходить у матерiю. Форма i дiйснiсть того, можливiстю чого i матерiя, i навпаки, матерiя i можливiсть того, дiйснiстю чого буде форма. Так Аристотель намагався перебороти прiрву мiж свiтом речей i свiтом iдей. На думку Аристотеля, у межах почуттiво сприйманого свiту можливий послiдовний перехiд вiд матерii до спiввiдносноi iй форми, вiд форми - до спiввiдносноi iй матерii. РЖснують же лише одиничнi речi - iндивiдууми, це i i буття.
Онтологiя (метафiзика), за Аристотелем, покликана дослiджувати першi причини, або вищi початки. РЗх чотири:
причина матерiальна, тобто матерiал, речовина, з якоi виготовляiться та чи iнша рiч, наприклад, срiбна чаша;
причина формальна - форма, образ, який приймаi цей матерiал;
причина цiльова - цiль, наприклад, жертвопринесення, яким визначаiться форма i матерiал потрiбноi для нього чашi;
причина дiюча, що створюi своiю дiiю результат, готову реальну чашу, тобто срiбних справ майстер.
Першi двi причини i форма (сутнiсть) i матерiя, що утворюють усi речi. Третя причина - фiнальна, цiльова - i, мабуть, найголовнiша, тому що додаi речi закiнченiсть, визначенiсть, якiсть. Завдяки розбiрливостi, яка збираi майстра,