Антична фiлософiя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
дним, божественним силам, тому що апейрон все осягаi i усiм керуi. В апейронi ж все i зникаi по необхiдностi. Усе одержуi вiдплату (один вiд одного) за несправедливiсть i вiдповiдно цьому часу фiзичний процес описуiться етичними термiнами, що свiдчить про ще збережений звязок поглядiв Анаксiмандра iз соцiоантропоморфiчним свiтоглядом. Однак у цiлому Анаксiмандр переборов цей свiтогляд, вийшов на логiко-рацiональний рiвень осмислення свiту.
Дуже iстотний крок на шляху звiльнення фiлософii вiд мiфологiчноi свiдомостi був зроблений представниками Елейскоi школи. "асне, саме в елеатiв уперше зявляiться категорiя буття, уперше ставиться питання про спiввiдношення буття i мислення. Парменiд своiм найвiдомiшим висловом Буття i, а небуття не маi фактично заклав основи парадигми онтологiзму як усвiдомлюваного, виразного зразка фiлософського мислення.
Що ж таке буття для Парменiда? Найважливiше визначення буття - осягнення його розумом: те, що можна пiзнати тiльки розумом i i буття, почуттям же буття недоступне. Тому одне i теж i думка i те, про що думка iснуi . У цьому положеннi Парменiд стверджуi тотожнiсть буття i мислення. Буття - це те, що i завжди, що iдине i неподiльне, що нерухоме i несуперечливе, як i думка про нього. Мислення ж - це здатнiсть осягати iднiсть у несуперечливих формах, результат мислення - знання (episteme). Чуттiве сприйняття маi справу з множиннiстю рiзних речей i ознак, з свiтом чуттiво сприйманих одиничних предметiв, що оточують людину. Людина може мати лише думку (doxa) - звичайне, повсякденне уявлення, що протистоiть знанню як результату умоосягнення iдиного.
Зенон Елейський, захищаючи й обТСрунтовуючи погляди свого вчителя i наставника Парменiда, вiдкидав мисленнiсть чуттiвого буття, множинностi речей i iхнього руху. Уперше застосувавши доказ як спосiб мислення, як пiзнавальний прийом, Зенон прагнув показати, що множиннiсть i рух не можуть мислити без протирiччя (i це йому цiлком удалося!), тому вони - не суть буття, що iдине i нерухоме. Метод Зенона був методом не прямого доказу, а був методом вiд противного. Зенон спростовував чи зводив до абсурду тезу, протилежну початковiй, користуючись законом виключеного третього, що був уведений Парменiдом (Для будь-якого судження А iстинно або саме А, або його заперечення; tercium non datyr - третього не дано(лат.)) i i одним з основних логiчних законiв у iвропейськiй культурi. Така суперечка, у якiй за допомогою заперечень супротивник ставиться в скрутне положення i його точка зору спростовуiться - прообраз дiалогу, прообраз субiктивноi дiалектики; цим же методом користувалися софiсти.
Роздуми Зенона одержали назву апорiя (дослiвно затруднення, безвихiдне положення). Апорiя - це важковирiшувальна проблема, що полягаi в протирiччi мiж даними досвiду й мисленим аналiзом. Найбiльш вiдомi 4 апорii Зенона проти руху: Дихотомiя, Ахiлл i черепаха, Стрiла i Стадii; вони дiйшли до наiерез Фiзику Аристотеля.
Перша апорiя говорить, що рух не може початися, тому що предмет, що рухаiться, маi спочатку дiйти до половини шляху, перш нiж вiн дiйде до кiнця, але щоб дiйти до половини, вiн повинен дiйти до половини половини (дихотомiя - дослiвно роздiл навпiл), i так - до нескiнченностi; тобто щоб потрапити з однiii точки в iншу, потрiбно пройти нескiнченну безлiч точок, а це абсурдно.
В другiй апорii говориться, що рух нiколи не може закiнчитися: Ахiлл нiколи не наздожене черепаху, тому що коли вiн прийде в точку, черепаха вiдiйде вiд свого старту на таку частину первiсноi вiдстанi мiж Ахiллом i собою, настiльки ii швидкiсть менше швидкостi Ахiлла, - i так до нескiнченностi. Обидвi апорii мають математичне вираження в символiцi теорii границь, але залишаiться незрозумiлим фiзичний змiст того, що вiдрiзок (iнтервал), який безкiнечно зменшуiться, прагне до нуля, але не зникаi.
Свiтоглядний смисл обох апорiй (по Зенону) такий: якщо простiр нескiнченно дiлиться, то рух не може нi початися, нi скiнчитись.
Але смисл третьоi i четвертоi апорiй у тому, що рух неможливий i при припущеннi безперервностi простору. А це значить (по Зенону), що рух неможливо мислити без протирiччя, виходить, Парменiд правий. Насправдi ж простiр i час перериванi, i безперервнi, i рух i вирiшення протирiччя мiж перервнiстю i безперервнiстю як простору, так i часу. Але не треба предявляти претензiй до фiлософiв елейськоi школи за те, що вони не додумалися до того, що стало можливим осмислити лише в ХХ столiттi.
Значення елеатiв в iсторii свiтовоi фiлософii i духовноi культури взагалi величезне, i можна сказати, що Парменiд i Зенон - першi фiлософи на вiдмiну вiд фiзикiв - мудрецi, тому що вони ввели докази й аргументацiю в роздуми, ввели i спробували осмислити саме поняття буття, заклали основи класичноi (формальноi) логiки, а апорii Зенона не втратили свого значення i зараз - для сучасноi науки, розвиток якоi повязаний з вирiшенням протирiч, що виникають при пiзнаннi реальних процесiв руху, як з боку методiв роздуму, так i з змiстовного боку, тому що Зенон фактично порушив питання про природу просторово-часового континуума.
2. Атомiзм Демокрiта, поняття атома i порожнечi, проблема детермiнiзму
Виникнення античного атомiзму (вчення про атоми) повязують з iмям Левкiппа i Демокрiта, погляди яких на природу i устрiй Макрокосму однаковi (у цьому випадку i з