Антична фiлософiя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
В°, i це небо ми бачимо своiми очима. З iншого боку - Розум i жива iстота, дана гранично узагальнено, гранично упорядковано, досконало i прекрасно. Розум i життя взагалi не розрiзняються Платоном, оскiльки Розум теж i життя, тiльки узяте в граничному узагальненнi.
Третьою iпостассю буття i, за Платоном, Свiтова Душа, що виступаi як начало, що поiднуi свiт iдей зi свiтом речей. Душа вiдрiзняiться як вiд Розуму, так i вiд тiл принципом саморуху, своiю безтiлеснiстю i безсмертям, хоча i знаходить своi конечне здiйснення саме в тiлах. Свiтова Душа - сумiш iдей i речей, форми i матерii.
Зясування структури iдеального свiту дозволяi зрозумiти походження i структуру чуттiво сприйманого фiзичного космосу. Платон вважаi, що порядок i мiру вносить у свiт Розум-демiург, який з любовi до Блага, узявши за зразок свiт iдей, злiпив як майстровий з доступного матерiалу почуттiво сприйманий свiт речей. Структурнi компоненти появи даного свiту: модель (iдеальний свiт), копiя (фiзичний свiт); Творець (зодчий, автор), що створюi копii вiдповiдно до моделi. Модель - зразок вiчний, вiчний також творець, але чуттiвий свiт, продукт демiурга, породжений i тiлесний. У результатi з хаосу народжуiться космос, якому демiург додаi зроблену форму iери. Космос зявляiться як жива гармонiчна iстота, що включаi у свою структуру божественний Розум, Свiтову Душу i свiтове тiло.
Яким же чином людина, згiдно з концепцiiю Платона, може прилучитися до iдеального свiту, у надii досягти бажаного блага? Платон дуалiстично розглядаi людину, протиставляючи в нiй тiло i душу. Сутнiсть людини - розумна душа, а тлiнне тiло - темниця для душi. Завдяки розумнiй душi перед людиною вiдкриваiться можливiсть наблизитися до свiту вiчних, досконалих, справжнiх iдей. Душа, за Платоном, маi подiбну з ними природу i тому може пiзнавати iстинне буття. Оскiльки людськi душi породженi демiургом разом зi Свiтовою Душею, то вони мають начало, не доступне смертi, як недоступно смертi все те, що безпосередньо зроблено демiургом.
Пiзнання свiту iдей для людини важке, тому що воно припускаi обмеження тiлесних задоволень. Поряд з розумною маi мiiе i нерозумна частина душi, що пiдроздiляiться на афективну (емоцiйну, жагучу) i таку, що чуттiво-жадаi, тiсно повязану з плотськими бажаннями.
Якщо в душi людини переважаi розумна ii частина - людина прагне до вищого блага, до справедливостi i правди; такi фiлософи. Якщо бiльш розвинена афектна частина душi, то людинi властивi хоробрiсть, мужнiсть, умiння пiдкоряти, прагнення обовязку; такi стражi, i iх набагато бiльше, нiж фiлософiв. Якщо ж переважаi нижча, що жадаi частина душi, то людинi слiд займатися фiзичною працею - бути ремiсником чи селянином, i таких людей бiльшiсть.
У дiалозi Федон Платон говорить про те, що якщо душi ведуть спосiб життя, винятково повязаний з тiлами, пристрастями, прагненнями i насолодами, то в момент смертi вони не зможуть цiлком вiдокремитися вiд тiлесного. Тому такi душi бродяжать якийсь час, кружляючи навколо могил, подiбно примарам. Тi ж душi, що жили за законами чесноти, втiлюються в тiлах цiлком гiдних людей чи симпатичних тварин. Кращi душi дiстаються шанувальникам мудростi i краси, музи i любовi, а гiршi попадають у тiла тиранiв.
ТРрунтуючись на цiй логiцi мiркувань, Платон побудував проект iдеальноi держави подiбноi до пiрамiди: у нiй правлять фiлософи (причому вони повиннi навчатися до 30-лiтнього вiку), сторожi охороняють порядок, а робочий люд працюi... Платон говорив про суспiльну власнiсть, про те, що вихованням дiтей повинна займатися держава, а не родина (яка виявлялася непотрiбною в iдеальнiй Державi); про те, що iндивiдуальне належне пiдкориться суспiльному: Людина живе заради душi держави... Державнi структури сучасних Платоновi Афiн були зовсiм iншими, i цей проект по праву можна назвати утопiчним; але iсторичний парадокс полягаi в тому, що соцiальнi утопii мають тенденцiю збуватися...
Деякi сучаснi мислителi, зокрема К. Поппер, вважають, що в працях Платона про державу закладенi основи теорii тоталiтарноi держави, що знайшли практичну реалiзацiю в ХХ ст. у фашистськiй Нiмеччинi i СРСР.
Пiзнання, за Платоном, виступаi як спогад, пригадування душею тих iдей, якi вона споглядала, перебуваючи в пiднебеснiй iерi. У памятi людськоi душi, вважаi Платон, ще з перiоду ii безтiлесного пiднебесного iснування начебто закладенi iдеi Блага, Краси, Спiвмiрностi, Справедливостi й iншi. Призначення людини - у тому, щоб пригадати те, що вже було побачено (ii душею), але виявилося забутим, витиснутим чуттiвими, тiлесними бажаннями. Тому людина повинна шукати i пiзнавати, тобто згадати все iстинне, досконале i прекрасне, до чого була залучена ii розумна душа. Пiзнання-пригадування виявляiться i моральним очищенням. Збiг у самозбагненнi, самопiзнаннi РЖстини, Добра i Краси призводить людину до досягнення Блага.
У повсякденному життi люди звичайно задовольняються такою формою чуттiвого пiзнання, як думка (doxa), що займаi промiжне положення мiж неуцтвом i науковим знанням (episteme). У свою чергу, чуттiве знання Платон пiдроздiляi на просту уяву i на вiрування, а наукове знання - на математико-геометричне (guanoia) i власне фiлософське, тобто чисте споглядання iдей (noesis).
Мистецтво, за Платоном, не тiльки не розкриваi iстину, але i ховаi ii. Риторика i вiдверта фальсифiкацiя iстини, що безсоромно використовуiться полiтиками i демагогами. Лише фiлософiя, як безкорисливе i дiалектичне прагнення до iстини, як любов до мудр