Антична фiлософiя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
В°стосовуiться термiн атомiстичний матерiалiзм Левкiппа-Демокрiта).
Концепцiю давньогрецького атомiзму часто квалiфiкують як примирення поглядiв Гераклiта i Парменiда: iснують атоми (прообраз цього - парменiдiвське буття) i порожнеча (прообраз небуття Парменiда), у якiй атоми рухаються i зчiплюючись один з одним, утворюючи речi. Тобто свiт плинний i мiнливий, буття речей множинне, але самi атоми - незмiннi. Жодна рiч не вiдбуваiться даремно, але всi в силу причинного звязку i необхiдностi, - учили атомiсти i демонстрували тим самим фiлософський фаталiзм: ототожнивши причиннiсть i необхiднiсть (у дiйсностi причиннiсть лежить в основi необхiдностi, але не зводиться до неi; у випадкових же явищах i причини). Вони зробили висновок про те, що одне одиничне з необхiднiстю викликаi iнше одиничне i те, що нам здаiться випадковим, перестане здаватися таким, як тiльки ми розкриiмо його причину, таким чином, фаталiзм не залишаi мiiя випадковостi.
Людину Демокрiт визначав як тварину, вiд природи здатну до всякого навчання i таку, що маi помiчником в усьому руки, розум i розумову гнучкiсть. Людська душа - це сукупнiсть атомiв; необхiдна умова життя подих, що атомiзм приймав як обмiн атомiв душi iз середовищем. Тому душа смертна: видих означаi, що душа прагне залишити тiло i частково з нього вириваiться, але при вдиху атоми душi повертаються назад у тiло. Видих же без вдиху i i смерть: залишивши тiло, атоми душi розсiюються в повiтрi, а нiякого загробного свiту iснування душi вiдповiдно до атомiзму немаi i бути не може.
Демокрiт розрiзняi два види iснування: те, що iснуi у дiйсностi, i те що iснуi у загальнiй думцi. До першого виду iснування Демокрiт вiдносить тiльки атоми i порожнечу, що не мають чуттiвих якостей. Чуттiвi ж якостi i являють собою те, що iснуi у загальнiй думцi - колiрнi, смаковi i т.п. якостi. Однак пiдкреслюючи, що чуттiва якiснiсть виникаi не тiльки в думцi, але в загальнiй думцi людини, Демокрiт вважаi цю якiснiсть не iндивiдуально-субiктивною, а загальнолюдська обiктивнiсть чуттiвих якостей маi свою основу у формах, у величинах, у порядках i в положеннi атомiв. Тим самим стверджуiться, що чуттiва картина свiту не довiльна: однаковi атоми при впливi на нормальнi людськi органи почуттiв завжди породжують тi ж самi вiдчуття. Вiдношення чуттiвих якостей до атомiв однозначне й у цьому смислi iстинне, але разом з тим Демокрiт розрiзняв пiзнання темне (за допомогою почуття, називав цей вид пiзнання незаконнонародженим) i iстинне (за допомогою думки, законнонароджене пiзнання), тобто Демокрiт пiдкреслював, що атоми i порожнеча як першооснови свiту лежать за межами чуттiвого пiзнання, i вiдкрити iх можна лише в результатi напружених роздумiв. Однак, Демокрiт не протиставляi темне пiзнання iстинному, говорячи про те, що такi роздуми повиннi спиратися на емпiричнi спостереження. Разом з тим Демокрiт усвiдомлював складнiсть i труднощi процесу досягнення iстини: Дiйснiсть - у безоднi; тому субiктом пiзнання може бути лише мудрець: Мудрець - мiра всiх iснуючих речей, а за допомогою розуму - мiра умоосяжних речей.
Фiлософська концепцiя Демокрiта може бути вiднесена до вiдносно зрiлих форм фiлософствування, вона вже звiльнилась вiд переважаючого впливу соцiоантропоморфiзму. Ця концепцiя задала рамки матерiалiстичноi традицii iвропейськоi фiлософii (так називаноi лiнii Демокрiта). Фiлософська творчiсть Демокрiта фактично завершуi епоху досократикiв.У цiлому епоха досократикiв - рання грецька фiлософiя - надзвичайно важливий етап у всiй iвропейськiй культурi. У лонi системно-рацiоналiстичного свiтогляду, що формуiться, одержали могутнiй iмпульс розвитку не тiльки абстрактне мислення саме по собi, але i багато наук - фiзика, астрономiя i механiка, багато галузей математики, начала хiмii, психологii, теорii музики й архiтектури.
3. Софiсти i Сократ
Поява в Стародавнiй Грецii в серединi V ст. до н.е. софiстiв - явище закономiрне, тому що софiсти навчали (за плату) красномовству (риторицi) i умiнню вести суперечку (еристицi), а попит на людей, що володiють мистецтвом слова i мистецтвом думки, у мiстах Афiнського союзу, що утворився пiсля перемоги афiнян у греко-перських вiйнах був великий: у судах i народних зборах умiння говорити, переконувати було життiво важливим. РЖ софiсти навчали цьому мистецтву, не цiкавлячись, що i iстина. Тому слово софiст iз самого початку придбало негожий вiдтiнок, адже софiсти вмiли - i учили сьогоднi доводити тезу, а завтра антитезу. Але саме це i зiграло головну роль в остаточному руйнуваннi догматизму традицii у свiтоглядi стародавнiх грекiв.
Догматизм тримався на авторитетi, софiсти ж вимагали доказiв, що будило думку вiд догматичноi дрiмоти. Позитивна роль софiстiв у духовному розвитку Еллади - також i в тому, що вони створили науку про слово i заклали основи логiки: порушуючи ще не iормульованi, не вiдкритi закони логiчного мислення, вони сприяли тим самим iх вiдкриттю.
Головне, що вiдрiзняло свiтогляд софiстiв вiд поглядiв попереднiх мудрецiв, - це чiткий подiл того, що iснуi по природi, i того, що iснуi по людському встановленню, за законом, тобто подiл законiв Макрокосму i законiв Мiкрокосму. Увага софiстiв у свiтоглядi була перенесена з проблем Космосу, природи на проблеми людини, суспiльства, знання.
У гносеологii софiсти