Антична фiлософiя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
що зiднуi три причини, срiбна чаша здобуваi остаточну готовнiсть.
Друга задача онтологii (метафiзики) - зясувати питання про першопричини буття як буття, у всiй його унiверсальностi i тотальностi. За Аристотелем, буття маi кiлька значень. Усе, що не i чисте нiщо, по праву входить у iеру буття (як чуттiве, так i умоосяжне). Множинне i рiзноманiтне за смислом буття Аристотель класифiкуi по чотирьох групах:
- буття як категорii (чи буття в собi);
- буття як акт i потенцiя;
- буття як акциденцiя;
- буття як iстина (небуття як неправда).
Категорii представляють головну групу значень буття. Категорii, за Аристотелем, це не поняття, а роди - чи розряди - буття i, вiдповiдно, основнi роди понять про буття як про суще. Таких категорiй 10: субстанцiя (чи сутнiсть), якiсть, кiлькiсть, вiдношення, дiя, страждання, мiiе, час, володiння, спокiй. Категорiя сутностi у фiлософа рiзко вiддiлена вiд iнших, тому що, говорячи про сутнiсть, ми вiдповiдаiмо на запитання: що i рiч?, а не на питання: яка ця рiч (якiсть), як велика вона (кiлькiсть) i т.д. В Аристотеля два критерii сутностi: 1) мислимiсть (пiзнавана в поняттi) i 2) здатнiсть до окремого iснування. Але цi критерii виявляються несумiсними, адже лише одиничне маi самостiйне iснування беззастережно, але одиничне не задовольняi першому критерiю - воно не осягаiться розумом, не виражаiться поняттям, йому не можна дати визначення. Тому Аристотель приймаi компромiсне рiшення: щоб визначити критерiй, пiд сутнiстю вiн розумii не одиничну рiч (вона невизначена), не рiд речi (вiн самостiйно не iснуi), не якiсть i не кiлькiсть (вони теж самостiйно не iснують), а те, що визначаiться i настiльки близьке до одиничного, що майже з ним зливаiться. Це i буде пошуковою сутнiстю, названою в Метафiзицi суттю речi, чи суттю буття речей.
Друга група значень буття - потенцiя й акт - споконвiчно взаiмовважають один одного. Наприклад, i величезна рiзниця мiж слiпим i тим, хто, будучи зрячим, закрив очi. Перший безнадiйно незрячий, другий маi цю здатнiсть, але в потенцii, i лише закривши очi, маi ii актуально.
Третя група - буття як акциденцiя. Це буття випадкове i непередбачуване, тобто такий тип буття, що iстотно не повязаний з iншим буттям (чиста випадковiсть, наприклад, що я стою, чи що я блiдий).
Четвертий смисл буття - буття як iстина. Вiн належить людському iнтелекту, що розглядаi речi як вiдповiднi реальностi (iстина), чи як не вiдповiднi iй (неправда).
Першi двi групи значень утворять предмет метафiзики, у центрi якоi виявляiться проблема субстанцii (чуттiвоi i надчуттiвоi). Чуттiва субстанцiя - композицiя матерii i форми, що даi пiдставу окремому, тобто iндивiду. Надчуттiва субстанцiя - Першооснова, вiчний двигун, Бог. Бог для Аристотеля - чистий iнтелект, мислення в мисленнi. Вiн не маi величини, частин, неподiльний, безпристрасний i незмiнний. Яким же чином бог (першодвигун) приводить усе в рух, сам залишаючись нерухомим? Вiчний двигун виступаi не як дiюча сила (по типу тiii, яка веде майстра, що створюi чашу зi срiбла), а як causa finalis тобто цiльова причина: бог притягаi, рухаючи до досконалостi. Свiт, за Аристотелем, не маi початку, тобто того моменту, коли був хаос. Адже якщо Бог вiчний, то свiт завжди був таким, який вiн i.
Буття як iстину вивчаi логiка. Аристотель вживав термiн аналiтика, що означав метод, за допомогою якого ми витягаiмо з деякого висновку елементи i передумови, i, отже, розумiiмо, наскiльки воно обТСрунтоване i виправдане. Аристотель думав, що цей прийом присутнiй у будь-яких умовиводах (силогiзмах), тому в розробленiй iм класифiкацii наук логiка не видiляiться як особлива диiиплiна, вона як iнструмент орган використовуiться всiма науками.
Науки Аристотель роздiлив на три групи:
теоретичнi науки, тобто тi, котрi ведуть пошук знання заради нього самого, - метафiзика, фiзика, математика, психологiя;
практичнi науки, що домагаються знання заради морального удосконалювання, - етика i полiтика;
науки продуктивнi (творчi), цiль яких - знання заради творчостi, - риторика i поетика.
Найзначнiшими i цiннiшими i, по Аристотелю, науки теоретичнi, серед яких чiльне мiiе належить фiлософськiй метафiзицi. Абсолютна цiннiсть фiлософii полягаi в тому, що вона не переслiдуi практичнi утилiтарнi цiлi, i самодостатнiм знанням. У цьому пунктi Аристотель залишився вiрний платонiвськiй традицii.
Фiлософiя Аристотеля завершуi той перiод розвитку античноi фiлософii, що iменуiться класичним i i фундаментом усiii iвропейськоi фiлософii.