Антична фiлософiя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?коi особливоi турботи потребуi не стiльки тiло, скiльки душа людини, i вища задача вихователя - навчити людей формуванню, удосконаленню душi. Нагородою цим зусиллям будуть свобода i щастя. Поняття свободи Сократ повязуi iз самовладанням, тобто владою рацiональностi над вiтальнiстю, розумного начала над тваринним. Душа - господиня i господарка тiла, а також i iнстинктiв, повязаних з тiлом. Це панування рацiональностi над чуттiвою тiлеснiстю i i свобода.
4. Фiлософськi iдеi Платона: вчення про iдеi, пiзнання i державу
Платон (428/27 - 347 рр. до н.е.) - великий мислитель, у творчостi якого антична фiлософiя досягла своii кульмiнацii. Платона вважають генiальним основоположником обiктивно-iдеалiстичноi фiлософii, що поклала початок iвропейськiй метафiзицi. Головне досягнення фiлософii Платона - вiдкриття й обТСрунтування надчуттiвого, надфiзичного свiту iдеальних сутностей. Досократики не змогли вийти з кола причин i начал фiзичного порядку (вода, повiтря, земля, вогонь, гаряче - холодне, згущення - розрiдження i т.д.). Друга навiгацiя (вислiв Платона) зробила ставку в пошуках першооснов i першопричин не на фiзичну, а на метафiзичну, iнтелiгибельну, умоосяжну реальнiсть, що, по переконанню Платона, i представляi iстинне, абсолютне буття. Будь-якi речi фiзичного свiту мають своi вищi й останнi причини в свiтi, що не сприймаiться органами почуттiв, в цьому невидимому свiтi iдей (ейдосiв), чи форм, i тiльки в силу причетностi до цих iдей вони iснують. Слова кiнiка Дiогена про те, що вiн не бачить нi чашностi (iдеi чашi), нi стiльностi (iдеi столу) Платон вiдповiдав так: Щоб бачити стiл i чашу, у тебе i очi, щоб бачити стiльнiсть i чашнiсть, у тебе i розум.
На формування фiлософських поглядiв Платона, величезний вплив вчинили Сократ, фiлософiя Гераклiта i фiлософiя пiфагорiйцiв.
Вплив, що вчинив на Платона Сократ як своiм вченням, так i способом життя, призвiв до того, що не полiтична карiра, до якоi вiн себе готував, а фiлософiя стала головною справою життя Платона, а улюбленим дiтищем - перша у свiтi Академiя, що проiснувала майже тисячу рокiв. Сократ дав Платоновi не тiльки зразок вiртуозноi дiалектики, спрямованоi на пошук точних визначень i понять, але i поставив ключову проблему невiдповiдностi, незводимостi понять до своiх одиничних проявiв. Сократ бачив у дiйсностi прекраснi речi, справедливi вчинки, але вiн не бачив у свiтi речей безпосереднiх зразкiв прекрасного i справедливого самих по собi. Платон постулював iснування таких зразкiв у виглядi самостiйного споконвiчного царства певних iдеальних сутностей. Вiн припустив, що за невидимими межами чуттiвого свiту, у розумному мiii (topos noetos), знаходиться особливий клас предметiв, iдей, своiрiдною проекцiiю яких i i загальнi поняття. РЖдеi обiктивнi, не залежнi вiд часу i простору, вiчнi, недоступнi чуттiвому сприйняттю й осягаються тiльки розумом. РЖдеi i сутнiстю речей, тобто те, що кожну з них робить тим, що вона i.
Свiт iдеальних сутностей - це не просто iнший свiт у порiвняннi з чуттiво фiксoваним земним буттям, що вiдрiзняiться вiд нього, як причина вiд наслiдку, оригiнал вiд копii, як загальне (незмiнне, безсмертне) вiд одиничного (мiнливого, смертного), як духовне вiд тiлесного. Вони протистоять один одному також у цiннiсному вiдношеннi: потойбiчне царство iдей божественне, мудре, досконале, i воно пiднiмаiться над неповноцiнним, примарним, свiтом чуттiвих обiктiв. Дiоген Лаертський вiдзначав, що iдея (idea) Платона - це не тiльки загальне, рiд (genus), начало (arche), причина (dition), але й образ (eidos), зразок (paradeigma). РЖдеi зявляються як джерело буття речей, як iдеальний зразок, дивлячись на який демiург створюi свiт чуттiвих речей.
Свiт iдей виступаi як iдеальний свiт, стаi цiльовою настановою земного буття. Завдання людини полягаi в наближеннi до справжнього свiту - свiту iiрархiчно розташованих iдей, верховне мiiе серед яких належить iдеi Блага. РЖдея Блага, - за словами Платона, - причина всього правильного i прекрасного. В областi видимого вона породжуi свiтло i його владику, а в областi умоглядного вона - сама володарка, вiд якоi залежить iстина i розумiння, i на неi повинен дивитися той, хто хоче дiяти свiдомо як у приватному, так i в суспiльному життi.
За допомогою дiалектичноi трiади РДдине - Розум - Свiтова Душа Платон вибудовуi концепцiю, що дозволяi утримати у взаiмозвязку множинний свiт iдей, обiднати i структурувати iх навколо основних iпостасей буття. Основа всякого буття i всiii дiйсностi - РДдине, яке тiсно повязане, переплiтаiться, зливаiться з Благом. РДдине Благо транiендентне, тобто знаходиться по ту сторону чуттiвого буття, що згодом дозволить неоплатонiкам покласти початок теоретичним роздумам про транiендентне iдине, про iдиного Бога. РДдине як принцип буття, що органiзуi, структуруi, задаi границi, визначаi невизначене, конфiгуруi i втiлюi iднiсть безлiчi безформних елементiв, даючи iм форму: сутнiсть, порядок, досконалiсть, вищу цiннiсть.
Друга основа буття - Розум - i породженням Блага, однiiю iз здiбностей Душi. Розум не зводиться Платоном тiльки до дискурсивного мiркування, а мiстить у собi також iнтуiтивне збагнення сутностi речей, але не iх становлення. Платон пiдкреслюi чистоту Розуму, вiдмежовуючи його вiд усього матерiального, речовинного i такого, що стаi. У той же час Розум для Платона не i якась метафiзична абстракцiя. З одного боку, Розум втiлений у космосi, у правильному i вiчному русi неб