Повстання рабів у рабовласницькому Римі
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
І навряд чи це було випадковістю.
Саме в період функціонування найзріліших форм даної формації, на класичній стадії рабства формується основна класова суперечність, але і вона знаходиться не в статичному стані, а виступає, як необхідний прояв всієї класової структури, тобто виражає головний антагонізм, не дивлячись на всі спроби державних інститутів локалізувати і знешкодити його руйнівні дії. Але, які б не були сильні і численні повстання, і наскільки б вони не наносили чутливих ударів по соціально-політичній системі, вони не тільки не можуть її перекинути, але і як би удосконалюють цю систему, показуючи пануючому класу його слабкі місця. В усякому разі повстання основного пригноблюваного класу-виробника, спалахуючи в класичній стадії рабства, визначає нормальне функціонування всієї системи. Суть цього положення полягає в тому, що така неправомірна експлуатація і жорстоке відношення до раба є своєрідним принципом класичної стадії рабства, який саме і передбачає можливість виникнення протиріч, а як максимум повстань.
Інакше кажучи, в умовах подібної експлуатації рабовласницьке господарство могло бути рентабельним, приносило максимальну користь лише за умови швидкої зміни персоналу, при існуванні постійних і дешевих джерел поповнення рабської сили. Зменшення припливу рабів або збільшення їх вартості підривало в корінні прибутковість рабовласницького маєтку класичного часу, порушувало самі основи рабовласницького виробництва цього типу, зводило його на нижчий рівень, або зумовлювало необхідним появу нових виробничих відносин, при яких процес виробництва функціонував би нормальним чином. У епоху класичного рабства виробництво, за словами К.Маркса про капіталістичне виробництво, розвиває техніку і комбінацію суспільного процесу виробництва лише таким шляхом, який підриває в той же самий час джерела всякого багатства: землю і робітника. Хижацька, варварська експлуатація рабської праці в класичний період не могла продовжуватись так довго, розтрата робочої сили була такою швидкою і інтенсивною, що в силу розвитку самого процесу виробництва система такої експлуатації досить скоро вичерпала свої виробничі можливості і повинна була змінитися іншою системою.
2. Повстання рабів у рабовласницькому Римі
2.1 Сицилійське повстання рабів
У II ст. до н.е. в соціально-економічному житті Римської держави відбуваються великі зміни. Війни стають майже постійним явищем, які сприяють розширенню території, поневолення великої кількості населення і перетворення їх на рабів. Під дією цього фактора остаточно сформувалася рабовласницька система. Раби стають основною робочою силою у всіх галузях господарства, знаряддям у руках рабовласника, який безжалісно використовує його.
Напружена ситуація наростає і в середині країни. Думки про катастрофу, кінець світу затьмарили свідомість римлян. Змови, народні хвилювання, тлумачення астрологів викликали в Римі паніку. Тим часом зі сходу наближалась загроза парфянського нашестя, Мітридат знову стягував свої армії, морські шляхи паралізував флот піратів, крім того ускладнювалась проблема з продовольством, частішали рабські повстання, які наводили страх на рабовласників і жителів Риму. Римляни вже не могли спати спокійно, знаючи, що поряд затаїлась небезпека, яку вони не бачать, але яка бачить їх, чекаючи потрібного моменту. Багатьох передчуття кінця спонукало користуватись радощами життя. Одна з римських епітафій свідчить: Я був ніщо і став ніщо. Перехожий, їж, пий і веселись. Безнадійність жила навіть у найрадикальніших персон, ніхто вже не сподівався на краще і в мовчазній задумі чекав кінця, який от-от мав прийти. Та проте римська держава не зжила своїх ресурсів. Міцна правова система і моральна дисципліна зберегли її цілість. Ззовні Рим все ще залишався могутньою державою, але протиріччя панували всередині країни.
Однак небезпека була викликана самими римлянами, їх інтересами до збагачення і величі. Вони впевнено йшли до своєї мети, використовуючи принижених і безправних, не зважаючи на їхні благання допомоги. Цими безправними були раби, люди які не мали нічого, вони були обєктом для експлуатації збоку рабовласників. Надзвичайно важке становище рабів, жорстока експлуатація викликали масові протести, відкриті бунти і грізні повстання
Упродовж довгого часу ці протести виявлялись у невеликих виступах, які не мали помітного впливу на політичне життя Риму. Але з початку II ст. до н.е. ситуація починає нагнітатись, вибухають більш відчутні повстання, які доводиться придушувати за допомогою збройного втручання римських властей.
У 199р. у м. Сетії в околицях Риму карфагенські заложники організували велику змову рабів. Проте римським властям вдалось розкрити змову завдяки зраді двох рабів. Два роки опісля розпочався заколот рабів в Етрурії, повстання було придушено, а його організаторів розпято на хрестах. У 186 185 рр. виник великий рух рабів в Апулії і Калабрії. Проте тільки в другій половині століття створилися умови для такого руху, який далеко переріс рамки місцевих змов і вилився в широке повстання. Ці умови склалися в одному з найбільших вогнищ рабовласництва на о. Сицилія.
Сицилія здавна була класичною країною рабства. До середини II ст. концентрація рабів досягла там величезного рівня, оскільки Сицилія була основним постачальником хліба для Італії. Така кількість рабів наповнила всю Сицилію, говорить Діодор, що чули про це не віри?/p>