Повстання рабів у рабовласницькому Римі
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ш іноземці не мають жодних політичних прав, тобто в публічній сфері вони визнаються безправними, але в приватній сфері за ними закріплюються певні права. Інша ситуація в приватно правовій сфері була між перегринами і римськими громадянами. Перегрини в приватних відносинах керувалися власним національним правом згідно закону про провінції, який встановлював для неї особливий правовий статус. Таким чином склалася різноманітна система правового регулювання майнових відносин між провінціями, при цьому не було єдиної правової основи для регулювання контактів з Римом. Все це дуже ускладнювало майнові відносини між перегинами і римськими громадянами. У римському праві були відсутні норми для регулювання таких контактів, внаслідок цього виникало багато помилок, яким не було правового вирішення. Більше того вчинення правопорушення у таких відносинах породжує ще одне питання хто винен і яку відповідальність нести винному. В усуненні протиріч у таких відносинах основну роль зіграв претор для перегринів, який у союзі з міським претором відшукував найцінніше у правових звичаях інших народів, узагальнював це і впроваджував у практичну діяльність.
Однак таке закрите становище перегринів не виключало набуття ними римського громадянства, проте воно надавалося в окремих випадках. Так за особливі заслуги перед Римом деяким перегринам чи навіть групам надавався цей статус. Часто Римська держава надавала громадянство групам перегринів окремим актом державної влади, керуючись різного типу міркуваннями, наприклад поповнення римських легіонів воїнами, оскільки в них, як відомо мали нести службу тільки римські громадяни.
На початку III ст. всі відмінності в правовому становищі вільних верств населення, незалежно від того проживають вони на території Італії чи ні, втратили своє значення. У 212 році імператор Каракала поширив статус римського громадянина на всіх підданих величезної Римської імперії. Проте існували незначні обмеження, це стосується іноземців, які перебували на території Риму і не були її підданими, залишались на становищі перегринів, так само, як і піддані Риму, що вчинили тяжкі злочини.
Ми бачимо, що в соціальній структурі Римі все ж таки існували стани наділені певними правами, за якими закріпилося слово вільні. Та поряд з вільними існувало таке поняття, як невільники, тобто раби. Вони були найнижчою точкою суспільної осі і не мали нічого спільного з вільним населенням Риму, за винятком того, що фактично вони були людьми хоч і визнавались річчю.
З моменту виникнення держави в Римі і до її загибелі римське суспільство було рабовласницьким. На ранніх етапах розвитку Римської Держави рабство носило патріархальний характер. Це означає, що раби в цей період були нечисленними, проживали в сімях господарів, разом з ними працювали. В цей час їх навіть називали famulus слово походить від лат. familia, що означає сімя. Проте починаючи з III ст. до н.е. в результаті постійних завойовницьких війн число рабів збільшується і їхня праця використовується щораз в більших масштабах. Раби в період республіки перетворюються в найбільш пригноблений і експлуатований клас. В цей період максимального рівня досягає експлуатація рабів, які перетворилися в основних виробників матеріальних благ. Рабовласники вдаються до найжорстокіших методів експлуатації рабів, примушуючи працювати їх до повного виснаження. Раба не вважають за людину його власник мав право над ним життя і смерті. Позбавлені найелементарніших умов існування, раби напівголодні і напівголі працювали з раннього ранку до пізнього вечора, а за найменшу провину терпіли найжорстокіші покарання. Раба можна було продати і за безцінь купити. Коли раба виганяли це не означало його свободу, а лише зміну господаря, оскільки раба, як і будь-яку річ викинуту на вулицю, міг підібрати будь-хто.
Більшість римлян відносили рабів до розряду розмовляючих знарядь в господарстві. На думку Варрона (I ст. до н.е.) знаряддя праці розрізняють: а) неживі; б) живі, що не вміють говорити; в) живі, що володіють людською мовою, тобто раби.* Тепер на зміну терміну famulus приходить інше поняття instrumentum vocale (розмовляючи знаряддя). Без рабів вже не могли обходитись ніде: ні у вітальні, ні в майстернях, ні на полях; при цьому їх ненавиділи і боялися. Оскільки були випадки коли раби вбивали своїх господарів. Так Тацит наводить приклад коли рабами було вбито префекта міста Педанія Секунда внаслідок чого було страчено 400 рабів. Скільки рабів стільки й ворогів говорили римляни. Коли раби намагалися бігти чи бунтували до них не знали пощади: Їх клеймили, кидали хижим звірам, катували і розпинали на хрестах.
З юридичної точки зору раб не був субєктом, а лише обєктом права. За ним не визнавалось жодної правоздатності ні в публічній, ні в приватній сфері. Раби не могли служити в римських легіонах, не платили повинностей оскільки не були власниками майна, не могли мати сімю. Звязок раба з рабине, а між тим і з будь якою жінкою, не визнавався шлюбом і не породжував ніяких правових наслідків. Раб вважався тільки річчю і не більше. Звичайно, як і будь-яка річ раб виступав предметом будь-якого приватно правового право чину, цивільного спору. Ульпіан уточнює: З точки зору цивільного права раби вважаються ніким. Як обєкт власності його можна було купити, продати, подарувати, передати у спадок, віддати в заставу. За заподіяння шкоди рабу, позов на кривдника подавав не раб, а його господар, як за заподіяння шкоди будь-якій речі. Слід ска