Повстання рабів у рабовласницькому Римі
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?звитком промисловості: воно перетворюється, по суті кажучи, в різновид промисловості, хоча і зберігає деяку специфіку.
У докапіталістичних суспільствах, зокрема в умовах рабовласницької формації, положення було іншим. Промисловості, як такої в той час ще не існувало, а провідною галуззю народного господарства було сільське господарство. Воно визначало обличчя епохи, характерні особливості виробництва і виробничих відносин. Особливо важливою була роль землеробства. У античному світі не розвиток ремісничого виробництва визначав рівень і спрямованість розвитку землеробства, а навпаки, розвиток сільського господарства обумовлював хід і еволюцію ремесла. У звязку з цим, питання про експлуатацію рабської праці в сільському господарстві Італії I ст. до н.е. I ст. н.е. і проблема продуктивності рабської праці в землеробстві мають велике методологічне значення.
Раб, як працівник мав цілий ряд особливостей, що відрізняли його від інших категорій працівників, зокрема від вільного землероба напіввільного колона, кріпосного селянина або найманого робітника. Ці особливості: 1) абсолютна незацікавленість раба в результатах своєї праці; 2) безправність рабів і зведення до рівня знаряддя, що говорить; 3) відсутність будь-яких стримуючих сил економічних, законодавчих, моральних чи релігійних, які б обмежували рабовласника в експлуатації рабів; 4) можливість використання у процесі праці великої кількості рабів, що відкривало необмежені простори рабовласникам у найжорстокішій і всеосяжній експлуатації рабської праці, чого не було і нема в інших країнах. Проте всі ці особливості дозрівши, виявилися не відразу, вони діяли не у всі періоди рабовласницької формації з однаковою інтенсивністю, внаслідок чого норми і ступінь експлуатації рабської праці не стояли на одному рівні, а безперервно мінялися.
Ці зміни найбільш були відчутні в період класичного рабства, що було спрямоване, як вже зазначалося, на виробництво додаткової кількості продукції, яке вимагало для збільшення виробництва значної робочої сили. Тому в цей період найяскравіше проявляються активні дії рабовласників, що спрямовані на посилення експлуатації дешевої рабської праці з метою, звичайно, збільшити свої капітали, або розбагатіти.
Багато римських письменників Катон, Варрон, Колумелла і ін у своїх творах розглядали питання експлуатації рабської праці взагалі та зокрема у сільському господарстві. Та проте всі вони були однієї думки, яка відповідала інтересам рабовласників. Зокрема вони викладали такі твердження. Раби повинні бути завжди в роботі, для них не існує святкових і вихідних днів, навіть у разі негоди вони трудяться стільки ж часу, як і в ясний день. Влітку вони без тяганини йшли на роботу з першим променем світла, тобто в 4 год. ранку, а поверталася на віллу у сутінках, в 1011 год. вечора, так що робочий день рабів влітку становив близько 1819 годин. У зимовий час, не дивлячись скорочення тривалості дня, тривалість робочого часу рабів не зменшувалася.
Наскільки відомо, римські автори ніде не згадують про обідні і інші перерви протягом робочого дня. Вони тільки зазначають, що раби приймали їжу перед відходом на роботу і одержували свій пайок при поверненні з роботи. Беручи до уваги характер харчування рабів, можна вважати, що рабовласник не дозволяв робити взагалі обідні перерви, обмежувався дуже короткими зупинками для поглинання і так мізерного пайка, усухомятку, економлячи таким чином виробничий час працівника.
Прагнучи інтенсифікувати рабську працю, заповнити всі пори робочого дня, теоретики і практики рабовласницького господарства розробили досить складну систему денних, тижневих і місячних норм виробництва майже для всіх головних робіт в сільському господарстві, за невиконання яких раби строго карались, а за перевиконання заохочувались.
Таким чином в епоху класичного рабства прагнення до отримання додаткового продукту призвело до різкого збільшення ступеня і міри експлуатації рабів в порівнянні з епохою патріархального рабства. Це збільшення з позиції рабовласників відбулося передбачуваним чином у вигляді продовження робочого дня і його максимального виробничого заповнення, скорочення необхідних потреб працівника, інтенсифікації його праці. Проте в руках рабовласника знаходився ще такий важіль для збільшення кількості додаткового продукту, як підвищення результативності рабської праці за одиницю часу, тобто збільшення продуктивності праці.
Однак збільшення величини експлуатації рабської праці не могло не позначитись на становищі раба, як з юридичної точки зору, так і з позиції його становища в суспільстві. Та найбільше ця болюча проблема відбилась на відносинах і ставленні раба до господаря, внаслідок чого виникають протиріччя, часто загострюються конфлікти між рабами і рабовласниками. Раби піднімали грандіозні багатолюдні повстання, які констатували неблагополуччя в римському рабовласницькому суспільстві і неефективність такого способу виробництва. Соціальна напруженість, що склалася в суспільстві, переростає в напружену боротьбу. Класова боротьба стала виконувати велику роль в тій загальній системі соціальнокласових суперечностей, які привели в рух весь складний механізм римського суспільства.
Наскільки відомо саме в період республіки на час функціонування класичного рабства, відбулись найбільші рабські повстання перше і друге сицилійські, повстання Спартака, це був період існування найзріліших форм рабства, їх кризи і відмирання.