Повстання рабів у рабовласницькому Римі
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
? боровся б проти самого рабства. Тим часом навряд чи в наміри вождя гладіаторів входила відміна рабовласництва, як інституту. Звичайно метою повсталих рабів була помста за жорстокість панів, або ж вихід з Риму. Вільні пролетарі, міська чернь тільки й користувалися хвилюваннями в римському суспільстві, що були викликані повстаннями рабів, щоб безкарно грабити.
Повстання Спартака хоча й не знищило рабовласницький лад в Римі, проте воно завдало тяжкого удару Римській рабовласницькій республіці. Повстання розкрило глибину, суть системи рабоволодіння, воно ніби показувало для римлян, що рабство їх загибель, однак римляни не розуміли цих знаків, вони вперто продовжували свою політику жорстокої експлуатації рабів. Але основи рабовласництва в період республіки були настільки міцно закладені, що знищити їх здавалось нездійсненною мрією, проте це повстання їх різко похитнуло. Разом з тим повстання Спартака, як і інші заворушення були грізною пересторогою для рабовласників, умовою для урядових кіл Риму, що необхідно вживати активних дій у внесенні змін до системи управління, з метою краще пристосувати її до соціально-економічних і політичних відносин, які постійно виникають, розвиваються і змінюються.
Повстання Спартака нанесло шкоду і економіці, особливо сільському господарству. Багато селянських господарств, навіть латифундій було знищено. Період повстання Спартака супроводжувався своєрідним застоєм в економіці, оскільки господарства залишились без робочої сили, нікому було обробляти землі, тому що значна частина рабів брала участь у повстанні. Між тим рабовласники і місцеві жителі, радше бажали перебути цю непогоду у добре укріплених містах, оскільки могутнє військо Спартака і невдачі римлян наводили на них страх. Винищення і втеча рабів, а також небезпека нових повстань, змушували власників великих маєтків ділити свої землі на дрібні ділянки і здавати в оренду так званим колонам.
Повстання Спартака сприяло і певній консолідації панівних кіл у римському суспільстві нобілітету і вершників. Невипадково обидва полководці, які між собою сперечалися Красс і Помпей, які були сулланцями, змушені піти на компроміс і провести низку заходів по відновленню досулланських законів і порядків. Зокрема було відновлено владу народних трибунів, посади і владу цензорів тощо. Таким чином кожне повстання рабів, нехай воно і незначне залишало свої сліди у кризі Римської республіки.
Висновки
З вище сказаного можна зробити ряд висновків, що рабство це фактор, який приводить не тільки до розвитку держави, а й до її упадку. Яскравий приклад цьому Римська рабовласницька республіка, яка від початку і до кінця носила рабовласницький характер. Рабовласницький спосіб виробництва увібрав у себе два абсолютно протилежні фактори позитивний і негативний. На мою думку не можна розглядати всі соціальні явища, як виключно шкідливі для всього суспільства, верстви суспільства чи окремих людей. Крім шкоди, вони приносять і якийсь позитив. Так зокрема рабовласництво вплинуло на вихід Римської держави із обтяжливих первіснообщинних відносин, існування яких затримувало розвиток Римської держави в першу чергу з економічних позицій. Оскільки первіснообщинний лад був відсталим, не міг швидко і якісно пристосуватися до нових соціально-економічних відносин, гальмував рух природних речей, що супроводжувався плином часу. Тому він не міг забезпечити римську державу тим необхідним, на що вказував час. Рабовласництво сприяло не тільки виходу Римської держави із первіснообщинної ями, а й живило її впродовж багатьох століть існування. Рабовласницький спосіб виробництва на відміну від первіснообщинного характеризувався гнучкістю, комунікативністю, тобто пристосованістю до якісно нових суспільних відносин. Рабовласницький спосіб виробництва міг легко реагувати на будь-яку зміну у сфері соціально-економічних відносин, які існували чи могли існувати на той час, що власне і забезпечувало стабільність розвитку Римської держави. В цьому випадку слід вважати, що рабовласництво могло існувати тільки в стародавніх державах, де держава і суспільство не були такі високорозвинені, як в наш час, тому навіть складно уявити існування рабства в сьогоденному суспільстві, яке пронизане ідеями високого розвитку, рівності і справедливості.
Та поряд з позитивними чинниками, які наявні в сутності рабовласництва, існують і його негативи. Саме рабство сприяло формуванню поділу римського суспільства на вільних і рабів, воно стало основою соціальних протиріч між рабовласниками і рабами. Жорстоке поводження, нещадна експлуатація рабів збоку рабовласників супроводжувалась протягом майже тисячолітньої історії існування Римської держави та зокрема в період республіки, коли рабство досягло своєї вершини. Весь період функціонування рабства, воно вважалось нормальним явищем з погляду римлян, проте зовсім протилежна думка була у рабів, які хоча і в деякій мірі вважали рабство природнім, однак боролися проти ненаситних бажань рабовласників, які збільшували міри експлуатації рабської праці. Раби довгий час стримували свою ненависть всередині не виводячи її назовні, але врешті-решт її накопичилося настільки багато, що її стримування було б безглуздим рішенням. Ненависть спрямовувалась на боротьбу проти своїх гнобителів, спочатку нерішуче, а дедалі все більш передбачуване і жорстоко. Хвиля ненависті рабів втілювалась у формі повстань, які ох