Повстання рабів у рабовласницькому Римі
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
µла Римська республіка. До середини III ст. до н.е. була захоплена вся Італія. В I ст. до н.е. Рим перетворився в світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході. Війни стали головним джерелом рабства.
На рубежі IIIII ст. до н.е. в соціально-економічному житті Риму відбулися глибокі зміни. Патріархальна система рабства на той час розвинулась у так зване класичне рабство, а рабовласницький спосіб виробництва досяг найбільшої зрілості і римське суспільство в цілому набуло рабовласницький характер. У IVIII ст. до н.е. перехід від патріархального до класичного рабства на території Італії проходив у грецьких містах колоніях Південної Італії і Сицилії. Пануючим класичне рабство в більшості областей Апеннінського півострова стало тільки в II ст. до н.е.
Ще на початкових етапах розвитку Римської держави рабство носило патріархальний характер. Він характеризувався ти, що раби були нечисленними, вони проживали разом з господарем і були членами його сімї. В той час раби в основному були зайняті сільським господарством, працювали разом з господарями на полі, в домашньому господарстві.
Оформлення класичного рабства в Італії мало всесвітньо-історичне значення, оскільки пізніше це рабство в його італійсько-римській формі розповсюдилося по всьому Середземноморю і відіграло важливу роль в історичних долях населяючих його народів і в їх економічному піднесенні. Проте сам перехід до класичного рабства не знаменував зміну однієї рабовласницької формації іншою, а лише трансформацію двох стадій розвитку однієї і тієї ж рабовласницько-античної системи. Перехід до класичного рабства супроводжувався глибокими змінами в соціально-економічному і культурному житті суспільства, виробництві і способі життя.
Основні причини таких змін кореняться не у війнах, а в характері соціально-економічних, політичних і культурних особливостей римського суспільства. Внутрішня еволюція суспільно-політичних відносин в Римі IVIII ст. до н.е. вела до виникнення нових форм класичного рабства. Концентрація землі в одних руках, розвиток і поширення приватної власності, ремесел, торгівлі, грошового обігу, зародження товарного господарства вимагали дешевої робочої сили. В ранній період у середині країни цією робочою силою були плебеї, клієнти, боржники.
Проте боротьба плебеїв з патриціями завершилась забороною боргової кабали, ослабленням залежності клієнтів; значна частина клієнтів і плебеїв отримала земельні наділи. Примусити ж працювати вільного землевласника, що добивався рівноправності, було важко. Такою робочою силою могла бути тільки позбавлена всяких прав і власності людина. Звідси і випливає посилення агресивності Риму, постійні завойовницькі війни і поневолення завойованого населення.
Класичне рабство було закономірним результатом зростання виробництва і між класової боротьби в римському суспільстві. Війни лише прискорювали цей процес.
Особливості рабовласницької системи в республіканський період були наступні:
У відмінності від патріархальної системи рабства, де виробництво було спрямоване на задоволення власних потреб, при класичному рабстві виробництво направлене для вироблення додаткової одиниці продукції, з метою її продажу і отримання прибутку. У рабовласницькому господарстві організовується товарне виробництво, яке розхитує підвалини натурально-господарських відносин. Раніше ізольовані господарства починають встановлювати більш-менш тісні звязки з ринком.
Основною формою рабовласницького господарства була вілла маєток у 25100 га з кількома десятками рабів. Унаслідок концентрації землі, дешевої робочої сили, великої кількості рабів виникли латифундії. Володіння землею було почесним привілеєм сенаторів, доходи, яких йшли переважно від землі, а майно оцінювалось не менше, як в 1 млн. сестерціїв. Дрібні власники-селяни не витримали конкуренції дешевої рабської праці залишали землю і йшли в міста, передусім в Рим. Боротьба за землю була важливою ознакою економічного розвитку Риму. У III ст. до н.е. власники вілл і майстерень прагнуть не тільки отримання більшої кількості додаткового продукту, але й до грошової його реалізації. Прагнення до отримання більше додаткового продукту, супроводжується більшою експлуатацією рабів, ускладнення внутрішньої структури господарства, зростання підприємницьких начал виробництва у суспільстві.
Зростала чисельність рабів. Раби стали численним класом римсько-італійського суспільства. В I ст. до н.е. в Італії налічувалось близько 12 млн. рабів при 10 млн. вільних. Міжнародним центром работоргівлі був Делос, там щодня продавали до 10 тис. рабів-іноземців. Вони відігравали роль основної виробничої сили в усіх галузях господарства сільському господарстві, гірничодобувній справі, металургії, будівництві. Проте працю вільних і напівзалежних працівників продовжують використовувати і надалі. Раби поділялись на міських і сільськогосподарських. До міських відносились слуги, вчителі, ремісники, управителі, медики і інші і використовувались у домашньому господарстві. Багато рабів працювали в каменоломнях, рудниках, ремісничих майстернях, але основна частина у сільському господарстві. Праця рабів у сільському господарстві дає нам чітке уявлення насамперед про межі і форми експлуатації, їх вплив на розвиток цієї галузі і взагалі суть рабовласницької системи, тому доцільно було б розглянути це положення детальніше.
Особливістю сучасного сільського господарства є його обумовленість р?/p>