ОсобливостСЦ дСЦлового етикету
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
рою звязуСФться з суспСЦльною оцСЦнкою поведСЦнки людини як представника певноi спСЦльностСЦ, стану, професСЦйноi групи разом СЦз заслугами, що визнаються за ними, СЦ певною репутацСЦСФю. Честь вимагаСФ вСЦд людини пСЦдтримувати СЦ виправдовувати ту репутацСЦю, якою вСЦн зобовязаний унаслСЦдок своСФi приналежностСЦ до якоiсь спСЦльностСЦ СЦ власних заслуг, СЦ в цьому сенсСЦ вона бСЦльше орСЦСФнтуСФться на зовнСЦшнСЦ критерСЦi оцСЦнки.
Ще одним унСЦверсальним СЦ найважливСЦшим цСЦннСЦсним орСЦСФнтиром моральноi свСЦдомостСЦ СФ поняття справедливостСЦ. Воно виражаСФ СЦдею правильного, належного порядку речей в людських взаСФминах, який вСЦдповСЦдаСФ уявленням про призначення людини, його природнСЦ СЦ невСЦдСФмнСЦ права СЦ обовязки.
РЖсторично вСЦдвСЦку поняття справедливостСЦ звязувалося СЦ асоцСЦювалося з СЦдеСФю рСЦвностСЦ, проте розумСЦння самоi рСЦвностСЦ не залишалося незмСЦнним СЦ теж СЦсторично розвивалося. ВСЦд примСЦтивно-зрСЦвняльноi рСЦвностСЦ СЦ повноi вСЦдповСЦдностСЦ дСЦяння СЦ подяки - око за око, зуб за зуб, - через примусове соцСЦальне СЦ майнове зрСЦвнювання всСЦх в безправi СЦ залежностСЦ вСЦд соцСЦально-класового СЦ станового дСЦлення суспСЦльства СЦ вСЦд диктату держави до формальноi рСЦвностСЦ свобод, маСФ рацСЦю СЦ обовязкСЦв перед державою, законом СЦ мораллю, до рСЦвностСЦ в правилах гри, тобто формальних умовах дСЦяльностСЦ людей, - такий тривалий шлях СЦсторичного розвитку СЦдеi рСЦвностСЦ.
ТочнСЦший змСЦст поняття справедливостСЦ можна визначити як правильну мСЦру рСЦвностСЦ в сенсСЦ вСЦдповСЦдностСЦ мСЦж правами СЦ обовязками людей, заслугами людини СЦ iх визнанням, мСЦж дСЦянням СЦ подякою за нього.
НевСЦдповСЦднСЦсть СЦ порушення цСЦСФi норми оцСЦнюСФться моральною свСЦдомСЦстю як неприйнятна для етичного порядку речей несправедливСЦсть, далСЦ якщо вона вимагаСФться СЦ детермСЦнуСФться матерСЦальними обставинами життя.
Важливий комплекс цСЦннСЦсно-змСЦстовних понять моральноi свСЦдомостСЦ завершують поняття щастя СЦ сенсу життя.
ОчевиднСЦ взаСФмозалежностСЦ цих понять - навряд чи може бути визнана осмисленою життя, якщо вона не приносить задоволення, не говорячи вже про щастя, як СЦ щасливою може бути тСЦльки осмислена, присвячена високим СЦ гСЦдним СЦдеалам СЦ цСЦлям життя. ТСЦльки таке життя вСЦдповСЦдаСФ тому вищому ступеню задоволення людини, що переживаСФться вСЦд повноти самореалСЦзацСЦi, яка СЦ зветься в етицСЦ щастям.
Поняття щастя, як би це не показалося дивним, носить виразний нормативно-цСЦннСЦсний характер. ЗрозумСЦло, не в сенсСЦ вимоги до особи бути щасливим, в що б те не стало, а в тому сенсСЦ, що воно в плотський-емоцСЦйнСЦй, СЦнтуiтивнСЦй СЦ мрСЦйливСЦй формСЦ виражаСФ уявлення про бажаний порядок речей. Це усвСЦдомлення того, яким повинне бути життя людини, щоб приносити йому стан вищого задоволення або, як мовляли за старих часСЦв, блаженства.
Тому розвинену моральну свСЦдомСЦсть звязуСФ стан щастя не з СЦдилСЦСФю спокою СЦ тишСЦ, достатки що СЦснуСФ, а припускаСФ прагнення до кращого майбутнього, досконалСЦшого ладу людських вСЦдносин. Цей стан включаСФ як постановку високих благородних СЦ значущих цСЦлей, так СЦ подолання перешкод на шляху до ним.
ОцСЦнюючи власне життя, людина встановлюСФ, навСЦть не замислюючись, на пСЦдсвСЦдомому рСЦвнСЦ, деяке спСЦввСЦдношення, СЦСФрархСЦю цСЦнностей СЦ цСЦлей СЦ порСЦвнюСФ, наскСЦльки його реальне життя вСЦдповСЦдаСФ цьому СЦдеальному бажаному життю. У разСЦ збСЦгу, хоч би часткового, вСЦн переживаСФ почуття субСФктивного задоволення СЦ гордостСЦ, що свСЦдчить про високу самооцСЦнку свого життя СЦ ii сенсу, - не дарма жив, досяг СЦ добився того СЦ того, досяг успСЦху в тому СЦ в тому. РЖнакше його наздоганяСФ свСЦдомСЦсть марно розбещених сил СЦ втрачених можливостей, вСЦдчуття жалю СЦ навСЦть болСЦ за прожите даремно.
Проте свСЦдомСЦсть безглуздя життя може наздогнати людину не тСЦльки пСЦсля здСЦйсненого або незвершеного, але СЦ тодСЦ, коли вСЦн не бачить гСЦдних цСЦлей, яким варто було б присвятити своСФ життя, або вважаСФ iх досягнення заздалегСЦдь неможливим. Адже перечекати СЦ дочекатися появи таких цСЦлей або можливостей iх досягнення не можна, бо життя витСЦкаСФ разом з часом, на неi вСЦдпущеним.
Все це може викликати серйозну етичну СЦ свСЦтоглядну кризу особи, що робить особливо важливим для людини правильне розумСЦння суспСЦльних процесСЦв, свого мСЦсця СЦ ролСЦ в них. Тут необхСЦдним виявляСФться СЦ етична освСЦта, що дозволяСФ людинСЦ краще орСЦСФнтуватися в свСЦтСЦ етичних цСЦнностей.
Етика допомагаСФ людинСЦ переконатися, що обмежена вузько СЦндивСЦдуальними егоiстичними цСЦлями життя, наповнене гонитвою за задоволеннями СЦ насолодою, за власним благополуччям за всяку цСЦну, байдужа до загальнозначущих цСЦнностей, хоч СЦ маСФ певне значення СЦ навСЦть привабливСЦсть, виявляСФться позбавлена високого етичного сенсу. А життя людини, яка переслСЦдуСФ корисливСЦ егоiстичнСЦ цСЦлСЦ, що завдають збитку СЦншим людям або суспСЦльству, обСФктивно набуваСФ негативного сенсу.
ТСЦльки життя людини, свСЦдомо орСЦСФнтоване на служСЦння суспСЦльно значущим цСЦлям, обСФктивно сприяюче вдосконаленню суспСЦльних вСЦдносин, направлене на допомогу людям, набуваСФ високого етичного сенсу СЦ даСФ людинСЦ мСЦцну свСЦдомСЦсть своСФi потрСЦбностСЦ.
Завершуючи розгляд змСЦсту СЦ структури моральноi свСЦдомостСЦ, можна вСЦдзначити, що всСЦм своiм змСЦстом СЦ елементами воно виражаСФ потреби суспСЦльства СЦ людини в збереженнСЦ соцСЦальноi стСЦйкостСЦ СЦ одночасно у вдосконаленнСЦ суспСЦльних вСЦдносин в специфСЦчнСЦй формСЦ наказовий-оцСЦнного вСЦддзеркалення дСЦйсностСЦ.
Проте самСЦ по собСЦ цСЦнностСЦ моральноi свСЦдомостСЦ не гарантують ще благотворноi дСЦi на реальне життя, а етичнСЦ велСЦння при зСЦткненнСЦ з СЦнте?/p>