ОсобливостСЦ дСЦлового етикету
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
в людини СЦ суспСЦльства.
Протистояння добра СЦ зла складаСФ основний змСЦст етичного розвитку суспСЦльства СЦ одну з важких проблем етики.
ЦСЦннСЦсна орСЦСФнтацСЦя на добро вимагаСФ вСЦд людини визначитися вСЦдносно зла, зрозумСЦти необхСЦднСЦсть його викорСЦнювання, причому адекватними самСЦй моралСЦ засобами.
З позицСЦй соцСЦально-СЦсторичноi етики кСЦнець кСЦнцем причинами зла СЦ злоi волСЦ морального субСФкта СФ такСЦ суспСЦльнСЦ вСЦдносини, при яких чоловСЦк не може задовольняти своi потреби наказаними культурою способами, а тому вимушений або вСЦдмовитися вСЦд них, накопичуючи в душСЦ потенцСЦал незадоволеностСЦ, або вСЦдкинути самСЦ культурнСЦ цСЦнностСЦ, переплавивши цей потенцСЦал в злу волю.
Тому етика наполягаСФ на необхСЦдностСЦ боротьби СЦз злом як соцСЦальним явищем, а не з людьми як його носСЦями. У першому випадку перемога добра досягаСФться через пошук нових, досконалСЦших суспСЦльних вСЦдносин СЦ способСЦв дозволу протистояння добра СЦз злом, а в другому, коли СЦдеали добра намагаються утСЦлити рСЦшуче СЦ скоро, властивими злу засобами - примушенням, брехнею, насильством, - лише умножають зло.
Тому слова поета про те, що
Добро повинне бути з кулаками
Добро суворим бути повинно
Щоб летСЦла шерсть жмутами
ЗСЦ всСЦх, хто лСЦзе на добро
можна розглядати як поетичну метафору, що передаСФ активно-дСЦяльний характер моралСЦ, але нСЦяк не етичну рекомендацСЦю про винищування зла разом з його вершителями.
Протистояти злу можна тСЦльки соцСЦально-культурними СЦ морально виправданими засобами. При цьому моральна перемога над злом зовсСЦм не означаСФ усунення самоi протилежностСЦ добра СЦ зла, основу СЦснування моральностСЦ.
Мораль як глибокий особистий, СЦнтимний регулятор поведСЦнки припускаСФ, що людина самостСЦйно усвСЦдомлюСФ обСФктивний суспСЦльний змСЦст свого етичного боргу, СЦ нСЦякСЦ посилання нСЦ на якСЦ авторитети, звичайнСЦ форми поведСЦнки, загальноприйнята СЦ поширенСЦсть не знСЦмають з нього вСЦдповСЦдальнСЦсть за це СЦ не можуть його виправдати, якщо вСЦн зрозумСЦв свСЦй борг вСЦрно.
Тут вступаСФ в своi права совСЦсть - здатнСЦсть людини формулювати моральнСЦ зобовязання, вимагати вСЦд себе iх виконання, контролювати СЦ оцСЦнювати свою поведСЦнку.
Керуючись велСЦннями совСЦстСЦ, людина бере на себе вСЦдповСЦдальнСЦсть за своСФ розумСЦння добра СЦ зла, довга, справедливостСЦ, людяностСЦ, сам задаСФ зсередини критерСЦi моральноi оцСЦнки СЦ сам оцСЦнюСФ свою поведСЦнку. РЖ якщо зовнСЦшнСЦ опори етичноС бере на себе вСЦдповСЦдальнСЦсть за своСФ розумСЦння добра СЦ зла, довга, справедливостСЦ, людяностСЦ, сам задаСФ зсередини критерСЦi моральноi оцСЦнки СЦ сам оцСЦнюСФ свою поведСЦнку. РЖ якщо зовнСЦшнСЦ опори етичноi поведСЦнки - громадська думка, велСЦння закону, встановлений розпорядок або що практикуються зазвичай норми поведСЦнки можна при нагодСЦ якось обСЦйти або перехитрити, то обдурити самого себе виявляСФться неможливо. Якщо це СЦ вдаСФться, то виключно найдорожчою цСЦною - цСЦною вСЦдмови вСЦд совСЦстСЦ СЦ втрати людськоi гСЦдностСЦ.
СовСЦсть непСЦдкупна СЦ безкомпромСЦсна в своiх позицСЦях, бо СЦнакше вона починаСФ поступово руйнуватися якщо намагаСФться помякшити власнСЦ вимоги СЦ оцСЦнки СЦ зловжити властивою нею здатнСЦстю самореабСЦлСЦтацСЦi. Вона як би стоiть на вартСЦ СЦнтересСЦв загальних принципСЦв людяностСЦ в кожнСЦй окремСЦй людинСЦ.
Тому совСЦсть зобовязуСФ людину цСЦлком орСЦСФнтуватися на СЦдеали гуманностСЦ СЦ доброти, довга СЦ чести, якими б СЦлюзорними СЦ безглуздими вони не здавалися в даний момент, СЦ критично вСЦдповСЦдально вСЦдноситися до будь-яких думок СЦ власних спонук, якими б розсудливими СЦ практичними вони не виглядали, розходившись з цими вимогами.
ЗрСЦла розвинена совСЦсть предявляСФ людинСЦ максимальнСЦ вимоги, не приймаючи нСЦяких компромСЦсСЦв СЦ поступок, СЦ припускаСФ вСЦдповСЦдальнСЦсть людини не тСЦльки за своi переконання СЦ дСЦi, але СЦ за те, що все вСЦдбуваСФться навколо. Порядна, сумлСЦнна людина, навСЦть якщо сам живе у згодСЦ з мораллю, долаючи зусиллями волСЦ життСФвСЦ спокуси СЦ спокуси, не може не переживати невСЦдповСЦдностСЦ реального життя СЦ вимог моральностСЦ СЦ не вСЦдчувати докорСЦв совСЦстСЦ за недосконалСЦсть людськоi природи СЦ суспСЦльного життя. Саме це властивСЦсть совСЦстСЦ лежить в основСЦ властивого моральнСЦй свСЦдомостСЦ вСЦдчуття винуватостСЦ навСЦть без провини, яке абсолютизувалося релСЦгСЦйною християнською етикою в поняттСЦ грСЦха СЦ розкаяння. Причому парадокс совСЦстСЦ полягаСФ в тому, що вимоги розкаяння, тобто переживання комплексу вСЦдчуттСЦв незадоволеностСЦ собою СЦ бажання виправитися, здатна предявити моральному субСФктовСЦ тСЦльки розвинена совСЦсть, якСЦй не в чому каятися, тодСЦ як совСЦсть, що гостро потребуСФ покаяння, не здатна цього усвСЦдомлювати. Це ж властивСЦсть совСЦстСЦ бути моральною самосвСЦдомСЦстю СЦ самоконтролем особи дозволяСФ iй бути внутрСЦшнСЦм двигуном етичного самовдосконалення людини, серйозним стимулом його активно-дСЦяльнСЦсних вСЦдносини до навколишнього свСЦту з метою його полСЦпшення.
Життя по совСЦстСЦ пСЦдвищуСФ СЦ укрСЦплюСФ високу позитивну самооцСЦнку особи, ii вСЦдчуття власноi гСЦдностСЦ СЦ честСЦ.
ВзагалСЦ поняття чести СЦ достоiнства виражають в моралСЦ уявлення про цСЦннСЦсть всякоi людини як етичнСЦй особСЦ, вимагаючи шанобливого СЦ доброзичливого вСЦдношення до людини, визнання за ним свободи самовизначення СЦ рСЦвностСЦ в правах з СЦншими, СЦ одночасно вони виражають разом з совСЦстю здСЦбнСЦсть особи до самоконтролю на основСЦ вимогливого СЦ вСЦдповСЦдального вСЦдношення до самого собСЦ. Честь СЦ гСЦднСЦсть людини припускають здСЦйснення ним тСЦльки таких вчинкСЦв, якСЦ здатнСЦ забезпечити йому суспСЦльну пошану, високу особисту самооцСЦнку СЦ переживання морального задоволення, якСЦ СЦ не дозволяють людинСЦ поступати нижче за свою гСЦднСЦсть.
ВСЦдмСЦннСЦсть же цих понять виявляСФться в тому, що честь бСЦльшою мСЦ