Основи методики тренувань у культуризмі
Курсовой проект - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие курсовые по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
?ий інтерес до розвитку сили виявився у звязку з її впливом на здоровя. Це були часи, коли американці починали переселятися з ферм і з маленьких міст у великі. З появою автомобіля збільшилася мобільність, однак спосіб життя ставав усе менш рухливим. До того ж поширення нових технологій обробки продуктів привело до того, що населення стало вживати занадто багато неякісних продуктів. До цього треба додати ще життя в умовах постійного стресу. На цім тлі й зявилися прихильники фізичної культури й здоровішого способу життя, які почали боротьбу за загальне здоровя й фізичне вдосконалювання. Вони виступали за помірність і збалансованість у всіх аспектах життя. Звичайно, їхнім ідеалом були не пузаті силачі - аматори пива. Їм був потрібний зразок для наслідування, людей, чия статура втілювала б ідеї, які вони намагалися поширювати; хтось, що втілює образ давньогрецького атлета. Таку людину вони знайшли в особі Юджина Сэндоу - суперзірки фізичної культури на рубежі сторіч. Сэндоу став професійним силачем у Європі, де успішно змагався з іншими атлетами, перевершуючи всіх у їхніх власних коронних трюках.
Російським левом називали Георга Гаккеншмідта завдяки його видатним досягненням у важкоатлетичному спорті. Він здобув перемогу на російському важкоатлетичному чемпіонаті в 1898 г., а також перемагав на різних світових чемпіонатах по боротьбі. Він емігрував у Великобританію, де нажив статок. Це була талановита людина, умілий оратор і плідний письменник, що створював філософські книги, такі, як, наприклад, Походження життя. Він вів дискусії з такими інтелектуалами, як Джордж Бернард Шоу й Альберт Ейнштейн. Були й інші - професор Аттила, Артур Саксон, Херман Гомер, Оскар Хільгенфельдт, У. Є. Пуллум - ціла плеяда прославлених силачів, яку поповнили імена Пола Андерсона, Василя Алексєєва й інших важкоатлетів наших днів. Одним з тих, для кого заняття фізичною культурою стало свого роду релігією, був бізнесмен-видавець Бернар Макфадден.
Для поширення ідеї про те, що фізична слабкість фактично аморальна, він заснував журнал Фізична культура. Пізніше він почав видавати газету Нью-Йорк івнінг грефік, яка була націлена на аудиторію, що володіла таким же рівнем освіченості, як і він сам. Макфадден організував цілий ряд конкурсів у Мэдисон Сквер Гарден на звання Чоловіка з найдосконалішою статурою в Америці. Перший такий конкурс проходив в 1903 році, і його переможець разом зі званням одержав приз - одну тисячу доларів (у той час це було вже станом). І конкурси, і журнал мали успіх протягом десятиліть. Макфадден не тільки проповідував і призивав, але й застосовував свої ідеї на практиці. Щоранку він босий відправлявся пішки з будинку на Ріверсайд Драйв у Нью-Йорку в офіс, розташований у центрі міста, і зявлявся в редакції свого журналу з оголеним торсом, виявляючи собою зразок здоровя й прекрасної фізичної форми, хоча йому було більш сімдесяти років. Макфадден, імовірно, не схвалив би сучасний бодибілдинг із його упором на видовищність, а не на атлетичну майстерність. Однак він і інші фізкультурники зіграли в еволюції бодибілдингу велику роль. Його конкурси сприяли зростанню інтересу до зовнішнього вигляду тіла, а не просто до сили мязів, і в результаті цих конкурсів зявилася суперзірка, якої призначено було стати одним із самих знаменитих людей в Америці на майбутні десятиліття. Переможцем конкурсу Макфаддена в 1921 році став Анджело Сіціліано. Щоб нажити капітал на своїй зростаючій славі, цей чудово складений чоловік поміняв своє імя на Чарльза Атласу й придбав права на продаж по поштових замовленнях курсу вправ по фізичній підготовці за назвою Динамічна напруга. Протягом більш пятдесяти років підростаючі хлопчиська бачили рекламу цього курсу в журналах і коміксах: кволому хлопцю ногою шпурляють пісок в обличчя, хлопча посилає заявку на курс по розвиткові мускулатури, а потім вертається, щоб побити хулігана й відібрати в нього назад загублену було свою подружку.
Агов, слабак, у тебе стирчать ребра! це стало найбільш запамятовуваним девізом однієї із самих успішних рекламних кампаній в історії.
До кінця 20 століття у світі культуризму (особливо професійному) домінували стиль, який популяризував Джо Вейдер (Joe Weider). Особливістю цього стилю були надзусилля що більші й що інтенсивніші тренування, то більші досягнення в царині культуризму. Тренування треба проводити не менш ніж тричі на тиждень, і кожне тренування може складатись навіть із кільканадцяти вправ.
У 1989 році Стюарт МакРоберт (Stuart McRobert) почав видавати журнал Hardgainer, і в такий спосіб почав пропагувати новий підхід.
МакРоберт критикував систему Вейдера, стверджуючи, що вона має сенс лише для генетично обдарованих людей. Для тих, кому не пощастило з геном чемпіона з культуризму. МакРоберт радить суттєво зменшити інтенсивність порівняно з професійними культуристами. Частота тренувань зменшується до двох і навіть одного тренування на тиждень (не буде великої трагедії, якщо раз на якийсь час буде перерва у два тижні). Й навіть тренування, що складається з одної чи двох базових управ, може давати відчутний прогрес. Одначе МакРоберт не заперечує основних принципів культуризму, наголошуючи на конкретному підході в кожному випадку.
Ріст мязів є реакцією на стрес спричинений фізичним навантаженням. Та для цього росту потрібний відпочинок, бо мяз росте тільки коли відпочиває. Як наслідок потрібний збалансований тренувальний цикл ?/p>