Органiзацiя i проведення соцiального страхування з тимчасовоi втрати працездатностi в Украiнi
Дипломная работа - Банковское дело
Другие дипломы по предмету Банковское дело
?е розвязувати шляхом пiдвищення заробiтноi плати i пенсiй та вiдновлення принципу соцiальноi справедливостi для скорочення чисельностi тих, хто потребуi саме соцiальноi допомоги. Ця група складалася переважно з депутатiв лiвих фракцiй 81% вiд iх загальноi чисельностi ( тАЭКомунiсти УкраiнитАЭ, Соцiалiстична фракцiя) та центристiв (тАЭЦентртАЭ, тАЭРДднiстьтАЭ, МДГ, тАЭАграрники УкраiнитАЭ) 25 % вiд загальноi кiлькостi центристiв[46].
Друга група усвiдомлювала вимушенiсть обмеження соцiальноi полiтики можливостями державного бюджету. На iхню думку, соцiальну допомогу необхiдно надавати тим, хто ii справдi потребуi, i спрямовувати лише малозабезпеченим. Ця група депутатiв дотримувалася позицii Кабiнету Мiнiстрiв. Вона складалася переважно з представникiв правих фракцiй (НРУ, тАЭДержавнiстьтАЭ, тАЭРеформи тАЭ) 65% i центристiв 47%.
Руйнування староi економiчноi системи, невiдiмною частиною якоi були щедре фiнансування соцiального сектора, вiдбувалося за вiдсутностi добре продуманоi альтернативноi програми соцiального захисту населення. Такий стан речей дестабiлiзував полiтичну ситуацiю в суспiльствi й вплинув на зростання лав прихильникiв лiвих поглядiв.
Якщо для листопада 1994 року була характерна поляризацiя позицiй за приблизно рiвного спiввiдношення сил, що перешкоджало прийняттю того чи iншого варiанту рiшення, то вже у квiтнi 1995 р. чисельнiсть першоi групи бiльше нiж подвоiлась за рахунок притоку представникiв центристських фракцiй i окремих членiв правих фракцiй. Це дало iй можливiсть проводити своi рiшення у Верховнiй Радi, але характер соцiально-полiтичного курсу, що формувався внаслiдок iнтеграцii депутатiв рiзних фракцiй, став менш радикальним.
Протягом 19951996 рокiв зменшилася залежнiсть позицii депутатiв щодо соцiальних питань вiд iх фракцiйноi належностi та полiтичноi органiзацii. Частина центристiв i правих пiдтримували помiркованi лiвi рiшення, тодi як лiвi прагнули вiдiйти вiд iдеологiчного максималiзму й проводити конструктивний дiалог з урядом. Спостерiгалася очевидна розбiжнiсть мiж принципами, що iх проголошували партii, й поведiнкою депутатiв пiд час голосувань.
Якщо на першiй сесii Верховноi Ради Украiни 13 скликання було утворено 9 депутатських груп i фракцiй, то в процесi роботи парламенту групи частково змiнювали свою чисельнiсть та назву i на кiнець роботи парламенту iх було вже 10. А загалом жодна з них не мала переважноi бiльшостi, парламент часто працював у режимi ситуативноi бiльшостi; його перiодично лихоманило вiд полiтичних суперечок.
Пiсля виборiв 1998 року у Верховнiй Радi 14 скликання знову утворилося 10 депутатських груп та фракцiй i знову жодна з них не мала бiльшостi. Окрiм того, протистояння мiж правим та лiвим крилом парламенту стало значно жорсткiшим, що призвело до значного зростання часу на розгляд багатьох питань. Безперечно, не варто очiкувати ефективноi роботи Верховноi Ради за умови багатьох партiйних фракцiй у нiй. До того ж, на думку фахiвцiв, засади для формування партiйноi тАЭпарламентськоi бiльшостi тАЭ не закладенi у конституцiйнiй i законодавчiй базi. Не сприяi ii формуванню й незначна роль Верховноi Ради у вирiшеннi кадрових питань виконавчоi влади. Адже за Конституцiiю Украiни Верховна Рада лише даi згоду на призначення премiр-мiнiстра й практично не маi вiдношення до призначення вiце-премiр-мiнiстрiв i мiнiстрiв. За таких умов тАЭпарламентськiй бiльшостiтАЭ просто небезпечно брати вiдповiдальнiсть за стан справ у державi [46 ] .
Таким чином, специфiчною особливiстю полiтичноi ситуацii в Украiнi була й досi залишаiться вiдсутнiсть iдиноi стратегii у соцiальнiй iерi, що призводить до прийняття ситуативних рiшень, обумовлених полiтичною конюнктурою та спрямованих на тимчасове полiпшення життiвого рiвня окремих категорiй населення.
Соцiальна полiтика, або й окремi заходи, можуть розроблятися для рiзних рiвнiв: краiни, регiону, району, кожен з яких маi власнi специфiчнi особливостi.
Для бiльшостi великих краiн притаманнi такi соцiальнi вiдмiнностi, котрi i наслiдком належностi людей до певних регiональних спiльнот усерединi однiii краiни. Регiональнi вiдмiнностi i за своiю суттю географiчними, вони можуть бути зведенi до мiнiмуму, але неможливо говорити про iх повне усунення, оскiльки в основi лежать такi обiктивнi умови, як клiмат, кориснi копалини, родючiсть земель тощо. Всi цi вiдмiнностi породжують соцiальну диференцiацiю, оскiльки визначають можливостi ведення господарськоi дiяльностi в територiально-географiчному просторi та обумовлюють регiональний розподiл працi. А це в свою чергу впливаi на розвиток економiки та соцiальноi iнфраструктури.
Разом iз регiональним розмiщенням людей завжди важливою була i iхня поселенська структура. Розвиток соцiальноi iери, розмiщення освiтнiх закладiв, розподiл капiталовкладень, забезпечення житлом, послугами в рiзних типах поселень створював i створюi нерiвнi можливостi та нерiвнi умови життiдiяльностi. А нерiвнi умови в свою чергу обумовлюють диференцiацiю життiвих стратегiй та життiвих шляхiв, впливаючи на характер освiти, професiйноi карiри, сiмейного шляху, стилю життя. Проiлюструвати це можливо навiть офiцiйними даними щодо рiвня зареiстрованого безробiття в рiзних регiонах. Якщо на 1 сiчня 2000 р. в середньому по Украiнi рiвень зареiстрованого безробiття становив 3,7% працездатного населення працездатного вiку, то найнижчим вiн був у м. Киiвi (0,7%), а найвищим - в РЖвано-Франкiвськiй областi (7,2%). Разо?/p>