Geum.ru

Курсовой проект по предмету Юриспруденция, право, государство

  • 281. Виды юридической ответственности
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Виды юридической ответственности (гражданско-правовая, уголовно-правовая, административно-правовая, дисциплинарная) полностью совпадают с видами правонарушений, но по порядку привлечения к ней их можно условно подразделить на два вида. К первому относится ответственность, налагаемая компетентными государственными органами или должностными лицами, характеризуемая наиболее жесткими мерами государственно-принудительного воздействия, рассматриваемая либо в судебном, либо административном порядке: уголовно-правовая, административно-правовая, дисциплинарная. Ко второму виду ответственности следует отнести привлечение к ней правонарушителя непосредственно управомоченным лицом, что характерно для гражданско-правовой ответственности при наличии факта совершения гражданско-правового деяния. При привлечении правонарушителя к ответственности компетентным государственным органом или должностным лицом кроме факта правонарушения необходим правоприменительный акт, устанавливающий его вину, а в ряде случаев и точную меру государственно-правового воздействия.

  • 282. Византийско-Итальянские отношения 11-13 в.в.
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Как было сказано выше, на Западе старались объяснить провал второго крестового похода таким образом, чтобы выгородить себя. Король Рожер II, Людовик VII и папа Евгений III видели главного виновника неудачи в Мануиле I Комнине. Из сложившихся в то время причин возник тогда проект нового похода на восток. А руководитель французской политики того времени аббат Сугерий был увлечен планом нового крестового похода, который имел бы прямым объектом Константинополь. Только германский король стоял на стороне Византии. Его враждебный настрой против сицилийского короля срывал планы антивизантийской лиги. Переписка между германским королем и византийским императором в 1150 и 1151 годы представляет исторический интерес. Летом 1150 года Конрад III отправляет своего посла в Византию с письмами, описывающими политическое положение. «Сицилийский тиран подкупил деньгами Вельфа «это служило препятствием к исполнению проекта похода в Италию. Теперь же пришла новая весть, что весь французский народ со своим королем, по наущению тирана сицилийского, вошел в заговор против нашего превосходнейшего брата и готовиться поднять оружие. … Мы, во всяком случае, решились поставить себя и нашу империю за нашего брата и его безопасность». Сам аббат Вибальд, близкий к Конраду III человек, писал папе и кардиналу Гвидо, что его государь действительно несколько изменился под влиянием знакомства с убеждениями греческого общества. Эту мысль он выразил в выражении, что Конрад III возвратился из Константинополя «немножко тронутым греческим непослушанием и гордостью». Вибальд был сторонником не только германо-византийского союза, но и восстановления отношений между Римом и Византией. Он боролся против политики Рожера II, понимая что она идет наперекор целям Конрада III. Под влиянием его сообщений римская курия вступила на путь мирных отношений с императором Мануилом I. Вместе с тем Евгений III подготавливает обсуждение вопроса о германском походе на Италию, что было окончательным ударом для коалиции, имевшей в виду новый крестовый поход и движение на Византию. Обе империи и в том числе Римский папа приходили к соглашению по сицилийским делам. Но смерть Конрада III в начале 1152 года совершенно изменила положение дел. А уже в феврале 1154 года умер Рожер II и вступивший на престол его сын, боявшийся затруднений из-за германо-византийских переговоров, направил в Константинополь своих послов, предлагая Мануилу I мир и вознаграждение за все причиненные недавним опустошением Фив и Коринфа убытки. Но в Византии не придали серьезного значения этому предложению. По-видимому в 1154 году Мануил I начал вторжение в Италию, но командир флота Константин Ангел действовал неосторожно и вскоре оказался в плену у норманнов. Тогда византийцы попытались поднять против нового норманнского короля Вильгельма I своих традиционных союзников германцев. Но приемник Конрада III Фридрих Барбаросса держался настороженно, опасаясь усиления позиций византийцев в Италии. Мануил I решает действовать самостоятельно. В Италию было послано войско под командованием Михаила Палеолога и Иоанна Дуки, располагавших большими денежными средствами. Им удалось привлечь на свою сторону некоторых влиятельных феодалов, недовольных Вильгельмом I. Многие города Южной Италии, в том числе Бари и Трани, в период с 1155 по 1156 сдались после непродолжительной осады и признали вассальную зависимость от византийского императора. Но смерть Палеолога, затянувшаяся осада Бриндизи, отход венецианских контингентов, - все это ослабило византийскую армию. В 1156 г. Вильгельму удалось взять в плен Алексея и Иоанна Дуку, а новая экспедиция под командованием Алексея Аксуха в 1157 г. не принесла успеха. «Военные неудачи и опустошение казны заставили Мануила искать мира, который был заключен при содействии папы в 1158г. При этом договор 1158 г. обуславливал, что Вильгельм будет содействовать василевсу против его врагов на Западе. Тем самым договор знаменовал изменение политической обстановки в Италии: Византия и норманны вступали в союз против Фридриха Барбароссы.»

  • 283. Визнання боржника банкрутом і ліквідаційна процедура
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    банкрутство ліквідація підприємницький майно

    1. Закон України «Про банкруство» від 14.05.1992р. №2343-XII з наст. змінами та доповн.// Відомості Верховної Ради України. 1992. №31.
    2. Закон України від 07. 12. 2000 року №2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність».
    3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».
    4. Указ Призедента України від 21.04.1998 року №333/98 «про відкриття в арбітражних судах України спеціальних колегій по розгляду справ про банкрутство».
    5. Постанова Кабінета Міністрів України від 17. 03. 2000 року №515 «Про затвердження порядку проведення досудової санації державних підприємств».
    6. Наказ Державної податкової адміністрації України від 21. 11. 2000 року №600 «Про затвердження порядку проведення органами ДПС прощення (списання) та росстрочки (відстрочки) податкової заборгованості платнику податків приукладанні мирової угоди в справі про банкрутство».
    7. Лист Вищого арбітражного суду України від 07. 03. 1996 року №018/106 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства».
    8. Інформаційний лист Вищого господарського суду від 20. 04. 2001 року №018 / 480 «Про деякі питання практики застосування окремих норм діючого законодавства при вирішенні спорів».
    9. Збірник рішень Вищого господарського суду та практика №34 1995рік сторінки 289.
    10. Збірник рішень Вищого господарського суду України та практика №1 1996 рік стр.216.
    11. Збірник рішень Вищого Господарського суду України та практика №1 1997рік стр.176.
    12. Збірник рішень Вищого господарського суду України та практика №2 1997 рік стр.215.
    13. Збірник рішень Вищого господарського суду України та практика №1 2000 рік стр.165.
    14. Збірник рішень Вищого господарського суду України та практика №4 2000 рік стр.115.
    15. Збірник рішень Вищого господарського суду України та практика №4 2001 рік стр.105.
    16. Відомості Верховної Ради України 1997 рік №25 стр.171.
    17. Відомості Верховної Ради України 1992 рік №32 стр.455.
    18. Вдомості Верховної Ради України 1993 рік №33 стр.347.
    19. Відомості Верховної Ради УССР 1990 рік №34 стр.499.
    20. Відомості Верховної Ради УССР 1990 рік №48 стр.632.
    21. Відомості Верховної Ради УССР 1991 №20 стр.249.
    22. Афанасьєв Р.Г. «Банкрутство: напрямки удосконалення ліквідаційної процедури» Вісник Вищого арбітражного суду України 2000 рік №1 стр.167.
    23. ВасильевЕ.А.Эволюция законодательства о несостоятельносты и банкротствах в буржуазных странах. Торгово-економические связи и вопросы международного частного права. Сборник научних трудов М. МИМО-1970 с.159.
    24. ПопадюкС.С.Етапи ліквідації юридичної особи при банкрутстві, Держава і право №16 стр.76.
    25. ПопадюкС.С.особливості ліквідації підприємств при банкрутстві. Держава і право стр.210.
    26. ДжуньВ.В.Інститут неспроможності:світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні. Монографія. Львів: інститут технологій бізнесуі права, 2000.-180с.
    27. Тітов М.І. Матеріально-правові та процесуальні аспекти визнання господарюючих субєктів банкрутами: Дис…канд. юр. наук: Х., 1996.
    28. Тітов М.І. Правовий статус та повноваження ліквідаційних комісій// матеріали доповідей і тези виступів на науковій конференції «Теоритичні та практичні проблеми становлення правової держави в Україні». Чернівці, 1995рік вип. 2.
    29. ПоляковБ.М.Процедура банкротства в Украине: теория и практика. Донецк, «Донбасс», 2001, 480с.
  • 284. Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Україна проголосила себе правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7 Закону України "Про правонаступництво України"). З підстав Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів вони залишаються у силі для України. Деякими з цих договорів передбачений інший дипломатичний порядок зносин між державами у питаннях виконання судових рішень і доручень. Він полягає у тому, що суд держави звертається через своє міністерство юстиції до свого міністерства закордонних справ, яке через своє дипломатичне представництво чи консульську установу в іноземній державі звертається до відомства іноземних справ цієї держави з відповідною нотою. Відомство іноземних справ надсилає дане доручення до органів юстиції своєї держави з пропозицією виконати певні дії. Такий дипломатичний порядок зносин визначений ст. 4 Договору з Республікою Кіпр, ст. 4 Договору з Туніською Республікою, ст. 4 Договору з Фінляндською Республікою, ст. 4 Конвенції з Італійською Республікою, ст. 4 Договору з Грецькою Республікою, а також договорами з Австрією, Францією, Бельгією і ФРН. У ноті Міністерства закордонних справ СРСР від 17 вересня 1966 р. про приєднання до Гаазької конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р. зазначено, що судові документи іноземних органів влади, призначені для вручення особам, які проживають на території СРСР, а також судові доручення зазначених органів влади мають надсилатися для виконання відповідним радянським установами у дипломатичному порядку через Міністерство закордонних справ. Учасниками цієї Конвенції на 1 січня 1988 р. були Австрія, Бельгія, Ватикан, Данія, Єгипет, Ізраїль, Іспанія, Італія, Ліван, Люксембург, Марокко, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Суринам, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, ФРН, Чехословаччина, Швейцарія, Швеція, Югославія, Японія. Отже, дипломатичний порядок зносин у питаннях правової допомоги і правових відносин залишається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, укладеними Україною.

  • 285. Визначення меж континентального шельфу як неодмінної умови закріплення його правового статусу
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Як видно з даного визначення, Конвенція 1982 року зовсім інакше підходить до визначення меж континентального шельфу, але в частині, що не стосується меж шельфу, дані Конвенції одностайні і визначають юридичний континентальний шельф як дно та надра геологічного континентального шельфу та інших підводних районів. Звідси виплаває, що юрисдикція прибережної держави щодо свого континентального шельфу не поширюється на води над дном, які є або виключною економічною зоною (має особливий правовий режим, який надає прибережній державі певні виключні права стосовно водного простору між територіальним морем і 200 морськими милями, що відразовуються від вихідних ліній), або іноді відкритим морем, що простягається за межі виключної економіної зони. Ця юрисдикція також не може поширюватися і на повітряний простір над відповідними водними районами. Відповідно до цих визначень, юридичне поняття континентального шельфу включає в себе, окрім самого шельфу, прибережні райони морського дна, де континентального шельфу у прямому сенсі немає, а також райони морського дна за межами континентального шельфу. Крім того, якщо з географічної точки зору шельф починається від берегу моря, то з юридичної від зовнішнього кордону територіального моря, оскільки територіальне море, морське дно та його надра в межах територіального моря входять до складу державної території прибережної держави [8, с. 120-121].

  • 286. Виконавче провадження як заключна стадія господарського судового процесу
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституція України від 25.06. 1996 р. № 254к/96-ВР
    2. Господарський процесуальний кодекс України вiд 06.11.1991 № 1798-XII
    3. Закон України "Про державну виконавчу службу" від 24.03. 1998 р. № 202/98-ВР
    4. Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.99 року N 606-XIV
    5. Закон України “Про заставу” від 2.10 1992 р. №2654-ХІІ
    6. Закон України «Про державну службу» вiд 16.12.1993 № 3723-XII
    7. Закон України «Про звернення громадян» вiд 02.10.1996 № 393/96-ВР
    8. Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5
    9. Наказ МВС і МЮ України "Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів" від 25.06. 2002 N 607/56/5
    10. Наказ МЮ України "Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень" від 20.05. 2003 N 43/5
    11. Наказ МЮ України "Про затвердження Примірного положення про відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі" від 12.06. 2007 № 384/5
    12. Наказ МЮ України "Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна" N 68/5 від 27.10.99
    13. Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1448.
    14. Фуpса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні. Навч. посіб. - К., 2002. - С.111.
    15. Білоусов Ю.В., Виконавче провадження. Навчальний посібник (рек. МОН України), Издательство: Прецедент, c. 192, 2004 г.
    16. Балюк І. А. Господарське процесуальне право: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2008. - 224 с.
    17. Роїна О.М. Господарський процес. Практичний посібник, Издательство: КНТ, с. 180, 2007 г.
    18. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права України: Навчальний посібник. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2003. - 220 с.
    19. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України (www.zakon.rada.gov.ua)
    20. Офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України (www.minjust.gov.ua)
    21. Карпеев О.В Хозяйственное производство на Украине // "Юрист" №8 2002, 64с.
    22. Вісник господарського судочинства, № 6, 2008, С. 145--149.
  • 287. Вина в гражданском праве Российской Федерации
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Представляется, что такая двойственная ситуация сложилось в результате того, что законодатель, раскрывая сущность вины в гражданском праве, так и не смог отойти от привычных (традиционных) категорий, заимствованных из права уголовного. Между тем, такое терминологическое отождествление весьма условно и его нельзя распространять и на понимание сути гражданско-правовой вины, что неоднократно подчеркивалось многими авторами. Уголовное право регулирует сферу публичных отношений, исходит из целей восстановления социальной справедливости и наказания правонарушителя, его субъектами являются лишь физические лица с присущими им разумом и волей. В этой связи и вина там носит субъективный характер, от ее качественной и количественной характеристики во многом зависит общественная опасность поведения субъекта преступления и совершенного им деяния. Разделение вины в уголовном праве на формы поэтому оправдано: установление их имеет важное значение при квалификации преступления и назначении наказания. Иначе обстоит дело в гражданском праве. Особенности регулируемых им товарно-денежных отношений предопределяют выдвижение на первое место компенсаторно-восстановительной функции гражданско-правовой ответственности. Для привлечения к последней необходимо, в первую очередь, наличие вреда, а вина в силу ч. 2 ст. 401 ГК предполагается: обязанность по ее доказыванию не возлагается на государственные органы или потерпевшего. По той же причине формы вины, как правило, юридически безразличны с цивилистической точки зрения. Как указывал Ю. Б. Фогельсон, относительно субъектов гражданского права, правильнее говорить о вине как о «поведении, цели, риске, интересе и т.д., но не о психическом отношении к своему поведению».

  • 288. Вина в кримінальному праві країни
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституція України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року // http://zakon.rada.gov.ua.
    2. Кримінально-процесуальний кодекс України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року // http://zakon.rada.gov.ua.
    3. Кримінальний кодекс України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року //
    4. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи» № 2 від 07 лютого 2003 року // http://zakon.rada.gov.ua.
    5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. К.: Каннон, 2001. 1104 с.
    6. Уголовное право зарубежных стран: Учебник / Ф.М. Решетников. - М.: Наука, 1989. 493 с.
    7. Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии: Учебное пособие / И.Д. Козочкин. - М.: Омега, 1992. 332 с.
    8. Правовые системы стран мира: Справочник / Ф.М. Решетников. - М.: Высшая школа, 1993. 277 с.
    9. Концепция правового государства и уголовное право: Учебное пособие / И.Д. Козочкин. - М.: Омега, 1996. 476 с.
    10. Основные правовые системы современности: Учебное пособие / Перевод с французского В.А. Туманова. - М.: Международные отношения, 1998. 374
    11. Уголовное право буржуазных стран: Общая часть: Сборник законодательных актов / Под редакцией А.Н. Игнатова и И.Д. Козочкина. - М.: УДН, 2002. 601 с.
    12. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. К.: Атіка, 2003. 288 с.
    13. Уголовное право зарубежных государств: Учебное пособие / Под редакцией И.Д. Козочкина. - М.: Омега, 2003. 576 с.
    14. Кримінальне право України: Навчальний посібник / О.М. Омельчук. К.: Юрінком Інтер, 2004. 297 с.
    15. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. 328 с.
    16. Кримінальне право України: Підручник / М.І. Мельник. К.: Юрінком Інтер, 2004. 680 с.
    17. Кримінальне право України: Навчальний посібник / В.О. Кузнєцов. К.: Кондор, 2005. 384 с.
    18. Верема Р. Вина та її форми за кримінальним правом Франції // Право України. 2005. - № 12. С. 138-141.
    19. Осика І. Доказування мотиву та цілі як ознак субєктивної сторони злочину // Право України. 1997. - № 3. С. 51-55.
    20. Музика А. Особливості субєктивної сторони злочинів, повязаних з наркоманією // Право України. 1997. - № 9. С. 50-54.
    21. Ткачук О. Одержання даних стосовно субєктивної сторони злочину при розгляді справ // Право України. 1998. - № 11. С. 53-59.
    22. Черечукіна Л. Доказування свідомо неправдивих відомостей як обовязкової ознаки субєктивної сторони шахрайства з фінансовими ресурсами // Право України. 1999. - № 10. С. 64-70.
  • 289. Виндикационные иски
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Основания для предъявления виндикационных исков предусмотрены в законе. Из содержания статьи 301 ГК РФ и доктрины можно выделить следующие условия их предъявления:

    1. собственник должен быть таковым, то есть должен быть доказан его титул (для этого можно приводить свидетельские показания, ссылаться на договор о приобретении данного имущества истцом);
    2. право собственности конкретного субъекта нарушено, то есть он лишен фактического обладания вещью. При этом вещь обязательно должна находиться у ответчика. В соответствии с п.22 постановления Пленума ВАС №8 от 25.02.1998 иск об истребовании имущества, предъявленный к лицу, в незаконном владении которого это имущество находилось, но у которого оно в момент рассмотрения дела в суде отсутствует, не может быть удовлетворен. С целью избежать подобной ситуации, когда ответчик незаконно намеренно утрачивает владение имуществом к моменту рассмотрения дела, целесообразно одновременно с подачей иска заявить ходатайство о применении судом мер по обеспечению иска в виде наложения ареста на данную конкретную вещь;
    3. имущество (вещь) находится в фактическом (беститульном) владении несобственника, являющегося незаконным владельцем;
    4. имущество (вещь) сохранилось в натуре. В соответствии с доктриной, при существенном изменении вещи и, тем более, при ее гибели, виндикационный иск невозможен, так как виндицировать можно только индивидуально-определенное имущество. В противном случае можно надеяться только на возмещение убытков. В некоторых случаях при определении основания виндикационного иска необходимо учитывать положение статьи 220 ГК РФ о переработке, и если ее применение позволяет сделать вывод о сохранении за собственником титула новой вещи, то у него остается право на предъявление виндикационного иска. Однако не следует забывать, что положение данной статьи относится только к движимым вещам.
    5. отсутствуют договорные отношения между сторонами по поводу данного имущества (вещи). Виндикационные иски нельзя смешивать с другими исками собственника о возврате вещи в натуре, основанными на договорных отношениях (аренды, хранения, безвозмездного пользования имуществом и др.). Собственник, передавший вещь другому лицу во временное владение и пользование по договору, может требовать ее возврата в соответствии с нормами обязательственного права. Он не вправе предъявить виндикационный иск вместо договорного.
  • 290. Виндикационный иск как способ защиты вещных прав
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Законодатель решает вопрос об истребовании вещи у добросовестного приобретателя в зависимости от того, как приобретена вещь - возмездно или безвозмездно. Согласно ч.2 ст.302 ГК РФ, при безвозмездном приобретении имущества от лица, которое не имело права его отчуждать, собственник вправе истребовать имущество во всех случаях. Нередко указанное правило закона истолковывается в литературе и на практике в том смысле, что вещь может быть изъята собственником у любого безвозмездного приобретателя, например, у одаряемого, к которому вещь поступила от добросовестного возмездного приобретателя. С этим, конечно, нельзя согласиться. По сути дела такое расширительное толкование закона лишает добросовестных возмездных приобретателей, ставших собственниками имущества, права дарить имущество, передавать его по наследству и т.д., т.е. вводит не основанные на законе ограничения права собственности. Сторонники этой точки зрения не учитывают того, что правило ч.2 ст.302 ГК РФ рассчитано на случаи, когда отчуждатель не управомочен на отчуждение вещи. Если же сам отчуждатель стал собственником вещи, уже не имеет значения, на каких условиях он передает вещь третьему лицу. Не безупречен и положенный в основу предлагаемого решения принцип распределения материальных убытков. Приводимая обычно ссылка на то, что добросовестный безвозмездный приобретатель в случае отобрания у него вещи ничего не теряет, весьма относительна, поскольку любое изъятие имущества из владения представляется вполне реальной утратой. Поэтому интересы приобретателя, к которому имущество поступило безвозмездно от неуправомоченного отчуждателя, подлежат юридической защите.

  • 291. Виндикационный способ защиты права собственности
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Но центральное место занимает, безусловно, гражданское право, и в его рамках - институт защиты права собственности и других вещных прав, которому посвящена гл.20 ГК РФ. Рассмотрев в теоретическом и практическом плане институт защиты права собственности можно констатировать, что современное гражданское право представляет собственнику достаточно эффективные средства защиты права собственности. В то же время не оставлены без внимания интересы второй стороны: презумпция добросовестности приобретателя, закрепление за добросовестным приобретателем права на улучшения оспариваемого имущества, компенсация затрат на его обслуживание - обеспечивают состязательность процесса, позволяют достигнуть разумного компромисса интересов. Однако, как показывают рассмотренные практические примеры, зачастую иски собственника остаются неудовлетворенными по причине бездоказательности или признания недействительными различных договоров, фигурирующих в делах. Совершенствование системы обязательственного права, повышение юридической культуры субъектов правоотношений являются основными путями прогрессивного развития гражданско-правовых отношений в сфере защиты права собственности и иных вещных прав. Каждый вправе иметь имущество в собственности, владеть, пользоваться и распоряжаться им как единолично, так и совместно с другими лицами. Никто не может быть лишен своего имущества иначе как по решению суда. В гражданском законодательстве нашей страны институт защиты права собственности достаточно хорошо разработан, а правоприменительная практика выработала в основном единообразные подходы в применении норм о защите указанного права. Основными способами защиты права собственности являются виндикационные и негаторные иски. Под виндикационным иском понимается требование невладеющего собственника к владеющему несобственнику о возврате имущества, находящегося у последнего в незаконном владении. Обращаясь в суд за защитой своих нарушенных прав истец должен доказать наличие ряда обстоятельств, необходимых для удовлетворения судом заявленных требований.

  • 292. Виникнення та розвиток інституту судової влади в Україні
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Êîíñòèòóö³ÿ Óêðà¿íè: Íàóêîâî-ïðàêòè÷íèé êîìåíòàð/Â. Á. Àâåðüÿíîâ, Î. Â. Áàòàíîâ, Þ. Â. Áàóë³í òà ³í.; Ðåä. Êîë. Â. ß. Òàö³é, Þ. Ï. Áèòÿê, Þ. Ì. Ãðîøåâèé òà ³í. Õàðê³â: Âèäàâíèöòâî “Ïðàâî”; Ê.: Êîíöåðí “Âèäàâíè÷èé Ä³ì” ³í Þðå, 2007.-808 ñ.
    2. Êîìåíòàð äî Çàêîíó “Ïðî ñóäîóñòð³é Óêðà¿íè”/ Çà çàã. ðåä. Â. Ã. Ìàëÿðåíêà.-Ê.: Þð³íêîì ²íòåð, 2007, -464 ñ.
    3. Îðãàí³çàö³ÿ ñóäîâèõ òà ïðàâîîõîðîííèõ îðãàí³â: Íàâ÷. ïîñ³áíèê./ çà ðåä. ². ª. Ìàðî÷ê³íà, Í. Â. ѳá³ëüîâî¿, Î. Ì. Òîëî÷êà. Õàðê³â: Ïðàâî, 2007. 272 ñ.
    4. Îðãàí³çàö³ÿ ñóäîâî¿ âëàäè â Óêðà¿í³ / Çà íàóê. ðåä. À.Î. Ñåë³âàíîâà. Ê.: Þð³íêîì ²íòåð, 2006. 202 ñ.
    5. Ïîäêîïàåâ Ñ.Â. Äèñöèïëèíàðíà â³äïîâ³äàëüí³ñòü ñóää³â: ñóòí³ñòü, ìåõàí³çì ðåàë³çàö³¿. Õ.: ÂÄ ²ÍÆÅÊ, 2003.- 192 ñ.
    6. гøåííÿ Êîíñòèòóö³éíîãî Ñóäó Óêðà¿íè ïî ñïðàâ³ ¹ 1-17/2000 â³ä 16 ëèñòîïàäà 2000 ð. ¹ 13-ðï/2000 (ñïðàâà ïðî ïðàâî â³ëüíîãî âèáîðó çàõèñíèêà)./Êîíñòèòóö³éíèé Ñóä Óêðà¿íè: гøåííÿ. Âèñíîâêè. 1997-2001./³äïîâ³ä. ðåä. ê.þ.í. Ï. Á. ªâãðàôîâ.-Ê; Þð³íêîì ²íòåð, 2001.-504 ñ.
    7. гøåííÿ Êîíñòèòóö³éíîãî Ñóäó Óêðà¿íè ïî ñïðàâ³ ¹ 1-38/2003 â³ä 11 ãðóäíÿ 2003 ð. ¹ 20 - ðï/2003 (ñïðàâà ïðî Êàñàö³éíèé ñóä Óêðà¿íè)/Îô³ö³éíèé â³ñíèê Óêðà¿íè.
    8. Ñóäîâà ðåôîðìà â Óêðà¿í³: ïðîáëåìè ³ ïåðñïåêòèâè. Ìàòåð³àëè íàóê.-ïðàêò. êîíô., 18-19 êâ³òíÿ 2002, ì. Õàðê³â/ðåä. êîë.: Ñòàøèñ Â. Â. (ãîëîâ. ðåä.) òà ³í. Ê; Õ; Þð³íêîì ²íòåð, 2002.-288 ñ.
    9. Øèøê³í Â. ². Ñóäîâ³ ñèñòåìè êðà¿í ñâ³òó: Íàâ÷àëüíèé ïîñ³áíèê [Ó 3-õ êí.]. Ê; Þð³íêîì ²íòåð, 2001.
  • 293. Вихід компанії на зовнішній ринок
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Незважаючи на різноманітність видів зовнішньоекономічної діяльності, базова роль серед них належить найстаршій формі зовнішньоекономічних зв'язків - міжнародній торгівлі, за допомогою якої країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів, збільшувати загальний обсяг виробництва, а також забезпечувати задоволення потреби в тих продуктах, виробництво яких усередині країни вкрай неефективне або неможливе взагалі. При цьому, особливу актуальність здобувають торговельні відносини в тих секторах економіки, які забезпечують найбільше сукупне надходження у зведений торговельний баланс країни. Для України, як суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності, як відносно високотехнологічного виробника, який володіє значними запасами сировинних ресурсів, такими секторами є хімічна, машинобудівна, гірська й металургійна промисловість, які формують значну частину ВВП держави. Так, наприклад, по даними Держкомстату України приріст реального валового внутрішнього продукту в січні-липні 2009 р. стосовно аналогічного періоду 2008 р. склав 5,5%, у липні 2009 р. 7,7%. Ріст ВВП у січні-липні поточного року здійснювався за рахунок збільшення валової доданої вартості в торгівлі - на 11%, транспорті - на 9,1%, будівництві - на 7,1%, у виробництві й розподілі електроенергії, газу й води - на 6,8%, що добуває промисловості - на 5,8%. У промисловості протягом травня-липня спостерігається стійка тенденція до нарощування обсягів промислового виробництва в порівнянні з 2008 р. У липні 2009 р. виробництво продукції виросло на 11,4% у порівнянні з відповідним місяцем 2008 р. За січень-липень приріст виробництва склав 4,8%, що на один процентний пункт вище показника за аналогічний період 2008 р. А підприємства металургії, мабуть, є ключовими, оскільки їхня продукція, у зв'язку з технічним характером розвитку суспільства, використається при розвитку всіх інших секторів економіки України (будівництво, машинобудування, транспорт, зв'язок, торгівля, що добуває промисловість, ін.), що було відбито в численних працях закордонних і вітчизняних економістів. При цьому ринок металопродукції є найбільш перспективним, бо темпи його розвитку та коливання світових цін на металургійну продукцію є найбільш привабливими для національних товаровиробників.

  • 294. Вищі державні службовці та політико-адміністративні стосунки
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Але в нових історичних умовах, коли влада обирається демократичною більшістю, можливість зміни уряду стає невідворотною. В багатьох перехідних країнах уряди, обрані після 1990 року, поставилися до державної служби, успадкованої від попереднього режиму, недовірливо, якщо не відверто вороже. Ситуація була характерною не тільки для Східної та Центральної Європи: це саме відбувалося, приміром, у Південній Африці, де більшість державних службовців були поборниками апартеїду, чи в Іраку, де проблема прибічників партії Баас й надалі перешкоджає створенню демократичної державної машини. Тому природно, що перші демократично обрані уряди зазвичай воліли створити цілком нову державну службу з новими кадрами, або принаймні звільнитися від найодіозніших представників попередньої системи та призначити нових керівників. На практиці ж нові керівники й працівники державної служби виявлялися не лише прихильниками демократичної системи врядування, а й політичної програми конкретної партії чи партій, що формували новий уряд. Нічого страшного в цьому не було, але з першою ж зміною уряду його наступник знову сприймав успадковану державну службу недовірливо та здебільшого вирішував змінити її керівний склад на лояльніший. Отже, керівництво державної служби постійно змінювалось, приходили нові недосвідчені посадовці з лав прибічників переможної партії. Дивно, що більшість політиків у таких країнах загалом підтримували концепцію постійної, професійної та політично нейтральної державної служби; просто вони вважали, що її керівники, призначені попереднім урядом, були налаштовані проти них і що нова система мала починати з призначення нових людей. Звичайно, треба було розірвати це хибне коло призначень і звільнень.

  • 295. Відпустки без збереження заробітної плати
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституція України. Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. К.: Право, 1996. 128 с.
    2. Кодекс законів про працю України № 322-VІІІ від 10.12.71. з наступними змінами і доповненнями.
    3. Про відпустки: Закон України від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР з наступними змінами і доповненнями [Електронний ресурс]. Режим доступу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. Загол. з екрана.
    4. Бабаскін А.Ю. Трудове право України: Академ. курс: Підруч. К.: А.С.К., 2004. 608 с.
    5. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підруч. 2-ге вид., стер. К.: Вікар, 2004. 725 с.
    6. Бурак В.Я. Трудове право України: Навч. посіб. для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів. К.: Ін Юре, 2003. 536 с.
    7. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підруч. Х.: Консум, 2001. 480 с.
    8. Стичинський Б.С. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. К.: А. С. К., 2000. 99 с.
    9. Чанышева Г.И. Трудовое право Украины: Учеб.-справ, пособие. Х.: Одиссей,1999. 480 с.
  • 296. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Тому стаття 11 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" зобовязує орган дізнання, слідчого, прокурора або суд у разі постановляння виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеності участі громадянина у вчиненні злочину, а також у разі закриття справи про адміністративне правопорушення: а) розяснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди (одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) громадянинові (в разі його смерті - його спадкоємцям) направляється повідомлення, в якому розяснюється куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав, а також зазначається перелік тих вимог, які даний громадянин має право висувати. При відсутності відомостей про місце проживання спадкоємців повідомлення направляється їм не пізніше 5 днів з дня їх звернення до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду); б) на прохання потерпілого в місячний термін письмово повідомити про своє рішення трудовий колектив або громадські організації за місцем проживання.[36, с. 61,62] Крім того, якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були опубліковані у пресі, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду редакція повинна протягом 1 місяця зробити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина (ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації). В тому випадку, коли редакція газети, журналу або іншого друкованого видання не опублікує таке повідомлення добровільно, зазначені особи можуть звернутися до суду з вимогою примусити їх зробити це. У місячний строк від дня звернення громадянина один з вищеназваних органів робить усі необхідне для визначення розміру шкоди (витребовує потрібні документи, робить розрахунки тощо) і виносить постанову (ухвалу), в якій з посиланням на одержані документи наводиться розрахунок, вказується остаточна належна до сплати, а також викладаються відомості, передбачені у п.12 Положення про застосування Закону. Заява про оскарження постанови про відшкодування шкоди, на розсуд громадянина може бути подана до суду за місцем його проживання чи за місцем перебування відповідного органу досудового розслідування. Сторони у цих справах звільняються від сплати судових витрат. Наразі, якщо громадянин не згодний з винесеною ухвалою суду про відшкодування шкоди, він має право оскаржити її до суду вищестоящої організації.[37, с. 25] Зокрема, до суду громадянин може звернутися, якщо:

  • 297. Влияние мирового рынка нефти на состояние экономики США
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. М.:2004.
    2. Давыдов А.Ю. «Экономика США: потенциал роста» // США Канада. 2006. №2. С.27.
    3. Даниелов А.Р. // США Канада, 2004, №2, С86
    4. Дейкин А.И // США, 2003, №5, С.3
    5. Дейкин А.И // США Канада, 2004, №1, С16
    6. Кременюк В.А // США Канада, 2005, №1, С33
    7. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран. Под ред. Колесова В.П., Осьмовой М.Н. М.: Флинта, 2000.
    8. Сборник научных трудов. «Современные проблемы мировой экономики» под редакцией Ашимбаева М.С. Алматы: Дайк-Пресс, 2004.
    9. Смаилова Г.А. «Основные тенденции развития мирового рынка прямых иностранных инвестиций в 2004-2006 гг.».
    10. Стрыгин А.В. Мировая экономика. М.: Экзамен, 2000
    11. Экономика США. Под редакцией Супяна В.Б. СПб: Питер, 2003
    12. Обзоры мировой экономики компании Интраст за 2004 -2006 гг. www.intrast.ru
    13. Обзоры мировой экономики Центра Развития за 2004 -2006 гг. www.dcenter.ru
    14. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран. Под ред. Колесова В.П., Осьмовой М.Н. М.: Флинта, 2000.
    15. «World Trade Report 2004: exploring the linkage between the domestic policy environment and international trade». WTO, Geneve. 2004.
    16. Trade and Development Report, 2004. UNCTAD, Geneva. 2004.
    17. «Global Economic Prospects: trade, regionalism and development». World Bank, Washington, 2004.
  • 298. Влияние поправки Джексона-Вэника на советско-американские и российско-американские отношения в период снижения уровня непосредственной конфронтации двух государств
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Исследования:

    1. Алимов К.З. Идеологические установки внешней политики США и международное право. - Ташкент, 1988. - 276 с.
    2. Арбатов Г.А. Российско-американские отношения: проблемы и задачи // Внешняя политика и безопасность современной России. Хрестоматия. Т.1. - М., 1991. - С. 90-105.
    3. Балиев А. «Белорусская карта» Вашингтона // http://www.rusvest.ru/?s&31&17-2003
    4. Баранова Е. Российско-американские экономические отношения: 1990 - 2000-е гг. // http://www.amstd.spb.ru/Library/Rus-USeconrelations.htm
    5. Батюк В. И. Первые пять лет российско-американских отношений // США. Экономика - политика - культура. -1997. - № 4. - 47-60.
    6. Батюк В.И. Российско-американские отношения после "восьмерки" в Глениглсе // Международная жизнь. - 2005. - №9. - С. 60-70.
    7. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. - М.: Междунар. отношения, 1999. - 256 с.
    8. Блинов А. Отмена поправки Джексона-Вэника не улучшит условия для украинского экспорта в США // http://www.podrobnosti.ua/economy/foreign/2005/11/24/264900.html
    9. Бурмистров В.Н., Холопов К.В. Внешняя торговля Российской Федерации. - М.: Юрист, 2001. - 382 с.
    10. Внешнеэкономическая политика США: проблемы и противоречия. - М.: Наука, 1982. - 172 с.
    11. Грайнер Б. Американская внешняя политика от Трумэна до наших дней (Дебаты о внешнеполитических принципах и стратегиях США). - М.: Междунар. отношения, 1986. - 176 с.
    12. Дюмулен И.И. Барьеры на торговых путях. - М.: Междунар. отношения, 1977. - 220 с.
    13. Жинкина И. Ю. Стабильность международных отношений и внешняя политика России // США. Экономика - политика - культура. - 1997. - № 4. - С. 22-34.
    14. Замятина Т. Чего нам ждать от саммита Россия - США? // WWW.RUBRICON.COM / Кругозор
    15. Зименков Р.И. Антидемпинговая политика США // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 2004. - №11. - С. 15-35.
    16. Зименков Р.И. Прямые инвестиции США в экономике России // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 2004. - №5. - С. 3-18.
    17. Иванян Э.А. Из истории: Россия и США - союзники, партнеры или противники? // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 2001. - №12. - С. 25-39.
    18. Иванян Э.А. История США. - М.: Дрофа, 2004. - 572 с.
    19. История США. Т. 4. 1945-1980. - М.: Наука, 1987. - 744 с.
    20. Капустина Е.Б. Эволюция американской концепции партнерства с Россией в 1990-е годы // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 20004. - №9. - С. 81-95.
    21. Киссинджер Г. Нужна ли Америке внешняя политика? К дипломатии для XXI века. - М.: Ладомир, 2002. - 352 с.
    22. Конгресс и внешняя политика (взгляд демократа и республиканца) // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 2000. - №9. - С. 82-89.
    23. Кременюк В. А., Богатуров А. Д. Российско-американские отношения: между конфронтацией и партнерством // США. Экономика - политика - культура. - 1996. - №7. - С. 3-12.
    24. Кубышкин А.И. "Холодный мир" в российско-американских отношениях: от демократического романтизма к прагматическому партнерству // Вестник Волгоградского государственного университета. Серия 4: История. Регионоведение. Международные отношения. - 2001. - Выпуск 6. - С. 117-121.
    25. Куницын А.В., Шмелев Н.П. США и проблемы экономических отношений Восток - Запад. - М.: Междунар. отношения, 1985. - 248 с.
    26. Курьеров В.Г. Внешнеторговая стратегия США. - М.: Междунар. отношения, 1980. - 228с.
    27. Лебан А. Экономика как локомотив путинской политики // http://www.rubricon.com/qe.asp?qtype=6&id=-1&aid={600F22DF-233A-49E4-B42E-63E3FF89D7D6}
    28. Лебедев Н.И. Новый этап международных отношений. - М.: Междунар. отношения, 1976. - 304 с.
    29. Лейк Э. Новая стратегия США: от "сдерживания" к "расширению" // США. Экономика - политика - идеология. - 1994. №3. - С. 29-38.
    30. Мельников Ю.М. Имперская политика США: истоки и современность. - М.: Междунар. отношения, 1984. - 256 с.
    31. Мельников Ю.М. Сила и бессилие: внешняя политика Вашингтона. 1945-1982. - М.: Политиздат, 1983. - 368 с.
    32. Мельников Ю.М. Становление и развитие современных российско-американских отношений // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 1999. - №12. - С. 3-19.
    33. Мигранян А., Марков С. Два взгляда. Истина где-то рядом // WWW.RUBRICON.COM / Кругозор
    34. Наборов В. Основные изменения во внешней торговле США в 80-е годы // Внешняя торговля. - 1991. - №4. - С. 26-29.
    35. Овчинников Р.С. Зигзаги внешней политики США. От Никсона до Рейгана. - М.: Политиздат, 1986. - 400 с.
    36. Парканский А.Б. Азербайджан и Армения в экономической политике Вашингтона в Закавказье // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 2004. - №4. - С. 50-65.
    37. Поправка Джексона-Вэника: ударим торговлей по правам человека // Washington ProFile 13 ноябpя 2002 г. // http://www.mizinov.net/articles/1876
    38. Проект об отмене поправки Джексона-Вэника в отношении Украины внесен в конгресс США // world/2005/02/17/ukraine/
    39. Рогов С. Россия и США. Испытание кризисом // Международная жизнь. - 1998. - Осень. - С. 97-112.
    40. Рогов С. Россия и США: партнерство или новое отчуждение // Международная жизнь. - 1995. - №7ю. - С. 5-15.
    41. Рогов С.М. Новый этап в российско-американских отношениях // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 2001. - №12. - С.3-24.
    42. Рогов С.М. Российско-американские отношения: итоги и перспективы // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 1996. - №11. - С. 6-27.
    43. Рогов С.М. Россия и США на пороге XXI в. // Внешняя политика и безопасность современной России. Хрестоматия. Т.1. - М., 1991. - С.114-130.
    44. Российско-американские отношения после избрания нового президента США. Материалы "Круглого стола". - М.. 2001. - 48 с.
    45. Россия - США: партнерство вместо соперничества. Что это значит? // WWW.RUBRICON.COM / Кругозор // http://www.rubricon.com/qe.asp?qtype=6&id=-1&aid={F2993283-EEC8-4FC5-8B72-6E600D8D019B}
    46. Рыночная вермишель производства фабрики им. Джексона-Вэника // http://vlasti.net/?Screen=news&id=134847
    47. Самуйлов С.М. Этапы политики США в отношении СНГ // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 2004. - №3. - С. 61-83.
    48. Сахаров А.Д. Воспоминания: В 2 тт. Т.1. - М.: Права человека, 1996. - 916 с.
    49. Сергунин А. А. Президентский лоббизм и кризис внешнеполитического аппарата США. - Горький, 1987. - 423 с.
    50. Симаков Д., Кудашкина Е. Подножка Грефу. Американские демократы хотят контролировать присоединение России к ВТО // http://www.wto.ru/ru/press.asp?msg_id=3815
    51. Ситнина В. Президент попросил олигархов подумать о бюджете // http://www.vremya.ru/2002/91/4/23335.html
    52. Современная международная торговля: проблемы и перспективы. Сб. обзоров. - М., 1989. - 179 с.
    53. Согрин В.В. История США. - М., 2003. - С. 192 с.
    54. Согрин В.В. Политическая история США. XVII - XX вв. - М.: Весь Мир, 2001. - 400 с.
    55. СССР - США и Канада: проблемы торгово-экономических отношений / Отв. ред. А.В.Аникин, А.З.Астапович. - М.: Междунар. отношения, 1987. - 328 с.
    56. СССР - США: экономические отношения. - М: Наука, 1976. - 416 с.
    57. Супян В. Российско-американские экономические отношения: значение, проблемы, перспективы // http://www.gorby.ru/rubrs.asp
    58. США: внешнеэкономическая стратегия. - М.: Наука, 1976. - 494 с.
    59. Торгово-экономические связи между Россией (СССР) и США // http://www.rubricon.com/qe.asp?qtype=6&id=-1&aid={263D68EF-94C2-4368-BFA1-2339F05716FC}
    60. Тренин Д. ЮКОС и российско-американские отношения // http://www.carnegie.ru/ru/print/69046-print.htm
    61. Трофименко Г. А. Национальный интерес США в отношении России // Международная жизнь. - 1996. - №3. - С. 3-23.
    62. Уткин А.И. Пауза в российско-американских отношениях: что дальше? // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 1996. - №11. - С. 28-40.
    63. Фролов В. Л. "Глобальное лидерство" США и перспективы "стратегического партнерства" с Россией // США. Экономика - политика - культура. - 1996. - № 5. - С. 47-59.
    64. Хэмилтон Ли Х. Международные экономические проблемы и внешняя политика США // // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 2000. - №10. - С. 93-97.
    65. Чернов С.А. Анализ политики США в отношении СССР: системно-циклический подход // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 2001. - №6. - С. 76-88.
    66. Шаклеина Т.А. Внешняя политика США и Россия: итоги десятилетия // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 2001. - №12. - С. 53-69.
    67. Шаховская Л.С., Днепровская И.В., Клиот С.Е. Адаптация российских промышленных предприятий к условиям Всемирной Торговой Организации. - Волгоград: Политехник, 2004. - 108 с.
    68. Шишаев А.И. Регулирование международной торговли товарами. - М.: Центр экономики и маркетинга, 1998. - 174 с.
    69. Экономика США на пороге третьего тысячелетия (научная конференция) // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 2000. - №9. - С. 60-78.
    70. Brzezmski Zb Out of Control (Global Turmoil on the Eve of the Twenty First Century). - New York, 1993.
    71. Kohen S. American Policy and Russia's Future // Nation. - Prinston, 1993. - Vol. 256. № 13. // http://judaism.about.com/od/worshiprituals/f/kohen.htm.
    72. Layne Ch., Schwartz B. American Hegemony - Without an Enemy // Foreign Police. - 1993. - № 92.
    73. Matlock J. Dealing with Russia in Turmoil // Foreign Affairs. - 1996. - Vol. 75. - № 3.
    74. Maynes Ch. W. A Wbrkable Clinton Doctrine // Foreign Policy. - 1997. - (Winter). - № 93.
    75. Richard Kugler. Toward a Dangerous World. U. S. National Security Strategy for the Coming Turbulence. N. Y: RAND, 1995 // http://www.foreignaffairs.org/19930901faessay8561/ronald-d-asmus-richard-l-kugler-f-stephen-larrabee/building-a-new-nato.html.
    76. Schlezinger J. Quest for a Post-Cold Foreign Policy // Foreign Affaire. - 1993. - Vol. 72. - № 1.
    77. Zalmay M. Khalizad. From Containment to Global Leadship. America and the World after the Cold War // http://www.fpif.org/commentary/2002/0205cabal_body.html
  • 299. Влияния на совершенствование Республики Кубы закона Хелмса-Бертона
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    На следующий день, 12 декабря 1996 г., на Генеральной Ассамблее ООН состоялось очередное обсуждение вопроса об экономическом эмбарго США против Кубы. И уже шестой год подряд мировое сообщество подавляющим большинством голосов высказалось за его отмену. В мае 1996 г., проходит организованный ООН в Риме Всемирный продовольственный саммит. В этом саммите приняли участие представители 120 стран. Активную роль на нем играли различные международные организации, занимающиеся проблемами продовольствия. Эти дни были насыщены десятками важных встреч с высшими государственными деятелями Италии: президентом республики Луиджи Скальфаро, премьер-министром Романе Проди, представителями деловых кругов. Фидель провел переговоры с руководителями ряда других стран, приехавших на совещание. Однако одним из важных событий во время пребывания Ф. Кастро в Вечном Городе стала его встреча с папой римским Иоанном Павлом II. Папа римский, убежденный противник атеизма, с момента восхождения на Святой престол в Ватикане, с каждым годом все более решительно стал выступать с критикой капитализма. Ему как христианину претит преклонение перед дикими законами рынка, порождающими обман, алчность и стяжательство, коррупцию, моральную и физическую деградацию, ведущими к трагическому расслоению на богатых и нищих, превращающими обездоленное большинство в изгоев общества. Показательно, что выступления Ф. Кастро и папы римского на Всемирном продовольственном форуме были очень близки по духу и содержали обличительную критику неолиберальной модели. Оба, обращаясь к его участникам, подчеркнули недопустимость любых экономических санкций, из-за которых страдают миллионы ни в чем не повинных людей. Фидель Кастро и Папа римский обменялись мнениями по наиболее животрепещущим для обоих вопросам: положению церкви на Кубе и борьбе против экономической блокады острова со стороны США. Папа сказал, что постоянно молится за Кубу.

  • 300. Внедрение в практику расследования преступлений научно-технических средств и методов
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Законность следственного действия означает, что оно, во-первых, должно проводиться обоснованно, при наличии действительной необходимости, т.е. тогда, когда следователь имеет реальные основания полагать, что в результате его проведения будут получены доказательства, имеющие существенное значение для расследуемого дела. Нельзя считать оправданным вызов свидетеля на допрос или назначение экспертизы «на всякий случай», если необходимость этого не вытекает из материалов дела. Во-вторых, законность следственного действия означает, что в ходе его должны неукоснительно соблюдаться все правовые гарантии участников и процессуальный порядок его проведения. Так, в соответствии со ст. 181 УПК РФ недопустимо производство следственного эксперимента, если при этом создается опасность для здоровья участвующих в нем лиц. Аналогичные положения содержатся в законе применительно и к другим следственным действиям. В-третьих, законность следственного действия предполагает обеспечение его объективности, всесторонности и полноты. Иначе говоря, в результате следственного действия необходимо получить полную, точную и объективную картину факта, имеющего отношение к расследуемому событию, а не только ту информацию о нем, которая соответствует версии следователя. Тенденциозный, субъективный отбор информации недопустим. Он приводит к искажению картины события и в конечном счете к нарушениям законности.