Geum.ru

Курсовой проект по предмету Юриспруденция, право, государство

  • 2261. Понятие, цели, объекты экологической экспертизы и порядок ее проведения
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Так, с учетом изменений, внесенных в законодательство Российской Федерации в области экологической экспертизы, объектами государственной экологической экспертизы федерального уровня согласно ст.11 Федерального Закона от 23.11.1995 г. № 174-ФЗ "Об экологической экспертизе" являются:

    1. проекты нормативно-технических и инструктивно-методических документов в области охраны окружающей среды, утверждаемых органами государственной власти РФ;
    2. проекты федеральных целевых программ, предусматривающих строительство и эксплуатацию объектов хозяйственной деятельности, оказывающих воздействие на окружающую среду, в части размещения таких объектов с учетом режима охраны природных объектов;
    3. проекты соглашений о разделе продукции;
    4. материалы обоснования лицензий на осуществление отдельных видов деятельности, которые оказывают негативное воздействие на окружающую среду и лицензирование которых осуществляется в соответствии с Федеральным Законом от 08.08.2001 г. № 128-ФЗ "О лицензировании отдельных видов деятельности" (за исключением материалов обоснования лицензий на осуществление деятельности по сбору, использованию, обезвреживанию, транспортированию, размещению отходов) и законодательством в области использования атомной энергии федеральными органами исполнительной власти;
    5. проекты технической документации на новые технику, технологию, использование которых может оказать воздействие на окружающую среду, а также технической документации на новые вещества, которые могут поступать в природную среду;
    6. материалы комплексного экологического обследования участков территорий, обосновывающие придание этим территориям правового статуса особо охраняемых природных территорий федерального значения, зоны экологического бедствия или зоны чрезвычайной экологической ситуации;
    7. объекты государственной экологической экспертизы, указанные в Федеральном Законе от 30.11.1995 г. № 187-ФЗ "О континентальном шельфе Российской Федерации", Федеральном Законе от 17.12.1998 г. № 191-ФЗ "Об исключительной экономической зоне Российской Федерации", Федеральном Законе от 31.07.1998 г. № 155-ФЗ "О внутренних морских водах, территориальном море и прилежащей зоне Российской Федерации";
    8. проектная документация объектов, строительство, реконструкцию, капитальный ремонт которых предполагается осуществлять на землях особо охраняемых природных территорий федерального значения, а также проектная документация особо опасных, технически сложных и уникальных объектов, объектов обороны и безопасности, строительство, реконструкцию, капитальный ремонт которых предполагается осуществлять на землях особо охраняемых природных территорий регионального и местного значения, в случаях, если строительство, реконструкция, капитальный ремонт таких объектов на землях особо охраняемых природных территорий допускаются законодательством РФ и законодательством субъектов РФ;
    9. проектная документация объектов, связанных с размещением и обезвреживанием отходов I-V класса опасности;
    10. объект государственной экологической экспертизы, указанный в ст.11 Федерального Закона от 23.11.1995 г. № 174-ФЗ "Об экологической экспертизе" и ранее получивший положительное заключение государственной экологической экспертизы, в случае:
    11. доработки такого объекта по замечаниям проведенной ранее государственной экологической экспертизы;
    12. реализации такого объекта с отступлениями от документации, получившей положительное заключение государственной экологической экспертизы, и (или) в случае внесения изменений в указанную документацию;
    13. истечения срока действия положительного заключения государственной экологической экспертизы;
    14. внесения изменений в документацию, получившую положительное заключение государственной экологической экспертизы.
  • 2262. Понятия международного права
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    7. принцип наибольшего благоприятствования. Является важнейшим началом международного торгового общения. Хотя этот принцип зафиксирован в ряде двусторонних торговых договоров различных стран мира, он нашел отражение в таких многосторонних актах, как Гаванский устав МТО 1948 г. и Генеральное соглашение о тарифах и торговле (ГАТТ) 1947 г. Следует также отметить, что современная практика международных торговых отношений стран, относящихся к капиталистической системе, дает многочисленные примеры грубого нарушения принципов наибольшего благоприятствования и взаимной выгоды. Существование неравноправных договоров, преференциальных систем, действие в международной торговле так называемых «ножниц цен», дискриминационная политика замкнутых экономических группировок типа ЕЭС все это ущемляет интересы малых стран, ставит их в неравноправное положение и ведет к прямому ограблению империалистическими державами. Конференция потребовала от развитых стран «устранять барьеры и прочие ограничения, которые препятствуют торговле и потреблению товаров развивающихся стран»; она отметила, что социалистические страны и, в частности, Советский Союз осуществляют целый ряд мероприятий, направленных на резкое увеличение импорта сырья, полуфабрикатов и готовых изделий из развивающихся стран, в то время как развитые капиталистические страны чинят всяческие препятствия на пути расширения импорта из этих стран, и призвала оказывать содействие интеграции и расширению внутрирегиональной и межрегиональной торговли развивающихся стран как важного фактора развития международной торговли. Новой нормой является также положение, провозглашающее недопустимость неблагоприятного воздействия, которое оказывает на международную торговлю деятельность экономических группировок развитых стран. Эти требования были выдвинуты развивающимися странами в целом ряде документов, принятых на региональных конференциях в Альта-Грасиа, Аддис-Абебе, Маниле, Ниамее и Тегеране, состоявшихся до Женевской конференции ООН по торговле и развитию. Эти положения содержались и в «Принципах международных торговых отношений и торговой политики» документе, представленном на данной конференции социалистическими странами. Из анализа принципов, принятых на Женевской конференции, видно, что в основном это либо общепризнанные принципы международного права, либо положения, вытекающие из этих принципов и развивающие их. И в том, и в другом случае их юридическая обязательность для государств бесспорна, поскольку действие общепризнанных норм международного права распространяется на всю совокупность международных отношений, включая и торговые. Тот факт, что отдельные развитые капиталистические страны голосовали на конференции против некоторых из этих принципов или воздержались, ни в коей мере не освобождает их от обязанности соблюдать эти принципы, так как они относятся к общему международному праву jus cogens. Конференция, естественно, не могла, да это и не входило в ее задачу, выработать конкретные международно-правовые нормы, регулирующие все многообразие вопросов, связанных с осуществлением международной торговли. Однако, она разработала и приняла основополагающие нормы, которыми должны руководствоваться государства в международном торговом общении. «Принципы Женевы» являются тем сводом общих правил, которые должны лечь в основу международного торгового права, к разработке которого в настоящее время приступает Комиссия ООН по праву международной торговли. Подчеркивая всю важность принципов международного торгового общения, принятых в Женеве в 1964 г., нельзя не отметить и некоторых недостатков, которые имеются в документе, провозгласившем эти принципы. К числу существенных недостатков, на которые указала советская делегация при подписании Заключительного акта Конференции ООН по торговле и развитию, относятся неточность, расплывчатость формулировок некоторых принципов, вследствие чего они звучат скорее как пожелание, а не как обязательные для государств международно-правовые нормы, что, однако, не влияет на юридическую силу «Принципов Женевы» важнейшего источника международного торгового права. Необходимость дальнейшей конкретизации принципов международного права, относящихся к регулированию международной торговли в направлении заключения многосторонних договоров, конвенций, имеет большое значение для того, чтобы в международной торговле утвердился прогрессивный правопорядок. Первым шагом в этом направлении после создания ЮНКТАД явилось подписание в Нью-Йорке в июле 1965 г. Конвенции, касающейся транзитной торговли стран, не имеющих выхода к морю. Принципы, признающие право внутриконтинентальных стран на свободный доступ к морю и льготный режим транзита через другие страны при осуществлении ими этого права, зафиксированные в «Принципах Женевы», были включены в преамбулу вышеуказанной конвенции и детализированы в ее тексте.

  • 2263. Понятия формы и признаки множественности преступлений
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Совокупность, указанная в ч.1 ст. 17 УК РФ в науке и правоприменении называют реальной совокупностью. Реальная совокупность это совершение двух или более преступлений, предусмотренных различными статьями или частями стаей УК, если не за одно из которых лицо не было осуждено21. Например, лицо, осуществившее побег из-под стражи (за нарушение меры уголовно-процессуального пресечения), совершило кражу с незаконным проникновением в жилище, при этом ему слали, известны сведенья о том, что хозяин квартиры является офицером милиции «внедрённый» в преступную банду. Бежавший из-под стражи угрожает милиционеру, которого он обокрал, о том что, если он ему не заплатит денежную сумму в размере двести пятьдесят тысяч сот рублей, то он сообщит об том, что стало ему известно одному из участников банды. В названном примере субъект совершает несколько единичных преступления, охватываемых различным умыслом. Суд обязан квалифицировать действия преступника по следующим статьям УК РФ: ст. 313 (побег из-под стражи), п. «б» ч.2 ст.158 (кража, совершённая с незаконным проникновением в помещение), а также п. «г» ч.2 ст.163 (вымогательство, совершённая в крупном размере) со ссылкой на ст. 69.

  • 2264. Понятия, виды и признаки правовых актов управления
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    а) наличие таких договоров ставится под сомнение, ибо договорные связи не могут возникнуть между субъектами управленческих отношений. В концептуальном плане убедительность этого возражения подтверждает достаточно распространенное применение публичных договоров в конституционном праве; производными от них могут рассматриваться некоторые договорные связи (соглашения), возникающие в управленческой сфере; б)административные договоры возможны, перспективны, уже предусматриваются нормативными правовыми актами и используются в управленческой практике. Данная точка зрения представляется конструктивной, опирающейся на большой научный и практический потенциал. Однако сущность административного договора, его признаки и разновидности до сих пор остаются актуальными научными проблемами. Мнения сторонников этой точки зрения расходятся по многим, в том числе ключевым, вопросам теории административного договора. Была предпринята необоснованная попытка решить эту проблему путем механического отнесения к административным договорам, прямо признанным законодательством гражданско-правовым договорам (например, перевозки пассажиров городским транспортом, подрядных договоров на выполнение строительных работ). Среди прочих аспектов в ранг дискуссионных возведено предложение о замене термина "договор" термином "соглашение", будто бы точнее выражающим связи между субъектами горизонтальных управленческих отношений. Однако в филологическом и, как правило, в юридическом значении указанных терминов нет принципиальных различий: договор соглашение, соглашение договор: такое соотношение между этими понятиями юридически отражено в гражданском и трудовом законодательстве; его следует признать по своему смысловому значению инвариантным, однозначным для всех отраслей права, если иное специально не оговорено в законе. Но в таком случае различие между договором и соглашением будет юридическим, условным, а признаки их формального разграничения должны быть обязательно закреплены в нормативных правовых: актах компетентных органов государственной власти. Попытка такого подхода к решению подобного вопроса отражена в ФЗ от 4 июня 1999г. "О принципах и порядке разграничения предметов ведения и полномочий между органами государственной власти и органами государственной власти субъектов РФ". В нем договор признан правовой формой разграничения предметов ведения и полномочий между указанными органами; соглашение правовой формой передачи органами исполнительной власти этих уровней друг другу осуществления части своих полномочий. Имеется немало свидетельств того, что связи договорного типа встречались ранее, немало их примеров в современной государственно-управленческой практике. Иными словами, административные договоры реальность, более того, имеются социально-экономические и государственные предпосылки для расширения использования их в управленческой деятельности.

  • 2265. Понятия, сущности, функционирования политических партий в зарубежных странах
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Федеральный закон "О политических партиях" принят Государственной Думой 21.06 01,одобрен СФ 29.06.01, подписан Президентом РФ 11.07.01 - ст.3 // Российская газета. - 2001. 14 июля.
    2. Мексиканский Федеральный закон о политических организациях и избирательном процессе, от 1977 года
    3. Конституция республики Болгария, от 13.07.1991
    4. Конституция ФРГ, от 23 мая 1949 года
    5. Конституция Японии от 03.05.1947
    6. Баглай М.В. Конституционное право Зарубежных стран. Учебник для студентов юридических вузов и факультетов.-М. Норма-Инфра-М, 2005.
    7. Бекназар-Юзбашев Т.Б. Партии в буржуазных политико-правовых учениях. М.: Форум, 1988.
    8. Дегтярев А. Основы политической теории. М., 2002
    9. В.В.Маклаков. Конституции зарубежных государств: Учебное пособие/ 4-е изд., перераб. и доп. - М.: Волтерс Клувер, 2003
    10. Мишин А.А. Конституционное право зарубежных стран. - М.: Белые львы, 2008.
    11. Страшун Б.А. "Конституционное (государственное) право зарубежных стран. - Москва, 2000 Т.1-2
  • 2266. Поняття злочину
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Перший й основний осередок соціального буття людини - родина. У цьому осередку - сила й слабість держави. Благополуччя й соціально корисна діяльність родини в значній мірі залежить від економічних, матеріальних умов. Забезпеченість або незабезпеченість родини, особливе положення розділу її - чоловіка, визначає в більшості випадків моральну й соціальну ситуацію в ній. У той же час клімат у родині визначають не тільки матеріальні умови, але й ступінь соціальної вихованості її членів, моральні установки. Не секрет, що чимало конфліктів і злочинів відбувається й відбувається там, де процвітають склоки, наклеп, анонімки, підсиджування, кар'єризм, що в значній частині випадків є не що інше, як вираження психологічної несумісності людей. У недалекому минулому в радянській кримінології як позитивний фактор відзначалося, наприклад, те, що, на відміну від більшості країн Заходу, де вбивства відбуваються в значній частині в результаті дій терористів, гангстерів, на вулицях й у громадських місцях, із застосуванням вогнепальної зброї й т.д. , у нашій країні переважна більшість убивств - результат побутових конфліктів (чоловік - дружину, дружина - чоловіка, коханець - співмешканку й т. п.). Навряд чи, однак, це можна вважати більшим досягненням, тому що те, що називається побутом, є не що інше, як деморалізація мікросоціальних відносин, показник існуючі в суспільстві неповаги людей друг до друга, у тому числі людей близьких, соціальної невихованості й низкою культури населення. А якщо до цього додати широкі масштаби з - злочину досить специфічного й найбільше властивій нашій країні, у комплексі причин якого нерідко лежать ті ж "побутові" мотиви або ворожість (зворотний бік психологічної несумісності) людей друг до друга ("Мені не сподобалося, як він на мене подивився!"), те стає очевидним, що подібна ситуація в якості кримінологічно позитивної оцінюватися не може. Але тепер з'явився й тероризм. Міжособистісні конфлікти, що виникають на ґрунті незадовільного соціального буття людини й відносин, що складаються внаслідок цього, небезпечні тим, що виникають або зненацька, але як результат "нагромадження" невдоволення протягом тривалого періоду часу й тому важко розпізнавані й тим більше попереджуємі, або починаються практично з перших днів спільного життя й з кожним наступним днем (періодом) стають усе більше нестерпними, приводячи, в остаточному підсумку, до вибуху, злочину. В останньому випадку втручання громадськості або правоохоронних органів нерідко не запобігає сумних наслідків, але навіть прискорює їхнє настання (що, звичайно, не означає, що в подібних ситуаціях у них не слід втручатися, - тут дорівнює може бути успіх або сумний результат). Сугубо особистісне сприйняття людиною соціального життя, як на макро-, так і на мікрорівнях, створює додаткові труднощі для з'ясування впливу соціальних умов на поводження його, у тому числі злочинне. Те, що ми називаємо стресами (і що зовсім не завжди означає наявності психічної хвороби), виникає, як правило, саме на ґрунті незадоволеності соціальним буттям. Очевидно одне: мікросоціальні й міжособистісні конфлікти є вираження негативного плину соціального життя людей, і саме в ній й у цих конфліктах кореняться причини значного відсотка злочинності в загальній її масі. Треба мати на увазі, що соціальні конфлікти досить різноманітні й переважна більшість їх може виявлятися в процесі практичної діяльності як суспільством і його соціальними осередками на різному рівні, так і правоохоронними органами, у першу чергу міліцією й наслідком. Однак заходу попередження злочинів у подібних випадках повинні по перевазі носити загальсоціальний характер.

  • 2267. Поняття права інтелектуальної власності
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Складовою духовності або однією з її передумов є культура, зміст якої також формується духовністю. Культура завжди посідала високий щабель у соціальному розвитку суспільства. Проте у другій половині XX ст. її роль і значення істотно зросли. Зміст культури визначається духовністю суспільства, але й культура певною мірою визначає рівень духовності. Академік В. Семиноженко стверджує, що у світі вже відбулася гуманітарно-інноваційна революція. Автор звернув увагу на те, що окремі духовні цінності надбання культури набувають усе більшого значення товару, об'єкта цивільного обігу. Гуманітарний капітал не просто здатний, а вже приносить вагомі прибутки тим, хто вміло використовує надбання культури. Усе більше визнаються гуманітарні та інформаційні технології. Зростає ціна на ринку не лише на нове, найдосконаліше обладнання і технології, а здебільшого на нові концепції, ідеї та способи їх реалізації, тобто зростає ціна на патенти та науково-технічні досягнення. Зазначені чинники ще раз підтверджують пріоритетність науки як індикатора, джерела і двигуна соціально-економічного прогресу. Тобто в сучасних умовах уже ні в кого не виникає будь-якого сумніву щодо доцільності та економічної вигідності інтелектуальної діяльності в цілому. Стрімко зростає роль і значення тієї частини інтелектуальної діяльності, яка охоплюється поняттями наука, культура, мистецтво. Пріоритетність науки уже безспірна. Водночас зростає економічне значення надбань культури та мистецтва. Вони не лише формують духовний світ людини, а й стають вигідною сферою капіталовкладень та джерелом одержання прибутків. Надбання культури і мистецтва дуже швидко трансформуються у вигідний капіталомісткий, технологічно насичений ринок. Дуже вигідними стали кіноіндустрія, телебачення, книговидавництво, шоу-бізнес тощо. Споживання гуманітарної продукції стало масовим, зростають масштаби гуманітарних послуг. Сукупність цих ринків створює потужний сектор економіки, новий за своїм характером, який розв'язує низку істотних проблем: стає вигідним джерелом прибутків, певною мірою розв'язує проблему зайнятості та доходів населення і є одним із головних чинників позитивної динаміки економічного зростання'.

  • 2268. Поняття принципу поділу державної влади
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    По-друге правовий режим це не тільки правова форма, ця категорія відображає комплекс правових засобів, що характеризують особливе сполучення взаємодіючих між собою способів правового регулювання, які формують специфічну спрямованість усього правового впливу. В межах кожного правового режиму задіяні усі способи правового регулювання, але у кожному з них один із способів займає домінуюче становище та формує специфічну спрямованість правового регулювання. Правовий режим з цієї точки зору об єднає правовий інструментарій, за допомогою якого забезпечується досягнення поставлених правом цілей. Отже, правовий режим охоплює сукупність правових засобів які забезпечує його функціональність та дієвість. Правовий режим можна розглядати як певного роду "укріплений блок" в загальному арсеналі правового інструментарію, що сполучає в єдину конструкцію певний комплекс правових засобів. У свою чергу, під правовим засобом розуміють певний інструментарій, за допомогою якого здійснюється юридична діяльність, досягаються та задовольняються інтереси у сфері права. Категорія "правовий засіб" необхідна для досягнення певних благ та усунення протиріч. Вона охоплює правові, організаційні, психологічні та інші явища, що мають правову форму та за допомогою яких досягаються цілі у праві, задовольняються інтереси його субєктів, а також забезпечується правопорядок. Для кожного правового режиму притаманний свій комплекс правових засобів, що відображають ступінь жорстокості правового регулювання, наявність правових обмежень або пільг, допустимий рівень активності субєктів права, межі їх правової самостійності тощо. Наприклад, для надзвичайних адміністративно-правових режимів характерним є застосування великої кількості екстрених заходів різноманітного походження, що в сукупності складають зміст юридичної процедури спеціальної операції. Саме різноманітність походження заходів обумовлює їх правове оформлення у межах спеціальної операції, яка в цьому випадку виступає комплексним правовим засобом, що складає зміст відповідного надзвичайного-адміністративного адміністративно-правового режиму.

  • 2269. Поняття сторін у цивільному процесі та їх процесуальні права і обов’язки
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Від пасивної співучасті необхідно відрізняти інші випадки множинності осіб на боці відповідача. Особливий характер має участь у цивільному процесі додаткового відповідача. Згідно з частиною 2 ст. 33 ЦК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Тому до справи, в якій неповнолітня особа виступає як відповідач, як додаткових відповідачів суд притягає його батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

    1. За ступенем обов'язковості, а отже, і за змістом, співучасть може бути обов'язковою і факультативною. Обов'язкова співучасть можлива в тому разі, якщо характер спірних матеріальних правовідносин такий, що питання про права і обов'язки одного із суб'єктів неможливо вирішити без притягнення до справи інших суб'єктів цього відношення. При факультативній співучасті немає обов'язкової множинності суб'єктів. Так, суд може винести рішення про стягнення аліментів стосовно тих дітей, на котрих як на відповідачів укажуть непрацездатні батьки, що потребують допомоги (ст. 205 СК).
    2. Особливості процесуального становища співучасників полягають у наступному:
  • 2270. Поняття та види криміналістичної класифікації злочинів
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Найбільш доцільною, на погляд науковця Марушева А.Д., є криміналістична класифікація економічних злочинів, запропонована Г.А. Матусовським і представлена як система окремих груп і видів злочинів, відповідальність за які передбачена відповідними нормами Кримінального кодексу України:

    1. злочини у сфері відносин власності: вимагання, шахрайство, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем;
    2. злочини у сфері виконання бюджету: порушення законодавства про бюджетну систему України; видання нормативних актів, що змінюють доходи і витрати бюджету всупереч визначеному законом порядку;
    3. злочини в сфері фінансових відносин: виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї; незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення; ухленя від повернення виручки в іноземній валюті; незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків; порушення порядку випуску(емісії) та обігу цінних паперів; виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів; незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок;
    4. злочини у сфері підприємницьких відносин: порушення порядку заняття господарською та банківською діяльністю; заняття забороненими видами господарської діяльності; фіктивне підприємництво; шахрайство з фінансовими ресурсами; протидія законній господарській діяльності; фіктивне банкрутство; доведення до банкрутства; приховування стійкої фінансової неспроможності; незаконні дії у разі банкрутства;(як бачимо, деякі з цих складів злочинів були віднесені нами під час криміналістичної класифікацій «податкових злочинів» під час аналізу попереднього питання);
    5. злочини у сфері захисту від монополізму та недобросовісної конкуренції: примушування до антиконкурентних узгоджених дій; незаконне використання товарного знака; незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю; розголошення комерційної таємниці;
    6. злочини у сфері обслуговування населення: обман покупців та замовників; випуск або реалізація недоброякісної продукції; одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації;
    7. злочини в сфері митного регулювання: контрабанда;
    8. злочини в сфері відмивання коштів: легалізація (відмивання) коштів та іншого майна, здобутого злочинним шляхом;
    9. комп'ютерні злочини.
  • 2271. Поняття та методи криміналістики
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Метод ідентифікації (ототожнення) обгрунтовано зараховують до загальнонаукових. Цей метод базується на вченні про діалектичну тотожність і застосовується в усіх сферах наукового знання, коли необхідно вирішити питання, чи є предмет або явище тим, з яким порівнюється, або визначити їх належність до певної класифікаційної групи. У природничих і технічних науках метод ідентифікації найчастіше застосовують для визначення групової належності предметів і явищ. Завдання встановлення тотожності конкретного, індивідуально визначеного об'єкта постає дуже рідко (за винятком таких сфер, як мистецтвознавство й література, де іноді необхідно встановити автора мистецького твору чи його оригінальність). У криміналістиці індивідуальна ідентифікація має переважне значення, бо питання про тотожність вирішується здебільшого щодо конкретних речових доказів, виконавців і авторів документів, конкретних об'єктів, що залишили сліди на місці події. З метою підвищення ефективності розв'язання експертних ідентифікаційних завдань у криміналістиці розроблено теорію криміналістичної ідентифікації, створено нові наукові методи для розв'язання ідентифікаційних завдань у трасології, судовій балістиці, почеркознавстві, техніко-криміналістичному дослідженні документів, ідентифікації людини за ознаками зовнішності.

  • 2272. Поняття та ознаки вбивства
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    В сучасній теорії кримінального права немає єдиного розуміння поняття вбивства. Одні автори вважають, що вбивство протиправне, умисне чи з необережності позбавлення життя іншої людини. На думку інших авторів, вбивство передбачене кримінальним законом, винне, суспільно небезпечне діяння, що посягає на життя інщої людини і спричиняє її смерть. Навроцький В.О. визнає вбивство як протиправне винне насильницьке позбавлення життя людини. Згідно чинного КК України (ч1 ст.115), вбивство умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. [20,с.99] Вбивство відноситься до групи злочинів, які посягають на життя людини. Закон охороняє від злочинних посягань не життя саме по собі як поняття біологічне, повністю підпорядковане закономірностям природи, а життя людини, як необхідну передумову виникнення, існування і розвитку різноманітних суспільних відносин. Обґрунтовується висновок про те, що поняття вбивства, яке дається у ч. 1 ст. 115 КК, в цілому відображає всі суттєві ознаки вбивства. Таке поняття вбивства могло б бути нормативною основою його типової юридичної конструкції. Однак законодавець не дотримався окремих правил законодавчої техніки, що призвело до неоднозначного розуміння змісту цього поняття. Зокрема, воно не називає того, що випадки необережного позбавлення життя іншої людини необхідно (логічно) назвати заподіянням або спричиненням смерті через необережність. У зв'язку з цим запропоновано виключити із назв ст.116, 117, 118 КК слово "умисне", оскільки закон чітко визначає, що вбивством може бути лише умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ч. 1 ст. 115 КК). Умисне позбавлення життя вбивство, існує віддавна і постійно супроводжує людство. У зводі законів царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.) знаходимо: “Якщо жінка дозволила вбити свого чоловіка із-за іншого чоловіка, то цю жінку повинні посадити на палю” Збереглися літописи, що засвідчили подібні факти і в історії Київської Русі. Особливо відзначився на початку ХІХ століття князь Святополк, який після смерті 15 липня 1015р. князя Володимира вирішує вбити своїх братів з метою одноособового захоплення влади. [19, с.101] Об'єктивна сторона будь-якого умисного вбивства полягає в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині. Вбивство може вчинятись шляхом не лише активної, але і пасивної поведінки. Психічний вплив на потерпілого, який може бути досить різноманітним, мас свою специфіку під час вчинення вбивства, тобто він дістає прояв у безпосередньому психічному впливі на потерпілого: психічна діяльність спрямовується на іншу особу для позбавлення її життя (наприклад, погроза, яка викликала переляк, що призвів до паралічу серця; підмовляння до спричинення собі смерті малолітнього чи особи, яка страждає психічним захворюванням чи недоумством). У таких випадках на житгя потерпілого не спрямовується ніяка механічна, зокрема м'язова сила вбивці.

  • 2273. Поняття та ознаки судової влади. Суд і правосуддя
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Кількість суддів у суді визначається Державною судовою адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів. Істотним моментом, що характеризує становище суду як органу державної влади, є забезпечення його незалежності, огородження від стороннього впливу як ззовні, так і усередині (з боку вищих інстанцій і керівництва судів). Ця обставина докорінно відрізняє суд від органів виконавчої влади, де субординація, підпорядкування нижчестоящих органів вищестоящим, обовязковість вказівок керівництва є одним з основних принципів діяльності. Суттєвою ознакою суду, як органу судової влади є те, що його діяльність здійснюється за особливими правилами, процедурами, які встановлюють і жорстко регламентують можливі межі дій усіх учасників судового розгляду. Основна мета даних правил і процедур забезпечити обєктивний, повний і всебічний розгляд всіх обставин, що мають юридичне значення і, як кінцевий результат - забезпечити винесення законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

  • 2274. Поняття та особливості укладання шлюбного договору
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Останнім часом юридична наука зосередила свою увагу на дослідженні шлюбного контракту як угоди, яка не обмежується сферою дії сімейних обов'язків. Тобто мається на увазі співвідношення правової природи шлюбного контракту і звичайних цивільно-правових угод. Так, на думку М. Антокольської щодо шлюбного контракту, неможливо довести його специфічну сімейно-правову сутність, яка відмежовує його від цивільно-правових договорів, а тому він є цивільно-правовою угодою з певною специфікою [11, с.114]. Таку точку зору підтримали інші автори. З цього приводу І. Жилінкова зазначила, що, як і будь-який інший цивільно-правовий договір, шлюбний контракт має істотні особливості, котрі дозволяють розглядати його як самостійний вид договору [21, с.117]. Однак форма шлюбного контракту, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладення і примусового виконання та інші моменти свідчать про те, що тут використовуються загальні цивільно-правові конструкції договірного права. Безперечно, не можна заперечувати наявності у шлюбного контракту ознак цивільно-правової угоди. Однак не можна водночас недооцінювати та применшувати роль сімейно-правових норм у формуванні умов шлюбного контракту та визначенні правового режиму майна подружжя. Тому не випадково М. Брагінський зауважив, що загальна норма цивільного законодавства щодо сімейних правовідносин закріплює принцип субсидіарності, і це законодавство регулює дані відносини у випадках, коли сімейні відносини не врегульовані сімейним законодавством, а тому є підстави для визнання шлюбного контракту різновидом цивільних договорів. За таких міркувань не можна не побачити певної непослідовності, адже якщо автор визнає за цивільним законодавством роль субсидіарного регулятора сімейних відносин, то аж ніяк не можна беззастережно визнавати шлюбний контракт лише за цивільно-правовою ознакою. Так чи інакше, шлюбний контракт як угода існує лише завдяки сімейному праву, а тому є підстави розглядати шлюбний контракт як сімейно-правовий договір, що йому притаманні усі ознаки цивілістичної угоди. Такою ж мірою його можна визнати цивільно-правовою угодою, що має сімейно-правову специфіку, а відтак є комплексним договором.

  • 2275. Поняття та соціальне призначення правотворчості
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    3. Принцип демократизму. В демократичному суспільстві правотворчість повинна мати справді демократичну основу, яка забезпечується участю громадян у розробці правових актів. Кожний громадянин, висловлюючи свою думку, має право взяти участь у цьому процесі одноособово або у складі певного колективу. Громадяни можуть входити до спеціально створених із цією метою різних робочих груп, брати участь у проведенні перевірок, зборі матеріалів для підготовки проектів нормативних актів. Для складання текстів проектів можуть бути залучені спеціалісти тієї чи іншої галузі. Реальна участь громадян у розробці правових актів свідчить про демократизм цього процесу і дає можливість узагальнювати і враховувати волю та інтереси громадян, їх думку, пропозиції щодо зміни та покращення проектів; дає змогу встановлювати, попереджати й усувати різні помилки, слабкі, невдалі формулювання проектів і приймати всебічно обґрунтовані та ефективні правові акти; своєчасно змінювати або скасовувати застарілі акти, що гальмують суспільний розвиток; допомагає виявити нагальні суспільні потреби, що потребують якнайшвидшого правового регулювання та виробляти нові, більш досконалі рішення. Вбачається за доцільне також визначати і законодавчо закріпити перелік питань, із яких нормативно правові акти можуть бути прийняті лише після їх обговорення громадянами. Важливе значення для демократизації та розширення способів участі громадян у процесі правотворчості має: вдосконалення методики вивчення громадської думки; більш уважне ставлення до пропозицій і зауважень громадян, своєчасний їх розгляд, узагальнення та облік при розробці правових актів; подальше зростання освіченості, загальної та правової культури населення, що сприятиме компетентній участі його у правотворчості; розширення юридичних гарантій і правових можливостей безпосередньої участі громадян у розробці правових актів та ін.;

  • 2276. Поняття, загальна характеристика та система злочинів проти довкілля
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Період реформування суспільних відносин в Україні визначається насиченістю подій. Слід відмітити, що однією з найбільш складних є проблема безпеки, яка стала не тільки наукою, а й засобом мислення, поведінки, реальністю дій для всього людства. В таких умовах зростає інтерес до теоретичних і практичних проблем екологічної безпеки і заслуговує на увагу вчених та практиків. Однак слід визнати, що на сьогодні екологічні проблеми є не достатньо вивченими. У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року виділено окремий розділ „Екологічна безпека”. В ньому зазначено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молоде покоління, а також має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій й інших об`єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці. В значній мірі вирішення даного питання визначено Конституцією України. Це також відображено у Законі від 25 червня 1991 року „ Про охорону навколишнього природного середовища”, де зазначено: охорона довкілля, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини невід`ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України; а природні ресурси держави є власністю народу. Як відомо, здоров'я нації відображає соціально-економічний стан суспільства і його довкілля. Антропогенне забруднення природи призвело до порушення рівноваги в біосфері і стало суттєвою демографічною проблемою. Встановлено, що населення багатьох міст і сіл України піддається дії негативних факторів навколишнього середовища в рівнях, що перевищують гранично-допустимі величини. Прогнозовані до 2010 року зміни довкілля в низці регіонів спричинять несприятливі тенденції у стані здоров'я людей хронізації патологій, зростанні онкологічних захворювань тощо. Про погіршення стану здоров'я українців свідчать і медико-демографічні показники: смертність з 1991 року почала превалювати над народжуваністю, а в 1996 році перевищувала її в півтора рази. Народжуваність в Україні знизилась у порівнянні з 1990 роком майже на 30%, а смертність зросла на 25,6%. Узагальнення лише наведених даних дає підстави зробити висновок про наявність складності екологічної обстановки. Значною мірою вона спричинюється масштабною екологічною злочинністю в Україні. Багато людей не розуміють тісного звязку між діяльністю людини і навколишнім середовищем, що являється наслідком відсутності знань та екологічної інформації. Існує гостра необхідність підвищити знання суспільства і ступінь їх участі в пошуку розумних рішень розвитку цивілізації і зберігання навколишнього середовища. Освіта допоможе людям в виробленні таких екологічних та етичних норм, цінностей і відносин, професійних навиків і способу життя, які потрібні будуть для забезпечення стійкого розвитку. Це допоможе людству правильно оцінювати соціально-економічну ситуацію і проблеми свого розвитку, заздалегідь застерігати негативні наслідки своїх діянь. Всім країнам світу потрібно забезпечити усі рівні навчальних закладів матеріалами екологічних проблем, зробити максимально доступною наукову літературу для широкого вивчення навколишнього середовища, його збереження, покращення людського середовища життя людства. Вивчення екології потрібно ввести в усі навчальні програми, починаючи з дитячих дошкільних і шкільних закладів. Особливу увагу слід звернути на підготовку майбутніх керівників промислових підприємств, сільського господарства, транспорту і інших різноманітних сфер людської діяльності. Велике значення має створення різних шкільних і громадських організацій, які б впроваджували в життя політику захисту навколишнього середовища, питної води, побутової і промислової санітарії. Необхідно максимально втілювати в життя суспільства через різні засоби масової інформації населення цінність оточуючої нас природи, її важливість в житті людства, правильне застосування промислових технологій, які б забезпечували високу продуктивність праці з найменшою шкідливістю для природи. Перспективними є наукові розробки по використанню екологічно чистих джерел енергії, тобто енергії води, сонця, вітру. Слід зазначити, як потрібні міжнародні організації, які б здійснювали контроль за виконанням кожною країною зобовязань по охороні навколишнього середовища, контролювати правильність використання природних ресурсів, застосування технологій з різними очисними спорудами і фільтрами. З розвитком цивілізації потрібно паралельно з новими технологіями постійно вносити корективи щодо екологічних проблем. В свідомості людей повинна бути, насамперед, екологія, а вже потім високотехнологічне виробництво товарів народного споживання. На території України зосереджено велику кількість екологічно небезпечних виробництв. Для порівняння: загальна площа України становила лише 2% території колишнього Союзу, але на ній було зосереджено 25% всього промислового потенціалу і відповідно 25% припадало забруднення природного середовища колишнього СРСР. А причиною такої концентрації виробництв були низькі знання тодішнього керівництва і нехтування екологічною наукою. Погані знання екології стали наслідком знищення природних річок, створені штучних водоймищ, забрудненні шкідливими речовинами прісної води, що порушило природний водний баланс. Незнання екології також призвело до отруєння землі пестицидами та іншими отрутохімікатами, які негативно впливають на людське здоровя. На екологічні проблеми не звертали уваги, виділялося мало коштів на охорону природного середовища, а в більшості випадків, взагалі, не було ніяких витрат на екологію, вважаючи що весь час так буде. Але можливості природи самовідновлюватись не безкінечні, її потрібно допомагати в цьому. Заощадивши на екології, людство втрачає на своєму здоровї, якості і тривалості життя.

  • 2277. Поняття, зміст і види правовідносин
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    «5. Мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв'язку між конкретними суб'єктами через їх права, обов'язки, повноваження і відповідальність, які закріплені в правових нормах. Одна сторона має точно визначені суб'єктивні юридичні права (правомочна сторона), на іншу покладені відповідні суб'єктивні юридичні обов'язки (зобов'язана сторона). Повноваження прерогатива державних органів і посадових осіб. Юридична відповідальність елемент вторинного характеру, який реалізується в результаті вчиненого правопорушення. Основний зміст правовідносин суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридичний обов'язок. Не може бути правовідносин, заснованих лише на правах або лише на обов'язках. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої. Наприклад, одна сторона - кредитор - має право на одержання боргу, а інша - боржник - обов'язок повернути борг. У деяких правовідносинах кожна сторона має і права, і обов'язки (фізичні особи), правомочності і відповідальність (посадові особи). Ступінь конкретизації сторін може бути різним: а) точно визначена зобов'язана сторона; б) точно визначена лише правомочна сторона, а коло зобов'язаних осіб не визначено; в) точно визначені обидві сторони.» [10, с. 636]

  • 2278. Поняття: ознаки та характеристика
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Гетьманова А.Д. Логика, - М.,2007. 230с.
    2. Арутюнов В.Х., Кірик Д.П., Мішин В.М. Логіка. К.: КНЕУ, 2006. 97с.
    3. Конверський А.Є. Логіка : традиційна та сучасна . К.: ЦУЛ, 2004. 535с.
    4. Мозгова Н.Г. Логіка. К.: Каравела. «Атіка» 2006. 174с.
    5. Мозгова Н.Г., Мозговий А.М. Логіка . - К .: Ун-т “Україна” , 2005.-105с.
    6. Жеребкін В.Є. Логіка. - К.: Знання, 2006. - 255с.
    7. Ю.Титов В.Д., Цалін С.Д., Невельска-Гордєєва О.П. та ін. Логіка / За заг.ред . Титова В.Д. - X.: Право, 2006. - 221с.
    8. Н. Тофтул М. Г. Логіка. К.: Академія, 2006. 277с.
    9. Курбатов В. И. Логика для юристов. М., 2007 453с.
  • 2279. Порядок ввоза товаров, подлежащих обязательной сертификации
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Декларация о соответствииСертификат соответствиянаименование и местонахождение заявителянаименование и местонахождение изготовителянаименование и местонахождение изготовителя продукции, прошедшей сертификациюинформацию об объекте подтверждения соответствия, позволяющую идентифицировать этот объектнаименование и местонахождение органа по сертификации, выдавшего сертификат соответствиянаименование технического регламента, на соответствие требованиям которого подтверждается продукцияинформацию об объекте сертификации, позволяющую идентифицировать этот объектуказание на схему декларирования соответствиянаименование технического регламента, на соответствие требованиям которого проводилась сертификациязаявление заявителя о безопасности продукции при ее использовании в соответствии с целевым назначением и принятии заявителем мер по обеспечению соответствия продукции требованиям технических регламентовинформацию о проведенных исследованиях (испытаниях) и измеренияхсведения о проведенных исследованиях (испытаниях) и измерениях, сертификате системы качества, а также документах, послуживших основанием для подтверждения соответствия продукции требованиям технических регламентовинформацию о документах, представленных заявителем в орган по сертификации в качестве доказательств соответствия продукции требованиям технических регламентовсрок действия декларации о соответствиисрок действия сертификата соответствияиные предусмотренные соответствующими техническими регламентами сведениясертификат соответствие декларация

  • 2280. Порядок визначення підсудності цивільних справ
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Альтернативною є підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в одному з кількох судів, або за місцем проживання відповідача, або за місцем свого проживання, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання угоди. Так, позови щодо стягнення коштів на утримання (аліменти) і про встановлення батьківства, позови робітників і службовців, які випливають з трудових правовідносин можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, можуть пред'являтися позивачем за його місцем проживання або за місцем заподіяння шкоди. Позови про розірвання шлюбу можуть предявлятися за місцем проживання позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоровя чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них. Позови, що виникають з соціальних, пенсійних і житлових правовідносин, позови про повернення майна або його вартості, про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, можуть предявлятися також за місцем проживання позивача. Позови про захист прав споживачів можуть предявлятися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть предявлятися також за місцем завдання шкоди. Позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть предявлятися також за їх місцезнаходженням. Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть предявлятися також за місцем виконання цих договорів. Позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, предявляються за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи). Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть предявлятися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені. Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі можуть предявлятися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна [17, с.290].