Geum.ru

Курсовой проект по предмету Юриспруденция, право, государство

  • 2461. Правові засади організації правової роботи в митних органах
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституція України. 1996.
    2. Митний Кодекс України // ВВР. 2003. - №27. Ст.. 209.
    3. “Україна: поступ у XXI століття” Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 рік від 23 лютого 2000 року № 276а/2000 // Урядовий кур'єр вiд 28.01.2000.
    4. Про затвердження Методичних рекомендацій про порядок підготовки, подання на державну реєстрацію, скасування, обліку та зберігання нормативно-правових актів митних органів України: наказ ДМСУ від 08.07.2003 p., № 441.
    5. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 // http://www.zakon.rada.gov.ua.
    6. Положення про юридичну службу регіональної митниці, митниці, спеціалізованої митної установи, організації затверджено наказом Державної митної служби України 14.02.2006 N 112.
    7. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1995 р. N 690.
    8. Адміністративна діяльність: Навч. посібник // За заг. ред. д.ю.н., доцента О.І. Остапенка. Л., 2002. С. 5.
    9. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / І Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук та ін.]; За ред. ІО. П. Битяка. - Харків: Право, 2000. - 520 с.
    10. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах. / Ред. колегія: В.Б. Аверянов (голова). К., 2004. Т. 1: Загальна частина.
    11. Александрова Н.В. Правові акти управління як провідна форма реалізації повноважень органів виконавчої влади // Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К.: Ін-Юре, 2002. - С. 289.
    12. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. -Харків: Ун-т внутр.справ, 1998. - 477 с. С. 52-56.
    13. Габричидзе Б.Н., Чернявский А.Г. Таможенное право: Учебник для вузов / Под общ. ред. проф. Б.Н. Габричидзе. М., 2004. С. 176.
    14. Домбровський С. Обов'язки працівників юридичної служби // Юридична газета. - №7(91). 15 лютого 2007 року.
    15. Домбровський С.Ф. Організація правової роботи та юридичного обслуговування підприємств. - Х., 2005. 396 с.
    16. Домбровський С.Ф. Як спланувати роботу юридичної служби // Юридична газета. - №5(89). - 1 лютого 2007 року.
    17. Ківалов С.В., Кормич БА. Правове регулювання принципів, функцій та форм митної політики // Митна справа.-2001.-№5.-С. 3-14.
    18. Кунев Ю.Д., Кунєва З.Ю. Нормотворча діяльність у митній службі України // Вісник Академії митної служби України, - № 4 (36), - 2007. С. 127-132.
    19. Настюк В.Я. Норми митного права теорія і практика застосування. X., 2003. 215 с.
    20. Сандровский К.К. Таможенное право. К., 1974. С. 10-11
    21. Степанюк С. Управлінські послуги у галузі митної справи // Юридичний журнал. - №1. 2003. С. 24-25.
    22. Таможенное право: Учебник / Отв. ред. д.ю.н., проф. А.Ф. Ноздрачев М., 1998. С. 83.
    23. Тимошенко И.В. Таможенное право России. Серия „Учебники, учебные пособия”. Ростов-н-Д., 2001.- С. 73.
    24. Христенко С.Г. До питання вдосконалення митної системи України // Митна справа. -2001. №5.- C. 5-8.
    25. Юсупов В.А. Правопримснительная деятельность органов управления. М., - 1979. 136 с.
  • 2462. Правові засади організації та проведення службових розслідувань в митних органах та участь в них юридичних служб
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Митний кодекс України: Кодекс від 11 липня 2002 року №92-IV// Відомості Верховної Ради. 2002. №3839. ст.288.
    2. Дисциплінарний статут митної служби України: затверджено Законом України від 6 вересня 2005 року №2805 IV//www.rada.gov.ua
    3. Постанова Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950 «Про затвердження положення про проведення службових розслідувань стосовно державних службовців», п.1.
    4. Наказ Державної митної служби України від 29 червня 2002 року №408, яким затверджено «Порядок проведення службових розслідувань в митних органах»., п.2.1.
    5. Наказ Державної митної служби України від 14.02.2006 № №112 «Про затвердження Положення про юридичну службу регіональної митниці, спеціалізованих митних установ та організацій»
    6. WEB MD Office «НПО Поверхность», www.master-d.com.ua
    7. Н.М.Стецюк, аспірант кафедри державного управління і менеджменту НАДУ. Організаційні аспекти вдосконалення управління особовим складом митних органів. www.rbc.ua.
    8. Кунєв ЮД., Коростошова І.М., МазурА.В., ШапошникС.П. Управління в митній службі: Підручник/ За заг. Ред. Ю.Д. Конєва. К.: центр навчальної літератури, 2006. с.391.
    9. Постанова Кабінету Міністрів України №945 від 18. 07. 2007. «Про внесення змін до Порядку проведення розслідувань стосовно державних службовців».п.8.
    10. ДеркачЛ.В. Українська митниця: вчора, сьогодні, завтра / Державна митна служба України. К., 1998. 510с.
    11. Нємцов В.Д., ДовганьЛ.Є. Стратегічний менеджмент. К., 2001. 560с.
    12. Наказ Державної митної служби України, яким затверджено «Примірне положення про відділ по роботі з особовим складом митного органу й Примірною структурою відділу по роботі з особовим складом» від 18 березня 2003р. №171
    13. Дубініна А.А., Сорокіна С.В.Основи митної справи в Україні: Навч. посіб. К.: ВД «Професіонал», 2004. 360с.
  • 2463. Правові засади співробітництва України і Європейського союзу
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Внутрішньополітична консолідація включає, насамперед, зміцнення демократії і верховенства права в Україні, становлення громадянського суспільства і подальше формування української політичної нації, формування у суспільстві прихильності до ідеї вступу України до ЄС.

    1. Адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС - полягає у реформуванні систем страхування, охорони праці, здоров'я, пенсійного забезпечення, політики зайнятості та інших галузей соціальної політики і поступовому досягненні загальноєвропейського рівня соціального забезпечення і захисту населення.
    2. Культурно-освітня,науково-технічна інтеграція, яка охоплює галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери. Інтеграційний процес у цих напрямах полягає у впровадженні європейських норм та стандартів в освіту,науку і техніку,поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС, взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і обміни, на поширення інформації, що підвищить в Україні європейську культурну ідентичність, сприятиме її інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.
    3. Регіональна інтеграція України встановлення,поглиблення прямих контактів між окремими регіонами України та державами - членами і кандидатами у члени ЄС, їх розвиток у визначених у цій стратегії напрямах для поступового перенесення основної ваги інтеграційного процесу з центральних органів влади на регіони, до органів місцевого самоврядування,територіальних громад і, зрештою, якнайширшого залучення громадян України.
    4. Галузева співпраця - координація і взаємодія між Україною та ЄС у конкретних галузях і сферах господарської діяльності, розроблення переліку підрозділів та посадових осіб у центральних органах виконавчої влади, місцевих органах влади, що відповідають за формування та реалізацію державної політики України щодо ЄС, встановлення прямих контактів між міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України і відповідними директоратами Європейської Комісії. Пріоритетними Стратегія вважає трансєвропейські транспортні, електроенергетичні, інформаційні мережі,співробітництво у сфері юстиції,боротьбу з організованою злочинністю й наркобізнесом, митну справу, науково-дослідницьку сферу, промислове і сільськогосподарське співробітництво та ін.
    5. Співробітництво у галузі охорони довкілля важливий пріоритет державної політики і предмет підвищеної уваги громадськості в європейських державах, один з головних напрямів діяльності ЄС і актуальна проблема для України, зумовлена не лише наслідками аварії на ЧАЕС, але й загальним станом довкілля в Україні. В результаті співробітництво в галузі охорони довкілля має кінцевою метою створення безпечного і сприятливого для людини загальноєвропейського екологічного простору.
  • 2464. Правові основи використання електронного цифрового підпису в цивільному обігу
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституція України від 28.061996 р. № 254 к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996 р. 1996, № 30, ст. 141.
    2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV (із наступн. змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 03.10.2003 р. 2003, № 40, ст. 356.
    3. Закон України «Про електронні документи й електронний документообіг» від 22.05.2003 р. № 851-IV.
    4. Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р. № 852-IV.
    5. Закон України «Про платіжні системи і переклад грошей в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-III.
    6. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV.
    7. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні» від 09.01.2007 р. № 537-V.
    8. Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.
    9. Директива 1999/93/EC Европейского парламента и совета от 13 Декабря, 1999 г. Относительно структуры сообщества для электронных подписей.
    10. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88.
    11. Перелік типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із указівкою термінів зберігання документів, затверджено наказом Головного архівного управління при КМУ від 20.07.98 р. № 41.
    12. Наказ ДПА України,,Про подання електронної податкової звітності” від 10.04.08 №233, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 16.04.08 за № 320/15011.
    13. Проект Закону України «Про внесення змін до підпункту “з” підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами» від 30.05.08 р. № 2582.
    14. Блажівська Наталя. Електронний правочин // Юридичний журнал. №1/2007.
    15. Гудзь О. Еволюція форм правочинів: від усної до «електронної»//Юридичний журнал. 2006. № 1(43). С. 32-37.
    16. Дутов М. Сравнительный анализ европейского законодательства в области электронного документооборота // Підприємництво, господарство і право. 2002. № 8. - С. 25-28
    17. Кирилюк Дмитро. Правові засади використання електронних розрахункових документів та електронних підписів в банківській діяльності // Юридичний журнал. №12/2005.
    18. Лінецький Сергій. Як використовувати електронні документи? Юридичний журнал. №9/2003.
    19. Сергієнко Дмитро. Україні електронний документообіг // Юридичний журнал. №2/2002.
    20. Симонович П.С. Регулирование электронной цифровой подписи нормами права: международный опит // «Журнал российского права», № 3, март 2002 г.
    21. Чирський Ю. Електронний цифровий підпис: правові аспекти застосування // Довідник секретаря та офіс-менеджера. - №1(2007) - С. 26-31.
    22. Чирський Юрій. Запровадження системи електронного документообігу в Україні // Юридичний журнал. № 6/2006.
  • 2465. Правові основи забезпечення здійснення своїх повноважень митними органами України
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Особливий вид підзаконних нормативних актів, що регламентують діяльність митних органів, становлять спільні нормативні акти Держмитслужби України та інших центральних органів виконавчої влади. Специфіка таких нормативних актів полягає в тому, що вони, по-перше, приймаються з метою виконання власних завдань та функцій, сприяння реалізації завдань та функцій інших органів виконавчої влади, спрощення механізму реалізації зацікавленими особами своїх прав та законних інтересів або ж для забезпечення виконання зобовязань України за міжнародними договорами; по-друге, мають міжвідомчий характер, тобто є обовязковими для інших органів виконавчої влади, органів господарського управління й контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не належать до сфери управління митних органів; по-третє, визначають принципи, форми та напрямки взаємодії митних органів з іншими органами виконавчої влади, а також їх права й обовязки. Наприклад, для вдосконалення взаємодії, координації зусиль та розмежування функцій на державному кордоні України між митними й іншими правоохоронними та контролюючими органами держави затверджено спільну “Інструкцію про взаємодію та розмежування функцій щодо здійснення контролю на державному кордоні”. У цьому спільному нормативному акті, який затвердили десять органів виконавчої влади, визначалися основні завдання, принципи, напрямки, форми й рівні взаємодії та функціональні повноваження кожного державного органу. Прийняття та затвердження спільних інструкцій є не єдиною формою координації зусиль між митними й іншими органами держави. Наприклад, з метою узгодження дій посадових осіб митних органів і залізниць України, визначення їх прав, функціональних обовязків і відповідальності під час проведення ними операцій з контролю й оформлення товарів (вантажів), що переміщуються через митний кордон України залізничними вантажними поїздами розроблено порядок їх спільної діяльності, який нормативно закріплений у “Порядку взаємодії митних органів і залізниць України під час переміщення через митний кордон України товарів (вантажів) залізничними вантажними поїздами”, що був затверджений спільним наказом Держмитслужби та Міністерства транспорту України. Нормативні акти, які видаються главою держави, Урядом, митними органами та іншими органами виконавчої влади, є підзаконними, тобто вони приймаються на основі й на виконання законів і не повинні їм суперечити. У юридичній літературі в обіг уведено поняття “похідної нормотворчості”, яке означає, що видання одних нормативних приписів обумовлюється існуванням інших, що мають вищу юридичну силу. Таким чином, нормативні акти, в яких містяться правові норми, що регулюють діяльність митних органів, спрямовану на безпосередню реалізацію митної політики, дуже різноманітні. Чільне місце в механізмі правового забезпечення цієї діяльності займає МК України та інші законодавчі акти. Кожен різновид правових актів має свій рівень і обсяг правового регулювання, тобто існує тісний взаємозвязок між юридичною силою нормативних актів і колом суспільних відносин, які вони регулюють. Звичайно, помилково було б стверджувати про відсутність проблем, повязаних з правовим забезпеченням діяльності митних органів, а тому для їх розвязання в роботі ще будуть пропонуватись конкретні пропозиції, спрямовані на їх усунення. Разом з тим тенденції, що спостерігаються в сфері правового забезпечення діяльності митних органів, відображають намагання субєктів правотворчої діяльності наблизити правові акти, які регламентують діяльність митних органів, до міжнародних стандартів і вимог європейського митного законодавства. Уніфікація національного митного законодавства сприятиме оптимізації діяльності митних органів, розвитку зовнішньоекономічного співробітництва, прискорюватиме процес входження Української Держави в світову спільноту.

  • 2466. Правові основи підприємницької діяльності
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Організаційно-правова форма господарюванняХарактеристика організаційно-правової форми господарювання1. Приватний підприємецьДіяльність фізичної особи (зареєстрованої як приватного підприємця), заснована на її особистій власності та виключно її праці без права найму робочої сили.Унітарні підприємства2. Приватне підприємствоПідприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства.3. Селянське господарствоПідприємство, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.4 Державне підприємствоПідприємство, засноване на загальнодержавній власності.5. Комунальне підприємствоПідприємство, засноване на комунальній власності територіальної громади.6. Орендне підприємствоПідприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства, чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.3. Корпоративні підприємства7. Підприємство з іноземними інвестиціямиПідприємство, в статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція.8. Господарські товаристваПідприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Вони поділяються на: - акціонерні товариства; - товариства з обмеженою відповідальністю; - товариства з додатковою відповідальністю; - повні товариства; - командитні товариства.8.1. Акціонерне товариствоПідприємство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Поділяються на: відкриті, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. закриті, акції якого розподіляються між засновниками, або серед заздалегідь визначеного кола осіб, і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.8.2. Товариство з обмеженою відповідальністюПідприємство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.8.3. Товариство з додатковою відповідальністюПідприємство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.8.4. Повне товариствоПідприємства, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору, здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.8.5. Командитне товариствоПідприємство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність, і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути накладено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

  • 2467. Правові питання часу відпочинку
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Одним із видів часу відпочинку, відповідно до змісту глави 5 КЗпП, є перерва для відпочинку і харчування. В свою чергу, чинне трудове законодавство передбачає й інші види перерв, зокрема: спеціальні перерви для відпочинку вантажників (п. 23 Правил про умови праці вантажників при завантажувально-розвантажувальних роботах), для годування дитини (ст. 133 КЗпП), для обігрівання (ст, 168 КЗпП, п.п. З, 4 Правил про роботу на відкритому повітрі у холодну пору року).Очевидно, що перерви, які надаються жінкам для годування дитини, не є часом відпочинку, оскільки вони - мають конкретну мету, що не пов'язана з відновленням працездатності працівника після праці. Цей вид перерв, у першу чергу, має соціальне спрямування. Натомість, безпосередньою метою спеціальних перерв для відпочинку вантажників та перерв для обігрівання є відпочинок працівників та їх обігрів після роботи на відкритому повітрі в холодну пору року, під час якого працівники також відпочивають, що сприяє відновленню ними робочих сил. На наш погляд, ці два види перерв мають бути віднесені до видів часу відпочинку. Слід відмітити, що розробники проекту ТКУ також до часу відпочинку відносять лише перерву для відпочинку і харчування (ст. 155). Враховуючи наведені вище аргументи, пропонуємо доповнити главу 5 чинного КЗпП, включивши до неї статті, які б регламентували порядок та умови надання перерви для обігріву та спеціальні перерви для відпочинку окремих категорій працівників (зокрема, вантажників).[8]

  • 2468. Правовідносини подружжя, що регулюються як законодавчими актами, так і шлюбним договором
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Сторони вправі включити до шлюбного договору умови щодо порядку користування житлом (У даному разі йдеться не про перехід права власності на житлове приміщення від одного з подружжя до другого, а саме про користування житлом. Сторони шлюбного договору можуть домовитися про порядок користування житлом, яке належить на праві власності одному з них.). В юридичному сенсі квартира (житловий будинок, садиба), яка належить одному з подружжя є чужою річчю для іншого з подружжя незалежно від часу його проживання в житловому приміщенні. Стосовно такого об'єкта паралельно існують різні права: а) право власності, що належить тому з подружжя, хто є власником житла; б) право користування (сервітут), що належить другому з подружжя або іншим членам сім'ї, які користуються цим житлом (володільцям сервітуту). В ЦК України міститься спеціальна норма, що закріплює права членів сім'ї власника житла на користування цим житлом (ст. 405 ЦКУ). Сторони можуть домовитися щодо користування або припинення користування житловим приміщенням у разі розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 2 ст. 98 СК сторони можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні їхніх родичів. В цьому випадку виникає конструкція договору на користь третьої особи, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок не стороні договору, а третій особі. В шлюбний договір можуть включатися і взаємозалежні умови, наприклад, про те, що один з подружжя надасть у спільне користування належний йому житловий будинок, а другий з подружжя - інше майно (квартиру, гараж, дачу тощо). Подружжя може включити в шлюбний договір умови про зміну порядку користування житлом або про припинення такого права. При цьому найбільш важливим є питання про порядок звільнення будинку (квартири) тим з подружжя, хто мав право користування ним, у випадку розірвання шлюбу.. Так, у договорі може бути зазначено, що той з подружжя, хто має право користування, у випадку розірвання шлюбу звільнить житлове приміщення без одержання будь-якої компенсації. І навпаки, у договорі може бути закріплене право такої особи на одержання у власність іншого майна або грошей, або право на одержання іншого майна у користування. Особливо ретельно мають бути обговорені в шлюбному договорі умови звільнення «сімейного будинку» дітьми до 18 років та непрацездатними повнолітніми дітьми. Сторони не можуть своєю домовленістю позбавити їх права на проживання в житловому будинку, якщо при цьому будуть погіршені їхні житлові умови. Проте не буде суперечити законодавству договір подружжя, відповідно до якого після переїзду із займаного житлового будинку (квартири) житлові умови дітей будуть збережені на тому ж рівні або навіть покращені.

  • 2469. Правовоая культура и правосознание
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    В результате работы были исследованы особенности такого института, выделяемого в науке теории государства и права, как правосознание и правовая культура. На основании всего вышеизложенного можно сделать следующие выводы:

    1. Для преодоления современного кризиса правосознания необходимо на практике реализовать конституционное положение о том, что вся деятельность государства, каждого его органа и должностного лица должна быть подчинена интересам обеспечения прав и свобод человека. Требуется всеобъемлющая система процедур и механизмов защиты прав и свобод человека, причем наряду с совершенствованием традиционных судебных и административных форм защиты должны разрабатываться новые, нетрадиционные. В частности, необходимо скорейшее принятие закона о петициях и обращениях граждан в органы исполнительной власти. Как пример, можно привести опыт Великобритании, где действует Управление жалоб на действия полиции. В его компетенцию входит контроль за рассмотрением наиболее серьезных жалоб, проверка материалов по всем жалобам на действия полиции с целью решения вопроса о дисциплинарной или уголовной ответственности ее работников.
    2. Выработка новых ориентиров российской политики должна учитывать тот факт, что формирование правосознания осуществляется под воздействием социальной среды. Уважительное отношение к праву может сформироваться, когда оно становится частью традиции, в течение длительного времени функционирует в неизменном виде и развиваясь по пути общественного прогресса.
    3. Несмотря на все проблемы, указанные в работе, связанные со степенью правосознания, уровнем правовой культуры, наличия в современном обществе такого негативного фактора, как правовой нигилизм, в целом за последние десять лет произошли существенные положительные изменения: практически во всех средних общеобразовательных учреждениях появился предмет «Правоведение», в библиотеках стали доступны широкому числу граждан правовые системы «Гарант» и «Консультант плюс», в вузах на многих неюридических факультетах также появилась дисциплина, посвященная основам современного права. Все это не может не свидетельствовать о внимании, которое обратило государство на данные проблемы.
  • 2470. Правовое государство и его характеристика
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Исследователь права и государства В.Н. Хропанюк различает экономическую, социальную и нравственную основу правового государства:

    1. "Экономической основой правового государства являются производственные отношения, базирующиеся на многоукладности, на различных формах собственности (государственной, коллективной, арендной, частной, акционерной, кооперативной и другие) как равноправных и в одинаковой мере защищенных юридически". В правовом государстве собственником должен быть производитель и потребитель материальных благ. Правовое начало же государственности реализуется только при наличии свободы и самостоятельности собственности, которые обеспечивает право.
    2. "Социальную основу правового государства составляет саморегулирующееся гражданское общество, которое объединяет свободных граждан... В центре внимания... находится человек, его права, свободы и интересы. Правовое государство это и социальное государство" (но далеко не обязательно и не всегда).
    3. Нравственная основа правового государства заключается в общечеловеческих принципах гуманизма, справедливости, равенства и свободы личности, её чести и достоинства. Правовое государство отличается от неправового качеством законов: они должны быть гуманными, закреплять неотъемлемые права каждого человека, справедливыми. "Правовое государство - это суверенное государство, которое концентрирует в себе суверенитет народа, наций и народностей, населяющих его территорию. " "Политическая природа государства наиболее четко проявляется в его суверенитете. " Суверенность государства выражается в том, что ему принадлежит право официально представлять все общество в целом, издавать законы и другие нормативные акты, обязательные к выполнению всеми членами этого общества, и, наконец, осуществлять правосудие.
  • 2471. Правовое государство как институт гражданского общества
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Конкретно-исторический опыт становления и развития правовой государственности определяется социально-экономическими и политическими условиями, уровнем общественного правосознания, субъективными факторами, национальными и историческими традициями. Одним из таких условий является существование единого правового пространства в границах данного государства. Ученые-юристы, занимающиеся разработкой проблем правового государства и связывающие формирование его основ прежде всего с реализацией принципа верховенства закона как основной общедемократической ценностью, уделили внимание понятию правового закона, необходимости придания законам, в том числе и Конституции, прямого действия, упорядочения ведомственного и локального нормотворчества, создания правовых механизмов, обеспечивающих их полное соответствие закону. Но реализация этих идей возможна лишь при наличии единого правового пространства как определяющего условия становления правовой государственности. "Война законов", начавшаяся с принятием бывшими союзными республиками Деклараций о государственном суверенитете, одним из положений которых провозглашался приоритет республиканского законодательства перед союзным, продолжается. "Полем битвы" становится правовое пространство Российской Федерации, где идея государственного суверенитета бывших автономий вновь фокусируется на признании приоритета законодательства республик, входящих в состав России. Логическим завершением данного процесса явился парад локальных суверенитетов, который выражается в принятии конституций республиками, не соответствующих Конституции Российской Федерации по многим фундаментальным вопросам (Степное Уложение Республики Калмыкия - Хальмг-Тангч; конституции Республики Коми, Республики Башкортостана, Республики Карелия). А именно: по вопросам нарушения прав и свобод человека (ущемляются права граждан русскоязычного населения на территориях республик); декларируется приоритет верховенства законодательства республик; устанавливаются собственные судебные системы (предмет исключительного ведения Российской Федерации); провозглашается право назначения высших должностных лиц в республике высшими органами власти республик (приоритет Российской Федерации); покушение на совместные предметы ведения Российской Федерации и республик (относят исключительно к ведению республик).

  • 2472. Правовое государство: сущность и основные черты
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Конечно, за эти годы менялись и концептуальная трактовка, и отношение к самому принципу, и конкретное распределение объема власти между ее ветвями. В современной правовой науке принцип разделения властей принято относить к основам демократического конституционного строя. Это означает, что он имеет основополагающее значение при решении конкретных вопросов построения гос. механизма. Конституционные положения, относящиеся к высшим государственным органам и определяющие порядок их формирования, полномочий и сферу ведения, взаимоотношение между ними, должны соответствовать главному конституционному принципу. С помощью разделения властей правовое государство организуется и функционирует правовым способом: государственные органы действуют в рамках своей компетенции, не подменяя друг друга; устанавливается взаимный контроль, сбалансированность, равновесие во взаимоотношениях государственных органов, осуществляющих законодательную, исполнительную и судебную власть. Принцип разделения властей на законодательную, исполнительную и судебную означает, что каждая из властей действует самостоятельно и не вмешивается в полномочия другой. При его последовательном проведении в жизнь исключается всякая возможность присвоения той или иной властью полномочий другой. Принцип разделения властей становится жизнеспособным, если он еще и обставляется системой "сдержек и противовесов" властей. Подобная система "сдержек и противовесов" устраняет всякую почву для узурпации полномочий одной власти другой и обеспечивает нормальное функционирование органов государства. Классическим образцом в этом отношении являются США. Согласно теории разделения властей в ней законодательная, судебная и исполнительная власти, действуют как три силы в замкнутом круге своих полномочий. Но при этом предусмотрены формы воздействия органов одной власти на органы другой. Так, президент наделен правом налагать вето на законы, принимаемые Конгрессом. В свою очередь оно может быть преодолено, если при повторном рассмотрении законопроекта в его пользу отдадут голоса 2/3 депутатов каждой из палат Конгресса. Сената наделен полномочием утверждения членов правительства, назначаемых президентом. Он также ратифицирует договоры и иные международные соглашения, заключаемые президентом. В случае совершения президентом преступлений, Сенат обращается в суд для решения вопроса о вынесении ему "импичмента", т. е. об отстранении от должности. "Возбуждает" же дело об импичменте Палата Представителей. Но могущество Сената ослабляется тем, что ее председателем является вице-президент. Но последний может принимать участие в голосовании лишь в том случае, если голоса разделяются поровну. Конституционный контроль в стране осуществляет Верховный суд США.

  • 2473. Правовое законодательство РФ о контрабанде
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Российская Федерация. Конституция (1993). Конституция Российской Федерации [Текст] // Справочно-правовая система «Консультант Плюс» : [Электронный ресурс] / Компания «Консультант плюс». Послед. Обновление 12.07.2009.
    2. Уголовный кодекс РФ от 13 июня 1996 г. № 63-ФЗ [Текст] // Справочно-правовая система «Консультант плюс» : [Электронный ресурс] / Компания «Консультант плюс». - Послед. Обновление 12.07.2009.
    3. Таможенный кодекс РФ // Справочно-правовая система «Консультант Плюс» : [Электронный ресурс] / Компания «Консультант плюс». Послед. Обновление 18.08.2009.
    4. Комментарий к Постановлению Пленума Верховного Суда РФ от 27 мая 2008 г. № 6 «О судебной практике по делам о контрабанде» // Справочно-правовая система «Консультант Плюс» : [Электронный ресурс] / Компания «Консультант плюс». Послед. Обновление 12.09.2009.
    5. Гирько А.С. Понятие экономической контрабанды, ее уровень и динамика // Российский следователь. 2008. - № 3.
    6. Дорожков С. Уголовно-правовая характеристика контрабанды // Законность. 2003. - №1.
    7. Кастрикина Т.Н. Контрабанда и уклонение от уплаты таможенных платежей: трудности в разграничении // Налоги. 2009. - № 23.
    8. Михайлов В.И., Федоров А.В. Таможенные преступления. СПб., 1999. С. 50.Рогатых Л.Ф. Уголовно наказуемая контрабанда: проблемы применения // Пять лет действия УК России. М., 2003. С. 370.
    9. Мошкович М., Терешко Ю, Завойкина Н. Проблемная контрабанда // ЭЖ-Юрист. 2008. - № 23.
    10. Рогатых Л.Ф. Уголовно наказуемая контрабанда. СПб., 2005. С. 56.
    11. Рябчук В.Н., Харатишвили А.Г. Контрабанда наркотиков: актуальные проблемы квалификации // Наркоконтроль. 2007. - №3.
    12. Соболев В., Душкин С. Контрабанда: вопросы квалификации, специальной конфискации и хранения предметов преступления // Законность. 1999. N 7. С. 33.
    13. Сучков Ю.И. Защита внешнеэкономической деятельности России по уголовному и таможенному законодательству. СПб., 1997. С. 33 - 34.
    14. Титова В. Крупный размер контрабанды // Законность. 2008. - № 5.
    15. Фоков А. О судебной практике по делам о контрабанде // Российский судья. 2008. - № 7.
    16. Фоков А.П. Правовые позиции Конституционного суда РФ по делам о контрабанде // Российский судья. 2008. - № 8.
  • 2474. Правовое и государственное регулирование страхования в зарубежных странах
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституция РФ от 12 декабря 1993 года (с учетом поправок, внесенных Законами Российской Федерации о поправках к Конституции Российской Федерации от 30.12.2008 N 6-ФКЗ и от 30.12.2008 N 7-ФКЗ
    2. Гражданский кодекс РФ (часть вторая) от 26 января 1996 года (с изменениями от 17. 07. 2009 года №145-ФЗ)
    3. Налоговый кодекс РФ;
    4. Кодекс торгового мореплавания Российской Федерации от 30 апреля 1999г. № 81-ФЗ (в редакции от 01.07.2010 года № 141-ФЗ);
    5. Закон РФ от 27 ноября 1992г. №40151 (в редакции ФЗ от 27.07.2010 года № 226-ФЗ) «Об организации страхового дела в Российской Федерации»;
    6. Закон РФ от 28 июня 1991г. №14991 «Об обязательном медицинском страховании граждан» (в редакции от 24.07.2009 года № 213-ФЗ)
    7. Федеральный закон РФ от 28 марта 1998г. №52-ФЗ «Об обязательном государственном страховании жизни и здоровья военнослужащих, граждан, призванных на военные сборы, лиц рядового и начальствующего состава органов внутренних дел Российской Федерации и сотрудников федеральных органов налоговой полиции» (в редакции от 11.06.2008 года № 86-ФЗ);
    8. Федеральный Закон от 29ноября2007года N286-ФЗ «О взаимном страховании»
    9. Указ Президента РФ от 6 апреля 1994г. №667 «Об основных направлениях государственной политики в сфере обязательного страхования»;
    10. Богуславский М.М. Международное частное право. Учебник. 6-е издание. Норма, Инфра-М, Москва, 2010;
    11. Белых В.С. Страховое право России, учебное пособие. 3-е издание, переработанное и дополненное. Издат-во НОРМА, Москва, 2009;
    12. Серебровский В. И. Избранные труды по наследственному и страховому праву. Изд. 2-е испр. М.: Статут, 2003;
    13. Шалагина М.А., Шалай И.А. Страховое право. Издательство: Эксмо, 2007 ;
    14. Скачкова О.А. Страхование. Издательство: Эксмо, 2007;
    15. Гвозденко А.А. Страхование: учеб. М.: ТК Велби, Изд-во Проспект,2006;
    16. Шевчук Д.А. Страховое право. Ростов-на-Дону: Феникс, 2007;
  • 2475. Правовое неравенство
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституция Российской Федерации (с изм. от 14.10.2005) // РГ от 25.12.1993, № 237, СЗ РФ от 17.10.2005, № 42, ст. 4212.
    2. Всеобщая Декларация прав человека. (Принята 10.12.1948 Генеральной Ассамблеей ООН) // Российская газета от 05.04.1995.
    3. Международный пакт «Об экономических, социальных и культурных правах» от 16.12.1966 // Бюллетень Верховного Суда РФ. 1994. № 12.
    4. Международный пакт «О гражданских и политических правах» от 16.12.1966 // Бюллетень Верховного Суда РФ. 1994. № 12.
    5. Алексеев С. С. Государство и право. М.: Юридическая литература, 1996.
    6. Бондарь Н.С. Социальное и правовое равенство советских граждан (конституционный аспект) // Сов. государство и право. 1984. N 12.
    7. Бондарь Н.С. Конституционное обеспечение социального равенства в развитом социалистическом обществе // Известия Сев.-Кавказ. науч. центра высшей школы. Общественные науки. 1984. N 1.
    8. Бондарь Н.С. Принцип равноправия граждан в теории и практике буржуазного конституционализма // Конституция СССР и критика современного буржуазного конституционализма. Л., 1985.
    9. Будаев К.А. Конституционные проблемы обеспечения равенства граждан при занятии должностей независимо от национальной принадлежности; учет интересов национальных меньшинств и малочисленных народов при формировании органов власти в субъектах Российской Федерации (на примере Республики Бурятия) // Национальный вопрос и государственное строительство: проблемы России и опыт зарубежных стран: Материалы науч. конф. Москва, 27-28 апреля 2000 г. / Под ред. С.А. Авакьяна. М.: Изд-во Моск. ун-та, 2001.
    10. Венгеров А. Б. Теория государства и права. М., 1994.
    11. Гибенникова О.А. Национальное равноправие как конституционный принцип обеспечения прав человека в Российской Федерации // Права человека в России: время надежд и разочарований: Материалы докладов и сообщений участников межвуз. науч.-практ. конф., посвященной 50-летию Всеобщей декларации прав человека (10 декабря 1998 г.) Ростов-на-Дону, 1998.
    12. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: Перевод с англ. М.: Изд-во Московского независ. ин-та междунар. права, 1998.
    13. Козюк М.Н. Правовое равенство: Автореф. дис.: канд. юрид. наук. СПб., 1996.
    14. Малько А.В., Матузов Н, Теория государства и права: Курс лекций. М.: Юристъ, 2001.
    15. Мальцев Г.В. Социальная справедливость и право. М., 1977.
    16. Мальцев Г.В. Иллюзии равноправия (правовое неравенство в мире капитала). М., 1982.
    17. Мальцев Г.В. Проблемы юридического равенства в современной буржуазной идеологии // Проблемы государства и права в современной идеологической борьбе. М., 1983.
    18. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права. Учебник. М.: Проспект, 2001.
    19. Общая теория права. Курс лекций / Под общей редакцией профессора В. К. Бабаева - Нижний Новгород, 1993.
    20. Общая теория права и государства // Под ред. Лазарева В. В. М.: Юристъ, 1996.
    21. Основы государства и права. Учебное пособие. Под общей редакцией С. А. Комарова. М.: Манускрипт, Русь-90, 1996.
    22. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. Том 1. С.-Петербург, 1909.
    23. Пиголкин А. С. Общая теория права. М.: МГТУ им. Н. Э. Баумана, 1996.
    24. Руссо Ж.-Ж. Избр. соч.: В 3 т. М., 1961.
    25. Серкова В.В. К вопросу о соотношении понятий равенства и равноправия // XXVI съезд КПСС и теоретические вопросы государства и права. М., 1984.
    26. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М. Н. Марченко. М.: Зерцало, ТЕИС, 1996.
    27. Теория права и государства. Под ред. проф. Г. Н. Манова. Учебник для вузов. М.: Издательство БЕК, 1995.
    28. Теория государства и права / Под ред. А. М. Васильева. М., 1983.
    29. Фаткуллин Ф. Н. Основы теории государства и права. М., 1995.
    30. Хропанюк В. Н. Теория государства и права. М., 1997.
  • 2476. Правовое обеспечение качества и безопасности продукции
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Отношения, регулируемые законодательством о защите прав потребителей, могут возникать из договоров розничной купли-продажи; аренды, включая прокат; найма жилого помещения, в том числе социального найма, в части выполнения работ, оказания услуг по обеспечению надлежащей эксплуатации жилого дома, в котором находится данное жилое помещение, по предоставлению или обеспечению предоставления нанимателю необходимых коммунальных услуг, проведению текущего ремонта общего имущества многоквартирного дома и устройств для оказания коммунальных услуг (п. 2 ст. 676 ГК РФ); подряда (бытового, строительного, подряда на выполнение проектных и изыскательских работ, на техническое обслуживание приватизированного, а также другого жилого помещения, находящегося в собственности граждан); перевозки граждан, их багажа и грузов; комиссии; хранения; из договоров на оказание финансовых услуг, направленных на удовлетворение личных, семейных, домашних и иных нужд потребителя - гражданина, не связанных с осуществлением предпринимательской деятельности, в том числе предоставление кредитов, открытие и ведение счетов клиентов - граждан, осуществление расчетов по их поручению, услуги по приему от граждан и хранению ценных бумаг и других ценностей, оказание им консультационных услуг; и других договоров, направленных на удовлетворение личных, семейных, домашних и иных нужд, не связанных с осуществлением предпринимательской деятельности. Кроме того, с 20 декабря 1999 года (времени опубликования Федерального закона "О внесении изменений и дополнений в Закон Российской Федерации "О защите прав потребителей" от 17 ноября 1999 года) отношения, регулируемые законодательством о защите прав потребителей, могут возникать из договора банковского вклада, в котором вкладчиком является гражданин, и других договоров, направленных на удовлетворение личных, семейных, домашних и иных нужд, не связанных с осуществлением предпринимательской деятельности.

  • 2477. Правовое обеспечение кредитного договора и договора займа
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    К таковым признакам следует относить:

    1. нарушение законности при их совершении (часто связанное, например, с наличными расчетами, утаиванием истинных сумм договорных отношений (объекта налогообложения);
    2. предварительные переговоры с каким-либо ответственным лицом представителем партнера в целях притупления бдительности последнего, иногда сопровождающиеся его подкупом;
    3. излишняя и подозрительно эмоциональная спешка (при этом приводятся «уважительные» причины, делаются заверения в благорасположенности, продолжении партнерских отношений, досылке недостающих оправдательных документов и т.д.);
    4. связь с другими мнимыми и притворными сделками, прикрывающими уже состоявшиеся или предстоящие расчеты и перевод денег в оффшорные компании или в зарубежные банки;
    5. зачастую очень небрежное оформление в юридическом плане: в подписанных договорах отсутствуют указания на многие существенные условия, порой оформление осуществляется постфактум и не соответствует закону, уставу и т.д.;
    6. в ряде случаев неодобрение со стороны юридических, бухгалтерских и иных служб предприятий-участников, которые направляют руководству свои заключения о сомнительности или незаконности предстоящих правоотношений;
    7. участие в сделке организации, созданной кем-либо из руководства или акционеров, а также их родственниками, равно как и участие самих родственников, иных аффилированных и заинтересованных лиц;
    8. использование подставных фирм, фирм-однодневок, использование второстепенных и несведущих в бизнесе людей;
    9. изменение места нахождения участников лжесделки, внезапное банкротство их фирм и т.д. после подписания соответствующих документов о совершении лжесделки;
    10. активная имитация руководителями, подписавшими договор, возмущения, негодования, создание видимости попыток привлечь виновную сторону к ответственности. О том, что такая деятельность не отражает истинных намерений означенных лиц, а является показной, говорит формализм реагирования (как правило, по истечении довольно длительного времени со дня совершения сделки в различные инстанции направляется множество неаргументированных жалоб, писем, заявляются иски, организуется притворный розыск, и в то же время должная настойчивость в правоохранительных органах не проявляется, а реальных же действий, например, по найму частных детективов, поиску имущества и капиталов обманувшего партнера, внутренних служебных расследований по выявлению следов и доказательств преступной деятельности, применению иных мер к виновным, не происходит);
    11. в случае возбуждения уголовного дела по факту лжесделки и обмана стремление потерпевшей организации в лице ее руководителя затормозить расследование путем пассивного участия в следствии или открытой просьбы прекратить дело.
  • 2478. Правовое обеспечение предпринимательской деятельности
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Имущественная база фонда составляется за счет взносов его учредителей и пожертвований (даров) любых других лиц. Поскольку фонд не имеет фиксированного членства и постоянных источников доходов, ему разрешено участвовать в предпринимательских отношениях как непосредственно, так и через создаваемые для этих целей хозяйственные общества (акционерные, с ограниченной или с дополнительной ответственностью), в которых он может быть и единственным участником и учредителем. Для контроля над деятельностью фонда и соблюдением ее целевого характера закон вводит особые требования по изменению его устава. Ведь такие изменения могут существенно изменить статус фонда помимо воли его учредителей. Поэтому органы фонда могут самостоятельно вносить в устав изменения только в том случае, если такая возможность закреплена в самом уставе, то есть предусмотрена заранее его учредителями. Если же такое указание в уставе фонда отсутствует, изменения в него могут вноситься только в судебном порядке, то есть под строгим государственным контролем. В этом проявляется особый характер деятельности фондов, преследующих общественно полезные цели, а не интересы их учредителей или должностных лиц.

  • 2479. Правовое основание изменения содержания трудового договора
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    На практике возникает ряд проблем по разграничению этих понятий - что такое перевод на другую работу, что такое перемещение на рабочее место. Новый Трудовой кодекс эту проблему определяет в статье 72.1, которая гласит, что под переводом на другую работу понимается постоянное или временное изменение трудовой функции работника или структурного подразделения, в котором работает работник, но при этом необходимо иметь в виду: если структурное подразделение было указано в трудовом договоре. Здесь необходимо иметь в виду, что при этом продолжается работа у того же работодателя. Иногда бывают переводы на другую работу, в другую местность, но уже вместе с этим работодателем. Есть интересное правило, которое нужно при этом знать, что перевод на другую работу допускается только с письменного согласия работника. При этом, конечно же, есть исключения. И эти исключения предусмотрены в статье 72.2, которая называется "Временные переводы на другую работу". Прежде чем рассмотреть эти исключения, то есть временный перевод на другую работу, хотелось бы обратить внимание, что не требует согласия работника перемещение его на другое рабочее место. Так вот, здесь необходимо, конечно, учитывать такую вещь, что под перемещением у того же работодателя может иметься в виду перемещение на другое рабочее место, в другое структурное подразделение, расположенное в той же местности, поручение работы на другом механизме или агрегате, но при этом все это возможно, если это не влечет за собой изменений определенных сторонами условий трудового договора. Для того чтобы защитить интересы работника, очень желательно, чтобы работа на определенном рабочем месте, в структурном подразделении, на механизме, агрегате, было бы прописано конкретно в трудовом договоре как обязательное условие. На практике, к сожалению, очень часто эти положения не имеют места в трудовом договоре. И тогда работодатель переводит, точнее, перемещает, работника на другую работу, на другое рабочее место, в другое структурное подразделение без его письменного согласия. Федерация независимых профсоюзов России борется с такими нарушениями. Федерация независимых профсоюзов России вбирает в себя ряд членских организаций в лице общероссийских профессиональных союзов (их более сорока), территориальных профсоюзных объединений, организаций профсоюзов во всех субъектах Российской Федерации. Они с помощью соответствующих правовых инспекторов, которые работают на основании типовых положений, утверждаемых ФНПР, и своих положений о правовых инспекциях, выполняют функции по общественному контролю за соблюдением трудового законодательства и иных актов, содержащих нормы трудового права (коллективных договоров, соглашений), и, в частности, за соблюдением условий трудовых договоров. Если работник видит, что у него в договоре не проставлен этот пункт, то в этом случае работник, конечно же, должен обратиться к специалисту отдела или департамента кадров с тем, чтобы в содержание трудового договора прописали именно эти условия. Тогда они будут являться обязательными. К сожалению, и профсоюзы объединяют не всех работающих, особенно в среднем, малом бизнесе. И отсюда, конечно, возникает незащищенность с точки зрения права.

  • 2480. Правовое поведение и правонарушение
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Рассмотрим более подробно те критерии, которые чаще всего используются в мировой юридической науки, для выделения видов правонарушений:

    1. Важность общественного отношения, регулируемое правом, которое стало объектом противоправного деяния. Объектами преступных посягательств, как правило, являются наиболее важные общественные отношения, интересы и блага (жизнь и здоровье человека, его честь и достоинство, безопасность государства, собственность и др.). Посягательства в сферах трудовых отношений, охраны природной среды и некоторых других, считаются менее значимыми, и, следовательно, признаются проступками, а не преступлениями.
    2. Размер причиненного ущерба. Если этот ущерб значителен, то законодательство признает деяние преступлением, иначе проступком. В юридической литературе существует неоднозначное понимание классификации по размеру причиненного вреда, равно как и градации наказуемости по данному вопросу.
    3. Способ, время и мотив совершения правонарушения. Неисполнение приказа военнослужащим, например, может быть признано дисциплинарным проступком, но то же деяние, совершенное группой лиц или группой лиц по предварительному сговору ни организованной группой, а равно повлекшее тяжкие последствия, наказывается лишением свободы на срок до пяти лет.
    4. Распространенность определенного вида проступков также резко повышает их общественную опасность и может приводить к законодательному «переводу» проступка в разряд преступлений, а Уголовный кодекс пополнится в этом случае новым составом преступления.
    5. Личность правонарушителя. Проступки, в отличие от преступлений, не представляют общественную опасность для самой личности. Но личность, неоднократно нарушающая юридические нормы, становится общественно опасной, и ее последующие правонарушения расцениваются уже не как проступки, а как преступления. На общественную опасность личности указывают также неснятая и непогашенная судимость, состояние алкогольного или наркотического опьянения, особо активная роль в совершении преступления и т.д. Так, разовые уклонения родителя от уплаты по решению суда средств на содержание несовершеннолетних детей, а равно нетрудоспособных детей, достигших восемнадцатилетнего возраста, это гражданско-правовые проступки. Злостное же уклонение родителя от уплаты таких сумм признается законом преступлением и влечет уголовную ответственность (ст. 157 УК РФ).