Geum.ru

Курсовой проект по предмету Юриспруденция, право, государство

  • 1061. Інститут глави держави в Україні
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Виходячи з усталених засад сучасного конституціоналізму, було здійснено аналіз положень чинної Конституції. Опрацьовано міжнародний та вітчизняний досвід конституційно-державного будівництва, загальновизнані міжнародні стандарти та вимоги міжнародно-правових документів у сфері прав людини. Враховувалися висновки і рішення Конституційного Суду України.Проект підготовлено, переважно, базуючись на напрацьованому робочою групою Національної конституційної ради проекті Концепції системного оновлення регулювання суспільних відносин в Україні. Були взяті до уваги проекти нової редакції Конституції України, що розроблялися науковцями, політичними партіями, а також напрацювання Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України, громадських, зокрема правозахисних, організацій, думки вчених, передусім провідних фахівців у галузі конституційного і адміністративного права, окремі пропозиції, що висловлювалися у засобах масової інформації. Загальна характеристика і основні положення проекту. Зміни, ґрунтуючись на положеннях чинної Конституції України, розвивають їх з метою забезпечення послідовної реалізації принципу народного суверенітету, засад правової, демократичної, соціальної держави, принципів верховенства права та соціальної справедливості, що сприятиме розвитку в Україні громадянського суспільства. Оскільки людина є найвищою цінністю суспільства і держави, особливу увагу приділено системному, комплексному викладу правових норм стосовно прав і свобод людини і громадянина, посиленню гарантій їх реалізації. Вихідною позицією у роботі над проектом було те, що в Україні нині є змішана республіканська форма державного правління. Пропонується внести до Конституції України зміни, мета яких - усунути проблеми, що виникли, особливо після контр реформи, запровадженої Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України», у діяльності державного механізму, створити необхідні умови для його збалансованості та ефективного функціонування змішаної форми державного правління на основі більш чіткого розподілу функцій і повноважень державних органів, удосконалення системи противаг і стримувань у трикутнику «Президент - Парламент - Уряд». Суттєво демократизовано модель здійснення влади на місцях. Оскільки Конституція України є цілісним актом, норми якого перебувають у системній єдності між собою, комплексний характер пропонованих і чітко взаємопов'язаних змін зумовив необхідність одночасного внесення змін практично до усього тексту Основного Закону, до всіх його розділів, відтак викладу проекту змін у вигляді нової редакції Конституції України. Структура нової редакції Конституції України і виклад її положень забезпечують наступництво у конституційному регулюванні суспільних відносин, а також зумовлюють загальну логіку формування нормативно-правового матеріалу.Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України» складається з розділу I, в якому викладається Конституція України у новій редакції; розділу II, що врегульовує порядок набуття чинності прийнятим Законом.

  • 1062. Інститут розв’язання міжнародних спорів
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Статут Організації Обєднаних Націй від 26 червня 1945 р. // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    2. Статут Ліги Націй від 28 квітня 1919 р. // Internet-ресурс. http://www.hist.msu.ru/.
    3. Гаазька конвенція про закони і звичаї суходільної війни від 18 жовтня 1907 р. // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    4. Гаазька конвенція про мирне вирішення міжнародних спорів від 18 жовтня 1907 р. // Internet-ресурс. http://www.zaki.ru/.
    5. Пакт про відмову від війни як знаряддя національної політики від 27 серпня 1928 р. // Internet-ресурс. http://www.obraforum.ru/.
    6. Конвенція про режим судноплавства на Дунаї від 18 серпня 1948 р. // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    7. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    8. Декларація про принципи міжнародного права від 24 жовтня 1970 р. // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    9. Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. // Internet-ресурс. http://www.hri.ru/.
    10. Манільська декларація про мирне вирішення міжнародних спорів від 15 листопада 1982 р. // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    11. Конвенція з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ від 15 грудня 1992 р. // Internet-ресурс. http://www.zakon.nau.ua/.
    12. Про державний кордон України: Закон України від 04.11.91 в ред. від 07.05.09 // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    13. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.91 в ред. від 23.06.09 // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    14. Анисимов Л.Н. Международно-правовые средства разрешения международных споров. - Л., 1975.
    15. Баймуратов М. А. Международное право. Харьков: Одиссей, 2000.
    16. Баскин Ю. Я. История международного права. М., 1999.
    17. Бабилунга Н. В., Бомешко Б. Г. Приднестровский конфликт: исторические, демографические, политические аспекты. Тирасполь, 1998.
    18. Бирюков П.Н. Международное право. М., 1998.
    19. Буткевич В. Г. Соотношение внутригосударственного и международного права К., 1994.
    20. Василенко В.А. Ответственность государства за международные правонарушения. К., 1976.
    21. Кодряну Г. Днестровский разлом. Тирасполь, 2002.
    22. Лукашук И. И. Международное право. Учебник. М., 2001.
    23. Мальський М.З., Мацях М.М. Теорія міжнародних відносин: Підручник. К., 2007.
    24. Маракуца Г. С. Приднестровский конфликт перспективы урегулирования // Приднестровье. 2003. № 3.
    25. Международное право в документах. М., 2000.
    26. Международные организации системы ООН: Справочник. М., 1977.
    27. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М.В. Буроменського К.: Юрінком Інтер, 2005.
    28. Мирное разрешение международных споров (международно-правовые вопросы). М., 1974.
    29. Муфак Зияд Тамир. Роль ООН у мирному розвязанні спорів і конфліктів // Право України. 2003. - №1.
    30. Перепелица Г. Н. Конфликт в Приднестровье. Причины, проблемы и прогноз развития. К., 2001.
    31. Смирнов И. Н., Бомешко Б. Г., Маракуца Г. С. Эволюция Приднестровского конфликта. Тирасполь, 1995.
    32. Єрмоленко Д. Придністровський конфлікт у міжнародних відносинах // Internet-ресурс. http://www.viche.info/.
  • 1063. Інституційне право Європейського Союзу
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Арах М. Европейский Союз. Видение политического объединения. М., 2005.
    2. Барановский В.Г. Политическая интеграция в Западной Европе. М., 2003.
    3. Документы Европейского союза. Т. IV. М., 19932004.
    4. Евратом: правовые проблемы / Отв. ред. А.И. Иойрыш. М., 2002.
    5. Европа в меняющемся мире. Международные связи Европейского сообщества / Под ред. Ю.А. Борко. М., 2005.
    6. Европа на пороге XXI в.: ренессанс или упадок. М., 2000.
    7. Европейская интеграция: правовые проблемы. Книга первая / Отв. ред. Б.Н. Топорнин. М., 2002.
    8. Европейский союз на пороге XXI века: выбор стратегии развития / Под ред. Ю.А. Борко и О.В. Буториной. М., 2001.
    9. Европейский Союз. Путеводитель / Под ред. Ю.А. Борко и О.В Буториной. М., 2005.
    10. Европейское право. Учебник / Отв. ред. Л.М. Энтин. М., 2005.
    11. Капустин А.Я. Европейский союз: интеграция и право М., 2004.
    12. Каргалова М.В. От социальной идеи к социальной интеграции. М., 2003.
    13. Конкурентная политика Европейского Союза. М.: Право, 2005.
    14. Основы права Европейского Союза: Учебное пособие / Под ред. СЮ. Кашкина. М, 2004.
    15. Право Европейского Союза: Документы и комментарии / Под. ред. СЮ. Кашкина. М., 2002.
    16. Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота: Учебное пособие / Под ред. В.В. Безбаха, л.Я. Капустина, В.К. Пучинского. М., 2003.
    17. Топорнин Б.Н. Европейские сообщества: право и институты. М., 2002.
    18. Топорнин Б.Н. Европейское право. Учебник. М., 2006.
    19. http://maidan.org.ua/static/news/2007/1192799429.html
    20. http://www.pravda.com.ua/news/2007/10/29/66017.htm
    21. http://eu.prostir.ua/news/8576.html
    22. Приходько К.С. Дебати щодо Лісабонської угоди // Персонал + № 3 (255) 24 - 30 січня 2008 року.
    23. Капанін О.П. Нова угода ЄС: усі за одного, а не кожен за себе. // Європейський простір № 16 02.05.2008
  • 1064. Інтелектуальна власність в Україні та її захист
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Стан управління розвитку цієї власності в Україні обумовлено багатьма чинниками, серед яких необхідно відзначити такі: по-перше, нерозуміння більшістю посадових осіб, які мають опікуватися питаннями інтелектуальної власності, до яких наслідків призведе зволікання з розбудовою системи цієї власності, так як це позначиться на економічній безпеці держави; по-друге, відсутністю уявлення, що власне необхідно будувати в царині інтелектуальної власності. Але щоб провести аналіз стану роботи міністерств і відомств щодо координації діяльності підпорядкованих підприємств, організацій і установ у сфері правової охорони промислової власності, то було б видно, що належної уваги цим питанням не приділяється. Це призвело до різкого скорочення чисельності або ліквідації патентних підрозділів на підприємствах, організаціях і установах, що негативно позначилось на стані роботи, повязаної з правовою охороною обєктів промислової власності і призвело до великих збитків як підприємство, організацій і установ так і держави в цілому. Необхідно створити страхування обєктів інтелектуальної власності. Важливою проблемою є незавершеність формування структури державної системи охорони обєктів цієї власності, особливо у правоохоронних органах. Крім того, необхідно правову підготовку у сфері охорони інтелектуальної власності, як субєктам, що створюють ті обєкти, а саме науковцям, винахідникам, конструкторам, технологам, дизайнерам, так і посадовим особам, відповідальним за використання цих обєктів. У країні практично немає фахівців з маркетингу інтелектуальної власності, а також комплексної державної системи навчання, підготовки і підвищення кваліфікації фахівців з питань охорони інтелектуальної власності.

  • 1065. Інтерполяція, екстраполяція та прогнозування в рядах динаміки правової статистики
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    За умовними даними, які характеризують рух осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, обчислимо їх середню кількість у вигляді середньої хронологічної зваженої. Наприклад, на 1 жовтня в виправно-трудовому закладі знаходилося 600 осіб, 15 жовтня прибуло 15, 25 жовтня вибуло 10, 6 листопада прибуло 22, 20 листопада вибуло 7, 11 грудня прибуло 9, 22 грудня вибуло 5 осіб. Необхідно обчислити середню спискову чисельність осіб, які відбували покарання в цьому закладі. Спочатку слід обчислити рівні ряду на кожну дату. На 1 жовтня було 600 осіб, 15 жовтня 615, 25 жовтня 605, 6 листопада 627, 20 листопада 620, 11 грудня 629, 22 грудня 624 особи. Після цього, щоб спростити розрахунок, будемо вважати, що в кожному місяці 30 днів, в кварталі 90 днів. В економічних розрахунках такі припущення застосовуються завжди. Відповідно до наведеної формули кожний обчислений рівень слід перемножити на кількість днів, скільки днів цей рівень існував. В результаті розрахунків одержимо середній рівень кількості осіб, які відбували покарання протягом четвертого кварталу 616,8 осіб (( 600 х 15 + 615 х 10 + … + 605 х 11 + 627 х 14 + 620 х 21 + 629 х 11 + 624 х 8 ) : 90).

  • 1066. Інформаційна політика митних органів та роль юридичних підрозділів у її забезпеченні
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Васютіна В. Особливості інформаційної політики України на сучасному етапі // Вибори та демократія. 2004. - № 1. С. 50-57.
    2. Информационная политика: Учебник/ Под общ. ред. В.Д. Попова. М.: Издательство РАГС, - 2003. 463 с., 3000 экз.
    3. Кірєєва О. Формування інформаційної політики України шлях до інтеграції у світове співтовариство // Вісник Національної академії державного управління. - 2005. №1. С. 364 373.
    4. Коментар до Митного кодексу України / За ред.. П.В. Пашка, М.М. Каленського. К.: Юстиніан, 2004. 736 с. (серія „Митна справа в Україні”).
    5. Кормич Б.А. Інформаційний чинник державного управління // Митна справа. 2003. - № 5. С. 80-84.
    6. Корнєва Т. Правове регулювання інформації як елемента державного управління в митних органах України // Інформаційне право. - 2004.- № 10. С. 65-68.
    7. Копылов В.В. Информационное право: Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2003. 512 с.
    8. Новосад О. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності у митних органах // Митниця.- 2004. - № 1.- С. 20-23.
    9. Олійник О. Державна інформаційна політика та інформаційна безпека України: політики-правові аспекти // Право України. 2005.- № 5. С. 108-111.
    10. Основи митної справи в Україні: Навч. посібник / За ред. П.В. Пашка. К.: Знання, 2004. -732 с.- (Митна справа в Україні).
    11. Тодощак О.В. Деятельность Государственной таможенной службы Украины по вопросам взаимодействия с общественностью // Митна справа. 2005.- № 6.- С.55-60.
    12. Тютюн О. Відверто про телефон довіри в Держмитслужбі України // Митниця. - 2007.- № 2.- С. 12-15.
    13. Чичановський А.А. Державна інформаційна політика, інформаційний простір, свобода слова // Вісник Київського національного університету ім.. Т.Г. Шевченка. - 2002. Вип. 10.- С. 44 45.
    14. Шатіло В.А. Сучасна інформаційна мережа Державної митної служби України // Митна справа. - 2002.- № 5.- С.31-35.
    15. Яременко О. Інформаційна сфера в Україні як обєкт правового регулювання // Інформаційне право. 2006. - № 1. С. 80-83.
    16. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 954к/96-ВР // Відомості Верховної Ради , 1996, N 30, ст. 141
    17. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. № 92-IV// Відомості Верховної Ради ,2002, № 38-39, ст. 288
    18. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV// Відомості Верховної Ради , 2003, №№ 40-44, ст. 356
    19. Закон України „Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах” від 5 липня 1994 року N 80/94-ВР // Відомості Верховної Ради, 1994, N 31, ст.286
    20. Закон України „Про звернення громадян” від 02.10. 1996 р. N 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради , 1996, № 47, ст. 256
    21. Закон України „Про інформацію” від 02.10.92 № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради, 1992, № 48, ст. 650
    22. Закон України „Про Концепцією Національної програми інформатизації” від 04.02.1998 р. № 75/98 ВР// Відомості Верховної Ради, 1998, № 27-28, ст. 182
    23. Закон України „Про Національну програму інформатизації” від 04.02.1998 р. № 74/98 ВР// Відомості Верховної Ради, 1998, № 27-28, ст. 181
    24. Постанова Кабінету Міністрів України „Про Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації” від 27 серпня 1995 р. N 690
    25. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави” від 27.11.1998 р. № 1893
    26. Постанова Кабінету мінстрів України „Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади” від 04.01.2002р. N 3.
    27. Указ Президента України „Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади” від 01.08.2002 р. № 683/2002
    28. Наказ ДМСУ „Про забезпечення роботи «Служби довіри» в центральному апараті Держмитслужби України” від 25.03.05 № 210
    29. Наказ ДМСУ „Про забезпечення функціонування та оперативного інформаційного поповнення відомчого WEB - сервера Держмитслужби України” від 29.07.2002№ 403
    30. Наказ ДМСУ „Про затвердження Положення про Відділ з питань взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю (Прес-службу) Державної митної служби України” від 16.08.2005 р. N 763
    31. Наказ ДМСУ „Про затвердження Положення про Регіональну інформаційну митницю Державної митної служби України” від 19.10.2006 р. N 911
    32. Наказ ДМСУ „Про затвердження Положення про Управління інформаційного забезпечення та митної статистики” від 18.03.2004 р. N 200
    33. Наказ ДМСУ „Про затвердження Положення про юридичну службу регіональної митниці, митниці, спеціалізованої митної установи, організації” від 14.02.2006 N 112
    34. Наказ ДМСУ „Про затвердження Порядку роботи з повідомленнями, що надходять за телефоном довіри Держмитслужби України” від 10.08.2006 р. N 684
    35. Наказ ДМСУ „Про інформаційне сприяння засобам масової інформації з митної тематики” від 07.02.2001 р. N 65
    36. Наказ ДМСУ „Про роботу зі зверненнями громадян” від 10 серпня 2004 року N 584
    37. Наказу ДМСУ „Про Розподіл структурних підрозділів Держмитслужби, відповідальних за ведення WEB-сервера” від 29.07.2002 N 403
    38. Наказ ДМСУ „Про створення Регіональної інформаційної митниці та припинення Департаменту інформаційних технологій та митної статистики” від 06.10.2006 N 845
    39. Наказ ДМСУ „Положення про Громадську раду при Державній митній службі України” від 27 жовтня 2006 р. N 946
    40. Наказ ДМСУ "Положення про Прес - службу Державної митної служби України" від 02.12.2002 № 670
    41. www.customs.gov.ua
    42. www.myto.org.ua
  • 1067. Інформаційний ринок та "інтелектуальне піратство"
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Піратство зробило практично безкоштовним користування продуктами чужої інтелектуальної власності - програмами, фільмами, книгами, фонограмами, - і у цих умовах стали практично порожніми ринкові ніші, призначені для національного інтелектуального виробництва. Наукові, художні, театральні школи стрімко старіють - молодь не хоче працювати там, де немає гідної винагороди, а її не може бути за розквіту піратства: вітчизняні інтелектуальні продукти ніколи не зможуть конкурувати з піратськими (практично безкоштовними) найкращими світовими зразками. Відтак без придушення піратства будь-які неринкові механізми захисту вітчизняного виробництва не можуть виявитися ефективними. Що заважає розвитку виробництва продукції інтелектуальної власності в Україні та вдосконаленню її захисту? Широко розповсюдженою є думка про недосконалість українського законодавства у цій сфері. Однак аналітики стверджують, що недоліки законодавства не є головною причиною поганого стану захисту інтелектуальної власності. Наприклад, основний законодавчий акт у цій сфері - Закон України «Про авторське право та суміжні права» як у старій редакції від 1993 року, так і в новій від 2001 року - вже неодноразово аналізували на відповідність міжнародним та європейським нормам [15]. Результати аналізу засвідчують, що хоча законодавство України з авторського права і містить деякі відмінності від міжнародних норм та має деякі термінологічні і процедурні недоліки, але з урахуванням ратифікації українським парламентом цілої низки міжнародних документів, передовсім Бернської угоди та договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності, воно може ефективно використовуватися для захисту власності як українських, так і іноземних авторів. Навіть міжнародні правозахисні організації, з ініціативи яких здійснювався і здійснюється тиск на Україну, критикували не українське законодавство з прав інтелектуальної власності, а невиконання його положень. Ця критика стосувалась і недостатньої, на їхній погляд, суворості кримінальних покарань (стаття 136 Кримінального кодексу в старій редакції) та відсутності механізмів контролю за виробництвом компакт-дисків. 1 вересня 2001 року ці зауваження були внесені в нову редакцію Кримінального кодексу України у вигляді 176 статті. Що стосується виробництва, експорту та імпорту компакт-дисків, то зауваження експертів були враховані лише частково, що й зумовило подальшу критику стану захисту прав інтелектуальної власності в Україні з боку міжнародних організацій та збереження за Україною сумнівного статусу PFC. Співробітники правоохоронних органів, судді та слідчі не можуть доконечно знати безліч особливих умов, дотримання яких вимагають правовласники при використанні своїх творів. Отож важливу роль відіграє експертиза, що проводиться як у ході здійснення оперативних акцій, так і в ході слідства та суду. Проблема якісної, незалежної і своєчасної експертизи об'єктів інтелектуальної власності вперше в історії української судової практики була вирішена без жодних витрат державного бюджету [16]. Наявність достатньої кількості технічних спеціалістів високої кваліфікації дозволила запровадити в Україні в цілковитій відповідності із чинним законодавством систему проведення судових експертиз на базі приватних компаній. На першому етапі київська компанія «ІТ-консалтінг» розробила та узгодила комплекс методичних матеріалів для проведення експертизи. На другому - здійснила навчання інших компаній у регіонах. На даний час такі компанії здійснюють понад 90% експертиз при розгляді справ із захисту інтелектуальної власності.

  • 1068. Історичні типи держав
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Крім цих основних недоліків можна виділити і ще один так само не менш важливий. Основна увага в цивілізаційному підході приділяється культурі. Тому якщо у формаційних теорія починає осягнення суспільства "знизу", висуваючи на перше місце матеріальне виробництво, то прихильники цивілізаційного підходу починають розуміння суспільства, його історії "зверху", тобто з культури у всьому різноманітті її форм і відносин (релігія, мистецтво, моральність, право, політика та ін.). Присвячуючи аналізу культури всю свою увагу і енергію, прихильники цивілізаційного підходу часто взагалі не звертаються до матеріального життя. Таким чином, тут з'являється небезпечна можливість розвитку в цій теорії ознак монізму - жорсткої прив'язки до духовно-релігійному або психологічного початку.

  • 1069. Історія земельного права України
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Перший Земельний кодекс УСРР закріпив націоналізацію землі і скасування приватної власності на неї, заборонив купівлю-продаж, оренду та інші правовідносини, пов'язані з відчуженням землі1. Право на одержання землі в безплатне і безстрокове користування визнавалося за всіма громадянами, що бажали обробляти її власною працею, незалежно від статі, віросповідання, національності. Кодекс надав право земельним громадянам приймати будь-яку форму землекористування: товариську (артілі, комуни, ТСОЗи), общинну, дільничну, хутірську, змішану, але найбільше заохочував колективну. Землекористувачі ставали власниками всього, що ними створювалося на земельній ділянці, будівель, садків, посівів тощо. Кодекс визначав поняття і регламентував питання селянського двору, виходячи з принципу спільного землекористування і рівноправності всіх членів двору, в тому числі і новонароджених, на майно двору. Встановлювались норми, що обмежували куркульство, регламентували землевпорядкування, земельну реєстрацію, переселення і визначали правовий режим міських земель, земель спеціального призначення та земель державного запасу. Земельними громадами могли бути і колгоспи (ст. 42), але при умові, що вони об'єднують не менш як 15 дорослих членів колгоспу. Земельна громада підкорялася сільраді (статті 63-65), відповідала перед державою за правильне та доцільне використання земельних угідь (ст. 53) і вирішувала питання про порядок землекористування, переділ земель, сівозміни, землевпорядкування тощо. Земельним кодексом допускалася «трудова оренда» землі, але не більше ніж на 12 років (статті 27-37).

  • 1070. Історія української конституції
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Характерною рисою Бендерської конституції є органічне поєднання традиційності й новаторства. Спрямований на політичне та церковне відокремлення України від Росії, дотримуючись неподільності українських земель на Правобережжі та Лівобережжі, цей документ вносить суттєві корективи і в модель державної структури, і в пріоритети соціальної політики. У Конституції наголошувалося на обмеженні самовладдя гетьмана, оскільки саме «через те самодержавство, невластиве гетьманському урядуванню, виросли численні в Запорозькому війську незлагоди, розорення прав і вольностей, посполите утяження». Обмеження гетьманських повноважень виявлялося в посиленні впливу на внутрішню та зовнішню політику членів загальної Ради, у підвищенні ролі військового генерального суду, який позбавляв гетьмана права «карати своєю приватною помстою та владою», у чіткому розмежуванні військового скарбу і особистих фінансів гетьмана та ін. За оцінками фахівців, гетьману відводилася роль, рівнозначна сучасній президентській.

  • 1071. Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Відповідно до Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Уряд достроково припиняє свої повноваження:

    • у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри. Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України не пізніше ніж через десять днів після внесення пропозиції, на яке запрошуються всі члени Кабінету Міністрів України. У разі розгляду питання про відповідальність КМУ за пропозицією Президента України у пленарному засіданні Верховної Ради України бере участь Президент України. Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за це проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України. Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри КМУ має наслідком відставку Кабінету Міністрів України. Питання про відповідальність Уряду не може розглядатися Верховною Радою України більше ніж один раз протягом чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України.
    • у разі відставки Прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України має право заявити Верховній Раді України про свою відставку, яка протягом десяти днів після надходження відповідної заяви розглядає питання про відставку Прем'єр-міністра України, повноваження якого припиняються з дня прийняття рішення про його відставку на пленарному засіданні Верховної Ради України. Прийняття Верховною Радою України рішення про відставку Прем'єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.
    • у зв'язку з неможливістю виконання Прем'єр-міністром України повноважень за станом здоров'я. Рішення про припинення повноважень Прем'єр-міністра України у зв'язку з неможливістю виконання повноважень за станом здоров'я приймається Верховною Радою України на підставі відповідного медичного висновку, який надається медичною комісією, утвореною спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я. Припинення повноважень Прем'єр-міністра України у зв'язку з неможливістю виконання повноважень за станом здоров'я має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.
    • у разі смерті Прем'єр-міністра України. Повноваження Прем'єр-міністра України у разі його смерті припиняються з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть. Припинення повноважень Прем'єр-міністра України у разі його смерті має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.
  • 1072. Кассационное производства, его осуществление
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Производство в суде кассационной инстанции осуществляется с соблюдением всех принципов гражданского процесса - с теми особенностями и некоторыми ограничениями, которые обусловлены природой кассационной проверки. Так, в кассации в полной мере реализуются конституционные (организационно-функциональные) принципы гражданского процесса. Своеобразие в большей степени присуще действию функциональных принципов: объективной истины, состязательности, диспозитивности, равноправия сторон, устности, непрерывности, непосредственности. Формы их осуществления отличаются от тех, которые характерны для суда первой инстанции. Например, стороны весьма свободны в распоряжении процессуальными средствами защиты в суде кассационной инстанции (допустимы отказ от иска, заключение мирового соглашения, отказ от апелляционной жалобы, возражение против кассационной жалобы). Но в кассационной инстанции невозможно изменить предмет или основание иска, размер исковых требований, нельзя предъявить встречный иск, а также признать иск. Это естественные (не формальные) ограничения действия принципа диспозитивности, объяснимые сущностью кассационной проверки. Точно так же и проявление принципа состязательности возможно в пределах, очерчиваемых предметом проверки. Принцип устности сохраняет свое значение при рассмотрении дела в суде кассационной инстанции, однако распорядительные действия сторон должны совершаться в письменной форме. Своеобразием отличается проявление принципа объективной истины, напрямую связанного с реализацией судом кассационной инстанции его прав и обязанностей.

  • 1073. Квалификация вымогательства
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Развитие вымогательства - одна из характерных черт криминальной ситуации, складывающейся в России. Количество регистрируемых вымогательств увеличилось с 4620 преступлений в 1989 году до 16797 в 1994 г., число лиц, судимых за это преступление - с 310 человек в 1989 г. до 8600 в 1996 г. В последующие годы состояние вымогательства было относительно стабильным (в 2001 г. зарегистрировано 15953 случаев вымогательства). Лишь в 2002 г., на фоне общего снижения числа регистрируемых преступлений, уровень вымогательства заметно снизился. В обследованном регионе (Московской обл.) соответствующие показатели уменьшились почти на 40%. Вместе с тем, по свидетельству большинства опрошенных работников правоохранительных органов Московской области, снижение количественных показателей вымогательства стало следствием повышения качественных характеристик данного преступления. Для современного вымогательства характерны высокая латентность, развитие групповых и организованных форм, ужесточение и совершенствование способов и методов совершения преступления, вовлечение в него молодого поколения. Посягательство на интересы субъектов экономической деятельности - независимо от того, признается оно организованным или нет - по-прежнему является наиболее ярким примером современного вымогательства. Такое вымогательство часто сопровождается другими преступлениями, при этом совершение насильственных и корыстно-насильственных преступлений используется как способ достижения целей вымогательства, усиления воздействия на потерпевшего; подкуп должностных лиц и совершение преступлений в сфере экономической деятельности (легализация имущества, добытого преступным путем и др.) выступают средствами сокрытия вымогательства. Основу законодательного регулирования правовой защиты собственности является Конституция Российской Федерации, гарантирующая стабильность, обеспечение условий их развития и равную защиту всех ее форм. Собственность в Российской Федерации выступает в форме муниципальной собственности, а также собственности общественных объединений (организаций). В России может существовать также собственность иностранных юридических лиц и граждан, лиц без гражданства.

  • 1074. Квалификация преступлений с оценочными признаками
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституция Российской Федерации от 12 декабря 1993г.
    2. Уголовный кодекс РФ от 13 июня 1996 г. N 63-ФЗ
    3. Братухин М.В. Уголовное право Российской Федерации. Особенная часть. М.: Олимп Аст, 2009г. С. 570
    4. Валуев С.В. Уголовное право России. Особенная часть. М., 2009. С. 370
    5. Кудрявцев П.Ю. Уголовное право Российской Федерации. Особенная часть. М.: Юристъ, 2008. С. 365.
    6. Гражданское право: учебник: в 3 т. Т. 1. / Е.Н. Абрамова, Н.Н. Аверченко, Ю.В. Байгушева [и др.]; под ред. А.П. Сергеева. - "РГ Пресс", 2010 г.
    7. Савельева О.А. Судебное толкование в применении уголовного закона. - "Юрайт", 2008 г.
    8. Малумов А.Ю., Шевцов П.А. Комментарий к Федеральному закону от 8 февраля 1998 г. N 14-ФЗ "Об обществах с ограниченной ответственностью" (постатейный). - "Деловой двор", 2009 г.
    9. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации (под ред. В.Т. Томина, В.В. Сверчкова). - 6-е изд., перераб. и доп. - "Юрайт-Издат", 2010 г.
    10. К вопросу об оценочных категориях, используемых при квалификации насильственных преступлений против личности (Р.С. Джинджолия, "Право в Вооруженных Силах", N 6, июнь 2005 г.)
    11. Уголовное право России. Общая часть. Учебник. (под ред. доктора юридических наук, профессора, заслуженного деятеля науки Российской Федерации В.П. Ревина) - 2-е изд., испр. и доп. - М.: ЗАО Юстицинформ, 2009 г.
    12. Уголовное право: Учебник для вузов. М.: Инфра-М. 2009. 443с.
    13. Уголовное право Российской Федерации. Особенная часть / Под ред. Б.В. Здравомыслова. М.: Юристъ. 2009. 532с.
  • 1075. Квалификация простого убийства
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Специальная и учебная литература

    1. Бородин В.С. Квалификация преступлений против жизни. М., 1998. 190 с.
    2. Бородин В.С. Ответственность за убийство: квалификация и наказание по российскому праву. М., 2001. 360 с.
    3. Бойко А.И. Комментарий к УК РФ. М. 1998. 298 с.
    4. Васильев А.Н. Преступления против социалистической собственности. М., 1999. 214 с.
    5. Гельфер М.А. Некоторые вопросы общего учения об объекте преступления в советском уголовном праве. М. 1999. 400 с.
    6. Загородников Н.И., Кудрявцев В.Н. О соотношении объекта и предмета преступления. М., 2003. 160 с.
    7. Комментарий к УК РФ. М., 1997. 120 с.
    8. Кравцев В. Умышленные убийства: остановить их рост // Законность. 1999. № 3. 250 с.
    9. Уголовная ответственность за посягательство на жизнь граждан. М., 1995. 490 с.
    10. Уголовное право РФ. Общая часть: Учебник под редакцией Б.В. Здравомыслова. М., 1996. 189 с.
    11. Шаргородский М.Д. Курс современного уголовного права. М., 1998. 298 с.
  • 1076. Киевская Русь - раннефеодальное государство восточных славян
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Низшую группу свободного населения представляли крестьяне смерды. Они владели землей и скотом. Смерды составляли подавляющую часть населения Киевской Руси, платили установленные налоги и отбывали воинскую повинность с личным оружием и лошадьми. Смерд мог передавать по наследству свое имущество сыновьям. Русская Правда охраняла, личность и хозяйство смерда, как свободного, но наказание за преступление против смерда было меньшим, чем за преступление против бояр. В XII-XIII веках по всей Руси увеличивается боярское землевладение, и в связи с этим уменьшается число независимых смердов. Растет количество смердов, которые работают на боярской земле, оставаясь при этом свободными. Полузависимые (полусвободные) люди. В Киевской Руси существовала довольно многочисленная группа полусвободных людей закупов. Так называли смердов, которые по разным причинам временно утрачивали хозяйственную самостоятельность, но при определенных условиях имели возможность обрести ее снова. Такой смерд брал в долг «купу», в которую могли входить деньги, зерно, скот, и до того времени, пока он не возвратит эту «купу», оставался закупом. Закуп мог иметь собственное хозяйство, двор, имущество, а мог жить на земле того, кто давал ему «купу», и работать на этой земле. Закуп отвечал сам за свои поступки, за преступление против него виновный отвечал, как за преступление против свободного. За несправедливое наказание, возложенное кредитором на закупа, последний мог жаловаться в суд, и тогда кредитор нес ответственность. Попытка продажи закупа в холопы освобождала его от долга, а кредитор платил за это высокий штраф. В случае воровства, осуществленного закупом или его побега от кредитора без уплаты долга, он превращался в холопа.

  • 1077. Класифікація юридичних осіб
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Об'єднання капіталів базується, в першу чергу, на майнових зв'язках учасників, у результаті чого об'єднання осіб поширені серед малого і середнього бізнесу, а в сфері великого бізнесу переважною формою є об'єднання капіталів. Основною формою функціонування сучасного великого бізнесу служить акціонерне товариство. Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Основою для створення і діяльності акціонерних товариств складають акції цінні папери, які дають їх власникам право голосу при вирішенні питань діяльності товариства і право отримання частини прибутку від його діяльності. Акція є об'єктом права приватної власності, є товаром, її можна купувати, продавати, відчужувати в іншій формі. Акціонерні товариства мають важливі властивості, порівняно з іншими видами господарських товариств, що робить їх привабливими для великого капіталу. Одна з цих властивостей відповідальність акціонерів за боргами товариства лише в межах суми їх акцій. Обмеження ризику акціонера і свобода відчуження акцій дозволяє маневрувати капіталом, вкладати його в різні акціонерні товариства. Важливою властивістю акціонерного товариства є безстроковість його існування, що зумовлює стабільність бізнесу. Централізований характер управління акціонерним товариством також дозволяє великому капіталу встановлювати свій контроль за його діяльністю. Успішній діяльності акціонерних товариств значною мірою допомагає і право отримувати довгострокові кредити. Відмічу, що Господарський кодекс ще поділяє акціонерні товариства на відкриті та закриті. Різниця між ними випливає вже з назви. Виходячи з положень п.2 і п.3 Господарського кодексу, можна сказати, що акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.[9, c.44-47]

  • 1078. Классификация государственных служащих
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Внешними считаются государственно служебные отношения, которые на основе законодательства складываются между государственными служащими и не подчиненными им гражданами, государственными и не государственными организациями в связи с осуществлением им своих должностных полномочий. Эти правоотношения возникают с момента замещения им государственной должности. Но в качестве представителя государства (органа исполнительной власти) может выступать не каждый, а только тот служащий который по занимаемой должности наделен государственно властными полномочиями в сфере исполнительной власти, - должностное лицо (представитель власти). К должностным лицам можно отнести работников государственных органов, чьи властные полномочия публичного характера выходят за пределы этих органов. Их распорядительные действия (полномочия) могут распространяться на граждан и юридических лиц, организационно не подчиненных им по службе. К числу таких государственных служащих , которых называют представителями власти, относятся: прокуроры, следователи, сотрудники милиции, налоговой полиции, судебные исполнители, государственные инспектора различных контрольно надзорных органов, представители государства в акционерных обществах. Согласно Федеральному закону от 21 июля 1997 года «О службе в таможенных органах Российской Федерации», должностными лицами являются граждане занимающие должности в таможенных органах, которым присвоены установленные этим законом специальные звания (от прапорщика таможенной службы до действительного государственного советника таможенной службы РФ).1

    1. В зависимости от срока службы можно выделить государственных служащих, назначаемых на государственную службу на неопределенный срок (например на должность категории «В»), на определенное время (например, на должность категории «Б»), с установлением испытательного срока (при поступлении на государственную службу).1
    2. В зависимости от требований, предъявляемых к уровню образования и профессиональной подготовки государственные служащие подразделяются на пять групп соответственно делению государственных должностей государственной службы (высшие, главные, ведущие, старшие и младшие).2
    3. Критерием для подразделения государственных служащих являются и квалификационные разряды (звания, классы, чины, ранги). Их особенностью является то, что они присваиваются персонально каждому государственному служащему, замещающему должность категории «Б» или «В», с учетом его личных достоинств, по результатам квалификационного экзамена или аттестации. Лица, которым присвоены соответствующие квалификационные разряды, носят форменную одежду, могут иметь знаки различия, в частности погоны.
  • 1079. Классификация доказательств
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Ñóäåáíûìè äîêàçàòåëüñòâàìè ÿâëÿþòñÿ ôàêòè÷åñêèå äàííûå, ñïîñîáíûå ïðÿìî èëè êîñâåííî ïîäòâåðäèòü èìåþùèå çíà÷åíèå äëÿ ïðàâèëüíîãî ðàçðåøåíèÿ äåëà ôàêòû, âûðàæåííûå â ïðåäóñìîòðåííîé çàêîíîì ïðîöåññóàëüíîé ôîðìå (ñðåäñòâàõ äîêàçûâàíèÿ), ïîëó÷åííûå è èññëåäîâàííûå â ñòðîãî óñòàíîâëåííîì çàêîíîì ïîðÿäêå. Ýòè äàííûå óñòàíàâëèâàþòñÿ ñëåäóþùèìè ñðåäñòâàìè: îáúÿñíåíèÿìè ñòîðîí è òðåòüèõ ëèö, ïîêàçàíèÿìè ñâèäåòåëåé, ïèñüìåííûìè äîêàçàòåëüñòâàìè, âåùåñòâåííûìè äîêàçàòåëüñòâàìè è çàêëþ÷åíèÿìè ýêñïåðòîâ.

  • 1080. Классификация конституций
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Тенденция развития зарубежных конституций. Общемировой процесс развития конституций прошел три этапа и сейчас находится на четвертом. На разных этапах их социальное и юридическое содержание изменялось. Первый этап длился от возникновения современных конституций в XVIII в. до Первой мировой войны и образования государств тоталитарного социализма. Конституционный процесс на этом этапе охватывал в основном Европу, Северную и Южную Америку (исключение составляли африканская Либерия, Южная Африка и Австралия). Объем конституционного регулирования был узким, он ограничивался преимущественно личными и некоторыми политическими правами граждан, а также вопросами организации и деятельности органов государственной власти. На втором этапе между двумя мировыми войнами конституционное регулирование распространилось, на некоторые вновь образованные государства Восточной Европы, единичные страны Азии и Африки (в Африке это были преимущественно так называемые «колониальные конституции»). В связи с возросшей экономической и социальной ролью государства такое регулирование затронуло (и в старых, и в новых государствах) новые области общественных отношений, а в появившихся конституциях стран тоталитарного социализма оно приобрели почти всеобъемлющий характер, охватив сферу социально-экономических прав, идеологии, создание тоталитарной политической системы. На третьем этапе после Второй мировой войны до рубежа 8090-х гг. конституционный процесс приобрел глобальный характер, распространившись на Азию, Африку, Океанию, поскольку в результате ликвидации колониальной зависимости возникло более 100 новых государств. Первые конституции, хотя и часто отменяемые монархами, появились в странах мусульманского фундаментализма (Бахрейн, Кувейт и др.). На этом этапе в разных группах государств действовали четыре модели конституции: либеральные конституции прошлого (США, Бельгии и др.), социально-либеральные конституции «второй волны» (Японии 1946 г., Италии 1947 г. и др.), этатистские конституции в странах тоталитарного социализма и ряде государств Азии и Африки как социалистической, так и капиталистической ориентации и либерально-этатистские конституции во многих развивающихся странах (включая Латинскую Америку). Под влиянием ранних социалистических конституций, массового демократического движения во многих основных законах капиталистических стран был существенно расширен объект конституционного регулирования: в них были включены социально-экономические положения, нормы о роли партий, принципы внешней политики, отчасти положения об общественных объединениях. Конституции тоталитарного социализма отрицали разделение властей и закрепляли принцип единства государственной власти в его специфическом понимании («Вся власть Советам!»), провозглашали руководящую роль марксистско-ленинской партии в обществе и государстве, преимущества в правах для «трудящихся», обязательную идеологию. Основные законы тоталитарных стран социалистической ориентации открыто закрепляли вождизм и предписывали однопартийность. Они во многом копировали социалистическую конституционную модель, часто ухудшая ее (впрочем, они включали некоторые либеральные положения). Конституции государств капиталистической ориентации тяготели к западной модели, заимствуя вместе с тем отдельные положения основных законов тоталитарных социалистических государств (по национальному вопросу, о планировании, борьбе с эксплуатацией и др.). На этом этапе во многих странах особенно четко выявилось противоречие между юридической и фактической конституцией, многие позитивные нормы конституций нередко носили лишь декларативный характер (особенно и социалистических и развивающихся странах).