Geum.ru

Курсовой проект по предмету Юриспруденция, право, государство

  • 861. Злочинна недбалість, як вид необережності
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Об'єктивний критерій злочинної недбалості базується на вимогах персональної відповідальності суб'єкта. Цей критерій означає обов'язок конкретної особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків при здійсненні нею дій, які потребують додержання певних заходів обережності. Це можуть бути як елементарні (прості) заходи, які застосовуються у процесі безпосереднього спілкування людей один з одним, так і складні, наприклад вимоги безпеки при здійсненні виробничої діяльності. Обов'язок бути уважним і обачливим при здійсненні відповідних дій, передбачити можливість настання їх небезпечних наслідків може випливати із законів, спеціальних правил (інструкцій, положень), які регламентують ту чи іншу службову або професійну діяльність, а також із загальновизнаних (доступних для розуміння всіма) норм людського спілкування. Відсутність обов'язку для особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків (об'єктивного критерію) означає відсутність в її діяльності злочинної недбалості. Наприклад, Н. було притягнуто до кримінальної відповідальності за те, що, працюючи завідувачкою магазином, не перевірила якості ремонту печі. При користуванні піччю в магазині виникла пожежа, через те що піч було відремонтовано неякісно. Суд, аналізуючи суб'єктивну сторону діяння, допущеного Н., встановив, що вона не зобов'язана була передбачити можливість виникнення пожежі внаслідок неякісного ремонту, оскільки контроль за такими роботами не входив до кола її службових обов'язків. Справа щодо Н. була припинена через відсутність вини. [ 7; 5 ]

  • 862. Злочинність неповнолітніх та її особливості
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Ці заняття для суддів з регіонів проводили: заступник Голови Верховного Суду П.П. Пилипчук, судді цього суду В.І. Жук, Я.В. Мачужак, С.М. Міщенко, заступник Міністра юстиції України В.В. Лутковська й виконавчий директор Всеукраїнського комітету захисту дітей А.П. Коваленко. Організаційно-методичну роботу здійснила головний консультант Верховного Суду В.І. Мировська. В українському суспільстві, як підкреслювалося на семінарі, все гостріше постає проблема соціального захисту неповнолітніх. Наслідком такої незахищеності є те, що останнім часом злочинність цієї вікової категорії зростає як за кількісними, так і за якісними показниками. Щороку до кримінальної відповідальності притягується більше 20 тисяч неповнолітніх. Питома вага злочинності осіб віком від 14 до 18 років в Україні невпинно збільшується. Торік порівняно з 1993 роком кількість засуджених неповнолітніх зросла більш як на третину. Причому злочинність в нашій країні “помолодшала”. Значно зросла кількість злочинів, вчинених особами, які не досягли шістнадцятирічного віку. Все частіше субєктами злочинності стають діти до 14 років. Неповнолітніх втягують у торгівлю зброєю, незаконний обіг наркотиків тощо. Для їхньої протиправної діяльності характерні агресивність, корисливість, насильство. Злочини неповнолітніх часто відбуваються на ґрунті пияцтва та наркоманії. Все це свідчить про неналежну організацію профілактичної роботи серед цієї категорії осіб та інші несприятливі суспільні чинники. Тому боротьба із злочинністю неповнолітніх, як вважає П.П. Пилипчук, є проблемою комплексною, що торкається багатьох сфер суспільства. Отже, й до вирішення її мають бути залучені фахівці та практики різних галузей: права, психології, педагогіки, соціології та інших. У судочинстві нагальною проблемою є правильне застосування законодавства щодо неповнолітніх. Розвязання її з огляду на соціальні та інші чинники зводиться, звичайно, не лише до проведення семінарів для суддів та прийняття відповідних постанов Пленумом Верховного Суду України. Проте завдяки саме цим заходам проблема останнім часом зрушується з місця. У місцевих судах запроваджено спеціалізацію щодо справ неповнолітніх, їх розглядають найбільш відповідальні судді на високому фаховому рівні. Зростання злочинності неповнолітніх відбувається на фоні загальної злочинності в Україні. Ці два фактори тісно повязані між собою, адже особи зазначеної вікової категорії стають субєктами злочинності під впливом старших. З метою запобігання цьому явищу Пленумом Верховного Суду України 27 лютого 2004 р. прийнято постанову “Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність”. Я.В. Мачужак констатувала, що при розробленні цієї постанови ставилося за мету обєктивно розкрити причини втягнення неповнолітніх у злочинність. Суддя Верховного Суду зробила огляд статей Кримінального кодексу України, якими передбачено відповідальність за окремі види такого втягнення. У зазначеній постанові розглянуто способи втягнення неповнолітніх у злочинність. Вони поділяються на 2 види: фізичний примус (мордування, катування, побиття тощо) та психологічний вплив (переконання, залякування, погрози, шантаж, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти тощо). Приділяється також увага терміну “втягнення в антигромадську діяльність”. Це залучення неповнолітніх до пияцтва, наркоманії, жебрацтва, розпусти та азартних ігор. При цьому, як пояснила суддям із регіонів Я.В. Мачужак, в постанові йдеться: незалежно від того, чи вчинила старша особа щодо неповнолітнього зазначені дії, чи робила спроби, вона має нести відповідальність за це відповідно до чинного законодавства. На семінарі-тренінгу також зазначалося, що у Верховному Суді розробляється ще кілька постанов, які безпосередньо стосуються ювенальної юстиції. Зокрема, на Пленумі розглянуто постанову “Про практику застосування законодавства про злочини неповнолітніх”. В.І Жук та С.М. Міщенко ознайомили колег із розглядом у Верховному Суді конкретних справ щодо неповнолітніх. Семінар-тренінг, на думку його учасників, сприятиме тому, щоб суди в регіонах “не перебували на периферії цієї болючої для України проблеми”.

  • 863. Зміст права на фірмове найменування та його охорона
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права / Г.Ф. Шершеневич. - [7-е изд.]. - М.: Издание Бр. Башмаковых, 1914. - 335 с.
    2. Голофаев В.В. Фирменное наименование коммерческих организаций: дисс. канд. юрид. наук. - Екатеринбург, 1999. - 192 с.
    3. Іщук С. Визначення сутності комерційного (фірмового) найменування: термінологічний аспект // вісник Львівського університету. - 2008. - 112-120
    4. Тверезенко О. Проблемні аспекти використання комерційних найменувань // Правовий тиждень. - № 20. - 2008. - с.13-19
    5. Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України // За ред.В.М. Коссака. - К.: Істина, 2004. - 976 с.
    6. Кривошеїна Інга Валеріївна. Фірмове найменування: регулювання та правова охорона за законодавством України: автореферат дис. канд. юрид. наук: 12.00.03/Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2007.
    7. Кравець Наталія Право власності на комерційне найменування та знаки для товарів і послуг // http://abc-law.com.ua. - 05.03.09
    8. Паладій М.В. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування М.В. Паладій / Правова охорона комерційних позначень в Україні: проблеми теорії і практики: збірн. / Ю.С. Шемшученко, - К.: Юрид. думка, 2006.
    9. Шевелева Т. Комерційне найменування - проблеми правової охорони в Україні / Т. Шевелева // Інтелектуальна власність. - № 7. - 2005. - С.11-16.
    10. Брагинский М.И. Договорное право. Книга третья: Договоры о выполнении работ и оказании услуг / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. - М.: Статут, 2002. - 1038 с.
    11. Кривошеїна І.В. Порівняння комерційного найменування і торговельної марки. // Інтелектуальна власність. - 2004. - №9. - с. 19-22.
    12. Підопригора О.О. Законодавство України про інтелектуальну власність. - X.: Фірма <Консум>, 1997. - 192 с.
    13. Селіванов Анатолій Олександрович Кому належить право на фірмове найменування (фірму) // Право України. - 2002. - № 11. - С.71-75.
  • 864. Значение вещных прав в осуществлении предпринимательской деятельности
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Учет и отчетность субъектов предпринимательской деятельности представляют собой упорядоченную систему сбора, регистрации и обобщения информации об имуществе, обязательствах предприятий и организаций, их движении. В экономике рыночного типа экономические субъекты самостоятельно определяют свою учетную политику; вместе с тем публичные интересы государства и общества требуют соблюдения и некоторых общих правил в организации учета и отчетности. Это необходимо, в частности, для установления обоснованных налоговых отношений между государством и субъектами, ведущими предпринимательскую деятельность. Для обеспечения интересов государства и общества необходимо, чтобы деятельность предприятий и организаций по формированию себестоимости продукции (работ, услуг), подведению финансовых результатов, определению налогооблогаемой базы строилась по единым правилам, обеспечивающим сбалансированные финансовые отношения экономических субъектов с государством и муниципальными образованиями. Учет и оценка результатов коммерческой деятельности являются необходимым условием эффективного функционирования экономических субъектов. Только основываясь на достоверных, постоянно учитываемых сведениях о материальных ресурсах, их производственном использовании можно принимать экономически обоснованные решения. В системе учета отчетности предприятий и организаций важнейшее место занимает бухгалтерский учет, основными задачами которого являются формировании полной и достоверной информации о деятельности организации, ее имущественном положении, необходимой как самой организации, так и внешним пользователям. Правовые и методологические основы организации и ведения бухгалтерского учета установлены Федеральным законом РФ "О бухгалтерском учете" (принят Государственной Думой 23 февраля 1996 г.), а также другими федеральными законами, указами Президента Российской Федерации и постановлениями Правительства Российской Федерации.

  • 865. Значение и место судебного решения в гражданском судопроизводстве
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Так, например, по ходатайству представителя заявителя по гражданскому делу Ю. (определение N 6н-140/01 от 10.05.2001) военная коллегия вынесла дополнительное решение: взыскать с войсковой части в пользу Ю. суточные за период его фактического нахождения в командировке в Республике Грузия в соответствии с постановлением Правительства РФ "О размере и порядке выплаты суточных при краткосрочных командировках на территории иностранных государств" и письмом Минфина России "О размерах выплаты суточных при краткосрочных командировках на территории ряда зарубежных стран" в рублевом эквиваленте в размере 2936 дол. США по курсу ЦБ России на день фактической выплаты, за вычетом уже произведенных выплат на командировочные расходы в размере 4048 руб. Вынесение дополнительного решения было вызвано тем, что в определении военной коллегии конкретно не указан размер суммы, которую обязан выплатить ответчик. В соответствии же с ч. 5 ст. 197, ст. 198-202 ГПК в резолютивной части решения должно быть четко сформулировано, что именно постановил суд, кто, какие конкретно действия и в чью пользу должен произвести; должны быть разрешены судом и остальные вопросы, указанные в законе, с тем чтобы решение не вызывало споров при исполнении [3.11.].

  • 866. Значение и природа концессионных договоров в праве России
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    В современном понимании хозяйственное партнерство государства и частного сектора (ПГЧС) (Public-Private Partnership, РРР) представляет собой институциональный и организационный альянс между общественной властью и частным бизнесом в целях реализации национальных и международных, масштабных, общественно-значимых проектов в широком спектре сфер деятельности: от развития стратегически важных отраслей промышленности и НИОКР до обеспечения общественных услуг. Кроме того, партнерства также широко используются в качестве инструмента городского и регионального экономического и социального развития и планирования на уровне муниципальных образований. Каждый такой альянс является временным, поскольку создается, как правило, на определенный срок в целях осуществления конкретного проекта и прекращает свое существование после его реализации.

  • 867. Значение и условия возникновения обязательств вследствии причинения вреда
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Äàííîå èñêëþ÷åíèå èç îáùåãî ïðàâèëà î ïðîòèâîïðàâíîñòè ïîâåäåíèÿ ïðè÷èíèòåëÿ âðåäà êàê íåîáõîäèìîì óñëîâèè åãî îòâåòñòâåííîñòè íà ïåðâûé âçãëÿä ìîæåò ïîêàçàòüñÿ íåêîððåêòíûì, ïîñêîëüêó òðóäíî îïðàâäàòü âîçëîæåíèå îòâåòñòâåííîñòè çà âðåä íà òîãî, ÷üå ïîâåäåíèå áûëî áåçóïðå÷íûì, íå íàðóøàþùèì çàêîí. Îäíàêî íåîáõîäèìî ó÷èòûâàòü, ÷òî â ðàññìàòðèâàåìûõ îòíîøåíèÿõ ó÷àñòâóþò òðè ëèöà: ïðè÷èíèòåëü âðåäà, ïîòåðïåâøèé è òðåòüå ëèöî, â èíòåðåñàõ êîòîðîãî äåéñòâîâàë ïðè÷èíèâøèé âðåä. Àíàëèç âîçíèêøèõ ìåæäó íèìè îòíîøåíèé ïîçâîëÿåò ïðèéòè ê âûâîäó, ÷òî âåñüìà íåòî÷íî ðàññìàòðèâàòü äàííóþ ñèòóàöèþ êàê âîçìåùåíèå âðåäà ïðè îòñóòñòâèè ïðîòèâîïðàâíîñòè ïîâåäåíèÿ ïðè÷èíèòåëÿ âðåäà. Åñëè ïîíèìàòü ïðîòèâîïðàâíîñòü òîëüêî êàê íàðóøåíèå ïðàâîâûõ íîðì, òî ïîâåäåíèå ïðè÷èíèòåëÿ âðåäà â äàííîì ñëó÷àå äåéñòâèòåëüíî ìîæíî ðàññìàòðèâàòü êàê áåçóïðå÷íîå, íå íàðóøàþùèå íîðì ïðàâà. Òåì íå ìåíåå î÷åâèäíî, ÷òî â ðàññìàòðèâàåìîì ñëó÷àå ïðîèñõîäèò íàðóøåíèå ñóáúåêòèâíûõ ïðàâ ïîòåðïåâøåãî, ÷òî òàêæå îõâàòûâàåòñÿ ïîíÿòèåì «ïðîòèâîïðàâíîñòü». Òàêèì îáðàçîì, ñ îäíîé ñòîðîíû, íàëèöî ïðè÷èíåíèå âðåäà ïðàâîìåðíûìè äåéñòâèÿìè, à ñ äðóãîé íåïðàâîìåðíûìè (ïðîòèâîïðàâíûìè). Âîçìîæíî, ïî ýòîé ïðè÷èíå çàêîí íå âîçëàãàåò íà ïðè÷èíèòåëÿ âðåäà îáÿçàííîñòü åãî âîçìåùåíèÿ â ïîëíîì îáúåìå, íî è íå îñâîáîæäàåò åãî âî âñåõ ñëó÷àÿõ îò âîçìåùåíèÿ âðåäà.

  • 868. Значение изучения теории государства и права в подготовке юристов-специалистов
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Научная и специальная литература:

    1. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. М., «Юридическая литература», 1976.
    2. Алексеев С.С. Философия права. М., 1998.
    3. Алексеев С.С. Государство и право. М., 1993.
    4. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: опыт комплексного исследования. М.: "Статут",1999.
    5. Ватман Д.П. Адвокатская этика. И., «Юридическая литература», 1977.
    6. Десницкий С.Е. Слово о прямом и ближнем научении юриспруденции. Русская философия права.изд. 2-е доп. СПб.1999.
    7. Добриянов В.С. Методические проблемы теоретического и исторического познания. М., «Мысль». 1968.
    8. Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста. М., 1997.
    9. Карпец И.И. Дело, которому мы служим (размышления юриста). М., «Юридическая литература». 1999.
    10. Лившиц Р.З. Теория права. М., 1994.
    11. Лифшиц В.И. Слово адвокату. М., «Юридическая литература» ,1977.
    12. Мазутов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права. М., 1997.
    13. Маркс К., Энгельс Ф., Соч. т.3. с.1.
    14. Основы судебного красноречия (риторика для юристов). Учебное пособие. М., «Юристъ». 2000.
    15. Петрухин П.Л., БатуровГ.П., Морощакова Г.Г. Теоретические основы эффективности правосудия. М., 1992.
    16. Петрухин И.Л. «Проблемы юридического образования в России» // государство и право. №9. 1996, стр3.
    17. Сокол Т. Новое в теории государства и права (Публицистика) // Огонёк. 2000, №38.
    18. Солодухина А.О., Солодухина О.А. Юридический диалог. СП б. 1996.
    19. Судебные речи знаменитых русских адвокатов. Сост. и ред. Е.Л.Рожникова. М.: «Гардарика», 1997.
    20. Сушкевич А.Г. Послеуниверситетское образование в США //США-ЭПИ, 1993, №9.
    21. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. // под ред. В.М.Карельского и В.Д. Павлова. М.: Издательская группа Норма-Инфра. М., 1998.
    22. Теория государства и права //под ред. А.Б.Манова. М., 1995.
    23. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. Учебное пособие. М., 1993.
    24. Цицерон.Три трактата об ораторском искусстве. М., 1972.
    25. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебное пособие. М.:-Юрайт,2001.
    26. Юридические вузы и техникумы// Юрист 1996. - №1.
    27. Юридический энциклопедический словарь (Румянцева О.Г., Додонов В.Н.). М.: Инфра. М., 1996
  • 869. Значение неформальных источников для международных торговых отношений
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Между тем в отечественной международно-правовой литературе, о правовой природе Принципов УНИДРУА существует такое разнообразие точек зрения, на которое нельзя не обратить внимание. Чаще всего Принципы УНИДРУА рассматривают в качестве международного обычая. Однако Дмитриева Г.К. предлагает рассматривать Принципы УНИДРУА как неофициальную кодификацию международных торговых обычаев. По ее мнению, термин "международный торговый обычай" является обобщающим и охватывает все применяемые в международной торговле правила неюридического характера (собственно обычаи, обыкновения, заведенный порядок). При применении термина "неофициальная" Дмитриева подразумевает, что Принципы УНИДРУА и им подобные документы не могут быть отнесены к категории правовых. На таких же позициях стоит и Шестакова М.П., которая отмечает, что они являются "факультативным документом" и должны применяться лишь в случаях, когда между сторонами договора достигнуто соглашение об этом. Существует и другие точки зрения, в частности Федосеева Г.Ю. рассматривает Принципы УНИДРУА в качестве обычных норм, которые не требуют для их применения специальной ссылки в контракте. "Это обусловлено тем, что большинство правил, содержащихся в тексте документа, на практике всегда и так применяются добросовестными участниками при заключении ВЭС. Вместе с тем, с другой стороны, отдельные положения Принципов имеют достаточно конкретное содержание и будут применяться лишь при наличии на них ссылки". В.А. Кабатов видит в Принципах УНИДРУА, с одной стороны, обычаи делового оборота, а с другой - обобщение международной практики. Он отмечает, что в качестве аналога термина "обычай" в российском законодательстве употребляются термины "обычай делового оборота" (ст.5 и 421 ГК РФ) и "торговый обычай" (ст.28 Закона "О международном коммерческом арбитраже"), а в решениях Международного коммерческого арбитражного суда при Торгово-промышленной палате РФ (МКАС) в таком же значении встречаются ссылки на "международную коммерческую практику", "международно-правовую практику". Примером подобного подхода, по мнению В.А. Кабатова, может служить решение, вынесенное МКАС в 1997 г., в котором арбитраж разрешил дело, опираясь на международно-правовую практику, выраженную в Принципах УНИДРУА. Однако и сам МКАС не всегда последователен в трактовке правовой природы Принципов УНИДРУА, поэтому определение правовой природы этого документа со ссылкой на практику его использования МКАС должно осуществляться с особой осторожностью.

  • 870. Значение органов местного самоуправления в обеспечении экологической безопасности на территории Сосновского муниципального района Челябинской области
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Встает вопрос, насколько обоснованно выделение наряду с охраной окружающей среды в качестве основного такого направления деятельности, как обеспечение экологической безопасности? По мнению А.О. Миняева, Конституция Российской Федерации закрепляет экологическую функцию Российского государства как направление деятельности, осуществляемое наряду с охраной окружающей среды, рациональным использованием и охраной природных ресурсов и в форме обеспечения экологической безопасности. По всей видимости, основанием для такого утверждения явилось упоминание термина "обеспечение экологической безопасности" в тексте Конституции (ст. 72). Как представляется, упоминание в тексте Основного Закона того или иного термина или какой-либо деятельности еще не является обоснованием ее выделения в качестве самостоятельного направления деятельности государства в рамках осуществления экологической функции. Не может являться основанием этого, как нам кажется, даже наличие общественной потребности в обеспечении экологической безопасности. Не забывая о том, что любая функция государства реализуется посредством правовых и организационных форм, для такого выделения необходимо наличие особого правового и организационного механизма. Российским законодательством предусмотрен целый спектр правовых и организационных мер в рамках охраны окружающей природной среды (экологическая экспертиза, ОВОС, экологическое нормирование, экологический контроль и др.), но нет особого механизма обеспечения экологической безопасности, опосредованного в праве. Следует добавить, что на страницах журнала "Государство и право" еще в середине 90-х годов уже была высказана убедительная позиция о необоснованности выделения обеспечения экологической безопасности в качестве самостоятельного направления практической деятельности наряду с охраной окружающей среды. С того времени в этой части мало что изменилось и в теоретическом, и в практическом отношении.

  • 871. Значение процессуальных гарантий права на судебную защиту
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституция РФ от 12.12.93г.;
    2. Гражданский процессуальный кодекс РФ от 14 ноября 2002г. №138-ФЗ;
    3. Гражданский кодекс Российской Федерации (части первая, вторая и третья) (с изм. и доп. от 20 февраля, 12 августа 1996г., 24 октября 1997г., 8 июля, 17 декабря 1999г., 16 апреля, 15 мая, 26 ноября 2001г., 21 марта, 14, 26 ноября 2002г.);
    4. Федеральный закон от 14 ноября 2002г. №137-ФЗ «О введении в действие Гражданского процессуального кодекса Российской Федерации»;
    5. Обзор судебной практики Верховного Суда РФ за I квартал 2002г. (по гражданским делам) (утв. постановлением Президиума Верховного Суда РФ 10 июля 2002г.);
    6. Обзор судебной практики Верховного Суда РФ «Некоторые вопросы судебной практики по гражданским делам Верховного Суда Российской Федерации»;
    7. Обзор судебной практики Верховного Суда РФ за II квартал 2001г. (по гражданским делам) (утв. постановлением Президиума Верховного Суда РФ от 26 сентября 2001г.);
    8. Гражданское процессуальное право России: учебник для вузов / Под редакцией М.С.Шакарян. М., Юрист. 2002г.;
    9. ПлешановА.Г.Диспозитивное начало в сфере гражданской юрисдикции: проблемы теории и практики. М., 2002г.;
    10. ТреушниковМ.К.Гражданский процесс. М.: Юридическая литература. 1998;
    11. Действует ли принцип объективной истины в гражданском процессе? (Е.Чесовской, «Российская юстиция», №5, май 2001г.)
    12. Принцип диспозитивности в гражданском судопроизводстве (В.Жуйков, «Российская юстиция», №7, июль 2003г.);
    13. Принцип состязательности в гражданском судопроизводстве (В.Жуйков, «Российская юстиция», №6, июнь 2003г.);
    14. Принцип процессуальной активности суда в гражданском судопроизводстве (Е.Чесовской, «Российская юстиция», №8, август 2003г.);
    15. Новый Гражданский процессуальный кодекс новые проблемы (В.Д.Филиппов, «Адвокат», №11, ноябрь 2002г.).
  • 872. Значение разделов Польского государства 1772, 1793, 1794 годов
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Таким образом, задача заключалась в поэтапном рассмотрении всех уровней генезиса самого вопроса, а затем непосредственного осуществления уже укоренившейся идеи. Исторический и политический предпосылки в данном случае сыграли роль «катализатора» процессов. Поэтому в разделе «предпосылки ослабления Польши» - уже раскрывается основной мотив, которым в итоге каждый из участников воспользовался, исходя из личных обстоятельств. Несомненно, что подобный раздел мог быть произведен над государством, уже предрасположенным к распаду это сыграло одну из ключевых ролей. Поэтому в первом разделе фактически приводятся внутренние причины, приведшие к разделам, следовательно, то значение, которое разделы сыграют для Польши, учитывая ее положение к середине XVIII века. В следующем разделе «истоки вопроса разделов» - сделана попытка ответить на до сих пор актуальный вопрос, а точнее, с помощью фактов и существовавших закономерностей объяснить каким образом, даже при слабости государства и наличии у его соседей территориальных притязаний, сложился план не военного захвата а передела территории еще существовавшего независимого государства. Разумеется, роль здесь сыграли особенности польской ситуации, характер окружения и отношения с ним. Но сам прецедент раздела чужой территории вплоть до исчезновения государства до сих пор рассматривается многими исследователями как аномалия, поэтому важным представляется объяснить значение этого хода с позиций сложившихся традиций и норм международных отношений XVIII века. С другой стороны, описав общий фон и существовавшие предпосылки раздела, необходимо определить намерения государств, которые окончательно сформировались уже непосредственно перед разделом а для России и Австрии вообще пересматривались и дорабатывались уже в ходе разделов. Таким образом, в разделе «окончательное складывание позиций государств в разделе» уже описывается ситуация, подведшая каждую из стран к разделу, то есть, сложившийся повод для непосредственного вмешательства и расстановка сил в которой державы подошли к проблеме. Тем не менее, как уже было отмечено, когда переговоры уже велись, окончательно позиции закреплены не были (это в свою очередь было вызвано спецификой раздела только один из участников имел конкретное намерение захватить владения). Поэтому в разделе, посвященном уже событиям 1772 года позиции государств продолжают определяться, хотя общая стратегия, несомненно, была заложена гораздо раньше. Работа в целом также ставит параллельную цель попытаться доказать неразделимость, единство Польского раздела с тремя этапами. Поэтому при описании «первого раздела Польши» определены те закономерности, которые будут актуальны на протяжении всего процесса, а также те противоречия, которые в 1772 году не были разрешены, а значит, создавали необходимость продолжения. Соответственно, «Второй и третий разделы Польши» описываются как продолжение процесса. Сделана попытка отразить общие мотивы, лежавшие в основе всех трех этапов, не упустив при этом постоянное возникновение новых факторов, учитывая такую нестабильную и постоянно меняющуюся почву, как международные отношения. В работе также отражены актуальные для исследования международных отношений концепции, которые помогают описать систему и ее влияние на происходящие процессы. Наконец, два последних раздела « Значение разделов в краткосрочном» и «…долгосрочном периодах» представляют собой выводы, касающиеся непосредственно целей работы. То есть, с одной стороны, - описать как в результате разделов изменилась актуальная ситуация и каким процессам была заложена основа. С другой стороны, какие далеко идущие последствия имели разделы, для каких устойчивых взаимосвязей была заложена основа.

  • 873. Значение, содержание и форма обвинительного заключения
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    В течение первых месяцев после введения в действие УПК 2001 г. данный пункт многими истолковывался как предписание, обязывающее соответствующих должностных лиц включать в обвинительные заключения перечни источников доказательств без изложения их содержания. Этим путем и шла следственная и судебная практика. Однако Президиум Верховного Суда РФ занял иную позицию. В связи с рассмотрением представления заместителя Генерального прокурора РФ по конкретному уголовному делу он своим постановлением от 18 июня 2003 г. N 169п03пр привлек внимание к тому, что в данном пункте ст. 220 УПК говорится о перечне доказательств, т.е. о перечне любых сведений, упоминаемых в ч. 1 ст. 74 УПК, а не о перечне источников доказательств, перечисленных в ч. 2 той же статьи УПК. А это, как сказано в названном постановлении, означает, что "в соответствии со ст. 220 УПК РФ следователь обязан сослаться не только на источник доказательств, ... но и привести сами сведения, составляющие их содержание как доказательств".

  • 874. Зовнішньоекономічні зв’язки України з Туреччиною
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. www.ukrstat.gov.ua Державний комітет статистики України.
    2. www.ukrexport.gov.ua Комітет підтримки укрекспорту України
    3. www.kmu.gov.ua Урядовий портал України
    4. http://korrespondent.net-Зовнішня торгівля України в 2006 році
    5. http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=5108096- Катерина Кінська, "Урядовий кур'єр"
    6. Кныш В. «“Ятаган” для Анкары».//Обзор украинского рынка. 2005, №6.
    7. Сірук М. «Турецький гамбіт». // День. 2007, №126
    8. Шишкіна В. Сучасні українсько-турецькі відносини: здобутки і перспективи // Актуальні проблеми міжнародних відносин:: Зб. Наук. пр. Вип. 42, частина І. К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2003. с.47-54.
    9. Шишкіна В. Чорноморський вектор зовнішньої політики Туреччини: історична ретроспектива і сучасність // Людина і політика. 2004. - № 1 (31). С.12-26.
    10. Шишкіна В. Історико-політичні підстави українсько-турецького партнерства // Політика і час. 2005. - № 5. С.84-94. Макогон Ю.В. Внешнеэкономическая деятельность и внешнеэкономические связи Украины и Донецкой области // Экономист. 2001. №12. С. 7073.
    11. Макогон Ю.В. Некоторые проблемы вступления Украины во ВТО / Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. 2002. С. 1927.
    12. Макогон Ю., Гохберг Ю., Третьяков С. Деякі державні та регіональні аспекти розвитку зовнішньоекономічних звязків // Регіональна економіка. 2001. № 3. С.7490.
    13. Фаминский И.П. Инвестиционный климат и иностранные инвестиции в России / Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. 2002. С.1519.
    14. Экономическая неделя. 2002 г. 1117 февраля.
    15. Храмов В.О Зовнішньоекономічна політика К.: 2002 р.
    16. Стровский В.И. Внешнеэкономическая деятельность предприятия М.: 1996 г.
    17. Фомичев Б.И. Международная торговля - М.: 2001 г.
    18. Гафман Н.Ф. Основы внешнеэкономической деятельности - Харьков, 2001 г.
    19. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения - М.: Маркетинг, 2001 г.
    20. Внешнеэкономическая деятельность. Общ.ред. Кумок С.И., АОЗТ "ВЕЧЕ",М.: 1994 г.
    21. Сергеев П.В. Мировое хозяйство и международные экономические отношения на современном этапе - М.: 1998г.
    22. Кузнецова Н.В. Регулирование внешнеэкономической деятельности в Украине - Киев.: 1998г.
    23. Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України. Матеріали конференції. Київ, 2000.
    24. Україна і світове господарство. Київ, 1999.
  • 875. Зовнішньоекономічні операції між українськими та французькими суб’єктами підприємницької діяльності (на прикладі експорту соняшника)
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Дослідженнями встановлено, що за умови переробки навіть всього одержаного врожаю соняшнику вироблятиметься 1,7-1,8 млн т олії, з якої 1,1-1,2 млн т вигідно експортувати. Розраховано, що первинна переробка соняшнику створює додану вартість у розмірі 30 USD/т, а економічні переваги експорту продуктів переробки соняшнику складають 73,5 USD/т тільки за рахунок різниці експортних цін. Перспективи експорту соняшникової олії для України досить оптимістичні з огляду на постійне збільшення населення планети та пріоритетність вирощування альтернативних олійних культур за рахунок скорочення виробництва соняшнику в основних країнах-продуцентах. За прогнозними даними існує потенціал до збільшення обсягів виробництва насіння соняшнику в Україні, що дасть можливість довести виробництво соняшникової олії до 2 млн т, забезпечити споживання її населенням і здійснювати експорт на постійному рівні більш, ніж 1,5 млн тонн. У свою чергу, світовий ринок спроможний прийняти надлишкову пропозицію української олії, проте, можливо, географія українського експорту олії потребує змін.

  • 876. Зовнішньоекономічні операції між українськими та французькими суб’єктами підприємницької діяльності (на прикладі експорту соняшникової олії ЗАТ з ІІ "ДОЕЗ")
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    РядкаНа початок звітного періодуНа кінець звітного періоду12341. Необоротні активиНематеріальні активи:Залишкова вартість010716,6648,8Первісна вартість0112889,52714,4Накопичена амортизація0122172,92065,6Незавершене будівництво02011915,25850,3Основні засобиЗалишкова вартість030136441,0132723,8Первісна вартість031209375,7219187,7Знос03272934,786463,9Довгострокові фінансові інвестиції:Які обліковуються за методом участі у капіталі інших підприємств040Інші фінансові інвестиції0451,91,9Довгострокова дебіторська заборгованість050Відстрочені податкові активи0602910,21260,5Інші необоротні активи070Усього за розділом 1.080151984,9140485,311. Оборотні активиЗапаси:Виробничі запаси1008772,310707,8Тварини на вирощуванні та відгодівлі110Незавершене виробництво1201601,71595,4Готова продукція130175,62198,0Товари14018,915608,9Векселі одержані:150Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:Чиста реалізаційна вартість1608132,51144,9Первісна вартість1618132,51144,9Резерв сумнівних боргів162Дебіторська заборгованість за розрахунками:З бюджетом17038616,216513,7За виданими авансами180817,62604,7З нарахованих доходів190Із внутрішніх розрахунків200Інша поточна дебіторська заборгованість21047,613,7Поточні фінансові інвестиції220Грошові кошти та їх еквівалентиВ національній валюті23075,154,2В іноземній валюті2402397,983,8Інші оборотні активи2503342,12006,2Усього за розділом 11.26063997,552531,3111. Витрати майбутніх періодів270626,6527,9Баланс280216609,0193544,5Пасив12341. Власний капіталСтатутний капітал30011592,211592,2Пайовий капітал 310Додатковий вкладений капітал320Інший додатковий капітал33010150,310064,3Резервний капітал3402898,12898,1Нерозподілений прибуток ( непокритий забуток)35045120,264814,3Неоплачений капітал360Вилучений капітал370Усього за розділом 1.38069760,889368,911. Забезпечення наступних витрат і платежівЗабезпечення виплат персоналу4001526,92159,9Інші забезпечення410164,8321,4Цільове фінансування420Усього за розділом 11.4301691,72481,3111. Довгострокові зобовязанняДовгострокові кредити банків440Довгострокові фінансові зобовязання450Відстрочені податкові зобовязання460Інші довгострокові зобовязання470Усього за розділом 111.4801У. Поточні зобовязанняКороткострокові кредити банків500Поточна заборгованість за довгостроковими зобовязаннями510Векселі видані520Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги53011529,226917,1Поточні зобовязання за розрахункамиЗ одержаних авансів5406208,67616,2 З бюджетом55069,3331,8З позабюджетних платежів560Із страхування57098,2423,7З оплати праці580610,31138,6З учасниками59013,169,1Із внутрішніх розрахунків600126620,265190,2Інші поточні зобовязання6107,67,6Усього за розділом 1У.620145156,5101694,3V. Доходи майбутніх періодів630Баланс640216609,0193544,5

  • 877. Зовнішньополітичні доктрини США і країни пострадянського простору: ретроспективний аналіз
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Русаков Е. Пиррова победа // Новое время. - 2000.- N 51.- С. 21-23.
    2. Акимбеков С. Война по расписанию. // Континент, №8, 2003, с. 16-18.
    3. Александров В.В. Новейшая история стран Европы и Америки. 19451986 гг. М.: Высшая школа, 1988.
    4. Антонова Л.А. Штрихи к политическому портрету Джорджа У. Буша. // США: экономика, политика, идеология. - 1999.-N 11.-С.52-61.
    5. Арыстанбекова А.Х. Объединенные нации и Казахстан. А.: Дайджест-Пресс, 2002 г. 432 с.
    6. Бережков А. Бизнес-план Буша: прорыв или авантюра? // Эхо планеты.- 2003.- N 4.- C.5-9.
    7. Бережков А. Выборы по-американски: президентский тупик // Эхо планеты.- 2000.- N 47.- С.6-9.
    8. Бзежинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геополитические императивы. М.: Международные отношения, 1999.
    9. Богатуров А. Без перемен не обойтись. // Азия и Африка сегодня, №3, 1991.
    10. Богданов Д.Ю. Контуры внутренней политики. // The New York Times, 16.04.2001.
    11. Браницкая С. Доброе утро, последний герой // Деловые люди.-2001.- N 127.- С.6-10.
    12. Бураков Ю., Кипаренко Г., Мовчан С., Мороз Ю. Країни Заходу у другій половині ХХ ст. Львів: Студії, 1995.
    13. Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Социология, политика международных отношений. М., 1993.
    14. Всесвітня історія: Навч. посібник / Б.М. Гончар, М.Ю. Козицький, В.М. Мордвінцев, А.Г. Слюсаренко. К.: Знання, 2002.
    15. Гарбузов В.Н. Администрация Джорджа У.Буша. // США и Канада, 2001, № 4.
    16. Гарбузов В.Н. Богданов Д.Ю. Президент Буш и парадоксы «сострадательного консерватизма». // США, Канада: экономика, политика, культура.- 2001.- N 8.-С.3-25
    17. Государственные, национальные, классовые институты во внешней политике. // Мировая экономика и международные отношения. 1989 г., №2
    18. Государство и управление в США /Отв. ред. Л.И. Евенко. М.: Мысль, 1985.
    19. Грайнер Б. Американская внешняя политика от Трумена до наших дней. М., 1986.
    20. Гренвилл Дж. История ХХ века. Люди. События. Факты. М.: Аквариум, 1999.
    21. Джексон Джейнс. Буш и европейцы // Internationale Politik.- 2001.- N 6.- С.28-40.
    22. Джексон Джейнс. США на рубеже веков. / Под ред. С.Рогова. Москва: Наука, 2000, с. 46-47.
    23. Джозеф С. Най (младший). Взаимозависимость и изменяющаяся международная политика. // Мировая экономика и международные отношения. 1989 г., №12, с. 73-81.
    24. Джон Ле Карре: У америки приступ исторического помешательства. // Эхо планеты. Дайджест. - №5, январь/февраль, 2003. С. 22-23.
    25. Джонсон П. Современность. Мир с двадцатых по девяностые годы. М., 1995.
    26. Дюрозель Жан-Батіст Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. К.: Основи, 1995.
    27. Золотухин В.П. Внутриполитические инициативы президента Буша // США, Канада: экономика, политика, культура.- 2001.- N 8.-С.62-80.
    28. Иванян Э.А. Белый дом: президенты и политика. М.: Издательство политической литературы, 1975.
    29. Иванян Э.А. От Джорджа Вашингтона до Джордж Буша. Белый дом и пресса. М.: Издательство политической литературы, 1991.
    30. История США. В 4 т. Том четвертый. 19451980 /Отв. ред. В.Л. Мальков. М.: Наука, 1987.
    31. Кадик Л. Американская шестерка // Власть.- 2000.- N 4.- С. 38-40.
    32. Кирильченко Ю. Джордж Буша сын "Одинокой звезды" // Эхо планеты.- 2000.- N 23.- С.18-21.
    33. Кирсанов Д., Федяшин А. "Техасский Белый дом" Буша // Эхо планеты. - 2001.- N 45-46.- С.14-15.
    34. Козырев А.В. ООН против тоталитаризма. // Международная жизнь, 1990 г. -№12
    35. Коммерсантъ, 27.04.2001.
    36. Куколка Ю. Проблемы теории международных отношений. М., 1980.
    37. Кучинс Эндрю - директор российской и евразийской программы Фонда Карнеги. "Andrew Kuchins. U.S.-Russian Relations: An Agenda for Renewal. Перевод С.Г. Рогульcкого .
    38. Кучинс.Э. Проблемы становления американо-российских отношений. // The New York Times, 2001. 12.02.
    39. Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів. К.: А.С.К., 1999.
    40. Майборода О.М. Новітня історія (період після Другої світової війни). К., 1995.
    41. Міжнародні відносини та зовнішня політика (194570-ті роки) Підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих закладів освіти /Гол. ред. С.В. Головко. К.: Либідь, 1999.
    42. Муташев С. Боже, храни Америку. // Континент, №8, 2003, с.20-21.
    43. Новейшая история зарубежных стран: ХХ век: Учеб. пособие для средн. спец. учеб. заведений /Под ред. А.М. Родригеса. М.: ВЛАДОС, 2001.
    44. Оласки М. Обновление американского сострадания // Техасский университет (г. Остин).
    45. Оласки М. Сострадательный консерватизм // Техасский университет (г. Остин).
    46. Оласки М. Трагедия американского сострадания // Техасский университет (г. Остин).
    47. Пивовар С., Слюсаренко А., Стельмах С. Всесвітня історія. Новітній період 1945-1997. Посібник. К.: Академія, 1998.
    48. Россия - США: Визит Д. Буша в Россию // Эхо планеты. - 2002. - №23. с.6-9.
    49. Русаков Е. Американские качели // Новое время. - 2000.- N 40.- С.28-31.
    50. Русаков Е. Демократия в стрессе // Новое время. - 2000.- N 46.- С.7-9.
    51. Русаков Е. Со слоном или на осле // Новое время. - 2000.- N 43 - С.26-29.
    52. Сергиенко В. Война и мир. Другие 48 часов. // Континент, №6, 2003, с. 18-19.
    53. Травкина Н.М. От противоракетной обороны к бюджетной. - "Независимая газета", 21.04.2001.
    54. Цыганков П.А. Теория международных отношений. - М., 2002 г.
    55. Чудодеев А. На высшем уровне // Итоги. - 2001.- N 46.- С.14-20.
    56. Янов А. Внешнеполитические актеры на американской сцене // Деловые люди. - 2001.- N 119 (Февр.).- С.125-126.
  • 878. Зовнішня політика Італії в пост біполярний період
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Враховуючи складні відносини Італії з соціалістичною Югославією щодо повоєнного територіального розподілу, вона приділяла велику увагу процесам, які відбувалися на теренах СФРЮ по завершенні холодної війни. У 1991 році італійський уряд на першопочатках, як і всі країни ЄС і США, підтримував єдність Югославії. Проте, як відомо, з початком військових дій у Словенії деякі держави, у першу чергу Німеччина, підтримана Австрією, Данією і Угорщиною, стали виступати за визнання незалежності Словенії і Хорватії. В італійській спільноті можна було простежити дві тенденції з цього приводу. Одна була спрямована на єдність Югославії і звідси підтримка, хоча не завжди послідовна, дій Сербії. Цієї позиції притримувався у перші місяці югославського конфлікту італійський міністр закордонних справ Де Мікеліс, який став одним із «протагоністів» Бріонської декларації СФРЮ, Хорватії і Словенії від 7 липня 1991 року, яка встановлювала тримісячний мораторій на відокремлення двох республік і визначала мирний шлях врегулювання конфлікту. Згодом позиція Де Мікеліса набрала одверто проюгославського, антихорватського характеру. Він заявив, що 2Італія віддає перевагу об'єднаній Югославії у формі конфедерації». Інша, прохорвато-словенська тенденція, поширювалася під впливом Ватікану і охоплювала католицькі верстви країни. Рупором цих настроїв став колишній посол Італії в СРСР Серджо Романо. Прихильники розпаду Югославії плекали надію на перегляд Озимської угоди 1975 року, яка закріпляла непорушність італо-югослвського кордону, який склався після Другої світової війни у результаті підписаних договорів, регулювала культурну автономію меншин і визначала напрямки економічної співпраці.між обома країнами.

  • 879. Зовнішня політика Канади у постбіполярний період
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Найперше з'ясуємо, що хвилює Оттаву у її стосунках з Вашингтоном: 1) висока економічна залежність Канади від США шляхом укладення двох фритредерських угод: від 1989 року та друга, яка її замінила, тристороння за участю Мексики від 1994 року (про створення НАФТА). Сьогодні на експорт в США направляється понад 80% канадського експорту, близько половини всього промислового виробництва і майже 40% ВВП, а для 9 з 10 канадських провінцій американський ринок є важливішим від внутріканадськього. Більше того, міжпровінційна торгівля у Канаді все більше розвивається по міжконтинентальній вісі південь-північ, а не по вісі схід-захід, яка повинна цементувати федерацію;

    1. Канада все більше виказує невдоволення американським протекціонізмом, який з маргінального перетворився завдяки одностороннім діям Конгресу США і різних комітетів в провідний; близько трьох років чинними залишаються антидемпінгові мита на імпорт до США канадських пиломатеріалів і майже два роки діє заборона на ввіз канадської яловичини (через одиничні випадки коров'ячого сказу).
    2. канадські правлячі кола перебувають під негативним враженням того, що США так стрімко перетворились в єдину світову державу. Адже у Канаді очікували , що після розвалу СРСР, роль США у світі буде зменшуватись. Таким чином, Оттава зазнала поразки у своїх намірах знайти в особі інших країн і регіонів ефективні «противаги» впливу США.
    3. Канада втрачає ілюзію, що могла у постбіполярний період відігравати роль з'єднувальної ланки між двома континентами - США і Європи, оскільки створення ЄЄ і його розширення призводить до того, що Європа все більше замикається сама в собі.
    4. в останні роки статус Канади у Вашингтоні і її можливість впливати на рішення, які приймає Білий дім, зазнали помітної ерозії. У військово- політичному сенсі Канаду як найближчого союзника США обійшла Великобританія; в торговельно-економічному відношенні на американському ринку Канаду витісняють такі нетрадиційні конкуренти, як Мексика, Китай та Індія.
    5. не справдились надії на те, що новим каналом канадського впливу стане НАФТА. За оцінками канадців, зв'язки по лінії НАФТА нічого не додали до ваги Канади у американських політичних колах.
    6. США у своїй кваліфікації держав і визначення американських пріоритетів та інтересів в цих державах за адміністрації Дж.Буша-молодшого керуються міркуваннями у дусі «реалполітік». Найбільше турбуються США відносинами з такими держава, як Росія і Китай, які можуть корінним чином вплинути на характер міжнародної системи; до другої категорії США відносять регіональні держави, такі як Японія і Бразилія. Канада включена до третьої категорії держав, які не мають великого військового чи регіонального значення, але входять до сфери життєво важливих інтересів США. З цими країнами США передбачають інтенсифікацію торговельних і фінансових зв'язків. До четвертої та п'ятої категорій віднесені «слабкі» і держави, які «збанкрутували» і які заглиблені у свої внутрішні проблеми і тому нічого не можуть запропонувати світовій спільноті. Після подій 11 вересня 2001 року США переглянули свої відносини зі союзниками і противниками по всьому світу. У результаті цього зміцнили свої стосунки з Великобританією, яка є найближчим військово-стратегічним партнером, з Австралією - як надійним регіональним союзником, стратегічним партнером стала Росія, в немилість впала Саудівська Аравія, а інтерес Буша до Мексики і Латинської Америки поступився всепоглинаючою боротьбою проти міжнародного тероризму.
  • 880. Зовнішня політика США у пост біполярний період
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Bideleux R., Taylor R. European Integration and Disintegration. London, N.-Y., 2003. 372 p.
    2. Current Issues: Terrorism. Режим доступа: http://www.usembassy.org.uk/terror.html.
    3. Global Terrorism Decoded. Режим доступа: http://www.globalterrorism.com.
    4. Keyes А. Terrorism American style. Режим доступа: http://members.tripod.com/Internet_Parlament/archive/6.htm.
    5. Kukui Roadhouse. Режим доступа: http://www.mahk.com.
    6. Terrorism & Counter-Terrorism. Режим доступа: http://www.ict.org.il.
    7. Terrorism Research Center. Режим доступа: http://www.terrorism.com/index.shtml.
    8. The Counter-Terrorism Page. Режим доступа: http://www.terrorism.net.
    9. Александров В.В. Новейшая история стран Европы и Америки. 19451986 гг. М.: Высшая школа, 1988.
    10. Белов Е. Выборы с предсказуемым результатом // Соотечественники. 2004. № 3. С. 38 47.
    11. Бзежинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геополитические императивы. М.: Международные отношения, 1999.
    12. Бойко В.С. Политика США в Афганистане после событий 11 сентября 2001 г.: Научно-экспертный компонент. М., 2003. 372 с.
    13. Бураков Ю., Кипаренко Г., Мовчан С., Мороз Ю. Країни Заходу у другій половині ХХ ст. Львів: Студії, 1995.
    14. Бутаев А. Истина где-то рядом // Огонек. 2000. № 37 (4664). С. 31 35.
    15. Важность борьбы с международным терроризмом и ситуация в Афганистане. Режим доступа: http://www.svoboda.org/archive/Crisis/war/1101/ll.111301-2.asp.
    16. Верхотуров Д.Н. Американская политика в Афганистане. Каков ее характер? Режим доступа: http://www.afganistan.ru.
    17. Всесвітня історія: Навч. посібник / Б.М. Гончар, М.Ю. Козицький, В.М. Мордвінцев, А.Г. Слюсаренко. К.: Знання, 2002.
    18. Государство и управление в США /Отв. ред. Л.И. Евенко. М.:Мысль, 1985.
    19. Грайнер Б. Американская внешняя политика от Трумена до наших дней. М., 1986.
    20. Гренвилл Дж. История ХХ века. Люди. События. Факты. М.: Аквариум, 1999.
    21. Джонсон П. Современность. Мир с двадцатых по девяностые годы. М., 1995.
    22. Дюрозель Жан-Батіст Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. К.: Основи, 1995.
    23. Иванян Э.А. Белый дом: президенты и политика. М.: Издательство политической литературы, 1975.
    24. Иванян Э.А. От Джорджа Вашингтона до Джордж Буша. Белый дом и пресса. М.: Издательство политической литературы, 1991.
    25. Иващенко А.С. Афганистан в политике США. М., 2000. 274 c.
    26. История США. В 4 т. Том четвертый. 19451980 /Отв. ред. В.Л. Мальков. М.: Наука, 1987.
    27. Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів. К.: А.С.К., 1999.
    28. Луценко Т. Афганистан: разнополая демократия победила? Режим доступа: http://www.iamik.ru.
    29. Майборода О.М. Новітня історія (період після Другої світової війни). К., 1995.
    30. Міжнародні відносини та зовнішня політика (194570-ті роки) Підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих закладів освіти /Гол. ред. С.В. Головко. К.: Либідь, 1999.
    31. Нагорнов С.К. Политика США в Афганистане // Международная политика. 2005. № 1. С. 28 37.
    32. Новейшая история зарубежных стран: ХХ век: Учеб. пособие для средн. спец. учеб. заведений /Под ред. А.М. Родригеса. М.: ВЛАДОС, 2001.
    33. Пастухов Е. Национальные особенности афганских выборов. Режим доступа: http://www.konflikt.ru.
    34. Пахомов Е. Капкан на моджахеда // Итоги. 1999. № 46 (1181). С. 28 30.
    35. Пивовар С., Слюсаренко А., Стельмах С. Всесвітня історія. Новітній період 1945-1997. Посібник. К.: Академія, 1998.
    36. Политика США в Центральной Азии и Афганистане после событий 11 сентября 2001 г. // Россия, Сибирь и Центральная Азия: взаимодействие народов и культур. Материалы III международной научно-практической конференции. Барнаул: БГПУ, 2001. C. 63 71.
    37. Рашид А. Талибан. Ислам, нефть и новая Большая игра в Центральной Азии. М., 2003. 368 с.
    38. Рудян Д. Афганская угроза. Режим доступа: http://www.iamik.ru.
    39. Умнов А. Операция "Антитеррор" и перспективы гражданской войны в Афганистане // Центр Карнеги. М., 2003. С. 62 82.
    40. Цаплин А. Бен Ладен объявил джихад Индии // Профиль. 1999. № 36. С. 65.
    41. Щербина Т. Это зловещее слово «Мир» // Огонек. 2001. № 40 (4715). С. 10 13.
    42. Эрлихман В. Конец света вручную // Огонек. 2001. № 39 (4714). С. 11 18.