Geum.ru

Информация

  • 21841. Історія розвитку психології
    Психология

    Біхевіористи вважали, що за допомогою цієї схеми можна пояснити будь-яку діяльність людини, а всі поняття, пов'язані зі свідомістю, варто вигнати зі сфери наукової психології. На їхню думку, наприклад, вираження «ця дитина боїться собаки» або «я закоханий у цю жінку» у науковому плані не означають нічого. Згідно біхевіористам, «усвідомлення» суб'єктом таких явищ занадто суб'єктивно й зовсім даремно для дослідника. Навпроти, об'єктивні описи («сльози й тремтіння в дитини підсилюються, коли до неї наближається собака, і слабшають при видаленні собаки», або «при зустрічі із цією жінкою серце в мене б'ється сильніше, а зіниці розширюються») дають можливість кількісно оцінити ці форми поводження й «виміряти» почуття страху або ступінь захопленості. За кілька років до цього російський фізіолог І. П. Павлов і його співробітники показали, як, наприклад, звук дзвіночка сам по собі може викликати в голодного собаки реакцію слиновиділення. Ці роботи дозволили Уотсону дати об'єктивне пояснення розвитку навичок або появі нових форм поводження в результаті утворення умовних рефлексів (обумовлювання), що підтвердило, на його думку, марність концепції свідомості. Крім того, Торндайк (Thomdike, 1911) показав, що научання в багатьох випадках може бути результатом проб і помилок при спробах тварини вирішити варту перед ним проблему. Це з'ясування взаємодій між організмом і його середовищем дозволило одному з послідовників Уотсона-Скіннеру (Skinner) - розвити далі концепції, що опираються на вчення про умовні рефлекси, і дійти висновку, що будь-яке поводження визначається своїми наслідками. Залежно від того, чи будуть ці наслідки приємна, байдужна або неприємними, тварина виявить тенденцію повторювати даний поведінковий акт, не надавати йому ніякого значення або ж уникати його повторення надалі. Таким чином, виходить, що індивідуум повністю залежить від свого середовища, і всяка воля дії, який, як йому здається, він може користуватися, - чиста ілюзія.

  • 21842. Історія розвитку садово-паркового мистецтва на території України
    Экология

    Зеленою скарбницею нашого міста є один з найдавніших і найбільших у Європі Голосіївський ліс, унікальний за флорою та фауною. Ця дивовижна памятка природи обєднує Феофанію, парк відпочинку ім. Рильського та власне ліс, який за площею (майже 150 га) перевищує всесвітньо відомий Булонський ліс Парижа. Зелений профіль Голосіївського лісу визначається більш як 250 видами дерев і кущів. Насамперед його зелене вбрання урізноманітнюють горіхові породи, що мають цінні санітарно-гігієнічні властивості, а на дільниці між Голосієвим і Феофанією збереглося кілька унікальних дубів віком 1000, 400 та 200 років.

    Голосіївський ліс неоціненне багатство міста, його оздоровчо-курортна зона. Завдяки налагодженому транспортному сполученню він став улюбленим місцем відпочинку киян. Але, на жаль, через короткозору природоохоронну політику деяких київських чиновників сьогодні ця природна екосистема виснажується, навіть перебуває під загрозою зникнення.

    Так, заради тимчасової зручності у проведенні будівельно-монтажних робіт київські проектувальники і будівельники нерідко дають добро на вирубування рідкісних насаджень. Завдає шкоди Голосієву й Аграрний університет. Та найголовніше, що, незважаючи на постанову виконкому Київради про припинення забудови Голосіївського лісу, різні комерційні структури ставлять тут різні споруди.

    Зокрема, громадськість міста занепокоєна можливим будуванням котеджів у північній частині цієї заповідної зони. Адже саме цим клином мігрує багато видів тварин, причому їхні міграційні шляхи виникли тут ще задовго до появи людини. Колектив індивідуальних забудовників “Метролог” планує зайняти 7 га узлісся котеджами, що, безумовно, призведе до перетину шляху міграції лісових тварин, до фрагментації Голосіївської екосистеми, навіть до вимирання багатьох диких видів.

    Некомфортно почувається і ботанічний заказник “Лісники”, який має стати заповідним ядром майбутнього національного природного Голосіївського парку. З півночі до центру заказника вузькою смугою врізається понад 150 га земель, що

  • 21843. Історія розвитку та краху Бретон-Вудської валютної системи. Реформування Німецького федерального банку
    Банковское дело

    Під впливом ідентифікованих чинників суб'єкти злиття і поглинання ухвалюють управлінські рішення, які, зазвичай, зводяться до рішень щодо: актуальності спонукальних чинників і цілей злиття чи поглинання банку; обрання механізму перерозподілу власності між інвесторами і реципієнтами; обрання методів реалізації встановлених завдань. Усі, без винятку, рішення, які ухвалюють суб'єкти під час функціонування механізму злиття або поглинання, доцільно класифікувати таким чином: за терміном реалізації (постійні; тимчасові); за способом формування (односторонні; двосторонні; колективні); за функціями управління (рішення, пов'язані з реалізацією функції планування; рішення, пов'язані з реалізацією функції організування; рішення, пов'язані з реалізацією функції мотивування; рішення, пов'язані з реалізацією функції контролювання; рішення, пов'язані з реалізацією функції регулювання); за методом оброблення інформації (оптимізаційні; евристичні); за результатом реалізації (раціональні; нераціональні). Практичне застосування цієї класифікації дасть змогу суб'єктам злиття і поглинання раціоналізувати процес вироблення, реалізації, аналізування та удосконалення управлінських рішень щодо застосування тих чи інших механізмів злиття і поглинання. Національна правова доктрина, на якій базуються нормативно-правові акти, які регламентують застосування механізмів злиття і поглинання комерційних банків, а також механізмів забезпечення їхньої ефективності має функціональний характер. Відповідно до неї, визначення форм реорганізації банківських установ, а також порядок їхнього застосування здійснюють так, що відповідальність за наслідки реорганізації, зокрема у формі злиття і поглинання комерційних банків має корпоративний характер. Тобто з позиції нормативно-правових актів рішення про злиття і поглинання мають ухвалювати на основі аналізу економіко-соціального резонансу, який можуть спричинити суб'єкти реорганізації. Виконання комерційними банками економічної і соціальної функцій зумовлює корпоративізм у відповідальності за рішення, пов'язані зі злиттям та поглинанням.

  • 21844. Історія розвитку усного та писемного мовлення. Кирилиця й Українська абетка
    Разное

    Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії народу. Письмо одне з найістотніших знарядь культури, яке в просторі і часі розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних словян дуже складна й досі остаточно ще не розвязана. Складність її розвязання насамперед зумовлюється тим, що в розпорядженні науки немає найдавніших памяток словянської писемності. Те, що памяток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденні записи вірогідно робилися на навощених деревяних дощечках або на бересті матеріалі, який погано зберігається. Проте, знаходять чимало писарських інструментів, так званих стилів. Добре збереглися графіто, накреслені на свіжій, ще не обпаленій глині. Горщики з написами часто мають вигляд речей повсякденного вжитку, простих, ліплених вручну, що свідчить про їхнє місцеве походження. Деякі з цих графічних зображень вважають за тавра або тамги (знаки власності) майстрів.

  • 21845. Історія розвитку фізичного виховання в Україні
    Медицина, физкультура, здравоохранение

    Протягом тисячоліть на території сучасної України, залежно від природних умов виникали, розвивались і припиняли своє існування різні спільноти людей. В добу палеоліту виник рід як форма колективного співжиття людей , сформувались основи релігійних вірувань, первісного мистецтва тощо. Важливу роль тут відігравало фізичне виховання. Як засвідчують дослідники, виховання у первісному суспільстві було переважно фізичним. Основні засоби для існування давали тодішній людині полювання, збиральництво, рибальство. Пріоритет кожного з них змінювався залежно від довкілля, особливостей життєдіяльності. В умовах теплого, вологого клімату полювання та збиральництво відігравали майже однакову роль, а в часи періодичного наступу льодовиків зростала роль полювання на великих тварин. Природне вимирання великих, повільних у рухах тварин, на яких люди звикли полювати (приблизно VII тисячоліття до н.е.), призвело до кризи в полюванні, до своєрідної революції у фізичному вихованні до суттєвих змін у системі виховання. І ось наприкінці палеоліту винайдено лук і стріли, що якісно змінило способи ведення полювання, а значить, і підготовку до нього. Людина змогла вражати тварину на відстані, оберігаючи себе від зайвої небезпеки. Застосування допоміжних засобів для полювання вимагало нових навичок, координованих рухів, відповідного розвитку сили, витривалості, спритності. Ефективне володіння списом, сокирою та ін. в екстремальних умовах полювання вимагало цілеспрямованої підготовки людей до такої специфічної діяльності. І в ній вже проглядались перші риси відмінної від полювання специфічної діяльності людини, попереднього фізичного виховання, як складової культури народу. В заплавах, лісах , горах водились хижаки (ведмеді, вовки) , успішність боротьби з ними залежала від адекватних спільних дій людей та рівня фізичної підготовки.

  • 21846. Історія Ружинщини
    История

    З III ст.д.о н. е. могутність скіфів падає. Відновлюється життя в неукріплених поселеннях. Досліджувану територію населяють землеробські племена зарубинецької культури (III ст.д.о н. е. - II ст. н. е). В II ст.д.о н. е. в басейн Росі проникає частина сарматів, які асимілюються з місцевим населенням. В II-V ст. на території нашого краю виявлено поселення племен черняхівської культури. Археологами Е. Махно, В. Гончаровим знайдено багато поселень цієї культури, а саме: поблизу сіл Чорнорудки, Бистрика, Голубівки - два, Дерганівки, Плоски, Прибережного - три, Ружина, Трубіївки - два, Ягнятка - два, Зоряного - два, Зарудинець - один. Представників зарубинецької та черняхівської культури дослідники вважають праслав'янами, а південну територію Лісостепу між Дніпром і Дністром - прабатьківщиною слов'ян. Однак, єдиної думки щодо походження слов'ян та їх культури в науці поки що немає. Висловлюються різні думки щодо етнічного походження черняхівської культури. Хоч вона мала поліетнічний характер, все ж на території лісостепової частини Правобережної України, а, отже і нашого краю, як вважають дослідники нашого часу, склалося основне слов'янське її ядро. Щоб уявити собі життя в черняхівському поселенні, звернутись слід до матеріалів археологічних робіт, які проводила співробітник інституту археології АН УРСР Е.В. Махно в Ягнятині відкрила два поселення ченяхівської культури. Довжина одного із поселень складає 600-700 м, ширина - до 150 метрів. На території поселення виявлено залишки десяти споруд, які розташовані вздовж схилу трьома нерівними рядами. Відстань між рядами становить 20-40 метрів. Встановлено, що з 10 споруд від пожежі знищено 6. Усі виявлені споруди - наземного типу. Будувалися вони на деревяному каркасі з порівняно нетовстих стовпів (діаметром 15-20 см), обплетених лозою та обмазаних з двох боків глиною. Товщина стін 20-30 сантиметрів. Печами служили викладені з каменю вогнища майже квадратної форми. В інших спорудах виявлено печі виробничого призначення - гончарські. На поселенні зроблено багато знахідок. Це цілий і фрагментований керамічний посуд, зернотертки, точильця з пісковику, залізні й бронзові речі, а також багато кісток свійських тварин. Найбільше кісток бика, вівці, кози, свиней й коня.

  • 21847. Історія села Порик
    Туризм

    У 1900 р. села Клітища і Соломірка були володіннями Адама Орловського, який був графом при імператорському дворі, син Олександра Орловського і Юзефи Івановської, дочки Діонісія Івановського, який в 1850 р. видав Юзефу заміж за Олександра Орловського і дав її у придане сусіднє село Томашпіль. Пізніше Юзефа отримала у володіння і інше сусіднє село - Курилівку. В кінці ХІХ ст. Олександр Орловський викуповує село Соломірку і на початку ХХ ст. Клітища, Соломірка і сусідні села - Курилівка і Томашпіль належать графу Адаму Орловському. На 1901 рік «Соломирка - находитъся въ 10 верст на ю.-в. отъ г. Хмъльника; новая узкоколейная желъзная дорога проведена возлъ самого села; расположена на лъвомъ низменномъ берегу р. Буга; выше по течению послъднего лежитъ приписная д. Клитыщи… Нынъ старое селище «Куты» въ урочищъ «Калынычъ» зросло густымъ лъсомъ… Въ настоящее время въ Соломиркъ числится православныхъ 1163 д. об. п., католиков 213 д. и евреевъ 189 д.; въ Клитыщахъ - православныхъ 772 д., католиковъ 208 д. и евреевъ - 75. По народности населения состоитъ изъ малороссовъ; всъ они крестьяне, занимающиеся преимущественно земледвлиемъ; нъкоторые отправляються на зароботки въ совъдние заводы… Церковной земли въ С. - усадеб 2 дес. 1796 саж., пахат. Въ 3-хъ смън 279., сънок. 8 дес. 1200 саж., на съчистка 1349 саж. и подъ хутор 3 дес. 450 саж.; въ К. - усад. 1 дес. 144 саж., пахат. Въ 3-хъ смън 26 дес. 1896 саж., сънок. 8 дес. 1272 саж., болотн. сънок. 2372 саж. и левады 2 дес. 264 саж., а всего 81 дес. 1143 саж. Причтовые дома и постройки ветхи.» Новий поміщик взагалі мало уваги приділяв своєму господарству. Він розділив різні роботи між своїми довіреними людьми. Маючи свій, ще один, маєток у Франції, будучи членом Державної Думи, граф часто бував у розїздах, залишаючи помістя на свою ключницю - Харитину Марійчак. На Україні, у своїх подільських володіннях граф жив у замку (деякі руїни і досі збереглися) у селі Курилівка. Замок стояв на горбі, біля ставу. У замку граф мав чудову велику бібліотеку, і сам дуже любив читати. Однак про освіту своїх підданих він не турбувався. Церковно-приходські школи у Клітищах і Соломіру містилися у невеликих хатинах. Завідували школами священики місцевого приходу, з яких можна назвати - Безвідович, Рохацький, Костецький. Дяк, що часто був вчителем, використовував при навчанні палочну дисципліну. Доступ в школу дітям бідних селян був закритий, оскільки за навчання потрібно було багато платити, та й не хотіли давати тоді освіту «мужикові». Половина дітей шкільного віку не відвідувала навіть і цих шкіл. В Клітищах ходило 48% дітей шкільного віку, у Соломірці - 70%. Поміщицькі довірені люди працюючи на графа витягали з маєтку на користь свого господаря незважаючи на селян. Недбале ставлення до селян викликало у них супротив і слуги з величезними зусиллями втихомирювали селян; ніякі панські заходи не могли вгамувати у селянина рух волі і свободи, який він відчував з кожним днем. Середній розмір земельної ділянки на перші роки ХХ ст. на Поділлі складав 3,7 десятин на селянський двір. Але й цього не мали більшість селян Соломірки і Клітищ. Селянський наділ був малий, розташований на бідній землі. Інколи селянин не мав обробити і цей клаптик, тоді він ішов по реманет і тяглову силу до заможнішого односельця або до пана. Сам селянин жив у маленькій деревяній обмащеній глиною хатці, критій соломою. Маленькі віконця пропускали мало світла. Хатні меблі складались з грубо збитого столу, лавки вздовж стіни та деревяного ліжка або тапчана. Більшу частину року ходили босоніж тому, що нерідко сімя мала одну пару чобіт, а сімї були великі.

  • 21848. Історія селища Добротвір
    Туризм

    Прикрашає село і одночасно служить місцем відпочинку Народний дім. Будівництво якого розпочалося ще у кінці 80-х, але розвалився союз і про споруду забули більш як на 10 років. Будівництво було відновлено у 1999 і через рік завершено на кошти В.Петраха, односельчанина що поїхав шукати долі за океаном, де служив у військах США. Також за сприяння його фонду було повністю відреставровано школу, куплено компютерний клас, побудовано дзвіницю та бібліотеку у селищі. Також Народний дім є збудований і у селищі але за кошти Добротвірської ТЕС. Це просвітницькі установи, які здатні зберегти традиції і культуру. Працює 16 гуртків художньої самодіяльності: хоровий, вокальний, естрадний, танцювальний, драматичний та ін. В гуртках зайнято понад 300 чоловік.

  • 21849. Історія селища Червоноармійськ
    Туризм

    Помітні зміни відбулися в промисловості. В 1961 році почало працювати районне об'єднання «Сільгосптехніки». На його території зведено нові майстерні, гаражі, склади. Райоб'єднання «Сільгосптехніки» виконує роботи щодо меліорації земель, добування та вивезення органічних добрив, механізації тваринницьких ферм, ремонту техніки. Успішно виконали робітники райоб'єднання соціалістичні зобов'язання, взяті на честь XXIV з'їзду КПРС. Колектив тричі був удостоєний перехідного Червоного прапора Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС та Всесоюзного об'єднання «Сільгосптехніки» і кілька разів - республіканського та обласного об'єднання «Сільгосптехніки». Ремонтна бригада, очолювана В. Д. Байдилюком, систематично виконує виробничі завдання на 120-130 проц. У квітні 1971 року керуючий об'єднанням 3. А. Гарлінський і тракторист М. С. Травников нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення Союзу РСР колектив райоб'єднання «Сільгосптехніки» нагороджено Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради профспілок. На території райоб'єднання «Сільгосптехніки» посаджено великий сад, на постаменті встановлено колісний трактор «ХТЗ». Хороших виробничих показників рік у рік добивається колектив міжколгоспного цегельного заводу, збудованого в 1957 році. Вже 1958 року це підприємство виробило 2140 тис. штук цегли, 16 тис. штук черепиці, що створило сприятливі умови для розширення колгоспного будівництва. Робітники «Міжколгоспбуду» взяли участь у спорудженні Очеретянської міжколгоспної електростанції, Курнен-ського овочесушильного й Червоноармійського льонозаводів. В роки восьмої п'ятирічки робітники «Міжколгоспбуду» здали 33 приміщення тваринницьких ферм колгоспів, 2 гаражі, 4 зерносховища та ряд інших виробничо-господарських споруд. Крім цього, будівельники звели 2 будинки культури, 2 середні школи, 2 будинки дитячих ясел, здали 345 кв. метрів житла.

  • 21850. Історія селянського повстання під проводом Івана Болотникова
    История

    Джерела

    1. Восстание И.И. Болотникова. Документы и материалы / Сост.А.И. Копанев и А.Г. Маньков. - М., 1959.
    2. Корецкий В. Новые документы по истории восстания И.И. Болотникова // Советские архивы. - 1968. - № 6. - С.8-12.
    3. Корецкий В. Летописец с новыми известиями о восстании Болотникова. Документы и мемуары // История СССР. - 1968. - № 4. - С.16-18.
    4. Повстання І. Болотникова. Документи і матеріали. - М., 1959.
    5. Монографії та статті
    6. Буганов В. Крестьянская война в России в начале 17 в. - М., 1989.
    7. Буссов К. Московская хроника 1584-1613 гг. (Главы XI-XIV). - М., 1978.
    8. Зимин А. К изучению восстания Болотникова // Проблемы общественно-политической истории России и славянских стран. Сборник статей к 70-летию акад. М.Н. Тихомирова. - М. 1963.
    9. Зимин А. Некоторые вопросы истории Крестьянской воины в России в начале XVII века // Вопросы истории. - 1958. - № 3. - С.13-16.
    10. Исаев И. История государства и права России. - М., 1993.
    11. История России с древности до наших дней // под ред.М. Н.Зуева. - М.: "Высшая школа", 1998.
    12. История СССР. Учебник. - М., 1992.
    13. К истории восстания Болотникова // Исторические записки. - 1947. - № 24.
    14. Каргалов В., Савельев Ю., Федоров В. История России с древнейших времен до 1917 года. - М.: "Русское слово", 1998.
    15. Корецкий В. Из истории Крестьянской воины в России начала XVII века // Вопросы истории. - 1959. - № 3. - С.9-13.
    16. Крестьянские войны в России XVII-XVIII вв. - М., 1966.
    17. Крестьянские войны в России XVII-XVIII вв. Проблемы, поиски, решения / Отв. ред. Л.В. Черепнин. - М., 1974.
    18. Маковский Д. Первая крестьянская война в России. - Смоленск, 1967.
    19. Материалы по истории СССР для семинарских и практических занятий. Вып.3. - М., 1989.
    20. Платонов С. Очерки по истории смуты в Московском государстве XVI-XVII вв.: Опыт получения общественного строя и сословных отношений в Смутное время. - М., 1995.
    21. Платонов С. Лекции по русской истории. - М.: "Высшая школа", 1993.
    22. Селянські війни в Росії XVII-XVIII ст. - М. - Л., 1966.
    23. Скляр И. О начальном этапе Первой крестьянской войны в России // Вопросы истории. - 1960. - № 6. - С.13-15.
    24. Скрынников Р. Россия в начале XVII в. Смута. - М.: Мысль, 1988.
    25. Скрынников Р. Россия после опричнины. - Л.: Изд. ЛГУ, 1975.
    26. Скрынников Р. Смута в России в начале XVII в. Иван Болотников. - Л.: Наука., 1988.
    27. Скрынников Р. Социально-политическая борьба в Русском государстве в начале XVII в. - Л.: Изд. ЛГУ, 1985.
    28. Смирнов І. Повстання Болотникова 1606-1607. - М., 1951.
    29. Смирнов И. Краткий очерк истории восстания Болотникова. - М.: Гос. изд-во политической литературы, 1953.
    30. Смирнов И. О некоторых вопросах истории борьбы классов в Русском государстве начала XVII века // Вопросы истории. - 1958. - № 12. - С.12-14.
    31. Смирнов И., Маньков А., Подьяпольская Е., Мавродин В. Крестьянские войны в России XVII-XVIII вв. - М., 1966.
    32. Станиславский А. Гражданская война в России 17 в. - М., 1990.
    33. О некоторых спорных вопросах классовой борьбы в Русском государстве начала 17 века. // Вопросы истории. - 1958, - № 12; 1961, - № 5.
    34. Овчинников Р. Некоторые вопросы Крестьянской войны начала XVII века в России // Вопросы истории. - 1959. - № 7. - С.10-14.
    35. О Крестьянской войне в Русском государстве в начале XVII века. (Обзор дискуссии) // Вопросы истории. - 1961. - № 5. - С.7-13.
    36. Українська радянська енциклопедія / ред. М. Бажан; 2-е видання. - К., 1974-1985.
    37. Шепелев И. Освободительная и классовая борьба в Русском государстве.1608-1610. - Пятигорск, 1957.
    38. Шикман А. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. - М., 1997.
    39. Чистяков И. История отечественного государства и права. - М., 1996.
    40. http://subscribe.ru/archive/history.alltheuniverse/
  • 21851. Історія соборності України
    История

    Історія будь-якого народу містить періоди, які є вирішальними і доленосними у його житті та розвитку. Такими періодами для України були: розквіт Київської Русі, боротьба з татаро-монгольською навалою, Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, перші спроби державотворення у 19171919 рр. і переломні події 1991 року, повязані з виходом України із складу СРСР. Саме низка цих періодів і призвела до становлення України, як незалежної держави. Це були періоди, коли розміреність плину суспільного життя поступається місцем виплескові суспільної активності, коли життя виходить з берегів традиційних норм та уявлень, а усталені стереотипи суспільної свідомості й моралі втрачають свою незаперечність, поступаються місцем якісно новим уявленням та нормам. Природно, з часом вир подій вщухає, повертається ритм і врівноваженість суспільного життя. Проте такі виплески не минають безслідно. Їх наслідком стає зміна історичних епох одна, що віджила своє, поступається місцем іншій новій.

  • 21852. Історія соціально-економічної географії світу
    География

    У 1960 році виходить монографія Всеволода Олександровича Анучіна (1913-1984) «Теоретичні проблеми географії», яку пізніше він захищає як докторську дисертацію. Вона одразу була перекладена чеською та англійською мовами. Жодна вітчизняна географічна публікація не викликала такої полеміки! В цій роботі обґрунтовано доведена діалектична єдність понять природи, географічного середовища і діяльності людського суспільства, їх взаємних стосунків як двох сторін єдиного процесу взаємодії природи і суспільства. В бібліографії цього видатного вченого знаходяться такі яскраві праці як «Теоретичні основи географії» (1972), «Основи природокористування» (1978), «Географічний фактор в розвитку людства» (1982). Концепція географічного середовища є провідною в наукових положеннях В.О. Анучіна. Він виходить з того, що комплексний характер дії людини на природу Землі вимагає комплексних знань про неї. Але наука ще значною мірою розділена на суспільні і природничі галузі, тому не в змозі повністю передбачити можливі наслідки суспільного впливу на природу. Ось чому вже в 70-х роках В.О. Анучін одним з перших став попереджати про можливу екологічну кризу. Він довів, що історичний розвиток людства повязаний із регіональними відмінностями територій і, навпаки, по мірі ускладнення соціально-економічної структури суспільства географічний фактор його розвитку збільшує свій вплив (наприклад, зростає залежність економіки від природних ресурсів через збільшення обсягів їх використання). Дію закону географічної різноманітності В.О. Анучін вважав найважливішою умовою суспільного розвитку. Ідеї цього вченого істотно вплинули на розвиток світової СЕГ.

  • 21853. Історія соціальної роботи XVII-XX ст
    Социология
  • 21854. Історія створення PR у США
    Маркетинг

    У 1953 році Міжнародна Торгова Палата утворила комісію з PR. У 1954 році був виданий моральний кодекс Американського Товариства PR. А в 1955 році була створена IPRA. PR знайшов повагу в суспільстві і вплив на всередині корпорацій. 50-ті роки характерні завоюванням США телебаченням. Стали з'являтися перші ролики, фільми. У цей час PR вже був досить поширеним явищем, і перед громадськістю постало питання про чесність PR, який в принципі намагалася вирішити компанія Revlon. У 1961 році Верховний Суд США постановив, що клієнт PR-агентства повинен бути представлений в кращому вигляді, незалежно від того, чесним шляхом це досягнуто чи ні. PR-експерти починають проводити семінари для урядових органів. У цей період набуло чинності рух споживачів. У 1936 році був створений союз споживачів. Поява руху споживачів було обумовлено тим, що багато товарів не відповідали стандарту чи реальності, представленої PR-агентствами. Це підштовхнуло PR-спеціалістів на проведення більш масштабного дослідження громадської думки та проведення взаємного спілкування. У методику дослідження, на думку авторів, було введено вимір поведінки споживачів, пряме спостереження ведення статистики, опитування у респондентів та аналіз зареєстрованих скарг. У 1968 році було створено Американське товариство з вивчення PR. У 1973 році була обговорена роль PR-фахівця, а також вирішувалися проблеми про дезінформацію і способи прийому інформації. У 50-ті роки починає існувати запис прес-конференцій. У 60-ті роки PR служив суспільству та економіці, активно підтримуючи їх. 70-ті роки 20 століття характеризуються тим, що PR-діяльність стала відкритою для жінок країни.

  • 21855. Історія створення Державного Гімну України
    Юриспруденция, право, государство

    Çà â³ðø “Ùå íå âìåðëà Óêðà¿íà” ³ çà àâòîðñòâî “âîçìóòèòåëüíûõ ïåñåí è ïðîêëàìàöèé” â 1862 ðîö³ Ïàâëà ×óáèíñüêîãî áóëî çàñëàíî íà ïîñåëåííÿ äî Àðõàíãåëüñüêî¿ ãóáåðí³¿, äå â³í ïåðåáóâàâ óïðîäîâæ øåñòè ñ ïîëîâèíîþ ðîê³â. Áóëî òîä³ éîìó 23 ðîêè. ϳñëÿ ªìñüêîãî óêàçó 1876 ðîêó ïðî ÷åðãîâó çàáîðîíó óêðà¿íñüêîãî ñëîâà, ×óáèíñüêîãî âäðóãå âèñèëÿþòü ç Óêðà¿íè, íà öåé ðàç äî Ïåòåðáóðãà. Ñåðöå â÷åíîãî íå âèòðèìàëî óäàð³â äîë³. Âæå âàæêî õâîðèé, â³í âèêëîïîòàâ äîçâ³ë ïåðå¿õàòè äî ñâîãî õóòîðà ó 1879 ð. Ðîçáèòèé ïàðàë³÷åì, óïðîäîâæ îñòàíí³õ ðîê³â æèòòÿ, Ïàâëî Ïëàòîíîâè÷ ïîìåð 26 ñ³÷íÿ 1884 ðîêó, íå äîæèâøè 1-ãî äíÿ äî 45-ð³÷÷ÿ. Ïîõîâàëè éîãî íà Êíèøåâñüêîìó öâèíòàð³ ó Áîðèñïîë³. Ïàìÿòü ïðî Ïàâëà Ïëàòîíîâ³÷à óâ³êîâ³÷åíî ó íàçâ³ ñåëà, ÿêå âèðîñëî ïîðó÷ êîëèøíüîãî õóòîðà, äå íàðîäèâñÿ ïîåò. Éîãî ïåðåéìåíîâàíî íà ×óáèíñüêå.

  • 21856. Історія стиляг. Молодіжна субкультура в СРСР (1950-1960 рр)
    Культура и искусство

    Не дивлячись на те, що фільми були довоєнного виробництва, вони користувались нечуваним успіхом. В них були інші обличчя, інші пісня, інший одяг – інше життя, відмінне від того, до якого звикли радянські люди. Молодь ходила по десятку раз на той самий фільм, заворожена сценами з іншого життя, і немає сумнівів, що саме звідси найчастіше копіювались хода, танець, зачіски, одяг – стиль іншого світу. Це було наслідування, а не копія, бо копіювання було неможливим через політичну ситуацію – залізна завіса на той час вже повстала всерйоз і надовго. І все ж таки молодь 50х всіма силами намагалась бути схожими на людей із того яскравого світу, який вони могли спостерігати на екранах кінотеатрів. В клубах і будинках культури все в той же час іноді грали джаз, «Караван» Дюка Веллінгтона був на вершині своєї популярності, молодь активно записувалась в гуртки фокстроту. Улюбленими танцями крім фокстроту були також бугі-вугі, а пізніше – твіст та шейк. Причому, радянські стиляги на обмежувались доволі небагатими знаннями в цій області та вигадували власні варіації на тему модного танцю (бугі-вугі), так, існували «атомний», «канадський» або «трійний Гамбурзький» стилі. Перші два мало чим відрізнялись один від одного і були певною варіацією на тему танців джіттер баг, лінді хоп і бугі-вугі. «Трійний Гамбурзький» був повільним танцем, що був схожий на слоу-фокс. Меломани наловчились виготовляти саморобні пластинки із старих рентгенівських знімків – це називалось «музика на ребрах». Отже, таким чином в кінці 40х серед любителів джазу, танців та західних фільмів з’явився новий тип міського модника – стиляга. Це слово було не самоназвою, а винаходом офіційної преси. Вперше воно виникло в сатиричному нарисі Д.Бєляєва «Стиляга», що був надрукований в журналі «Крокодил» в 1949 році в рубриці «Типи, що йдуть у минуле». В фельєтоні описувався вечір в студентському клубі, де з’являється безглуздо виряджений на закордонний манер, зухвалий, неосвічений юнак, що хизується своїм строкатим одягом і навичками в закордонних танцях. І всі ці навички, за словами автора, викликають сміх та бридливу жалість в інших студентів. В тому ж випуску, до речі, була опублікована стаття про «безродних космополітів», що стало сигналом для початку кампанії проти західних впливів, і с тих пір стиляг не тільки регулярно висміювали в пресі, але й «проробляли» на комсомольських зібраннях, а ретиві дружинники переслідували їх на вулицях. Але про це, напевне, пізніше. Тим не менш, стиляги виявились типами, що йдуть не в минуле, а скоріш в майбутнє, вони проіснували протягом 50х років і благополучно дотягнули до 60х, правда пізніше вони стали називати себе вже не стилягами, а «штатниками».

  • 21857. Історія та архітектура Софії Київської
    Культура и искусство

    Храм присвячено Софії Премудрості Божій. Це одна з найскладніших абстрактних категорій християнського богослів'я, що має багато тлумачень. За апостолом Павлом, Софії символічно відповідає іпостась Христа втіленого Слова Божого. Тільки пізніше, коли розповсюдилося ототожнення Софії з Божою Матір'ю, храмове свято київського собору перенесли на 8 (21) вересня день Різдва Богородиці. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений у цей символ. Тим пояснюються його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена структура. Загально кажучи, інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а зовнішній вигляд образ Граду Божого Небесного Єрусалима. За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови. Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму 54,6 м, довжина 41,7 м, висота до зеніту центральної бані 28,6 м. Собор має п'ять нав, завершених на сході апсидами, увінчаний 13-ма верхами, що утворюють пірамідальний силует, і оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважалося, що галереї прибудовані до собору пізніше, але дослідженнями останнього часу доведено, що вони пов'язані з ним єдиним задумом і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.

  • 21858. Історія та створення СУБД
    Компьютеры, программирование

    З появою магнітних дисків почалася історія систем управління даними в зовнішній пам'яті. До цього кожна прикладна програма, якою потрібно було зберігати дані в зовнішній пам'яті, сама визначала розташування кожної порції даних на магнітній стрічці або барабані і виконувала обміни між оперативною пам'яттю і пристроями зовнішньої пам'яті за допомогою програмно-апаратних засобів низького рівня (машинних команд або викликів відповідних програм операційної системи). Такий режим роботи не дозволяє або дуже утрудняє підтримка на одному зовнішньому носієві декількох архівів інформації, що довго тривало зберігається. Крім того, кожній прикладній програмі доводилося вирішувати проблеми іменування частин даних і структуризації даних в зовнішній пам'яті.

  • 21859. Історія української літератури XIX століття: Євген Гребінка
    Литература

    Справжня художня байка, зазначав В. Бєлінський, не є алегорією і не мусить бути нею, «але вона повинна бути повістю, драмою, з особами й характерами, поетично окресленими. Самі уособлення в байці повинні бути живими, поетичними образами»5. Кращі «приказки» Є. Гребінки належать саме до такого типу байки. У них поет досліджує життєві конфлікти, надаючи образам соціально-конкретної змістовності. Алегорія в його байках переважно позбавлена абстрактності, в основі її реальна дійсність. У Є. Гребінки традиційні (фольклорні й літературні) байкові Лисиці, Вовки, Ведмеді, Воли, як і вперше введені алегоричні образи (Будяк, Коноплиночка, Полова, Колоски тощо), творчо переосмислені це образи-типи, які набувають у його байках, порівняно з попередниками, чіткішої життєво-художньої достовірності, соціальних, національних, професійних ознак; це типові, часом вдало індивідуально окреслені характери людей з різних суспільних верств тогочасної України. Реалістичності ідейного змісту своїх образів-персонажів Є. Гребінка досягає засобами традиційного співвіднесення персонажів з найхарактернішими рисами їх натури (Лисиця злодій, лицемір; Орел хижак, розбійник), використанням антитези (Хміль Рожа), викриттям персонажів шляхом самохарактеристик (Мірошник), шляхом мовної індивідуалізації, через вчинки персонажів тощо. Всі ці образотворчі засоби і прийоми нерідко виступають у Гребінчиних байках у синтезі. Часом звертається Гребінка-художник що особливо примітно і до психологічного зображення своїх персонажів, показу їх складного внутрішнього світу («Рибалка»). Крім традиційних персонажів, що уособлюють людські якості, у байці, як правило, є ще одна дійова особа оповідач, тлумач смислу твору, його моралі. Образ оповідача в байці є «тим ідеологічним центром, через який розгортається весь зміст твору, його ідейна спрямованість, а не лише самі мовні форми»6. Важливу роль відіграє цей образ і в байках Є. Гребінки, присутність якого відчувається постійно і який легко асоціюється з самим байкарем. Образ оповідача виступає в кращих «приказках» українського поета виразником життєвого досвіду демократичних «низів», народної моралі («Ведмежий суд», «Рибалка», «Будяк да Коноплиночка» та ін.). Значна частина байкових творів Є. Гребінки побудована у формі монологів («Пшениця», «Маківка», «Рожа да Хміль» та ін.), в яких відсутні діалоги, авторські ремарки, навіть репліки персонажів. Окремі байки поета це суцільні діалоги, що є, по суті, невеличкими п'єсами з своїм драматичним конфліктом, композицією, характерами (приміром, «Ячмінь»). Проте й у них присутність автора-оповідача, точніше, його ставлення до зображуваного виявляється досить виразно. У цьому випадку піддано іронічному осуду паразитизм багатіїв. У переважній більшості байок Є. Гребінки авторська розповідь тісно переплітається з діалогами, а нерідко й монологами самих персонажів.

  • 21860. Історія утворення Київської Русі
    История

    Справа національної приналежности населення в Київській Русі була і є досі контроверсійною темою східно-європейських істориків. Дискусію на цю тему розпочав російський історик М. Поґодін, який гадав, що первісним населенням теперішньої України були великороси, які під натиском татар еміґрували на північ, а на їхнє місце згодом прийшли «від Карпатських гір» українці. Погляди Поґодіна розвинув філолог О. Соболевський. Ця теорія викликала заперечення українських вчених (М. Максимович, М. Дашкевич, П. Житецький, А. Кримський та ін.). М. Грушевський своєю ст. «Звичайна схема ,русскої історії й справа раціонального укладу історії сх. слов'янства» (1904) й капітальним твором «Історія України-Русі» довів, що українці є автохтонами на своїй землі, що продовженням Київської Русі була Галицько-Волинська держава і що російська історія починається не з Києва, але з Володимира над Клязьмою у 12 ст. Схему Грушевського, яка була прийнята українською історіографією, визнали й деякі російські вчені (О. Прєсняков, М. Любавський та інші). Тому, що схема не відповідала політичним планам радянського керівництва, за директивою комуністичної партії радянські історики створили у 1930-их pp. нову схему історії Східної Європи, підставою якої є теза, що творцем Руської держави була, мовляв, «єдина древньоруська народність», з якої щойно пізніше, десь у 14 15 вв., відокремилися український, російський і білоруський народи. Новітня українська наука, спираючися й далі на схему М. Грушевського, розбудувала її в історичній (М. Чубатий, Н. Полонська-Василенко та ін.), археологічній (Я. Пастернак) та лінґвістичній (С. Смаль-Стоцький, Ю. Шевельов й ін.) площинах.