Історія соціально-економічної географії світу
Информация - География
Другие материалы по предмету География
Етапи розвитку соціально-економічної географії
Щоб пізнати себе, кожна наука повинна вивчати й аналізувати історію свого формування, починаючи від витоків і закінчуючи сучасним періодом. Цей процес полягає у пошуках джерел формування науки, зясуванні причин її виникнення, проведенні періодизації, встановленні найважливіших тенденцій і закономірностей розвитку. Усе це дає можливість пояснити сучасний стан і структуру науки, її фундаментальні положення, здійснити прогноз подальшого розвитку.
Наука виникає і розвивається внаслідок потреб суспільства у достовірній інформації. Отже, суспільні потреби є головним рушієм розвитку наукового знання в цілому і СЕГ зокрема.
Серед усього розмаїття суспільних потреб відзначимо потреби різних народів і країн в обміні своїх товарів на товари інших народів і країн. Проблеми товарообміну породили торгівлю і подорожі. Під час цих подорожей, а також військових походів велися спостереження, робилися записи, в яких подавалися відомості про природу, народи, їх культуру, традиції та заняття.
В історії географії в цілому і СЕГ зокрема виділяється декілька періодів:
- Класичний (від стародавніх часів до кінця ХVІІ століття).
- Новий (ХVІІІ перша половина ХІХ століття).
- Новітній (від другої половини ХІХ століття).
Класичний період започаткований у стародавній Греції. Тоді були закладені засади нашої науки та написані фундаментальні праці з географії тогочасного світу. Але все-таки слід мати на увазі, що ще до давніх греків наукові географічні відомості нагромаджувалися у багатьох інших осередках світової і регіональної цивілізації: у Вавилоні і Шумерії, Єгипті і Фінікії, а також Китаї. Заслуга греків полягає у систематизації і поширенні цієї інформації. Так у Європі виник грекоцентризм, а у світі європоцентризм.
Оскільки класичний період був досить тривалим у часі і різноманітним за джерелами інформації, то цілком логічно виділити в ньому певні етапи:
а) давньогрецько-римський (або античний) (VІ ст. до Р.Х. V ст. після Р.Х.);
б) арабський (VІ ХІV ст. після Р.Х.);
в) Великих географічних відкриттів (ХV ХVІІ ст.).
Їм відповідають головні осередки розвитку географії: першому давня Греція, другому Близький і Середній Схід, третьому Західна Європа.
Давньогрецько-римський етап характеризується розвитком СЕГ всередині неподільної тоді географії і наукового знання в цілому.
Питання про батька географії досить непросте і остаточно не розвязане до цього часу. Дехто навіть пропонує вважати батьком географії Гомера, який ще у ХІІ столітті до Р.Х. написав Одіссею, що є художнім географічним описом мандрівок відомим на той час світом. Серед видатних вчених давньої Греції і Риму, внесок яких у становлення географії є незаперечним, виділяються постаті Геродота, Аристотеля, Ератосфена, Страбона, Птолемея.
Геродот (485-425 рр. до Р.Х.) багатьма вважається батьком географії все ж таки помилково, насправді він був батьком історії. Найвідоміша Геродотова праця це Історія, у четвертому томі якої, до речі, міститься країнознавчий розділ, присвячений Північному Причорноморю (напевно, це є найдавніша документальна згадка про територію України-Скіфії).
Аристотель (384-322 рр. до Р.Х.) вперше вжив термін географія. Від нього географія тривалий час розумілася як наука про креслення, виготовлення карт, тобто як картографія.
Ератосфен (275-195 рр. до Р.Х. ) з Олександрії має, напевно, найбільше підстав вважатися справжнім науковим батьком географії, його головна праця так і називається: Географічні записки. В ній містяться цікаві ідеї стосовно сфагід (районів у сучасному розумінні). Ератосфен прославився надзвичайно точними вимірами розмірів Землі, які значно випередили свій час.
Якщо Ератосфена можна визнати батьком неструктурованої географії взагалі, то Страбон (64 р. до Р.Х.-24 р. після Р.Х.) може вважатися батьком суспільної географії. Він написав видатну сімнадцятитомну працю Географія, в якій обґрунтував віднесення всієї географії до суспільних наук, а також розвинув ідею територіальних відмінностей (районів). Страбон назвав Землю домом людства, закладаючи таким чином велику екологічну ідею в географічні дослідження (по суті, Страбон передбачив появу геоекології в сучасному розумінні цього терміну).
Нарешті, Птолемей (90-168 рр. після Р.Х.) відомий астроном, математик, картограф і комплексний географ. Він не тільки обґрунтував геоцентричну систему Всесвіту, але і зробив першу спробу класифікації географічних наук. Птолемей у фундаментальній праці Керівництво з географії розділив географічне знання на власне географію (загальну географію науку про кількісні характеристики Землі) і хорографію (описову науку про якісні характеристики окремих територій).
До важливих досягнень давньогрецько-римського етапу слід віднести:
а) висунення цілої низки теоретичних положень, що отримали підтвердження і розвиток у пізніші часи (поділ географії на загальну і описову (регіональну), ідеї кулястості Землі, наявності теплових поясів, географічних районів тощо);
б) започаткування міцних традицій застосування історико-генетичного і порівняльно-географічного методів дослідження;
в) опис відомих земель, або ойкумени (заселених земель).
Безпосередньою спадкоємицею старогрецької стає арабсь