Історія соціально-економічної географії світу
Информация - География
Другие материалы по предмету География
ни). Англійська і американська географічні школи оформилися суттєво пізніше вже у новітньому періоді.
Становлення і розвиток російської школи економічної географії повязані найперше з країно- та краєзнавством. Це обумовлювалося величезними євразійськими просторами, що їх займала Російська Імперія. Значного розвитку набули теорія і практика економіко-географічного районування держави. Отже, економіко-географічне забезпечення регіонального управління здобуло в Росії пріоритет. Яскравими представниками цього напрямку були І.К. Кирилов (1689-1737), В.М. Татищев (1686-1750), М.В. Ломоносов (1711-1765).
Новітній період при детальному вивченні можна розділити на три досить умовні часові відрізки-етапи:
а) до Першої світової війни;
б) міжвоєнний;
в) після Другої світової війни і до нашого часу.
Час до Першої світової війни характеризується остаточним поділом географії на фізичну та соціально-економічну з подальшою їх диференціацією. Географія в університетах зрівнюється з іншими дисциплінами викладання (спочатку в Німеччині у 70-х роках ХІХ століття). Масово виникають кафедри географії, очолювані фаховими географами. Перша на території України кафедра географії зявляється у 1882 р. у Львівському університеті. Її перший очільник професор Антоній Реман (випускник Ягеллонського університету). Першим українцем доктором географії став Григорій Величко (1889 р.). У Київському університеті Святого Володимира (зараз ім. Тараса Шевченка) кафедра географії виникла у 1891 р. А вже на початку ХХ століття відомі учні В.В. Докучаєва А.М. Краснов (1862-1914) та Г.І. Танфільєв (1857-1928) організували кафедри географії у Харківському та Новоросійському (Одеському) університетах відповідно.
У цей час остаточно оформлюються і зміцнюються національні географічні школи.
До засновників німецької національної школи поруч з К. Ріттером належить Фрідріх Ратцель (1844-1904). Він є фундатором антропогеографії (до числа його видатних праць входить двохтомник Антропогеографія, де узагальнені дані про розселення людства, характер поселень, господарської діяльності і побуту населення у звязку з відмінностями навколишнього географічного середовища) та засновником політичної географії (перша в світі монографія Політична географія (1897), в якій Ф. Ратцель географічними умовами пояснює особливості політичної історії різних держав, їх протиріччя і конфлікти). Ф. Ратцель залишається визнаним науковим батьком сучасної політичної географії, незважаючи на методологічні помилки у створенні організменної теорії держави.
Засновниками французької школи СЕГ виступають Елізе Реклю (1830-1905) та Поль Відаль де ла Блаш (1845-1918).
Елізе Реклю до того ж можна вважати засновником сучасного країнознавства. Він був редактором і одним з авторів девятнадцятитомної праці Нова Всесвітня географія. Земля і люди (1876-1894 роки). Це була перша в історії географії праця, де вміщено опис усіх країн планети на базі достовірних наукових даних. В ній зокрема є розділи, присвячені Україні, їх до сьомого тому видання готував Михайло Драгоманов.
Знаменитим став вислів Е. Реклю щодо звязків географії з історією: Географія стосовно людини є нічим іншим, як історія у просторі, так точно, як історія є географією у часі. В цій образній формі вчений висловив геніальну думку про історичний метод у географії, зокрема в країнознавстві, й про географічний метод в історії.
Елізе Реклю та його близький товариш і співробітник Лев Ілліч Мечников (емігрант з Російської імперії, брат якого відомий фізіолог та медик Ілля Мечников залишився працювати в Одесі) вводять до наукового обігу поняття географічне середовище. Заслуговує на увагу книга Л.І. Мечникова Цивілізація та великі історичні річки, написана з позицій географічного детермінізму.
Поль Відаль де ла Блаш головну увагу звертав на характерні особливості пристосування життя людей до своєрідних умов географічного середовища, реалізацію місцевих природних можливостей господарства у процесі історичного розвитку окремих територій. Його робота Географія людини як частина географії життя (1903) започаткувала формування школи географії людини у Франції. Головна ж праця Принципи географії людини побачила світ вже після смерті автора у 1922 р. Школі географії людини не був властивий жорсткий, майже фаталістичний детермінізм Елізе Реклю, Л.І. Мечникова та німецьких антропогеографів. Для школи Відаля де ла Блаша більш властиво вивчення тих сторін життя людей, які знаходили своє відображення у ландшафті.
В англійській географії на цьому етапі формується глобалістична геополітична школа Хелфорда Маккіндера (1861-1947) після появи, без перебільшення, видатної його монографії Географічний стрижень історії (1904).
У США найбільшу увагу географів привертає проблема впливу природи на людство: Уїльям Моріс Девіс (1890-1934) у 1909 р. публікує Географічні нариси, в яких викладає ідею геоморфологічних циклів.
Починає формуватися і самостійна українська національна географія (Степан Рудницький, Павло Тутковський). Російська економічна географія розвивається переважно у статистичному напрямі (П.П. Семенов-Тян-Шанський, В.Е. Ден), складається детальний пятитомний Географо-статистичний словник.
Петро Петрович Семенов-Тян-Шанський (1827-1914) був дуже різностороннею людиною, яка прославилася і блискуче проведени