Информация

21781. Ісландія та країни Балтії
География

Після розпаду Російської імперії Литва, Латвія та Естонія здобули незалежність. Але в 1939 р., відповідно до секретних протоколів пакту МолотоваРіббентропа, країни Балтії потрапили у сферу інтересів СРСР. У 1940 р. в Прибалтику були введені радянські війська й установлена радянська влада. У 1990 р. країни Балтії першими в СРСР проголосили незалежність. Пріоритетом їхньої зовнішньої політики стала інтеграція у євроатлантичні структури. Спочатку вони одержали статус асоційованих членів ЄС, а потім стали повноправними членами цього інтеграційного об'єднання. 2 квітня 2004 р. разом зі Словаччиною, Словенією, Болгарією й Румунією держави Балтії також стали членами НАТО. Населення. На сьогодні кількість жителів цих держав ледь перевищує 7 млн осіб. Становище погіршує від'ємний природний приріст. 11,е наслідок низької народжуваності, оскільки прибалти відносно пізно одружуються. Також тут високий відсоток розлучень.
21782. Іспанія та Греція - єропейські країни
География

Історичний розвиток. Уже в ПІ тис. до н. є. на території сучасної Греції існувала високорозвинена цивілізація. А в II тис. до н. є. на півострові й прилеглих островах формуються найдавніші грецькі держави Кнос, Мікени та ін. Давня Греція загальна назва давньогрецьких держав. Від VIII ст. до н. є. починається процес становлення єдиного грецького етносу з окремих племен. Згодом це об'єднання народів стало називатися- еллінами (за назвою одного з племен, що населяли Елладу). Цей процес супроводжувався формуванням єдиної загальногрецької мови койне. Грецькі області стають центром політичного, культурного, інтелектуального життя Середземномор'я. Міжусобні війни й еміграція населення в колонії послабили Елладу, у II ст. до н. є. ця територія стала римською провінцією. Останні Олімпійські ігри, що відбулися в 393 р. н. є., є символічною датою закінчення ери Давньої Греції. Після поділу Давньоримської імперії на Західну та Східну, у 395 р. н. є. Греція опинилася у складі Візантійської держави. Важливою подією в історії країни є прийняття християнства. Греція стає центром раннього християнства й батьківщиною одного з його напрямків православ'я. Турки, що ринули на територію Візантійської імперії, у 1460 р. захопили Грецію. Турецьке панування тривало близько чотирьох століть і залишило глибокий слід у культурній спадщині країни. У результаті національно-визвольної війни греків і поразки Туреччини у війні з Росією в 1830 р. Греція стала незалежною державою. До 1973 р. країна була конституційною монархією. У Першій світовій війні Греція брала участь на боці Антанти. На початку Другої світової війни, у 1941 р., її територія була окупована військами Німеччини й Італії, а звільнена в 1944 р. народно-визвольною армією. В умовах політичної нестабільності в країні в 1967 р. владу захопила хунта "чорних полковників", був установлений режим військової диктатури. У результаті антиурядового заколоту в 1974 р. хунта занепала, до влади прийшов громадянський уряд.
21783. Історико-краєзнавче дослідження міста Рівне
Культура и искусство

Карта культур доби міді на Рівненщині свідчить про складність історичного розвитку населення цієї території, його етнографічну строкатість та нерівномірність господарського, культурного й суспільного розвитку окремих племен. Так, у Дубнівському, Здолбунівському, Млинівському та Рівненському районах було виявлено поселення пізньострічкової розписної кераміки, відомої також під назвою культури типу Зимне - Злота (села Зимне Волинської області та Злота ПНР, де проводилися розкопки памяток цієї культури). У Дубні, Тростянці Дубнівського, Новомлинському Здолбунівського та Яловичах Млинівського районів знайдено окремі посудини цієї культури. Поселення у Костянці Дубнівського та Зозовоі Рівненського районів досліджувались розкопками. Культура типу Зимне-Злота у 3 тис. до н.е. поширювались на території Волинської та Львівської областей УРСР, а також у Південно-Східної Польщі. Характерною рисою цієї культури є наявність розписного орнаменту на окремих посудинах. Племена культури Зимне-Злота займались землеробством, розведенням свійських тварин і мисливством. Споріднені племена 3 ти. до н.е. жили також на території Львівської і Тернопільської областей та у Південно-Східній Польщі. Культура цих племен вивчена ще недостатньо і поки ще має робочу назву памяток типу Вербковіце - Костяниць, або Гоща - Вербковіце (від перших поселень цього типу, виявлених поблизу Костяниця та у с. Вербковіце у Польщі). Поселення культури відомі у Листвині Дубнівського району, Курганах, Могиляках, Хорові Острозького району та Острові Червоноармійського району. Окремі з них (Листвин, Кургани, Острів) досліджувались розкопками.
21784. Історико-політичні та правові аспекти становлення парламентаризму в Україні на зламі ХХ-ХХІ ст.
Юриспруденция, право, государство

Помітно зростає і кількість депутатів, які працювали в комісіях, а конкретно вона збільшилася в 15 разів (з 36 до 550 чол.), або з 9% до 84,6% від загального числа депутатів. Як переконуємося, більша частина депутатів працювала в комісіях, що значно посилювало їх участь у роботі Верховної Ради. Втім, діяльність постійних комісій мала пасивний характер, що пояснюється відсутністю нормативних актів, які законодавчо регламентували їх практику. Лише дев'ята сесія VI скликання в 1966 р. прийняла Положення про постійні комісії, в яке перша сесія Х скликання (1980 р.) внесла зміни і доповнення відповідно до вимог часу. Ці документи певним чином позитивно вплинули на організацію та діяльність постійних комісій Верховної Ради. Якщо ними, майже за десять років, в 1959-1967 рр. було розглянуто 306 питань, що стосувалися різних проблем суспільного життя, в тому числі 68 - у порядку контролю за виконанням законів [20], то за час роботи Верховної Ради УРСР Х скликання (1980-1985 рр.) на засіданнях постійних комісій було розглянуто понад 500 питань, пов`язаних з різними аспектами господарського, культурного, міжнародного життя республіки. Понад 95% членів комісій брали активну участь у перевірках роботи державних та громадських організацій, 75% - виступили на засіданнях комісій [21]. Наприклад, тільки в 1983 р. у роботі комісій брали участь понад 300 депутатів та майже 500 спеціалістів. Депутати висловили чимало конструктивних пропозицій, на підставі яких були вироблені відповідні рішення. Про підвищення обґрунтованості вироблених ними пропозицій та рекомендацій переконливо, на думку автора, свідчить той факт, що з більш як 20 питань, детально вивчених комісіями, прийняті постанови Президії Верховної Ради УРСР. З низки важливих проблем, піднятих комісіями, приймались відповідні постанови Ради Міністрів республіки [22]. В той же час, зокрема за 1986-1989 рр., комісії розглянули лише 50 господарських і соціально-культурних питань [23]. Тому в цілому ці організаційні структури ще не набули певного динамізму в роботі, ними допускався різнобій та підміна роботи однієї постійної комісії іншою.
21785. Історико-правові аспекти становлення інституту омбудсмана в світі та в Україні
Политология
21786. Історична довідка про Рівне
Туризм

%20-%20%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%bc%d0%b0,%20%d0%b2i%d0%b4%d0%ba%d1%80%d0%b8%d1%82%d0%b0%20%d0%b4%d0%bb%d1%8f%20%d0%b2'%d1%97%d0%b7%d0%b4%d1%83%20%d0%bd%d0%b0%20%d1%82%d1%80%d0%b8%20%d0%b1%d0%be%d0%ba%d0%b8.%20%d0%a3%201492%20%d1%80.%20%d0%bf%d0%be%d0%bb%d1%8c%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%b9%20%d0%ba%d0%be%d1%80%d0%be%d0%bb%d1%8c%20%d1%82%d0%b0%20%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b8%d0%ba%d0%b8%d0%b9%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%8c%20%d0%bb%d0%b8%d1%82%d0%be%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%b9%20%d0%9a%d0%b0%d0%b7%d0%b8%d0%bc%d0%b8%d1%80%20%d0%af%d0%b3%d0%b0%d0%b9%d0%bb%d0%be%20%d0%bd%d0%b0%d0%b4%d0%b0%d0%b2%20%d0%bci%d1%81%d1%82%d0%b5%d1%87%d0%ba%d1%83%20%d0%9c%d0%b0%d0%b3%d0%b4%d0%b5%d0%b1%d1%83%d1%80%d0%b7%d1%8c%d0%ba%d0%b5%20%d0%bf%d1%80%d0%b0%d0%b2%d0%be.%20%d0%97%201518%20%d1%80.%20%d0%bf%d0%be%201621%20%d1%80.%20%d0%b2%d0%be%d0%bd%d0%be%20%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%b1%d1%83%d0%b2%d0%b0%d0%bb%d0%be%20%d1%83%20%d0%b2%d0%bb%d0%b0%d1%81%d0%bd%d0%be%d1%81%d1%82i%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7i%d0%b2%20%d0%9e%d1%81%d1%82%d1%80%d0%be%d0%b7%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85.%20%d0%a3%201531%20%d1%80.%20%d0%a0i%d0%b2%d0%bd%d0%b5%20%d0%b7%20%d0%be%d0%ba%d0%be%d0%bb%d0%b8%d1%86%d1%8f%d0%bc%d0%b8%20%d1%82%d0%b0%20%d0%b1%d0%bb%d0%b8%d0%b6%d0%bdi%d0%bc%d0%b8%20%d1%81%d0%b5%d0%bb%d0%b0%d0%bc%d0%b8%20%d0%b2i%d0%b4i%d0%b9%d1%88%d0%bb%d0%be%20%d0%b4%d0%be%20I%d0%bb%d0%bbi%20%d0%9e%d1%81%d1%82%d1%80%d0%be%d0%b7%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%b3%d0%be.%20%d0%a3%201538%20%d1%80.%20%d0%b2i%d0%bd%20%d0%be%d0%b4%d1%80%d1%83%d0%b6%d0%b8%d0%b2%d1%81%d1%8f%20%d0%b7%20%d0%bf%d0%be%d0%b7%d0%b0%d1%88%d0%bb%d1%8e%d0%b1%d0%bd%d0%be%d1%8e%20%d0%b4%d0%be%d1%87%d0%ba%d0%be%d1%8e%20%d0%ba%d0%be%d1%80%d0%be%d0%bb%d1%8f%20%d0%a1%d0%b8%d0%b3i%d0%b7%d0%bc%d1%83%d0%bd%d0%b4%d0%b0%20I%20%d0%91%d0%b5%d0%b0%d1%82%d0%be%d1%8e%20%d0%9a%d0%be%d1%81%d1%82%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d1%86%d1%8c%d0%ba%d0%be%d1%8e,%20%d0%bd%d0%b5%20%d0%bf%d1%80%d0%be%d0%b6%d0%b8%d0%b2%d1%88%d0%b8%20%d0%bfi%d1%81%d0%bb%d1%8f%20%d1%86%d1%8c%d0%be%d0%b3%d0%be%20%d0%b9%20%d1%80%d0%be%d0%ba%d1%83%20i%20%d0%bd%d0%b5%20%d0%b4%d0%be%d1%87%d0%b5%d0%ba%d0%b0%d0%b2%d1%88%d0%b8%d1%81%d1%8c%20%d0%bd%d0%b0%d1%80%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d1%81%d0%b2%d0%be%d1%94%d1%97%20%d0%b4%d0%be%d0%bd%d1%8c%d0%ba%d0%b8.%20%d0%97%d0%b3i%d0%b4%d0%bd%d0%be%20%d0%b7%20%d0%bfi%d0%b4%d0%bf%d0%b8%d1%81%d0%b0%d0%bd%d0%b8%d0%bc%20%d0%bd%d0%b8%d0%bc%20%d0%b4%d1%83%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%bd%d0%b8%d0%bc%20%d0%b7%d0%b0%d0%bf%d0%be%d0%b2i%d1%82%d0%be%d0%bc%20%d0%a0i%d0%b2%d0%bd%d0%b5%20%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b8%d0%bb%d0%be%20%d0%b2%20%d1%83%d0%bf%d1%80%d0%b0%d0%b2%d0%bbi%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%b4%d1%80%d1%83%d0%b6%d0%b8%d0%bd%d0%b8,%20%d0%b0%d0%bb%d0%b5%20%d0%bd%d0%b5%20%d1%83%20%d0%b2%d0%bb%d0%b0%d1%81%d0%bdi%d1%81%d1%82%d1%8c.%20%d0%a6%d0%b5%20%d1%81%d1%82%d0%b0%d0%bb%d0%be%20%d0%bf%d1%80%d0%b8%d1%87%d0%b8%d0%bd%d0%be%d1%8e%20%d1%82%d1%80%d0%b0%d0%b3%d0%b5%d0%b4i%d1%97%20%d0%b9%d0%be%d0%b3%d0%be%20%d0%b4%d0%be%d0%bd%d1%8c%d0%ba%d0%b8%20%d0%93%d0%b0%d0%bb%d1%8c%d1%88%d0%ba%d0%b8%20%d0%9e%d1%81%d1%82%d1%80%d0%be%d0%b7%d1%8c%d0%ba%d0%be%d1%97,%20%d1%8f%d0%ba%d1%83%20%d0%bc%d0%b0%d1%82%d0%b8,%20%d0%bb%d1%8e%d0%b4%d0%b8%d0%bd%d0%b0%20%d0%b0%d0%bc%d0%be%d1%80%d0%b0%d0%bb%d1%8c%d0%bd%d0%b0%20%d0%b9%20%d1%80%d0%be%d0%b7%d0%b1%d0%b5%d1%89%d0%b5%d0%bd%d0%b0,%20%d0%bf%d1%80%d0%b0%d0%b3%d0%bd%d1%83%d0%bb%d0%b0%20%d0%bd%d0%b0%d1%81%d0%b8%d0%bb%d1%8c%d0%bd%d0%be%20%d0%b2i%d0%b4%d0%b4%d0%b0%d1%82%d0%b8%20%d0%b7%d0%b0%d0%bci%d0%b6,%20%d1%89%d0%be%d0%b1%20%d1%82%d0%b8%d0%bc%20%d1%81%d0%b0%d0%bc%d0%b8%d0%bc%20%d0%bf%d0%be%d0%b7%d0%b1%d0%b0%d0%b2%d0%b8%d1%82%d0%b8%20%d1%97%d1%97%20%d0%bf%d1%80%d0%b0%d0%b2%20%d0%bd%d0%b0%20%d0%b2%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b4i%d0%bd%d0%bd%d1%8f.%20%d0%a6%d1%8f%20i%d1%81%d1%82%d0%be%d1%80i%d1%8f%20%d0%bd%d0%b0%d0%b1%d1%83%d0%bb%d0%b0%20%d1%81%d0%b2%d0%be%d0%b3%d0%be%20%d1%87%d0%b0%d1%81%d1%83%20%d1%88%d0%b8%d1%80%d0%be%d0%ba%d0%be%d0%b3%d0%be%20%d1%80%d0%be%d0%b7%d0%b3%d0%be%d0%bb%d0%be%d1%81%d1%83,%20%d1%81%d1%82%d0%b0%d0%b2%d1%88%d0%b8%20%d0%bfi%d0%b7%d0%bdi%d1%88%d0%b5%20%d0%bf%d0%be%d1%88%d0%b8%d1%80%d0%b5%d0%bd%d0%be%d1%8e%20%d1%82%d0%b5%d0%bc%d0%be%d1%8e%20%d1%83%20%d0%bd%d0%b8%d0%b7%d1%86i%20%d1%82%d0%b2%d0%be%d1%80i%d0%b2%20%d0%bf%d0%be%d0%bb%d1%8c%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d1%97,%20%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d1%97%20%d1%82%d0%b0%20%d1%80%d0%be%d1%81i%d0%b9%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d1%97%20%d0%bbi%d1%82%d0%b5%d1%80%d0%b0%d1%82%d1%83%d1%80.">Пiсля смертi князя в 1479 р. Рiвне стало власнiстю його дружини Марiї, яка стала iменувати себе княгинею Рiвненською. За її наказом на одному з насипних островiв рiчки Устi, яка роздiлялася на два рукави, було збудовано замок iз дубових колод та обнесено його оборонними ровами. Будучи оточеним водою, замок сполучався з рештою поселення єдиною дорогою з мостом через непрохiднi болота i ставки. Разом з тим княгиня стала запрошувати сюди ремiсникiв, майстрiв, поселенцiв, якi поступово обживали сусiднi iз замком вулицi. Первiсне мiсто нагадувало у планi трикутник, вiдповiдно й мiськi вулицi розходилися у три боки. У Рiвне можна було в'їхати з боку Києва, Острога та Дубного. Звiдси й символ давнього мiського герба <http://www.city-adm.rv.ua/ukr/gerald.htm> - брама, вiдкрита для в'їзду на три боки. У 1492 р. польський король та великий князь литовський Казимир Ягайло надав мiстечку Магдебурзьке право. З 1518 р. по 1621 р. воно перебувало у власностi князiв Острозьких. У 1531 р. Рiвне з околицями та ближнiми селами вiдiйшло до Iллi Острозького. У 1538 р. вiн одружився з позашлюбною дочкою короля Сигiзмунда I Беатою Костелецькою, не проживши пiсля цього й року i не дочекавшись народження своєї доньки. Згiдно з пiдписаним ним духовним заповiтом Рiвне переходило в управлiння дружини, але не у власнiсть. Це стало причиною трагедiї його доньки Гальшки Острозької, яку мати, людина аморальна й розбещена, прагнула насильно вiддати замiж, щоб тим самим позбавити її прав на володiння. Ця iсторiя набула свого часу широкого розголосу, ставши пiзнiше поширеною темою у низцi творiв польської, української та росiйської лiтератур.
21787. Історичне значення острова Хортиця
Туризм

Починаючи з кінця XV століття, острів Хортиця стає одним з центрів формування запорозького козацтва. Тут, як і на інших островах, за Дніпровськими порогами, козаки будували свої укріплення - "засіки". В 1552-1558 рр. на острові Мала Хортиця князем Дмитром Вишневецьким побудований замок, який деякі вчені вважають прототипом Запорозької Січі. Звідси Вишневецький в 1556 р. ходив на турецьку фортецю Іслам-Кермень. Кримський хан Девлет - Гірей у січні 1557 року привів до Хортиці майже всю кримську орду та числені ногайські орди і взяв в облогу хортицький "городок", облога якого тривала більше трьох тижнів. Зазнавши значних втрат, Девлет-Гірей змушений був повернутися до Криму "з великим соромом", як писав російському царю Д. Вишневецький. У жовтні 1558 році хан прийшов до Хортиці вдруге з великими силами - крім татарських орд, з ним прибули і турецькі війська, які йшли на човнах Дніпром. На допомогу ханові було надіслане підкріплення з Молдавії - васала Туреччини. Після запеклих боїв Д. Вишневецький залишає Хортицькі укріплення, і повертається до Черкас. Турки й татари увійшли в "городок" і вщент зруйнували всі його укріплення. Свідчення про зруйнування турками і татарами городка Д. Вишневецького залишив посол німецького імператора Е. Лясота, який відвідав ці місця в 1594 році. У працях С. Мишецького, Г. Спасського та інших зазначається, що у 1618-1620 рр. запорозькі козаки побудували фортецю - кіш на Хортиці. Можливо, що про ці події свідчать і назви окремих місцевостей в районі Хортиці: урочище Сагайдачного, ліжко Сагайдака, Січові ворота. Проте, на жаль, археологічних матеріалів, що підтверджували б дані про перебування на Хортиці козацьких ватажків Я.Шаха та П.Сагайдачного, поки що не знайдено. У 1625 році розгорнулось повстання на чолі з гетьманом запорозького козацтва Марком Жмайлом, який об'єднав запорожців та реєстрових козаків і вирушив на боротьбу проти польсько-шляхетської армії. Існує припущення, що деякий час він перебував з військом на о. Хортиця. Але польському уряду вдалось провести переговори з реєстровцями і укласти Куруківську угоду. Після цих подій в 1626 році в районі Хортиці була залишена залога в кількості 1 тисячі чоловік на чолі з реєстровим полковником І. Кулагою. За народними переказами з Хортиці вирушали у походи проти турок і татар загони гетьмана Війська Запорозького І. Сулими (1628-1629). У 1630 році вибухає нове селянсько - козацьке повстання проти польсько - шляхетського поневолення. Очолив повстання гетьман Війська Запорозького Т. Трясило. До нього приєднується частина реєстровців з Хортицької урядової залоги на чолі з полковником Дацьком Білоцерковцем. За деякими відомостями, вже навесні 1632 р. реєстровий полковник І. Кулана захопив Хортицю і витіснив звідти повсталих козаків, спалив частину човнів і захопив у полон Т. Трясила. Для продовження боротьби із запорожцями Кулага відновив реєстрову залогу біля о. Хортиці залишивши там 1500 козаків. Наприкінці січня 1648 року запорожці на чолі з Богданом Хмельницьким напали на урядову залогу біля о. Хортиці. Більша частина реєстровців перейшла на бік запорожців. 15 лютого 1648 року Машкевич записав у щоденнику: "якийсь Хмельницький, забравши трохи гультяйства, із Запоріжжя прогнав корсунський полк, який був на ''' залозі, прогнавши об'явив сваволю, до нього приєдналось все живе..." Повстання на Запорожжі стало початком війни українського народу проти шляхетської Польщі. З цього часу і до зруйнування Січі у 1775 році Хортицею незмінно володіли запорожці. Хортиця мала не тільки стратегічне значення для Запорожжя а також стала важливим центром розвитку козацького господарства. В період існування Нової Січі (1734-1775 рр.), удосконалюється адміністративно-територіальний поділ Вольностей Війська Запорозького, в результаті якого Хортиця опиняється в межах Самарської паланки. У 1768 р. острів входить до новоутвореної Протовчанської паланки. Територія цих паланок була більш заселена і мала найкращі зимівники запорожців.
21788. Історичний портрет Івана Мазепи
История

У 1674 році, пробувши 5 літ коло Дорошенка, Мазепа побачив і впевнився, що з замірів Гетьмана нічого не вийде. Він заздалегідь, як і ще дехто з інших прихильників Дорошенка надумав одстати од його, але не знав ще, куди пристати, коли несподіваний случай допоміг йому в тому. Мазепа, надумавши покинути Дорошенка, став проситись в його, щоб він пустив його навідатись у Корсунь до жінки. Гетьман догадався, що він хоче покинути його, і не пустив його. але послав замість того у Крим клопотати про те, щоб Татари скоріше висилали йому підмогу. В дорозі Кошовий Сірко із Запорожцями перехопив Мазепу і, на прохання Гетьмана Самойловича, одпровадив його до нього. Таким чином Мазепа, хоч і мимохіть, опинився коло Самойловича. Мазепа умів подобатись людям-старим і молодим, чоловікам і жінкам, - то незабаром він став близький до Гетьмана чоловік. Самойлович посилає його із Ніжинським полковником, Павлом Михайленком, у Москву і доручає сказати там усе, що він знав про Дорошенка, про його відносини до Хана, про Сірка та про справи на Україні. У Москві Мазепа, як і скрізь, всіх причарував і повернувся до Самойловича, котрий з того часу став доручати йому всякі важні державні справи. У 1685 році Мазепа був вже Генеральним осавулом; Гетьман посилав його тоді у Київ на вибори митрополита Гедеона, князя Четвертинського. У 1686 році Самойлович посилає його із сином своїм, полковником Чернігівським Григорієм, знов у Москву - одговорити царівну Софію од походу у Крим. Але поход той таки був і привів до того, що московське військо повернулося додому, зострівши у степу пожежу та голод.
21789. Історичний процес як розвиток культур. Основні підходи до вивчення культур в XIX - початку 20 століття
Культура и искусство

Найбільшим представником інтелектуального напрямку критики анімізму був шотландець Дж. Фрезер (1854 - 1941) - автор ряду блискучих робіт, присвячених вивченню вірувань, міфів, обрядів, ритуалів всіляких культур. Найбільш відомі з них «Золота галузь» (1890) і «Фольклор у Старому завіті» (1918). Його перу належать також книги «Тотемізм і екзогамія» (1910), «Шанування природи» (1926), «Міфи про походження вогню» (1930), «Страх смерті в примітивній релігії» (1933) і ін. Відмінною рисою досліджень Дж. Фрезера є прагнення зрозуміти, осмислити, пояснити міфи, звичаї, ритуали різних культур. Кожному явищу він хотів знайти місце в ієрархії елементів культури. Скрізь він бачив свідомість із позиції розглянутої культури в існуванні того або іншого міфу або обряду. Фрезер одним з перших почав порівняльно-історичне вивчення сюжетів Старого завіту в порівнянні з міфологією інших народів. Він же був одним із творців історичного підходу до Священного писання, тобто до розгляду його як джерело відомостей про реальні події в житті людства. Одночасно він є автором оригінальної концепції еволюційних стадій у розумовому розвитку людства. Відповідно до Фрезера, існують три стадії такого розвитку: магія, релігія, наука. На першій стадії розвитку людина вірила у свої здатності, у свою чаклунську силу приманювати звіра, завдавати шкоди ворогові на відстані, викликати дощ і т.д. З якихось причин людина зневірився у своїх силах і стала приписувати надприродні здатності вже богам, духам. До них вона стала звертатися із проханнями, молитвами. На останній стадії свого розвитку людина дійшла висновку, що ні духи, ні божества, ні вона сама не управляють розвитком і функціонуванням природи. Місце богів зайняли закони.
21790. Історичний розвиток міжнародного публічного права в середні віки (від падіння Римської імперії до Вестфальського мирного договору 1648 р.)
Юриспруденция, право, государство

Насамперед це стосувалося обсягу правосуб'єктності суб'єктів міжнародного права, особливо нових, оскільки період раннього феодалізму характеризувався великою роздробленістю феодальних володінь і дуже розвиненою ієрархією, продиктованою дією інститутів сюзеренітету і васалітету. Це зумовило відхід від принципу рівності суверенів і, хоча на Карфагенському соборі 438 р. й обговорювалися ці питання, своєрідна феодальна вольниця ще довгий час перешкоджала становленню принципу суверенної рівності держав [2, с. 38]. Найбільш визнаним сюзереном і, отже, верховним світським главою всіх християнських держав був імператор Західної Римської імперії (поки вона існувала і зберігала силу). Поряд із ним визнавалася влада Римського папи [1, с. 83]. Поряд із папою як суб'єкти міжнародного права визнавались і деякі високопоставлені священнослужителі - прелати. Все це ускладнювало розвиток принципу суверенної рівності держав. Феодальна роздробленість не сприяла також і розвитку інших інститутів міжнародного права, оскільки найбільш значні феодали самостійно вели свої справи на міжнародній арені, використовуючи при цьому, насамперед, силовий тиск, і навіть вели приватні війни, у яких діяли винятково в особистих інтересах, нехтуючи будь-якими правилами ведення воєнних дій [3, с. 18]. Сваволя дрібних феодалів поступово скорочувалась, і в Європі розвивався процес зміцнення суб'єктів міжнародного права. Маються на увазі, з одного боку, утворення сильних держав (наприклад, держава франків), з іншого - поява ряду державоподібних об'єднань германських князівств, посилення впливу короля Англії, розвиток торговельно-військових союзів італійських міст на чолі з Генуєю, Венецією, а також вихід на міжнародну арену Київської Русі (X ст.) тощо.
21791. Історичні дилеми лібералізму
Политология
21792. Історичні й соціально-економічні аспекти практики застосування альтернативних видів покарань
Юриспруденция, право, государство

Тут треба дещо пояснити. Історія вітчизняного кримінального покарання знає достатньо широкий діапазон покарань, альтернативних позбавленню волі, які у різні часи застосовувалися як спосіб здійснення відплати, реституції, залякування, виправлення і навіть перевиховання. Дійсно, упродовж 70 років невідємною частиною історії нашої держави в умовах радянської тоталітарної системи потрібно визнати «переплавлення» значної кількості населення через виправно-трудову систему, головним чином, через місця позбавлення волі. Політичний режим не міг не обумовлювати використання важелів репресивності каральної машини на «благо» суспільства. Відомо, що будівництво крупномасштабних індустріальних обєктів, освоєння цілинних земель не обходилося без залучення дешевої праці засуджених. Під це навіть відвели відповідну доктрину, яка полягала у виправленні і перевихованні злочинців шляхом їх суспільно корисної праці. Треба погодитися з А.Х. Степанюком, що в умовах абсолютизації державної форми господарювання і власності, при стійкому пріоритеті відомчих інтересів над інтересами людини, всупереч ідеологічним гаслам, існувала експлуатація людини державою. Але сьогодні використання праці засуджених під час відбування ними альтернативних видів покарання має дещо іншу спрямованість. Зокрема, її застосування не ставить своєю метою досягнення абсолютного виправлення й перевиховання засудженого в тому розумінні, яке штучно надавалося цьому раніше за радянських часів і не переслідує глобальних цілей підняття економіки будь-якою ціною. За нових історичних і соціально-економічних умов суспільно-корисна праця засудженого під час виконання альтернативних видів покарань має своїм призначенням: (а) соціальне збереження трудових навичок як елемента нормального процесу життєдіяльності людини і продовження її перебування в тому середовищі, яке для багатьох є звичним; (б) бути джерелом існування самих засуджених і членів їх сім`ї (маються на увазі виправні роботи) або ж не заважати мати інше джерело існування (громадські роботи, які виконуються у вільний від основної роботи час); (в) зняти необхідність розпочинати процес працевлаштування звільненого після відбуття покарання; (г) бути одним з основних засобів виправлення і ресоціалізації засудженого. Отже, треба виходити з того факту, що під час відбування таких покарань, як виправні та громадські роботи, якщо й використовується праця, то сама по собі вона є засобом не лише виправлення, а й збереження певного рівня соціалізації людини (ч. 3 ст. 6 КВК України). Зміна історичних умов у державі призвела до реформування кримінально-виконавчої системи і перегляду основних її категорій.
21793. Історичні портрети К.М. Деревянко і І.Д. Черняховського
История

У червні 1942 року у розпорядженні начальника Головного автобронетанкового управління. З 15 червня по 25 липня 1942 року командир 18-го танкового корпусу Воронезького фронту. З липня 1942 по квітень 1944 року командувач 60-ю армією Воронезького фронту (з 23 березня 1943 року Курського, з 26 березня 1943 року Цетрального, з 6 жовтня 1943 року знову Воронезького, з 20 жовтня 1-го Українського фронтів). До кінця 1942 року армія вела оборонні бої на лівому березі річки Дон північніше Воронежа. Війська під командуванням І.Д.Черняховського брали участь у Воронезько-Касторненській (24 січня 2 лютого 1943), Харківській (2 лютого 3 березня 1943) наступальних операціях, що проходили в рамках Воронезько-Харківської стратегічної операції. У ході цих операцій були звільнені Воронеж (25 січня), Касторне (29 січня), Курськ (8 лютого). Учасник Курської битви (5 липня 23 серпня 1943 року), Чернігівсько-Прип'ятської наступальної операції (26 серпня 30 вересня 1943), відвоювання Лівобережної України. У другій половини вересня 1943 року війська армії вийшли до Дніпра, північніше Києва, з ходу форсували його і захопили плацдарми в районах Страхолісся, Ясногорська і на схід від Димера. У листопаді 1943 квітні 1944 року армія брала участь в Київській наступальній (313 листопада 1943 року), Київській оборонній (13 листопада 22 груденя 1943 року), Житомирсько-Бердичівській (24 грудня 1943 14 січня 1944), Рівне-Луцькій (27 січня 11 лютого 1944 року), Проскурівсько-Чернівецькій (4 березня 17 квітня 1944 року) операціях.
21794. Історіографія исторії Болгарії
История
1. "Историография истории южных и западных славян" - М, 1987, с.44-49, 88-94, 121 - 143.
2. "Историография истории нового и новейшего времени стран Европы и Америки". - М., 1990, с.463-469.
3. Волков В.К." Новые тенденции в развитии исторической мысли в странах Центральной и Юго-Восточной Европы" - "Новая и новейшая история"-1991,-№ 4.
4. Копилов С.А. Проблеми історії словянських народів в історичній думці України (остання третина ХУІІ - початок ХХ ст). - Камянець-Подільський, 2005. - С.117-118;
5. Павленко В. Діяльність болгарської дипломатичної місії в Україні (1918 - 1919 рр.) // Проблеми словянознавства. - Львів, 1993. - Вип.45. - С.4-6, 9, 11-13;
6. Полещук Т.С., Чорній М.В. Роль М. Драгоманова в українсько-болгарських взаєминах. // Проблеми словянознавства. - Львів, 1992. - Вип.44. - С.40-45;
7. Радоєв Д. “Болгаристика - наука про Болгарію” - “Український історичний журнал ”. - 1990. - № 3.
21795. Історіографія исторії Польщі
История

За роки народної Польщі було створено систему центрів наукових досліджень з історії при університетах, більше 10 центрів при Академії наук та керівних органах політичних партій, перш за все при ПОРП. Видавалось декілька десятків спеціалізованих історичних видань. Активно працювало історичне товариство, яке мало філії у всіх регіонах. Слід відзначити, що польським історикам вдалося уникнути провінціалізму. Абсолютно рівноцінними в науковому плані були історичні центри у Варшаві, Познані, Вроцлаві, Лодзі, Гданську, Торуні, Любліні. Багатопартійність у суспільстві спричинила велику увагу до проблем методології, зокрема проведення дискусій. Видавався спеціальний збірник з питань методології та історії - "Історик". В 1952 р. в конференції з проблем методології брали участь науковці з СРСР. Розглядалися проблеми періодизації польської історії, формування нації, історії робітничого руху. Було здійснено перевидання праць всіх значних польських істориків минулого. Проблематика історичних досліджень була різноманітною. Відразу після війни, науковці розпочали дослідження історії західних земель, з метою обґрунтування їх приналежності до Польської держави. В статтях та монографіях доводилося історичне право Польщі на Сілезію та Помор'я, піддавали критиці ягеллонську ідею - розвиток Польщі як східноєвропейської держави, що передбачала експансію на схід. Вказувалося на негативні наслідки цієї експансії для держави. В 60-80 роки були опубліковані узагальнюючі праці з історії західних земель: двотомник - “Історія Помор'я”, тритомник "Історія Сілезії", двотомник "Історія Щеціна".
21796. Історіографія історії Білорусії
История

Після вигнання з Білорусії німецьких окупантів відновилася діяльність наукові центри історичної науки. До них належали Інститут історії Академії наук, кафедри вищих навчальних закладів, Інститут історії партії при ЦК Компартії Білорусії. Продовжувалася практика жорстокого ідеологічного контролю над розвитком історичної науки з боку партійних органів. Концептуально методологічні положення створювалися в центральному комітеті компартії Білорусії і навязувалися авторам наукових праць та підручників. Під безпосереднім контролем ЦК КПБ в 1948 р. були написані “Тези про основні питання історії БРСР”. В них вперше систематизовано викладено історію білоруського народу від найдавніших часів до 1917 р. Структура І тому “Історії БРСР”, відбір та виклад матеріалу, висновки та оцінки авторів, на думку М. Біча, визначалися марксистсько-ленінською-сталінською методологією, поєднаною з проросійською великодержавною концепцією. Закладені в “Тезах...” оцінки визначали період ХІV-ХVШ ст., коли Білорусія знаходилася під владою Литви та Польщі, як найбільш важкий. Його висвітлення зводилося до постійного прагнення народних мас Білорусії приєднатися до Московської держави. Включення Білорусії до складу Російської імперії, внаслідок поділів Речі Посполитої, однозначно оцінювалося як воззєднання білоруського народу з братнім російським народом і здійснення його споконвічної мрії. Була відкинута загальноприйнята у 20-х початку 30-х років теза про колоніальне становище Білорусії у складі Російської імперії. Стисло та глухо мовилося про русифікаторську політику царизму. Проводилася думка, що національні, культурні і релігійні проблеми білорусів після воззєднання в складі імперії були роззані. Білоруський народ лише боровся разом з російськими робітниками і селянами проти царизму, поміщиків і капіталістів за своє визволення, за демократію і соціалізм під керівництвом партії більшовиків єдиним керівником визвольної боротьби. Спираючись на ленінську тезу про наявність двох культур в кожній національній культурі, у праці заперечувалось існування загальнонаціонального культурного і політичного руху. Ідеологічні та організаційні центри його Білоруська соціалістична громада, газета “Наша нива” тощо, оголошувалися антинародними, контрреволюційними, буржуазно-націоналістичними. Таку ж оцінку отримали Бунд, есери, меншовики. Обєктивно, на думку сучасних білоруських дослідників, висвітлена проблематика, повязана із соціально-економічним розвитком, демографією, станом освіти та культури. Осібне місце в розвитку білоруської історичної науки займають друга половина 50-х-80-ті роки ХХ ст. Відносна лібералізація радянського режиму у білоруській історіографії, на думку М.Біча, проявилася формально, у вилученні з праць імені та цитат Й. Сталіна. Однак оцінки та дух “Короткого курсу історії ВКП(б)” продовжував існувати у більшості праць. Розширилася проблематика досліджень, зявилась низка праць, присвячених історії Білорусії з найдавніших часів. В. Сєдов в праці “Словяни Верхнього Подніпровя та Подвіння” висунув теорію походження білорусів внаслідок змішування словян з балтами. Процеси формування населення Білорусії з часів камяного віку до ІХ ст. (індоєвропейці ранні балти словяни) розглянув Е. Загорульський у праці “Стародавня історія Білорусії” (1977 р.). В. Алексєєв в монографіях “Полоцька земля в ІХ-ХШ ст.: “Нариси історії Північної Білорусії” 1966 р.) та “Смоленська земля в ІХ-ХШ ст.: Нариси історії Смоленщини та Східної Білорусії (1980 р.) зробив висновок, що Полоцьке князівство у раннім середньовіччі було самостійною політичною одиницею з оригінальною культурою.
21797. Історіографія історії Сербії та Чорногорії
История

Крім величезної кількості документів, мемуарів було видано низку праць дослідників, які вивчали бойові дії, роль окремих суспільних груп у визвольному русі, взаємовідносини між різними політичними силами суспільства, діяльність еміграційного уряду в Лондоні тощо. Ці питання знайшли висвітлення в колективному двотомнику "Визвольна війна народів Югославії. 1941-1945", працях Й. МАР'ЯНОВІЧА "Народно-визвольна війна. Народна революція в Югославії. 1941-1945", В. СТРУЧАРА "Югославія. 1941-1945", Ф. ЧУЛІНОВІЧА "Створення нової Югославії", двотомнику Б. ПЕТРАКОВІЧА "Революція та контрреволюція в Югославії. 1941-1945", П. КАЧАВЕНДИ "Спілка комуністичної молоді Югославії та молодь в Народно-визвольній армії та партизанських загонах Югославії. 1941-1945".
21798. Історіографія історії Словаччини
История

В середині ХІХ ст. розпочався новий період словацького національного руху. Збереження подвійного національного та соціально - політичного гніту продовжували гальмувати процес формування словацької нації, національної ідеології та культури. В 1661 році було сформульовано нову програму національного руху " Меморандум словацького народу". Ставилися вимоги про виділення Словаччини в автономну територію, впровадження словацької мови в школах та адміністративних закладах. В 1863 р. було створено культурно-наукове просвітнє товариство Матіца (матінка) Словацька. В 1868 при Матіці словацькій було створено історичний відділ, який займався крім історії археологією, етнографією та іншими науками. В часописі "Літопис Матиці словацької" поряд з публікацією статей з історії було надруковано велику кількість джерел з історії Словаччини, переважно часів середньовіччя.
21799. Історіографія історії Чехії
История

Проте до початку 50-х років в історичній науці панував плюралізм в сфері методології, переважали традиційні наукові школи. Під гаслом захисту традиційних трактовок національного Історичного процесу в 1947 р. відбувся ІІ з'їзд істориків. Перехід на позиції марксизму в сталінській інтерпретації відбувся на початку 50-х років. Створена на цій основі концепція національної історії, що панувала до кінця 80-х років, перекреслювала позитивне значення діяльності Т. Масарика, негативно оцінювала національний рух, період 1918-1938 рр. В 1966-1968 рр. було зроблено спробу її перегляду. В ці роки посилився вплив поглядів західноєвропейських національних шкіл в чеській історичній науці. Дослідники позакласово оцінювали діяльність Ф. Палацького. Т. Макарика, посилили вивчення національного руху в XIX ст. - на початку XX ст., почали переглядати значення робітничого руху та Жовтневої революції 1917 р. в Росії, яке в офіційній концепції набрало гіпертрофованого вигляду. Ці підходи до вивчення національної історії відобразилися в роботі ІV з'їзду істориків в 1966 р. Проте радянська окупація країни в 1968 р. припинила ці дослідження. Найбільш впливовою установою в сфері історичних досліджень в часи комуністичного правління був інститут історії партії при центральному Комітеті Комуністичної партії Чехословаччини. Саме тут створювалися наукові схеми, що не підлягали обговоренню. Центрами історичної науки була система науково-дослідних інститутів Академії наук, кафедри вищих навчальних центрів. Видавалася значна кількість спеціалізованих наукових часописів та щорічні збірники наукових статей. Було реорганізовано діяльність архівів та музеїв.
21800. Історіографія ОУН
История

Шкода, що ті документи судових справ, про які було згадано раніше, зараз використовуються російською наукою для формування своїх концепцій без жодних змін, і після 1991 року, коли вже, здавалося б, комуністична ідеологія має потрохи зникати, на сторінках „професійних” видань, не кажучи вже про періодику, зявляються матеріали, від яких відверто тхне “світлим минулим”. Проблема полягає у тому, що такі дослідники, як, наприклад, В.Ямпольський (зверніть увагу: професор і кандидат юридичних наук), підходять до радянських документів некритично і дослівно розуміють тексти, написані майстрами з ідеології КДБ. Варто лише навести назви таких публікацій: “Альянс ОУН-СС”, “ОУН на службе фашизма”, “Как трезубец вплелся в свастику”. Крім непоодиноких випадків неточного перекладу з української мови на російську, які спотворюють розуміння слів, російским авторам бракує певної етичності і вони вважають за можливе використання таких зворотів як “это - уродливейшее явление” і ”одурманеные националистическим угаром подручные Петлюры и Бандеры…”. Хоча варто згадати роботу російського вченого Александра Богуна, який в 2004 році випустив свою книжку „Между Гитлером и Сталиным”, в якій висловив думку про абсолютну закономірність дій ОУН і дав оцінку появи українського націоналізму як такого, що виражав прагнення українського народу.

Blog

Информация