Історіографія исторії Болгарії
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ІСТОРІОГРАФІЯ ІСТОРІЇ БОЛГАРІЇ
Зародження болгарської історіографії співпало з початком національного Відродження у середині ХVШ ст. Історична думка була важливою ланкою національно-визвольної ідеології спрямованої проти османського іга та асиміляторської політики вищого грецького духівництва, відігравала важливу роль у формуванні болгарської нації, національної культури.
В Болгарії ідеї Просвітництва та романтизму співіснували при перевазі ідей романтизму.
РОМАНТИЧНИЙ НАПРЯМОК
ПАІСІЙ ХІЛЕНДАРСЬКИЙ (1722 - біля 1798) - фундатор романтичного напрямку, чернець, який на основі документів церковних архівів та творів середньовічних авторів написав працю "Історія словяноболгарська". У вступі та передмові до праці вказував на патріотичне та повчальне значення історичної науки. В праці висвітлено історичні події з найдавніших часів до кінця ХІV ст., коли Болгарія втратила незалежність. Показано напади словян на Балканський півострів, заселення ними візантійських володінь, інші політичні події. Автор прагне визначити причини національної трагедії-захоплення Болгарії османами, наводить відомості про історію країни в часи османського панування. З праці вміщено список болгарських царів, високо оцінюється місіонерська діяльність Кирила та Мефодія в розвитку болгарської культури, а також внесок Климента Охридського, Евфімія Тирновського та інших діячів в сфері культури.
В праці вміщено політичну програму Паісія із закликом до боротьби проти османських поневолювачів та грецького духовенства, яке намагалося асимілювати болгар. Головна мета праці - показати велич болгарського народу в минулому та розбудити його національну гордість.
Національно-патріотична та гуманістична спрямованість праці справили великий вплив на подальший розвиток болгарської історіографії.
СОФРОНІЙ ВРАЧАНСЬКИЙ (1739-18130) - послідовник о. Паісія, з 1803 р. жив у Волощині, пропагував ідею визволення Болгарії з допомогою Росії. В автобіографічній праці, написаній доступною для широких верств народу мовою “Житіє та страждання грішного Софронія" навів цінні відомості про соціальний, культурний, духовний розвиток Болгарії в умовах османського іга, яскраво описав страждання народу.
Значний вплив на розвиток болгарської історичної науки справили праці сербського історика Й. Раіча "Історія різних словянських народів", російських істориків - І. Кайтанова "Коротке накреслення загальної історії", З. Княжеського "Вступ до історії болгарських словян". Особливе значення для формування національної самосвідомості болгар, розвитку історичної науки мала творчість вихідця із Закарпаття, який працював у Кишиневі, а згодом у Москві Ю. Гуци-Венеліна, зокрема його праці "Стародавні та теперішні болгари", "Критичні дослідження з історії болгар".
В. АПРІЛОВ (1789-1847), з 1811 р. жив в Одесі. Зазнав великого впливу праць Ю. Гуци-Венеліна.
Досліджував проблеми середньовічної історії та часів національного відродження. В праці "Болгарські книжники або якому словянському племені належить Кирилівська азбука?" доводив, що болгари першими серед словянських народів були охрещені, а Кирило та Мефодій, як болгари за походженням, переклали богослужбові книги болгарською мовою. У найважливішій праці "Денниця новоболгарськоі освіти" та "Доповненні" до неї висвітлював історію болгарської культури, зокрема історію світських училищ. Опублікував історичні джерела. Праці В. Апрілова відіграли значну роль у зростанні національної самосвідомості болгар.
Представники романтичного напрямку ХVШ-І половини XIX ст. відійшли від біблейсько-християнської концепції історії, хоча повністю не подолали впливу провіденціалізму. Вони розпочали критично ставитися до джерел, їхнім працям притаманний патріотизм. Проблематика їх досліджень-середньовічна та нова історія.
Вищим етапом національного Відродження Болгарії були 50-70 рр. XIX ст., зокрема його проявом стало Квітневе повстання 1876 р. В Бреілі (Румунія) виникло Болгарське наукове товариство, яке видавало часопис. Крім російських істориків важливий вплив на розвиток історичної науки мала праця чеського вченого К. Іречека "Історія болгар".
М. ДРІНОВ (1838-1906 рр.) - найвидатніший вчений-історик XIX ст., його науковий доробок перебуває в межах романтичного напрямку. Його імя тісно повязане з Україною. Він - автор першої болгарської орфографії, один з творців сучасної болгарської літературної мови, фундатор і перший голова Болгарського наукового товариства, що згодом було перетворено в Болгарську академію наук. М. Дрінов народився в м. Панагюриште в сімї ремісника, у 20 років переїхав до Києва, де з 1858 р. до 1861 р. навчався у духовній семінарії. В подальшому закінчив Московський університет, перебував у науковому відрядженні в Західній Європі. В 1973 р. - 1903 р. працював доцентом, професором, завідувачем кафедри словянознавства Харківського університету. З 1866 р. до 1879 р. перебував у Болгарії, де брав активну участь в організації системи освіти, був в 1878-1879 рр. міністром народної освіти. В 1890 р. - 1906 р. очолював історико-філологічне товариство при Харківському університеті.
Під його керівництвом кафедра словянознавства Харківського університету підготувала багатьох вчених-славістів, зокрема болгарських. Навчався в Росії, більше 30 років викладав у Харківському університеті.