Geum.ru

Информация

  • 21661. Іван Горбачевський - український вчений світової слави
    История

    Мало хто з українських вчених володів стількома титулами, як професор Іван Якович Горбачевський доктор медичних наук, декан медичного факультету Карлового університету в Празі, а згодом його ректор, член санітарної Ради Чеського королівства, член Найвищої Ради здоровя Австро-Угорщини у Відні, член Ради для технічних досліджень у Відні, дійсний таємний радник, перший міністр здоровя Австро-Угорщини, дійсний член Академії Наук України. Його наукова спадщина це вагомий внесок у розвиток української, чеської та зрештою світової науки.

  • 21662. Іван Ірлявський
    Литература

    Поезія та публіцистика Івана Ірлявського поруч з лірикою Василя Ґренджі -Донського, Юрія Бороша-Кумятського, Зореслава, Федора Потушняка, Івана Колоса, Боєвіра, Андрія Патруса-Карпатського, прозою Олександра Маркуша, Луки Демяна, Юрія Станинця, сатирою і гумором Марка Бараболі, стала незрушним фундаментом нової, у певному сенсі можна сказати модерної, української літератури на Закарпатті. ЇЇ ніхто не привносив зовні, не насаджував, вона природно постала з душі народного генія в особах його чільних представників. І хоча в 30-х на початку 40-х років із цією літературою існували тутешняцький напрям , найвиразнішим представником якого був Бобульський, виходець із Буковини, та напрям русофільський, їх представники не дали творів вражаючих, які започаткували б якусь нову національну літературу чи стали б помітним явищем літератури російської. На літературі ж українській, народній до якої тяжко й довго, ще від Івана Пастелія у XVII-му та Василя Духновича на початку ХІХ століття, йшло Закарпаття, незважаючи на шалену мадяризацію , чехізацію, холодні сталінські вітри та хитромудрі, нівелюючі все місцеве бережнєвські ідеологічні догми, у повоєнне пятдесятиліття постало словесне мистецтво ширшого діапазону з розгалуженим розмаїттям поезії та прози, драматургії, дитячої літератури і публіцистики, перекладів. І хай радянське ідолопоклонство язичницького зразка наклало на неї свою злу печать, у вершинних здобутках виявилася гідною продовжувачкою зрушень, що були започатковані літераторами часів національного відродження краю у 30-х роках. Саме їх міцнюща закоріненість у рідний ґрунт , їх ідеї та естетичний досвід у значній мірі зберегли митців - закарпатців від повної художньої імпотенції, людської і мистецької деградації у плині довгих радянських десятиліть. Завдячуючи їм література краю, як і образотворче, музичне чи театральне мистецтво, не тільки вистояли, але й досягли помітного розвитку. Подальше їх піднесення залежить насамперед від того, наскільки вглиб і вшир зможуть митці ввійти в народну духовність, оплодотворивши її набутками світової цивілізації, наскільки багатовіковий, чи не мільйоннорічний , досвід людського буття на теренах Закарпаття включно із щойно минаючим і завтрашнім днем стане формантом літератури і мистецтва.

  • 21663. Іван Карпенко-Карий
    Литература

    Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівні, тепер село Веселівка Новомиргородського району Кіровоградської області. Його батько працював управителем поміщицьких маєтків, походив із збіднілого шляхетського роду. Одружуючись, батько викупив свою дружину з кріпацької неволі, хоч у минулому її рід був козацьким. У цій простій, од природи обдарованій родині виховалася плеяда діячів української культури три брати, відомі під псевдонімами Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і Панас Саксаганський та їхня сестра Марія Садовська-Барілотті. Піднесенням на мистецькі верховини вони насамперед завдячують матері Євдокії Садовській, що чудовим виконанням народних пісень заронила в душі дітей глибоке розуміння багатства й краси українського слова та перші зерна артистичного хисту.

  • 21664. Іван Могильницький: життєвий шлях та діяльність
    История

    Студіював теологію у Львові. Навчався на богословському факультеті Віденського університету. Висвячений на священика в 1800 р. Був парафіальним священиком у с. Дроздовичі (від 1800 до 1815 р.) і деканом у містечку Нижанковичі (нині Старосамбірський р-н, Львівська обл.). У Дроздовичах 1806 р. за клопотанням Могильницького організовано першу в тій окрузі народну школу. З 1816 р. - ректор новозаснованого дяко-вчительського інституту в м. Перемишлі (Польща). Того ж року заснував першу на західноукраїнських землях культурно-освітню громадську організацію "Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних", яка ставила собі за мету видання українських загальноосвітніх та релігійних книжок (організація проіснувала до середини 1817 р.; припинила існування під тиском католицького духівництва). Уклав "Cтатут" товариства - "важливий документ для історії нашого національного розвитку" (І. Франко). З 1817 р. - інспектор шкіл перемишльської єпархії. Входив до гуртка українського духівництва на чолі з М. Левицьким та І. Cнігурським. Підготував і видав низку підручників українською мовою для народних шкіл: "Буквар славено-руського язика" (вид.1816, 1817, 1819, 1826, 1827 рр.), "Катехізис малий" (1817 р.). Створив першу в Галичині граматику української мови - підручник "Граматика язика словено-руського" (1823 р.). У передмові - статті "Відомість о руськім язиці" (видана в 1829 р. у польському перекладі "Rozprawa o jezyku ruskim") першим серед західноукраїнських мовознавців обґрунтував положення про самостійність і самобутність української мови. Цим спростовував поширені у той час помилкові уявлення про українську мову як діалект польської або російської мови та аргументовано визначив її як одну з реально існуючих східнословянських мов. Підкреслював зокрема її "урядовий" характер за часів польсько-литовського панування, відмінність від "інших гілок словянських мов, особливо від церковнословянської, польської та великоросійської", спільні риси у вжитку "в усіх руських землях, відомих колись під імям Малої та Червоної Русі", необхідність розвитку літератури народною мовою тощо. Цією статтею "відбив нову атаку намісництва проти вживання української мови" (І. Франко). Під час інспекторської діяльності домагався поширення мережі українських народних шкіл.

  • 21665. Іван Франко
    Литература

    Історія українського літературного і духовного розвитку була віддавна улюбленим предметом моїх досліджень. Насамперед ним був найвидатніший і найбільш оригінальний поет України Тарас Шевченко, постать і поетична спадщина якого прикували мою увагу. З 1881 р. я опублікував або написав такі праці, що стосуються цього поета: аналіз його творів “Гайдамаки”, “Кавказ”, “Сон”, “Тополя”, “Перебендя”, пітім загальну характеристику його життя і творчості (українською і польською мовами). Запропонований і обгрунтований мною поділ творчості Шевченка па чотири періоди прийняв професор Огоновський у своєму новому виданні “Кобзаря”. Більші або менші статті, матеріали та критичні замітки написав я також до біографій таких українських письменників: Федьковича (аналіз поданих ним суперечливих відомостей про його молодість), Свидницького, Руданського, Мордовцева,. Скоморовського, Могильницького і Шухевича. Я працював також грунтовно і над давньою українською літературою, особливо з середини XVI ст. Мені вдалося знайти невідомі досі рукописні матеріали з історії цієї літератури з XVI, XVII і XVIII століть: збірку творів Івана Вишенського, релігійну драму “Dialogus de passione Domini” з середини XVI ст., багато рукописних збірок легенд і апокрифів, духовних і світських пісень і т. ін. Так виникли мої дослідження і повідомлення про нові матеріали для вивчення Івана Вишенського, про деякі українські апокрифи, про львівського епіскопа Йосифа Шумлянського і його книгу “Метрика” та інші, що були написані переважно російською мовою і опубліковані під псевдонімом “Мирон” в “Киевской старине”. Вншенському я присвятив також докладну спеціальну працю, у якій спершу детально проаналізував усі його твори, а зібрані при цьому дані намагався використати для створення науково обгрунтованої біографії цього письменника. Цю неопубліковану досі роботу, написану українською мовою, дозволю собі пред'явити Світлій Колегії Професорів.

  • 21666. Іван франко і музика
    Культура и искусство

    Пісенні новотвори приваблювали І. Франка передусім тими мотивами та думками, тими тенденціями, що відображають розширення народного світогляду, зміни в етичних чи соціальних поняттях. З цього погляду особливий інтерес становить «Пісня про шандаря». Під впливом І. Франка та М. Павлика цю епічну співанку записала в с. Лолині в кінці 70-х років XIX ст. Михалина Рошкевич, сестра Ольги Рошкевич. «Пісні про шандаря» І. Франко присвятив окрему частину своєї праці «Жіноча неволя...», де саме на прикладі цієї пісні схарактеризував специфіку таких творів. «Пісня про шандаря», судячи по різним признакам, - писав він, - належить до найновіших творів народної фантазії і повстала в Підгірю, певно в околиці Делятина, звідки занесена стала в околицю Долини, до Долина. Находячийся у нас варіант, мабуть, єдиний, - досі записаний, - ані у Головацького, ані в жоднім іншім збірнику ми подібного мотиву не стрічали. За її локальним походженням і недавнім початком промовляють також численні провінціалізми, котрі стираються і вигладжуються, коли пісня давніша і переходить з одної околиці в другу. За тим самим промовляє і те, що пісня така невироблена, оповідання уриване, переплітане (не раз просто таки для вірша) нічого не значучими реченнями, особливо в початку, що все, переходячи з уст до уст, згладжується, доповнюється і заокруглюється. Можемо затим майже напевно сказати, що пісня про шандаря знаходиться ще, так сказати, in statu nascendi (в стані зародження, в момент утворення. О. Д.), тим цікавіше буде для нас розібрати таку свіжу пісню, прослідити немовби найновішу фазу, на якій у нас стало «жіноче питання».

  • 21667. Ідеальна оптична система
    Физика

    У практичній роботі конструкторів оптичних приладів досить широко використовуються властивості кардинальних елементів і основні математичні залежності ідеальної оптичної системи. Графічне розвязання задач дозволяє найбільш наочно знайти оптимальний варіант. Чотири способи побудови ходу променів крізь позитивну і негативну оптичні системи зображено на рис. 8. Побудови виконані з припущень, що оптична система розташована в однорідному середовищі, тобто n = n', f = -f, а отже, вузлові N, N' і головні Н, Н' точки збігаються. Дамо деякі пояснення до рис. 8. Точки, загальні для заданого і допоміжного променів у передній фокальній площині, умовно позначені буквою C, а точки, загальні для тих же променів у задній фокальній площині, позначені відповідно через С'. Промені, що виходять із точок C, після проходження системи будуть рівнобіжними між собою. Якщо головні площини зливаються (система тонка), то побудови будуть простіші.

  • 21668. Ідеальна пара
    Педагогика

    2 ВЕДУЧИЙ: Наприклад, у середньовічній Англії був поширеним звичай обирати собі “Валентину". Кілька молодих людей писали на шматочках пергаменту імена, складали їх до капелюха і тягли жеребок. Та дівчина, імя якої випадало юнакові, на цілий рік ставала його “Валентиною ”, а він, відповідно, її “Валентином". Хлопець складав своїй дівчині сонети, грав на лютні, всюди супроводжував - тобто, був справжнім лицарем. Саме цей звичай оспівувала в своїй відомій пісні Шекспірівська героїня Офелія. До наших часів Британія зберігає ці “язичницькі" традиції.

  • 21669. Ідеальні цикли поршневих двигунів внутрішнього згоряння
    Транспорт, логистика

    Цикл з підведенням теплоти при v = const. Нехай початковий стан газу відповідає точці 1 (рис.1). Під чaс стиску газу за адіабатою 1-2 його питомий об'єм зменшується, а тиси і температура збільшуються. В точці 2 за ізохорою 2-3 до газу підводять питому теплоту q1 внаслідок чого при сталому питомому об'ємі різко підвищуються тиск і температура. Потім газ, розширюючись за адіабатою З-4, здійснює питому роботу, а за ізохорою 4-1 від газу відводять питому теплоту q2. Побудована за кінцевими параметрами газу діаграма, що визначає залежність між його питомим об'ємом у циліндрі і абсолютним тиском дає змогу оцінити питому роботу поршневого двигуна. Процес 1-2-3-4-1 утворює замкнений контур діаграми, площа якої визначає корисну питому роботу за один цикл роботи ідеального двигуна.

  • 21670. Ідеї моралі в творчості Ф. Ніцше
    Философия

    Отже, істина першого розгляду це психологія християнства: народження християнства з духа ресентименту, тобто рух назад, повстання проти панування аристократичних цінностей. Моральний закон, за Ніцше, не існує a priori ні на небі, ні на землі; тільки те, що біологічно виправдане, є добром і справжнім законом для людини. Тому тільки саме життя має цінність. Кожна людина має такий тип моралі, який найбільш відповідний її натурі. З цієї тези Ніцше й виводить свою історію моралі спочатку мораль панів (сильних людей), а потім мораль рабів, яка перемогла (раби перемогли не силою, а числом). Передумовами лицарсько-аристократичних суджень цінності виступають сила тіла, квітуче здоров'я, яке переливається через край, а також сильна, вільна, радісна активність, що проявляється у танцях, полюванні, турнірах, війні. Паралельно з такого роду судженням існував і жрецько-знатний спосіб оцінки (який згодом буде домінувати) з властивим йому нездоров'ям, втомою від життя й радикальним лікуванням усього цього через Ніщо (або Бога). Але головною характеристикою такої оцінки Ніцше вважає безсилля, з якого й виростає потім ненависть, з якої у свою чергу й виникає рабська мораль. Євреї, за думкою Ніцше, цей "жрецький" народ, завжди перемагали своїх ворогів радикальною переоцінкою їхніх цінностей, або, за словами філософа, шляхом акту духовної помсти. Саме євреї ризикнули вивернути навиворіт аристократичне рівняння цінності ("хороший = знатний = могутній = прекрасний = щасливий = Богом любимий"). Для Ніцше такий акт ненависті це не вина, не злочин, а природний хід історії моралі: щоб вижити й зберегти себе як народ, євреям вимушені були здійснити акт бездонної ненависті (ненависті безсилля) свою слабкість вони зробили силою. І тепер тільки знедолені, бідні, безсилі є хорошими, тільки стражденні, ті, що терплять нужду, хворі є благочестивими, й тільки їм належить блаженство. Християнство повною мірою успадкувало цю єврейську переоцінку. Так, завершує Ніцше, саме з євреїв починається "повстання рабів у моралі", оскільки тепер ресентимент сам стає творчим і породжує цінності. Якщо будь-яка мораль переваг починається з самоствердження: каже "так" життю, то мораль рабів говорить "ні" усьому зовнішньому, іншому. Це звернення назовні замість звернення до самого себе як раз і є, за Ніцше, вираженням ресентименту: для свого виникнення мораль рабів завжди потребує конфронтуючого у зовнішньому світі, тобто, щоб діяти, їй потрібен зовнішній подразник, "її акція у корні є реакцією". Ніцше відзначає, що людина аристократичної моралі повна довіри й відкритості по відношенню до себе, її щастя полягає у діяльності. Навпаки, щастя безсилого виступає як наркоз, "перепочинок душі", воно пасивне. Людина, яка характеризується ресентиментом, позбавлена будь-якої відкритості, наївності, чесності до самої себе. Якщо сильною людиною оволодіває ресентимент, то вона вичерпується у негайній реакції, тому вона нікого не отруює. Таким чином, із невміння довгий час серйозно ставитись до своїх ворогів виникає повага до них, тобто, за Ніцше, справжня "любов до своїх ворогів". Творчість "людини ресентименту" вигадує собі "злого ворога" й, виходячи з цього, вважає себе "доброю". Первісна спрямованість ненависті поступово розмивається невизначеністю самого процесу об'єктивації. Ресентимент більше виявляється у тій помсті, яка менше націлена на якийсь конкретний об'єкт.

  • 21671. Ідейна спадщина сучасної соціальної психології
    Психология

    Крім того, саме їхнє число було настільки незначним, що конкуренції практично не було. Не було й інших, нині життєво важливих проблем: авторського пріоритету, потреби публікуватися й інших, знову ж пов'язаних з інститутом науки. Як приклад, що свідчить про кардинальну зміну в цьому плані, можна привести такий: Еммануїл Кант із кількістю своїх публікацій до 45 років не міг би розраховувати на статус старшого наукового співробітника за американськими стандартами. У цей час, коли пануючим став принцип "publish or perish" ("публікуй або пропадай"), писати 25 років одну книгу, навіть таку, як "Критика чистого розуму" - неприпустима розкіш. Це можна було робити в епоху, коли головним критерієм була істина, аж до XIX століття обумовлена як відповідність знання дійсному положенню речей (правило кореспонденції, сформульована ще Аристотелем). У міру розвитку людського суспільства поряд із цим критерієм поступово затверджувався й інший - практичність, практична ефективність знання, його здатність бути інструментом цілеспрямованої зміни об'єкта. Тут тон задавали природничі науки, по яких рівнялися й науки соціальні. Однак вони зштовхнулися із проблемою, малопомітної в дослідженні природних об'єктів - проблемою впливу цінностей, суб'єктивної упередженості дослідника. Вона корениться в простому, фундаментальному й непереборному факті його "людяності", родової приналежності до того самого об'єкта, що він повинен вивчати. Цей момент практично виключає нейтралізацію упереджень і пристрастей, більше можливу при вивченні природи.

  • 21672. Ідейно-політичні течії в Україні
    Политология
  • 21673. Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х і 60-х років
    Разное

    Стімкий науковотехнічний поступ (політ у космос був лише одним з його досягнень), що породжував ілюзорну віру у всемогутність техніки, здатної стабілізувати суспільство, був одним із чинників змін художньої свідомості. Це твердження однаково справедливе і стосовно 20-х і стосовно 60-х років. Престиж техніки, принцип ефективності, надійності, повязаний з машиною, апологія матеріальної вигоди формували раціональний, прагматичний тип творчості. Дійсність, яка множила свої можливості за рахунок НТР, безцеремонно втручалась в художню форму, змінюючи її внутрішні характеристики. У 20-і підвищений інтерес до доцільної діяльності, технічний практицизм сформували стилістику літератури конструктивізму і футуризму. Конструктивісти, які прагнули до зближення творчості з виробництвом і наукою і футуристи, які взагалі заперечували необхідність мистецтва в майбутньому високорозвиненому суспільстві, протиставляли себе традиційним волошковим поетам. У 60-і за аналогічними мотивами виникла популярна дискусія між ліриками та фізиками. У добу космічних ракет і атомної енергії художня література втрачає своє значення вважали фізики. Вони намагались переконати широкий загал, що математичний інтеграл корисніший за поезію Байрона і картини Брюлова. Як доказ вони наводили всенародну увагу до польотів у космос Титова і Гагаріна і відсутність такої навіть до найталановитіших творів мистецтва. Внаслідок таких суперечок в літературу все інтенсивніше проникає наукова термінологія, навіть схеми та формули. Зявились твори, присвячені великим науковим відкриттям ХХ століття. І Драч перебував під враженням відкриття Крика і Уотсона, пишучи Баладу ДНК; привязаність до конкретної події, а саме роскладу ядра літію бригадою вчених УКРФТІ характеризується вірш Атом О. Ведміцького. Завдяки поетичним творам В. Поліщука (Подих стихії, Матерія, Безодні), М. Доленга (Зелене тло, Царство розуму, Дійсність, Споконвіку), В. Гадзинського (Айнштайн. Земля), М. Вінграновського (Атомні прилюдії), І Драча (Ніж у сонці, Кібернитичний собор), М. Бажана (Число) українська література поповнилась зразками наукової поезії. Наукове бачення В. Поліщука та І. Драча має дотичні точки: з одного боку їх погляд на природу це погляд вченого, з іншого тонкого лірика. Подекуди до біологічних елементів поезій додаються філософські роздуми: Що там, за дверима буття? запитує себе ліричний герой одного з Драчевих віршів. Але відповіді нема:

  • 21674. Ідейно-художній аналіз твору "Маріо і чарівник" Томаса Манна
    Литература

    Його інтерес до психоаналізу, романтизму, навіть до мистецтва та музики, були окремішніми моментами на тлі його служіння бюргерству. Бюргерство - основна тема його творчості. І якщо часом у його творчості бюргер і художник вступали між собою в конфлікт, кінцева правда для Томаса Манна була на боці бюргера, справжньої інтелігентності. Саме в той рік, коли молодий автор писав перші свої новели (1894), він познайомився з творами Ніцше, і знайомство це виявилось дуже важливим і взагалі для його духовного розвитку, і зокрема для тематики й стилю ранніх його новел. Чим приваблювала юнака філософія Ніцше? Протестуючи проти брехливої моралі буржуазного суспільства та проти немічного, позбавленого значних ідей декадентського мистецтва, вона сама була махровою квіткою декадансу, отруйною, як показав досвід двадцятого століття, квіткою, що була позбавлена позитивної, цілісної ідеї, називаючи істину, справедливість усього лише втішливими ілюзіями людства, убачала єдине виправдання для життя, котре не визнає моралі і є безжалісним, утім, представляючи собою явище естетичне. Чим приваблювала філософія Ніцше? Протестом, але не тільки цим. Людині, котра побачила на прикладі своєї родини, що ланцюг бюргерських чеснот не такий уже й непорушний, імпонувала рішучість, з якою ця філософія протиставляла мораль і життя. А крім того, для юнака, уже, судячи з його перших новел, який зіштовхнувся з жорстокістю життя в сфері, що посідає у свідомості людей його віку особливо велике місце, одкровенням було саме це переконане протиставлення моральності ідеї вищої, безжалісної "правоти буття". Але любов молодого Томаса Манна до філософії Ніцше була, при всій її проникливості, любов'ю без довіри. "Я майже нічого не приймав у нього на віру, - писав він, згадуючи про ті часи, - і саме це надавало моїй любові до нього глибини". Зміст цього визнання, як ми побачимо згодом, яснішає при знайомстві з першими кроками Томаса Манна в літературі - новелами, написаними в дев'яностих роках, хоча імені Ніцше в цих новелах ми не знайдемо. Т Манн відкрив себе ще раніше, ніж Ніцше, і це відіграло найважливішу роль у формуванні його уявлень про зразок художньої форми.

  • 21675. Ідентичність, ідентифікація і відносини влади
    Психология

    Огляд основних підходів до вивчення проблем ідентичності як в загальному теоретичному просторі, так і у більш вузькому фокусі дослідження відносин влади і політичної поведінки дозволяє виділити наступні концепти ідентичності та ідентифікації:

    1. Ідентифікація як спосіб формування власного „Я” через ототожнення з іншою людиною або групою, що приймається за зразок або є значущою (вітально необхідною) для особистості, а також шляхом віддзеркалення, спостереження та імітації розглядається в широкому колі теоретичних підходів.
    2. Класичний психоаналітичний підхід пропонує сприймати ідентифікацію як механізм проявлення симпатії та любові до значущих обєктів. Однакове ставлення (любов, привязаність) до одного обєкту є основою формування масової політичної поведінки. Неодмінною складовою цього процесу є перенесення (екстерналізація) Я-ідеалу на політичного лідера. Солідаризація з членами своєї групи виникає як наслідок синхронної екстерналізації Я-ідеалу на одну й ту саму особистість (лідера).
    3. Концепт ідентифікації вивчається й в якості багатофункціонального захисного механізму, який лежить в основі формування Супер-Его людини, проявляється через інтроекцію об'єкту тривоги та „ідентифікації з агресором”, через проективні механізми і передовсім проекція провини, має патологічні форми такі, як проективна ідентифікація.
    4. Сучасні психоаналітичні дослідження пропонують сприймати ідентифікацію як один з механізмів особистісного зростання через інтеріорізацію (прийняття, привласнення) окремих, більш продуктивних, властивостей інших осіб.
    5. Численними є концепції, що розглядають безперервний процес формування ідентичності через комунікацію, взаємодію, соціальну і само- категорізацію, навчання і прийняття ролей.
    6. Часто акцентується увага на амбівалентному характері ідентифікації, яка проявляється і як емпатія по відношенню до себе подібних, і як бажання суперництва з ними. Ідентичність водночас є і встановленням, і стиранням кордонів між собою та іншими.
    7. Термін ідентичність використовується для описання певного способу організації досвіду, світоглядної системи людини, ціннісного та ідеологічного вибору.
    8. Е. Еріксон запропонував розглядати ідентичність не лише як центральний процес у формуванні особистості, а побачив паралелі між етапами становлення людини і соціуму. На його думку усі соціальні інститути релігія, ідеологія, правосуддя тощо є продовженням дилем ідентичності.
    9. Розповсюдженим є погляд на ідентичність як на адаптивний механізм, націлений на встановлення просоціальних відносин і необхідний для розвитку людської цивілізації.
    10. Нарешті цікавим є підхід до вивчення ідентичності як способу задоволення базисних потреб особистості: в самозбереженні, самоствердженні, самовираженні, в захисті, включенні в соціум, відлучення від нього тощо.
  • 21676. Ідеологи українського націоналізму
    История

    УНП діяла до 1917 р., а після стала основою Української партії самостійників-соціалістів. Очолив її М. Міхновський. І ця партія в революційні роки послідовно стояла на самостійницьких, національних позиціях, дотримуючись тих «Десяти заповідей УНП», що їх ще в 1904 р. склав Міхновський:

    1. Одна, єдина, неподільна від Карпатів аж до Кавказу Самостійна, Вільна, Демократична Україна Республіка робочих людей оце національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилась на світ на те, щоб здійснити цей ідеал.
    2. Усі люди твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди се вороги нашого народу, поки вони панують над нами й визискують нас.
    3. Україна для українців! Отже вигонь звідусіль з України чужинців гнобителів.
    4. Усюди й завсігди уживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.
    5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде цілому твоєму народу й тобі.
    6. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів.
    7. Не зробися ренегатом-відступником.
    8. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.
    9. Допомагай своєму землякові поперед усіх, держись купи.
    10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо тим додаєш їм сили й відваги, не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш.
  • 21677. Ідеологія анархістського руху в Україні періоду 1917-1921 років
    Политология
  • 21678. Ідеологія і культура Вавілона
    История

    Про наявність у вавілонському суспільстві течії, що знаменує собою певний відхід від традиційного релігійного світогляду, свідчить чудовий літературний пам'ятник, відомий під назвою "Діалогу між паном і рабом". У цьому творі пан, розмовляючи зі своїм рабом, висловлює одне за одним різні побажання, а раб схвалює кожне з цих бажань свого господаря. Коли ж останній відмовляється від свого бажання, то раб і тут погоджується з ним, наводячи при цьому вагомі аргументи і на користь відмови. Тим самим доводилася марність усіх сподівань, а думки пана: його надії на милість паря, надії знайти забуття у бенкеті або в любові до жінки, надії на порятунок за допомогою магії, молитви або жертви. Безцільно слідувати звичайним приписами чесноти, бо смерть усіх зрівнює, як стверджує раб, звертаючись до свого пана: "Подимісь на пагорби зруйнованих міст, пройдися по руїнах старовини і подивися на черепи людей, що жили давно і недавно: хто з них був злим, і хто з них був добрим? ". Діалог закапчівается твердженням, що пан, який побажав убити свого раба, переживе його всього лише на "три дні".

  • 21679. Ідея і концепція ресторану
    Маркетинг

    Бувають ситуації, коли розроблена концепція ресторану за підсумками її втілення себе не виправдала, або через якийсь час просто застаріла. Таке можливо, якщо ресторан спочатку орієнтувався на модні у той час тенденції попиту і вибудовував свою діяльність орієнтуючись саме на них. Звичайно, в таких випадках в стратегії розвитку ресторану передбачається можливість таких змін і розробляється варіант подальшого розвитку ресторану як бізнесу. Може бути передбачена зміна концепції, продаж ресторану, закриття ресторану, спеціальні заходи щодо просування ресторану в кругах «вірних справжній концепції клієнтів» і т.д. Звичайно, таке передбачення зустрічається далеко не завжди. І коли відвідування ресторану починає падати або він так і не виходить на заплановані потужності, доводиться розбиратися, в чому ж власне справа і як поступати надалі. Іноді зміна концепції єдине рішення, що дозволяє ресторану залишитися на плаву. В певному значенні, це буде вже інший ресторан. В нього буде закладена нова ідея, під неї розроблена нова концепція. Іноді окрім місця розташування від ресторану мало що залишається. І в цьому істотна проблема. Успішний або не успішний був ресторан, він вже став відомий певному кругу потенційних відвідувачів. Ті, хто в ньому побував, або чув про його існування, мають певні уявлення про нього. У будь-якому випадку, імідж, або навіть «ореол» попереднього ресторану достатньо довгий час переслідуватиме і нову концепцію ресторану.

  • 21680. Ідэі вольнадумства, антыклерыкалізма і атэізма ў сацыяльна-палітычнай, філасофскай і этычнай літаратуры Беларусі ХVІІ-ХVІІІ ст.
    История

    Т.Касцюшка падтрымліваў сувязь з рознымі патрятычнымі дзеячамі як у эміграцыі, так і ў самім краі. У кіраўніцтве паўстаннем «на Літве», у якім з моманту яго падрыхтоўкі і напачатку вядучую ролю адыгрывалі Я.Ясінскі, П.Гразмані, Ю.Гарноўскі, К.Эльснер і інш., назіраюцца дзве плыні. Адна з іх радыкальная, альбо «якабінская», на чале з Ясінскім і другая - памяркоўная, прадстаўленая магнацтвам і заможнай шляхтай. Памяркоўныя жадалі захаваць становішча, што існавала да ўварвання замежных войскаў. Радыкалы ж імкнуліся, з улікам вопыту рэвалюцыйнай Францыі, далучыць да паўстання гараджан і сялян. Да гэтага напрамку належаў і Касцюшка, пры гэтым выдатна разумеючы, што пры слабасці гарадской буржуазіі ў тагачаснай Рэчы Паспалітай, забітасці падняволеных сялян без удзелу ў барацьбе прагрэсіўна настроенай шляхты разлічваць на перамогу немагчыма [3, ст.246].