Ідентичність, ідентифікація і відносини влади
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
Ідентичність, ідентифікація і відносини влади
Київ-2010
ЗМІСТ
Вступ
Частина 1. Введення до теорії ідентичності
Частина 2. Основи психології мас у концепції Зігмунда Фрейда
Частина 3. Психічна інфляція
Частина 4. Нарцисізм малих розбіжностей
Частина 5. Ідентичність і ідеологія: два боки одного процесу
Частина 6. Політична самоідентифікація і потреби особистості
Висновки
Список літератури
Вступ
Ідентифікацію та ідентичність доцільно розглядати як важливу і неодмінну складову соціально-політичних відносин, зокрема, відносин влади.
Широко відомими є підходи, які розглядають ідентифікацію як функцію або привілей влади як такої. „Держава, як показали Бурдє і Фуко, прагне монополізувати не лише легітимну фізичну силу, але й легітимну символічну силу, наприклад влада іменувати, ідентифікувати, категорізувати, встановлювати, що є що і хто є хто, починаючи з елементарного: паспорт, фотографія, підпис тощо” [1].
Деякі дослідники вбачають в ідентифікації окреме і самостійне джерело влади, яке може розглядатися разом з винагородою, примусом, нормативами та експертністю (знаннями) [2, ст. 25-26].
Вивчення ідентичності як важливої складової душевного життя людини, його соціальних відносин і формування особистості, розпочате З. Фрейдом в рамках психоаналітичної парадигми, де вона розглядалось в контексті відносин дитини і батьків, який згодом екстраполюється на соціальні відносини і у тому числу у політичний простір. Сприйняття політичного лідера, членів своєї і чужої групи, самосприйняття у соціальному контексті, прихільність до тієї чи іншої ідеології. тобто весь спектр політичних відносин, знайшли своє пояснення через описання динаміки Едипова комплексу. В термінах формування політичної свідомості, внутрішньо- і міжгрупових відносин, електоральних процесів, психології етносів і класів тощо ідентичність розглядається в рамках інших теоретичних шкіл і підходів, що розвиваються в соціології, соціальної і політичної психології і в міждисциплінарних дослідженнях. В даній роботі буде здійснений аналіз основних психологічних підходів до вивчення ідентичності та ідентифікації та розглянуті релевантні політико-психологічні феномени.
Частина 1. Введення до теорії ідентичності
З. Фрейд використав поняття ідентифікації для опису особистісної динаміки з одного боку, і цивілізаційної з іншого. Ідентифікація трактується як механізм проявлення симпатії та любові до значущих обєктів. Бажання бути схожим на любимий обєкт, завжди мати його приємні властивості у власному розпорядженні, тобто спроба привласнити їх, є природною реакцію дитини на ситуацію взаємодії з батьками. Ідентифікація в цьому сенсі розглядається як результат дії інтроективних механізмів.
„Ідентифікація відома в психоаналізі як найраніший прояв емоційної прихильності до іншої людини. Маленький хлопчик виявляє особливу цікавість до свого батька. Він хотів би стати і бути таким, як він, бути на його місці у всіх випадках. Ми говоримо з упевненістю: батько є для нього ідеалом” [3, с. 53]. Тобто ідентифікація також є способом формування власного „Я” через прийняття за зразок іншої людини.
У той самий момент ідентифікація амбівалентна, адже ніжність до ідеалізованого обєкту має співіснувати з бажанням посісти його місце, усунувши його. У цьому трактуванні ідентифікація сприймається як важлива складова сформування і розвязання Едипової ситуації центрального психічного конфлікту у фрейдівській теорії особистісної динаміки.
Фрейд розглядає роботу ідентифікації як важливу складову формування деяких невротичних симптомів. Повторення маленькою дівчинкою симптомів власної матері може бути проінтерпретоване і як прояв обєктної любові до батька, і як регресію обєктного вибору до індентифікації. В умовах формування симптомів, тобто витіснення і панування мезханізмів несвідомого, часто трапляється, що обєктний вибір знов стає ідентифікацією, тобто Я переймає якості обєкта. Цікаво, що при цих ідентифікаціях Я іноді копіює того, кого не любить, а іноді того, кого любить. Варто уваги й те, що в обох випадках ідентифікація має частковий, дуже обмежений характер і копіюється лише єдина риса обєктної особи [3, с. 56].
Бажання посісти місце іншого обєкту, зауважує Фрейд, не обовязково повязується з відносинами симпатії, любові або спорідненості. Класичним прикладом прояву істеричного неврозу є описаний Фрейдом випадок зараження симптомами. „Коли, наприклад, дівчина, що живе в пансіонаті, одержує лист від свого таємного коханого, збуджуючий її ревнощі, і реагує на нього істеричним припадком, то деякі з її подруг, що знають про це, заражаються цим припадком, як ми говоримо, шляхом психічної інфекції. Тут діє механізм ідентифікації, що відбувається на ґрунті бажання або можливості знаходитися в такому ж положенні” [3, с. 56].
Відчуття ідентичності, стверджує Фрейд, виникає і у людей, що мають однакове ставлення (любов, привязаність) до одного обєкту. У такий ситуації ідентифікація є запобіжником ескалації суперництва.
Розуміння ідентифікації як передовсім захисного психічного механізму розвивала Ганна Фрейд, чиї клінічні спостереження за дітьми дозво?/p>