Geum.ru

Ідентичність, ідентифікація і відносини влади

Информация - Психология

Другие материалы по предмету Психология

?мулу для її визначення: ”Політична самоідентифікація особистості це процес солідаризації індивіда із політичним лідером, певною політичною спільнотою, ідеологією соціальної групи, її політичними символами” [8, с. 58, 104].

Висновки

 

Огляд основних підходів до вивчення проблем ідентичності як в загальному теоретичному просторі, так і у більш вузькому фокусі дослідження відносин влади і політичної поведінки дозволяє виділити наступні концепти ідентичності та ідентифікації:

  1. Ідентифікація як спосіб формування власного „Я” через ототожнення з іншою людиною або групою, що приймається за зразок або є значущою (вітально необхідною) для особистості, а також шляхом віддзеркалення, спостереження та імітації розглядається в широкому колі теоретичних підходів.
  2. Класичний психоаналітичний підхід пропонує сприймати ідентифікацію як механізм проявлення симпатії та любові до значущих обєктів. Однакове ставлення (любов, привязаність) до одного обєкту є основою формування масової політичної поведінки. Неодмінною складовою цього процесу є перенесення (екстерналізація) Я-ідеалу на політичного лідера. Солідаризація з членами своєї групи виникає як наслідок синхронної екстерналізації Я-ідеалу на одну й ту саму особистість (лідера).
  3. Концепт ідентифікації вивчається й в якості багатофункціонального захисного механізму, який лежить в основі формування Супер-Его людини, проявляється через інтроекцію обєкту тривоги та „ідентифікації з агресором”, через проективні механізми і передовсім проекція провини, має патологічні форми такі, як проективна ідентифікація.
  4. Сучасні психоаналітичні дослідження пропонують сприймати ідентифікацію як один з механізмів особистісного зростання через інтеріорізацію (прийняття, привласнення) окремих, більш продуктивних, властивостей інших осіб.
  5. Численними є концепції, що розглядають безперервний процес формування ідентичності через комунікацію, взаємодію, соціальну і само- категорізацію, навчання і прийняття ролей.
  6. Часто акцентується увага на амбівалентному характері ідентифікації, яка проявляється і як емпатія по відношенню до себе подібних, і як бажання суперництва з ними. Ідентичність водночас є і встановленням, і стиранням кордонів між собою та іншими.
  7. Термін ідентичність використовується для описання певного способу організації досвіду, світоглядної системи людини, ціннісного та ідеологічного вибору.
  8. Е. Еріксон запропонував розглядати ідентичність не лише як центральний процес у формуванні особистості, а побачив паралелі між етапами становлення людини і соціуму. На його думку усі соціальні інститути релігія, ідеологія, правосуддя тощо є продовженням дилем ідентичності.
  9. Розповсюдженим є погляд на ідентичність як на адаптивний механізм, націлений на встановлення просоціальних відносин і необхідний для розвитку людської цивілізації.
  10. Нарешті цікавим є підхід до вивчення ідентичності як способу задоволення базисних потреб особистості: в самозбереженні, самоствердженні, самовираженні, в захисті, включенні в соціум, відлучення від нього тощо.

 

Список літератури

 

1. Миненков Г. Концепт идентичности: перспективы определения/

2. Аффиляция и власть/Под. Ред. В.Е. Карпова. Кировоград, 2007. 235 с.

3. Фрейд З. Психология масс і анализ человеческого Я. СПб.:Азбука-классика, 2009. 192 с.

4. Фрейд А. Психология Я и защитные механизмы. М.:АСТ:Астрель, 2008. 160 c.

5. Мак-Вильямс Н. Психоаналитическая диагностика: понимание структуры личности в клиническом процессе. М.: Класс, 2007. 476 с.

6. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. - М.: Прогрес, 1996. - 344 с.

7. Гнатенко Е.В., Павленко В.Н. Идентичность: философский и психологический анализ. Киев, 1999. 466 с.

8. Резнiк О.С. Полiтична самоiдентифiкацiя особистостi за умов становлення громадянського суспiльства. К.: IC НАНУ, 2003. 184 с.

9. Фрейд З. Недовольство культурой/ Фрейд З. Психоанализ, религия, культура. М.:Ренессанс, 1992. 296 с.

10. де Моз Л. Психоистория. - Ростов-на-Дону: "Феникс", 2000. 512 c.

11. Одайник В. Психология политики. Политические и социальные идеи Карла Густава Юнга. СПб.: Ювента, 1996. 368 с.

12. Юнг К.Г. Психология бессознательного. М.: Харвест, 2003. 400 с.

13. Дяткин Ж. Хорватский галстук. Нарциссизм малых различий и процесс цивилизации/Французская психоаналитическая школа (под ред. Жибо А., Россохина А.В.). СПб.:Питер, 2005. 576 с.

14. Тепляков Н.Н. Психосемантический анализ политического выбора в период оранжевой революции. Одесса, 2008. 232 с.