Історіографія исторії Польщі
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Історіографія історії Польщі
Становлення історичної науки у західних і південних словян, зокрема у Польщі, відбувалося в період національного відродження на зламі ХVШ-ХІХ ст., в умовах втрати чи відсутності власної державності. Історична наука відіграла величезну роль у пробудженні та формуванні національної самосвідомості, у боротьбі за власну державу. Поширення ідей Просвітництва у Польщі співпало з часами ліквідації Польської держави. Після першого поділу Речі Посполитої в 1772 р. розгорнулася полеміка публіцистів щодо правомірності цього акту, що одержала назву "Війна історичних пер". В 1773 р. Ф. Лойко видав за дорученням короля трактат "Вісті про Галич та Володимир", - в якому доводив, що угорські королі ніколи не володіли галицькими землями, на яких було створено Руське воєводство. Спираючись на історичний факт володіння Угорщиною галицькими землями в ХІV ст., Габсбурги як правонаступники угорських королів, виправдовували захоплення цієї частини Речі Посполитої. В іншій праці Ф. Лойко висвітлив історію польських земель на узбережжі Балтики (Поморя) з найдавніших часів та захоплення їх німецькими феодалами.
ДЕМОКРАТИЧНИЙ НАПРЯМОК в польській просвітницькій історіографії повязаний з діяльністю Г. Коллонтая, С. Сташіца, Ф. Езерського.
Г. КОЛЛОНТАЙ (1750-1812 рр.) брав участь в розробці Конституції 1791 р. та повстанні 1794 р., за що його увязнили.
У австрійській вязниці написав працю "Критичний розгляд основ історії про початок роду людського", в якій вимагав критичного ставлення до історичних джерел, визнавав дію обєктивних законів історії, вважав, що предметом дослідження повинен бути весь комплекс життєдіяльності людини - виробництво, законодавство, наука, культура, освіта, звичаї. Він розглядав людину як незмінну природно - біологічну сутність. Головний закон природи, на думку Коллонтая, полягав у абстрактній свободі людини. Тому він шукав у минулому причини існуючої соціальної нерівності людей, щоб повернутися до первісної свободи.
Був співавтором праці "Про встановлення та занепад польської конституції 3 травня 1791 р. ", в якій головна провина за поділи Речі Посполитої покладалася на сусідні держави. Вони скористалися недосконалістю державного устрою, магнатським свавіллям, слабкістю королівської влади.
С. СТАШИЦЬ (1755-1826 рр.) в праці "Людський рід" виклав свою історичну концепцію. Розвиток суспільства він розглядав як обєктивний процес боротьби прогресивного та реакційного, боротьби проти гноблення, яке повязане із появою приватної власності на землю; рішуче виступав проти ідеалізації шляхетської демократії. Розвиток суспільства повинен закінчитися створенням ідеального справедливого ладу, заснованого на природних законах де пануватимуть рівність, воля, власність.
Ф. ЕЗЕРСЬКИЙ (1740-1791 рр.) - в своїх публіцистичних працях включав до поняття "народ" селян. Суть історії вбачав у вдосконаленні науки, освіти, культури, мистецтва.
ПОМІРКОВАНИЙ НАПРЯМ в просвітницькій історіографії репрезентує засновник нової польської історіографії А. НАРУШЕВИЧ (1733 - 1796 рр.). В праці "Меморіал" виклав своє розуміння завдань дослідника історії. Предметом дослідження вважав діяльність королів, шляхти, а також історію економіки, торгівлі, політики, держави, права, культури, науки, релігії тощо. Причини суспільних явищ вбачав в сфері свідомості, протиставляв раціоналістичні принципи розуміння історичного процесу теологічній концепції, заперечував безпосередній вплив провидіння на історичні події. Вперше до поняття "польський народ" включив мешканців міст. А. Нарушевич виступав за критичне ставлення до джерел, вперше в польській історіографії розробив елементарні методи критики джерел. Був проти некритичного сприйняття історичної традиції, легенд.
Працюючи, за дорученням короля, над створенням історії Польщі, створив колектив архівних працівників, які зосередили величезний масив документів - 230 томів. Ними користувалися й наступні покоління дослідників.
Головна праця вченого - семитомна "Історія польського народу", що охоплює період з найдавніших часів до 1386 р. Головний зміст - історія держави та її правителів. Автор притримується думки, що сильна монархічна влада забезпечувала рівновагу станів, гарантувала порядок в державі. Свавілля, анархія, жадоба магнатів-причина занепаду Польщі.
А. Нарушевич перебував під впливом так званого сарматського міфу, який був започаткований в польській суспільній думці в ІІ половині ХVІ ст. "Сарматисти" вважали, що предками шляхти тобто лицарського стану були войовничі сармати. Вони підкорили місцеві племена, які згодом перетворилися у простолюд. Ідеалізувалась створена шляхтою держава - Річ Посполита та унікальність устрою, зокрема право "ліберум вето", шляхта і народ розглядалися як тотожні поняття. Проголошувався культ військової доблесті, польського патріотизму і боговибраності Польщі як форпосту християнства, нетерпимості до інших релігій та народів, самовдоволеності.
А. Нарушович виводив словян від сарматів. Початок польської історії вбачав у владі гміни - первісної форми суспільних відносин племен, що населяли територію Польщі в давнину. Гміна - це громада. Соціальну нерівність пояснював завоюванням словянами, з яких виникла згодом шляхта, автохтонів, що стали підневільними.