Історіографія исторії Польщі
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?лого.
В ІІ ПОЛОВИНІ XIX - НА ПОЧАТКУ XX СТ. В ПОЛЬСЬКІЙ ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ ПАНУВАЛА ФІЛОСОФІЯ ПОЗИТИВІЗМУ. Одночасно існували інші наукові напрямки.
В підросійській та піднімецькій частинах Польщі влада перешкоджала розвитку польської науки та культури. У Варшаві в 1881 р. було організовано приватний фонд-касу імені Мяновського, яка фінансувала наукові дослідження.
В підавстрійській Польщі діяли історичні кафедри в університетах Кракова та Львова. За ініціативою, створеної в 1878 році в Кракові Академії знань, відбувся І зїзд польських істориків в 1880 р. Було опубліковано три серії історичних джерел, (51 том), видавалися монографії, збірники наукових праць, часописи. У Львові в 1886 р. польські історики створили Історичне товариство, почали видавати часопис. Здійснювалася підготовка спеціалістів - істориків. Провідними в цей період були краківська та варшавська наукові історичні школи.
Представниками краківської школи в певній мірі дотримувалися середньовічної шляхетської ідеології, католицького світогляду. Досліджували переважно проблеми політичної історії. Вони зробили значний внесок у вдосконалення методики досліджень, ввели до наукового обігу нові групи джерел та піднесли на більш високий рівень їх наукову критику.
В. КАЛІНКА (1826-1886 рр.) - фундатор школи, учасник національного руху, відійшов від нього після поразки повстання 1863-1864 рр. В книзі "Галичина та Краків під австрійською владою" та інших ідеалізував патріархальні відносини в часи панування панщинно-фільваркової системи в польському селі. Наголошував на позитивній ролі католицької церкви в історії Польщі та згубному впливі ідей Просвітництва на польський народ. Гостро критикував Лелевеля та інших прогресивних діячів епохи Просвітництва, патріотичний табір в цілому. Ці погляди викликали протест сучасників.
Ю. ШУЙСЬКИЙ (1835-1883 рр.) - лідер школи, в молодості брав участь в національному русі, згодом відійшов, закликав до співробітництва з австрійською владою, русофоб.
В чотиритомнику “Історія Польщі” та інших працях досліджував політичну історію. Вирішальну роль в історичному процесі відводив провидінню. Заперечував твердження Лелевеля про існування демократії в дані часи, оскільки панував "княжий абсолютизм". Через "схильність національного характеру до анархії" монархічна влада ослабла. Народ винен у подіях країни. Польща постійно відставала у своєму розвитку від заходу через віддаленість європейських центрів. Прихильник ідеї сильної монархічної влади, абсолютизму. Вихваляв Люблінську унію як вияв цивілізаторської "місії Польщі на Сході".
М. БОБЖІНЬСЬКИЙ (1849-1935 рр.) в тритомній "Історії Польщі" (том 3 видано в 1931 р), в двотомнику "відродження Польської держави" (1921-1925 рр) вирішальну роль в історії країни приділяв державі, яка була гарантом суспільного порядку. Створив власну періодизацію, спираючись на співвідношення монархії та анархії.
Виділяв патріархальну (до сер. ХШ ст.), патрімональну (до кінця ХV ст.) та нову (з кінця ХV ст.) державу.
Специфіка польської історії - поділ між державою та суспільством та відставання розвитку держави від розвитку суспільства через брак сильної монархічної влади. Причини падіння Польщі - шляхетські парламентаризм та вольності, які суперечили "порядку та закону".
С. СМОЛЬКА (1854-1924 рр.) - лідер польських медієвістів, автор десятків праць, досліджував переважно події Х-ХV ст. В Історичних процесах вбачав результат еволюційних змін. Приділяв увагу соціальним проблемам, широко використовував порівняльний метод. Розглядав історію Польщі в контексті інших західнословянських народів. Ідеалізував роль католицької церкви в розвитку національної самосвідомості, ліквідації феодальної роздрібненості, поширенні “цивілізації” на Сході.
В цілому загальна концепція історії Польщі, розроблена краківською школою, отримала назву "песимістичної" за критичну оцінку ролі національних інститутів устрою шляхетської Польщі.
ПРЕДСТАВНИКИ ВАРШАВСЬКОЇ ШКОЛИ були тісно повязані з течією позитивізму, головну увагу приділяли проблемам соціально-економічного розвитку, культури. Підкреслювали значення мешканців міст в польській історії, відкидали необхідність повстань як шляху для відновлення незалежності, єдино можливим вважали шлях поступових реформ.
Т. КОРЗОН (1839-1918 рр.) - один з лідерів школи, репресований за участь в національному русі. Автор чисельних монографій, підручників, статей. В чотиритомнику "Внутрішня політика Польщі за Станіслава-Августа" досліджував соціальні та економічні відносини в суспільстві в ІІ половині ХVШ ст., використовуючи величезну кількість джерел.
Вважав, що в ІІ половині ХVШ от. відбувався процес розкладу феодальних відносин і формування буржуазних відносин. Аристократія, вище духовенство, реакційна шляхта, не бажаючи допустити змін, віддали країну чужоземним державам. Шлях до порятунку та відродження бачили "освічені" мешканці міст і патріотична шляхта.
Стверджував, що в згаданий період Польща вступила в смугу економічного та культурного піднесення, аргументуючи це значенням торгівлі та промисловості, роллю "Освіченої" шляхти та буржуазії. Не визнавав революційного шляху розвязання аграрного питання, негативно ставився до селянських повстань. Обстоював еволюційний шлях реформ. В монографіях про Т. Костюшка та Я. Собеського, виданих наприкінці XIX ст., ідеалізував шляхту, оспівував культ героя.
Т. Ко?/p>