Історіографія исторії Польщі
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ькій історичній науці опрацював наукові прийоми оцінки та критики джерел. Подальше завдання дослідника - поєднати в причинно-наслідковому звязку історичні факти і явища. Після цього їх слід описати, строго притримуючись історичної правди.
Польській історії присвячені праці: "Польща, що відроджується", "Порівняння двох повстань польського народу 1794 та 1830-1831 рр. ", чотиритомник "Польща середніх віків", двотомник "Історія Польщі", "Народи на словянських землях напередодні утворення Польщі" та інші.
В поняття народ Лелевель включав селянство та шляхту, їх взаємовідношення становили суть історії Польщі.
Походження польського "національного духу" шукав в стародавній історії словянських народів. Ідеалізував ті часи. Вважав, що існування в ті часи волі, рівності, відсутність монархії та свавілля сприяли утворенню словянського, а згодом польського "національного духу" з такими рисами як мужність, миролюбство. Ідеальний суспільний лад зіпсувала "західна цивілізація", що принесла римське право, католицьку церкву, феодалізм. З цього часу постійно боролись дві стихії - польська, словяно - республіканська та чужа, монархічно-феодальна. Поступова перевага монархізму, аристократизму, фанатизму спричинила до занепаду країни. Носій вічних ідеалів поляків - народ. Лелевель створив періодизацію історії Польщі, в основі якої було видалення "національного духу".
І період - 860 - 1139 рр. - епоха первісної аграрної демократії, народовладдя, яке змінило ранню словянську владу гмін. Виникає соціальна нерівність внаслідок виділення з селянської маси заможних господарів, а також внаслідок воєн, західних впливів і доби приватної власності землевласників - лехітів. Від них походить шляхта, яка поступово поставила у залежність від себе землеробів-кметів.
ІІ період - 1139-1374 р.р. - епоха "можновладдя", коли із шляхти виділилася аристократія - магнати, які сприйняли чужі звичаї, збільшувалися привілеї лехітів та посилення гноблення кметів. Чвари, лиха, народне горе збудили в шляхті "народний дух" і вона припинила сваволю магнатів.
ІІІ період - 1374-1607 р.р. - епоха "шляхетської влади гмін" внаслідок боротьби шляхти з магнатами. Важке становище селян Лелевель пояснює сприйняттям шляхтою чужих народу принципів аристократизму та католицизму.
ІV період - 1607-1795 р.р. - епоха "виродження шляхетської влади гмін" та посилення чужоземного впливу, насамперед німецького. Послабилися демократичні засади в країні, відбувся відхід від "національного духу".
V період - з 1795 р. - епоха відродження Польщі. Необхідно повернути суспільство до принципів первісної демократії, поширити свободи і рівність на весь народ, шляхом народного повстання встановити республіканський лад.
Причинами послаблення Польщі Лелевель вважав соціально-економічну та політичну структуру суспільства, нерозвязаність селянського питання, загарбницьку політику сусідніх держав. Повстання 1794 р. та 1830-1831 рр. зазнали поразки через страх їх керівників народних мас.
Лелевель прославляв землеробський вигляд Польщі, як характерну рису словянського "національного духу", не надавав містам значної ролі в історії.
В своїх працях показав суттєві моменти формування класів, роль церкви та держави в зміцненні влади феодалів.
Послідовники Лелевеля прагнули пробуджувати національну свідомість поляків зображуючи історію в ідеальному вигляді, не чіпаючи соціальних проблем.
Е. МОРАЧЕВСЬКИЙ (1802-1855 рр.) - в девятитомній "Історії Польської Речі Посполитої" реабілітував шляхетську республіку, як прояв традицій давнього народовладдя, головну причину послаблення Польщі вбачав в моральному занепаді шляхти.
К. ШАЙНОХА (1818-1868 рр), - медієвіст. В працях "доба Казиміра Великого", "Болеслав Хоробрий" протиставляв середню і дрібну шляхту магнатам, зображав шляхту у прикрашеному вигляді. В праці "Ляхітська основа Польщі" стверджував, що державний устрій полякам принесли ляхіти - нормани, розвивав ідеї "цивілізаторської місії" Польщі на Сході."
В. МАЦЕЙОВСЬКИЙ (1793-1883 рр.) в чотиритомнику "Історія словянського законодавства" вихваляв суспільний лад та звичаї стародавніх словян і протиставляв їм християнські нововведення.
Праці цих авторів викликали гостру критику.
Е. ДЕМБОВСЬКИЙ (1822-1846 рр.) - один з керівників Краківського повстання 1846 р., належить до революційно-демократичного напрямку в історіографії. В працях "Зауваження про джерела історичних досліджень", "Декілька думок на погляд про розвиток історії та суспільного життя поляків" стверджував що історична наука повинна вивчати життя селян, ремісників, шляхти, а не королів. Причини занепаду країни - егоїстична політика шляхти та вельмож. В поняття народу виключав шляхту. Історію Польщі подавав як історію боротьби селян проти поміщиків як і всі інші події минулого. Процес розглядав як розвиток поняття свободи. Поділяв історію на пять епох: теократизм, абсолютизм, політична демократія, соціальна єдність, соціально - політична та моральна єдність, Зміна епох відбувається революційним шляхом.
К. ГОФФМАН (1798-1875 рр) - представник монархічного напрямку, критикував романтичну історіографію. В праці "Історія політичних реформ в стародавній Польщі" вважав причинами занепаду країни всевладдя шляхти, безсилля монархів та нерозвиненість міст. Виступав проти ідеалізації мин?/p>