Geum.ru

Культура и искусство

  • 3141. Культура советского периода
    Информация пополнение в коллекции 05.05.2012

    Еще один яркий пример архитектуры - Дворец неосуществлённый строительный проект советского правительства. Идея сооружения в столице первого в мире государства рабочих и крестьян здания, способного стать символом "грядущего торжества коммунизма", появилась уже в 20-х годах. Работа над ним велась в 1930-е годы и в 1950-е годы. Это должно было быть грандиозное административное здание, место съездов, празднеств и т.п. Дворец в Москве с высотой 420 м стал бы самым высоким зданием мира. Его должна была венчать грандиозная статуя Ленина. На проект дворца был проведен масштабный архитектурный конкурс. Дворец Советов было решено построить на месте разрушенного Храма Христа Спасителя. Высшие премии на конкурсе были присуждены архитекторам: И. Жолтовскому, Б. Иофану, Г. Гамильтону (США). В дальнейшем Совет Строителей Дворца Советов (в который одно время входил и сам Сталин) принял за основу проект Б. Иофана, который и был после многочисленных доработок принят к осуществлению. Проект был воистину грандиозен. Высота сооружения должна была составить 420 метров (со статуей В.И. Ленина. Сессии Верховного совета, а также всевозможные собрания согласно проекту проводились бы в огромном зале объёмом миллион кубометров, высотой 100 и диаметром 160 метров, который был рассчитан на 21000 человек! Малый зал вместил бы "всего" 6 тысяч. Также во Дворце Советов предполагалось разместить Президиум, государственный документальный архив, библиотеку, музей мирового искусства, залы Палаты Верховного Совета СССР, Конституции, Гражданской войны, Строительства социализма, аудитории для работы депутатов и приёмов делегаций. Рядом со зданием решено было построить огромную площадь и стоянку на 5 тысяч автомобилей, для этого требовалось изменить окрестности: Музей изобразительных искусств решено было отодвинуть на 100 метров, Волхонка и её улицы-соседи должны были исчезнуть под тысячами кубометров земли.

  • 3142. Культура средневековой Европы
    Доклад пополнение в коллекции 09.12.2008

    Как область умственной деятельности, средневековая литература тесным образом была связана с философско мировоззренческими представлениями писателей, выражая их прямо или отражая опосре- дованно. Для древнерусской литературы эта связь была тем более сильна, что в средневековый период художественный метод отраже- ния бытия, присущий литературе, не существовал обособленно от на- учно познавательного метода по причине синкретизма средневеко- вого личностного и общественного сознания. В результате развитие литературы было тесным образом связано с развитием философско- мировоззренческой мысли Древней Руси. При периодизации литера- турного процесса необходимо не только исходить из смены и взаимо- отношений исторических событий и эпох, но и учитывать процесс развития мировоззрения в Древней Руси, не забывая о теснейшей свя- зи этих двух процессов. В этой связи необходимо рассмотреть фило- софско мировоззренческие представления Древней Руси 10 17 вв., отражение взглядов в литературе и влияние их на развитие литератур- ного процесса средневековья.

  • 3143. Культура Средневековья
    Информация пополнение в коллекции 09.12.2008

    “ Переводом” мыслей социальной и духовной элиты на доступный для понимания всех людей язык стали проповеди, предствляющие собой значительный пласт средневековой культуры. Приходские священники, монахи, миссионеры должны были растолковывать народу основные положения богословия, внушать принципы христианского поведения и искоренять неправильный образ мыслей. Создавалась специальная литература, которая популярно излагала основы христианского учения, давая пастве образцы для подражания. Эта литература , в основном, предназначалась священникам, чтобы они использовали ее в своей повседневной деятельности.

  • 3144. Культура средних веков
    Информация пополнение в коллекции 09.12.2008

    Что же касается труда, то термин novoc; имел и второй смысл, тесно сплетавшийся в сознании древних греков С первым: тягпсть, страдание, несчаптье^-бедстшгр физический труд мука и боль удел несвободных и низших, тяжкое и нечистое занятие, унижающее человека и приближающее его к скотине. Свободный человек пользуется услугами рабов и слуг, являющихся орудиями, инструментами, ~которые_рбесп.еч„ивают его благосостояние. Лишь для земледелия делалось исключение. Отсутствие интереса к механическим изобретениям, способным облегчить ручной труд, сочеталось с мечтами о «роботах» и чудесных устройствах, которые обеспечили бы полную праздность человека, это достаточно ясно характеризует отношение к физическому труду в древности. Труд не может облагородить человека, он бессмыслен и отуп'ляющ; в нем "нет и не может быть внутренней красоты/Образ Сизифа, беспрерывно вкатывающего на вершину горы камень только для того, чтобы он тут же скатился вниз, мог возникнуть лишь в обществе, мыслившем труд как наказание. Безделье, свобода от необходимости трудиться были идеалом не одних имущих, но и бедняков: девизом люмпенов было «хлеба и зрелищ», и жизнь за чужой счет представлялась наилучшим выходом в их жалком состоянии. Христианство, провозгласив!!? инции «не трудящийся да не ест», радикально разорвало с этими установками классической античности," обществе мелких производителей' труд не мог считаться позорным занятием. В труде стали видеть нормальное состояние человека. Правда, это состояние сделалось необходимостью не в результате сотворения человека, а вследствие его грехопадения; в труде видели и наказание. Существенно, однако, что праздность была отнесена к числу тягчайших грехов. Каждый человек должен выполнять определенную функцию, все должны заниматься своим делом, хотя не все виды деятельности, необходимой для общества, в одинаковой мере приближают человека к богу. Богатство, подобно труду, не рассматривалось как самоцель или как условие обеспечения праздного существования. Отношение к богатству определялось отношением к загробному "спасению: обладание имуществом могло способствовать, но могло и помешать душе достигнуть райского блаженства. Но в обладании богатством последователи Христапроповедника бедности и 'аскетизма видели нечто сомнительное и вряд ли морально 'оправдываемое. ': «Удобнее верблюду пройти сквозь игольные уши, нежели богатому войти в царство божие», эта максима Евангелия от] Матфея (19, 24) была источником сложных духовных и социальных конфликтов на протяжении всего средневековья.

  • 3145. Культура средних веков. Эпоха возрождения
    Курсовой проект пополнение в коллекции 09.12.2008

    Если в искусстве Возрождения всеобщим идеалом и естественным критерием стала чувственная телесность, то в науке эта роль отводилась рациональной индивидуальности. Не индивидуальное знание или мнение, а достоверность самой индивидуальности оказывалась истинным основанием рационального познания. Все в мире можно подвергнуть сомнению, несомненен только факт самого сомнения, который является непосредственным свидетельством существования разума. Такое самообоснование разума, принятое в качестве единственно истинной точки зрения, является рациональной индивидуальностью. Наука Возрождения мало отличалась от искусства, поскольку была результатом личного творческого поиска мыслителя. Художник это искатель истинных образов, мыслитель искатель истинных идей. У художника есть техника изображения, у мыслителя техника прояснения, или метод познания. Мыслитель способен проникнуть за пределы чувственного мира в замыслы Творца. И как в творчестве художника продолжалось созидание мира на основе совершенных образов, так и в творчестве ученого открывались замыслы Бога о мире. Может показаться странным, но традиция видеть в чистом разуме средство постижения Бога и его замыслов, которой придерживались ученые Возрождения, развивалась в средневековом мистицизме. Эта традиция берет начало еще в античности в учениях пифагорейцев, в философии Платона. Чем могло питаться убеждение Платона в том, что ему было дано постичь мир идей, по модели которого создан мир вещей? Идея есть самоочевидность разума, взятого без всяких образов, сама выступающая инструментом создания и конструирования образов. Идея, которую с превеликим трудом может постичь смертный, есть в то же время исходный принцип построения бытия, а значит, должна быть и принципом построения истинного знания. Так было у Платона, но М. Экхарт, мнение которого мы уже приводили, тоже был убежден, что мыслитель, познающий Бога «без помощи образа», становится тождественным Богу. Ученые Возрождения также полагали, что истины, открываемые разумом и не имеющие наглядного выражения, даны как бы самим Богом. С одной стороны, ученые отдавали дань своему времени, когда принято было считать, что высшие истины могут быть установлены только Богом. С другой стороны, в апелляции к Богу был своеобразный «героизм последовательности». Ведь логика мышления требовала выхода за пределы воображения, т.е. в сферу неназванного, которое все же нужно было как-то назвать и обозначить. Знание о том, что нельзя представить наглядно, что является противоестественным с точки зрения земного существования, только в Новое время стали называть естественными законами природы, а мыслители Возрождения ссылались на Бога либо на универсальный Разум.

  • 3146. Культура Стародавнього Риму
    Информация пополнение в коллекции 17.12.2010

    Пізніше розрізнені частини злилися в єдине ціле, що є характерною рисою римського театру. Стена, частина римського театру, що найбільше піддавалася змінам, ставала все більш нарядною, часто для її оформлення використовували кольоровий мармур і розписи. У Римі були поширені малі театри одеони із спрощеним обладнанням сцен, призначені для музичних і поетичних вистав. Одеони могли бути критими (у вигляді окремих будівель) і відкритими. Будівлі цього типу, але менші розміру, називалися аудиторіями. В них виступали філософи, ритори, письменники. Амфітеатри споруджували для гладіаторських ігор і битви з дикими тваринами; вони мали еліптичну в плані арену і театрон, що повторював її форму. Це специфічний римський тип споруди, форма якого визначалася характером вистав. Найдосконалішим за конструкцією і формою був амфітеатр Колізей: величезна, овальна в плані чаша (подовжня вісь 187,77 м), що оточена місцями для глядачів, що підіймаються вгору. Колізей вміщав 56 тис. глядачів. В цьому найбільшому амфітеатрі проявився характер сприйняття видовищ римлянами кожний глядач бачив з свого місця всю ту масу людей, що заповнювали амфітеатр, кожен з глядачів був переповнений святковим настроєм. Римські цирки були місцями кінних перегонів і змагань на колісницях. Вони складалися з витягнутої в плані арени (наприклад, цирк Максенція на Аппієвой дорозі, мав розміри 428 х 79 м), розділеної невисокою стінкою-спиною, навкруги якої відбувалися перегони, і східчастими місцями, для глядачів уздовж арени. Арена мала два входи: на одному кінці арени розташовували загороди для коней, звідки їх випускали у момент старту, на протилежному встановлювали тріумфальну арку, з-під якої з'являвся переможець. Римські театри, амфітеатри, цирки значно вплинули на подальшу європейську архітектуру видовищних споруд.

  • 3147. Культура стародавнього сходу
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Єгиптяни створили числений пантеон богів. Найвідомішими були Осіріс (бог, який помирав і воскрешався, символізуючи цикли Нілу), Ізіда, Гор, Амон, Атон та інші. Існував культ тварин: лева, дикого бика, крокодила, кішки. Особливою пошаною користувався священий жук-скарабей. За віруваннями єгиптян, долею людей розпоряджаються боги. У кінці життя людину чекає перехід у загробне царство, але попередньо вона має постати перед Страшним судом, де боги тримають у руках свій сувій з записом добрих і злих справ людини, котрій надається право на самозахист. Одна з таких передсмертних виправдальних промов зберіглась. У ній єгиптянин заявляє, що він не ображав удов і сиріт, не крав, не лжесвідчив, не зводив наклепів, не підпилював гирі на базарі, не робив перешкод на шляху потоку, не опускав перо в чорнильницю з метою зробити зло ближньому. Він чистий, чистий, чистий.

  • 3148. Культура Стародавньої Греції та Стародавнього Риму
    Информация пополнение в коллекции 08.05.2010

    Після короткочасного періоду «темних віків» в Греції починається відродження культури. Із розрізнених племен виникає єдина грецька народність. Історичним підтвердженням цих процесів вважаються поеми Гомера «Ілліада» та «Одіссея» (тому цей період називають героїчним гомерівським). Це відомі оповідання про події, звязані з Троянською війною та поверненням Одіссея до Ітаки. Давньогрецький епос був тісно повязаний з міфологією та поширеними релігійними уявленнями, для яких характерно існування політеїзму. Поступово сформувався своєрідний міфологічний світогляд, у якому простежується перехід від поклоніння тваринам і рослинам до антропоморфізму (обожнення людини, уявлення богів в образі прекрасних і безсмертних людей). До головних олімпійських богів належали: Зевс бог-громовержець, його дружина Гера богиня неба, Посейдон бог морів і річок, Аїд бог царства мертвих, Деметра покровителька землеробства, Афіна богиня війни і мудрості, Аполлон бог світла і мистецтва, Діоніс бог виноробства, Артеміда богиня полювання, Гефест бог ремесла. Значне місце у грецькій міфології займали легенди про героїв дітей богів і смертних. Міфологія стала найважливішим елементом грецької культури, на основі якої пізніше розвивались література, філософія, наука.

  • 3149. Культура стародавньої Русі
    Информация пополнение в коллекции 04.09.2010

    V століття у слов'янських племен, що утворили Російську державу, протікав як період військової демократії. Великі виробничі та родові колективи замінялися територіальними або сусідськими громадами (об'єднували в собі малі індивідуальні сім'ї). Закони в той період у них були суворі, так наприклад мати мала право убити новонароджену дочку, якщо сім'я ставала надто великий, або діти мали право вбити своїх старих батьків, якщо ті постарів не приносили користь сім'ї. Але, не дивлячись на це слов'янин ідучи з будинку залишав їжу на столі а двері відкритими, щоб мандрівник міг поїсти і відпочити. В цей же час з'являються і зміцнюються такі цікаві освіти як дружини - об'єднання вільних воїнів професіоналів поклялися у вірності князю на полі брані. Цей процес стимулюють численні набіги степовиків і кочівників. Поступово князь - голова такої дружини - спираючись на неї зосереджує у своїх руках владу і починає ігнорувати деякі закони і звичаї. Князі також укладали між собою різні союзи, або вибирали головного князя - командира над іншими. Це було однією з передумов створення єдиної держави. Також у цей період йде будівництво міст. Спочатку будувалися так звані городища - притулку, куди під час ворожих набігів стікалися навколишні жителі, в мирний час такі міста зазвичай пустували. Незабаром у цих містечках стали селитися князі з дружинами, а їм були потрібні одяг, зброю, продукти харчування та багато іншого. Так біля міст поступово почали утворюватися посад, місця де проживали різні купці і ремісники. Це також стало поштовхом для появи єдиної держави. Але взагалі Росичі жили дуже бідно. Одяг їх складалася зі шкір або грубого полотна, знарядь праці було мало, а жили слов'яни в основному в земляках та норах. І тому утворення єдиної держави, і відповідно посилення торгівлі було дуже корисно для них.

  • 3150. Культура США
    Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

    Первые литературные произведения создавались в английских колониях в Северной Америке с начала XVII в. Черты национального своеобразия складывающейся американской литературы выступили в творчестве просветителей эпохи Войны за независимость 1775-1783 гг. Процесс формирования национальной литературы завершается в первой половине XIX в. Важнейшую роль в нем сыграли писатели романтики. Подъем демократических настроений накануне и в период Гражданской войны 1861-1865 гг. способствовал укреплению реалистических тенденций в литературе США. Вершиной реализма XIX в. явилось творчество Марка Твена (настоящее имя С.Клеменс), отразившего действительность своего времени во всем ее многообразии.

  • 3151. Культура та естетика
    Контрольная работа пополнение в коллекции 16.02.2010

    Зображення-показ сну (розігрування, виконання) можливе безпосередньо під час перебігу сновидіння. Це своєрідна імітація плину сновидіння, тому доречно скористатися тут і наратологічним терміном “мімезис”. Сновидіння зазвичай передбачає внутрішню фокалізацію, адже бачити, сприймати сон зі своєї перспективи буде передусім хтось із персонажів твору. Презентуючи ониричні події з погляду персонажа за допомогою показу, розігрування, наратор максимально скорочує дистанцію між фокалізацією і викладом: представлення подій сну подано відразу після засинання героя, як тільки починають поставати перед ним сновидні образи. Оповідач у новелі “Змагання співців” Гофмана відтворює сновидіння безпосередньо за ониричними подіями. Дистанції між тим, коли сон приснився, і часом, коли про нього повідомляють, немає. Зображення перенесено у внутрішній світ героя, подано ніби зсередини його свідомості. У сновидінні йдеться про передбачення розвитку дій і поведінки персонажів. Сновидіння побудовано як відеофільм із пізніших подій, здійснений способом монтажу: певні картини з подієвої канви новели вибірково поєднуються авторською думкою. Сновидіння виступає як композиційний засіб, за допомогою якого реалізується антиципаційна функція. Зосереджено увагу на відмінності цього сновидіння від суто емоційних снів. Цей тип сну умовно можна назвати інтелектуально-мистецьким, живописним сном-видінням. Як результат праці памяті й активності уяви героя, ониричний план дає унаочнення думок, уявлень про середньовіччя, які зявилися в автора після прочитання й осмислення трактату Й.К.Вагензейля “Про захопливе мистецтво мейстерзингерів”. Завдяки сновидінню у творі сформований великий пласт підтексту, а також текст уведений у широкий інтелектуальний, культурний контекст; через обігрування залученого в текст новели матеріалу іншого тексту проглядаються майбутні основи теорії і творчої практики постмодернізму. Сон дає можливість подорожувати в часі і просторі без будь-яких обмежень, до того ж відчутне певне нашарування часів: людина ХІХ ст. спілкується з професором із ХVІ ст., і вони разом спостерігають за майстрами-співцями ХІІІ ст. Звернення до Середньовіччя як до “прекрасних часів” ілюструє конфронтаційну налаштованість автора до його сучасності. Гармонія, краса, любов, дружба, співчуття цілу гаму добрих почуттів, які мало б взяти людство на озброєння, щоб бути щасливим, вбачає Гофман у середньовіччі. Отож сновидіння наділене великим повчальним потенціалом, як і більшість інших сновидінь романтиків, та потребує глибинного осмислення з філософською та дидактичною метою.

  • 3152. Культура та історія
    Информация пополнение в коллекции 11.12.2009

    На рубежі XIX-XX ст. відбуваються принципові зміни: культура стає інтернаціональною, інтегруючи духовні цінності практично всіх етнічних регіональних типів і від цього стаючи ще більш різноманітною. Це різноманіття не могло не позначитися на мистецтві, літературі, філософії, тобто на культуру в цілому, що відобразили і культурний занепад, і деградацію техногенної цивілізації на рубежі двох останніх століть II тисячоліття, і метафізичний підхід до вирішення глобальних проблем, спробу усвідомлення нової ролі людини у світі. У культурології, мистецтвознавстві та науці цей культурний процес рубежу XIX - XX ст. отримав назву «декаданс», а мистецтво і література - декадентські. Головна властивість і особливість декадансу - розгубленість перед світом, що різко змінився: суспільство виявилося нездатним раціонально, науково пояснити зміни в політиці та економіці, нові соціальні відносини, нову картину світу. Склалася суперечлива свідомість, що торкнулася найважливішого елементу світогляду, - питання про закономірності в природної та соціальної дійсності. Тому й відбувається сплеск ірраціоналізму, містики, виникають нові релігійні течії.

  • 3153. Культура та мистецтво Сирії
    Информация пополнение в коллекции 10.06.2010

    Амплітуда температур у межах степів і пустель більше, ніж на середземноморському узбережжі. Середня червнева температура в Дамаску, на західному краю степової зони, становить +28° С, як і в розташованому далі до сходу Халебі (Алеппо), тоді як у Дейр-Ез-Зорі, що перебуває в пустельній області, середня температура липня +33° С. Денні температури в липні-серпні часто перевищують +38° С. Після заходу сонця температура різко падає, зменшується вологість повітря. Таким чином, незважаючи на денну жару, завдяки прохолодним сухим ночам у внутрішніх районах країни в літню пору кліматична обстановка більше комфортна, ніж на узбережжя. Взимку в степових і пустельних районах приблизно на 5,5° С прохолодніше, ніж у прибережній смузі. Середні зимові температури Дамаска й Дейр-Ез-Зора +7° С, а Халеба +6° С. На півночі степової зони часто бувають заморозки й випадає сніг, але в її південних районах, а також у пустелях ці кліматичні явища спостерігаються рідше. Нічні температури взимку опускаються значно нижче 0° С.

  • 3154. Культура та мистецтво Туреччини
    Информация пополнение в коллекции 12.06.2010

    Туреччина розташована на частині суші, яка називається Малою Азією або Анатолією, що простирається з Азії до Південно-Східної Європи. Мала Азія (Анатолія) омивається з півночі Чорним морем, із заходу Егейським, з півдня Середземним морем. Анатолію від Європи відокремлюють протоки Босфор і Дарданелли. У Європі Туреччина має границі невеликої довжини з Болгарією на півночі, Грецією на Заході, Грузією й Вірменією в Закавказзі, з Іраном і Іраком на Сході й із Сирією в межиріччі Тигру й Єфрату. Географічно турецьке узбережжя Середземного моря чітко розділено на два великі регіони. Західне узбережжя до Мармарису із численними бухтами й півостровами належить Егейському морю. Південне узбережжя починається від Анталії. "Турецька Рив'єра" так називають цю місцевість через протяжні піщані пляжі. За пляжами простирається родюча рівнина, древня Памфілія. Зі сходу до неї примикає древня Килікія, представлена на відрізку між Аланією і Анамуром гірським ландшафтом, де гори Тавр піднімаються прямо з моря. На турецькому узбережжі можна зустріти всі види пляжів, починаючи від неосяжних піщаних пляжів до невеликих кам'янистих бухт.

  • 3155. Культура татар
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Яркое самобытное искусство и культура татар наследует традиции государства Волжской Булгарии, Золотой Орды и Казанского ханства. Значительным было и влияние ислама, принятого в 922 году. Существовавшая в народе руническая письменность была заменена на арабскую, что дало импульс к развитию науки, философии и литературы. Ислам создал и укрепил главные традиции татаро-булгарской культуры. Мусульманское духовное родство позволяло волжским булгарам поддерживать торговые и дипломатические отношения с огромным миром ислама, открывало дорогу на Восток - в Священную Мекку, Египет, Турцию, Иран. Образы доисламской языческой мифологии - изображение птиц, животных и, иногда, человека заменяются цветочно-растительным и геометрическим орнаментом, который становится доминирующим. В то время как на Руси в искусстве утверждаются библейско-христианские изобразительные мотивы, в болгарском декоративном искусстве, как и в странах Востока, эстетическим и художественным принципом становится узорность и декоративность. До нашего времени дошли изумительные произведения булгарских мастеров - образцы украшений, работы по бронзе, серебру и золоту.

  • 3156. Культура України XIX сторіччя
    Информация пополнение в коллекции 10.11.2009

    Найзначніші досягнення української культури цього періоду повязані з розвитком літератури. Українські письменники виступили як художники-новатори. Так, заслуга І. Котляревського полягає в тому, що він першим з українських письменників звернувся у своїй творчості до народної мови, застосувавши її як мову літературну. Його приклад наслідували Квітка-Основяненко, Гулак-Артемовський, Гребінка, Шашкевич. Котляревський ввів в літературу України жанри бурлескно-травестійної поеми, оди, водевілю. Його перу належать ліричні поезії, що стали народними піснями (“Видно шляхи полтавськії”, “Віють вітри, віють буйні”, “Ой, я дівчина-полтавка”, “Віє вітер горою”). Квітка-Основяненко перший український прозаїк писав повісті, оповідання, нариси, побутові пєси і комедії. Гулак-Артемовський започаткував в українській літературі жанр балади. Гребінка зробив переклад українською мовою поеми Пушкіна “Полтава”, а також уславився своїми байками.

  • 3157. Культура України в кінці XVI–на початку XVII століття
    Информация пополнение в коллекции 12.12.2010

    У XVI-XVII ст. поетичні твори найчастіше створювалися мандрівними дияконами і піддячими - учнями духовних шкіл. У період літніх канікул вони подорожували і писали віршовані твори на замовлення, з метою заробітку. Зміст цих віршів міг бути хвалебно-величальним (панегірик) або пов'язаним зі смертю і похоронами будь-кого зі знатних людей (мадригал). Разом з тим багато епіграм, віршів, поем були авторськими. Наприклад: Себастіян Кленович “Роксоланія”, “Звитяжство богів” та ін., Симон Пелакід “Про Острозьку війну”, Дем'ян Наливайко “Про час”, “Про старожитний клейнод” та ін., ієромонах Дубненського монастиря Віталій епіграми з книги “Діоптра, або Дзеркало”, Симон Симонід (Шимонович) “Чари”, “Женці”, книга “Селянки”, Мелетій Смотрицький “Лямент у світа вбогих…”, Касіян Сакович - “Вірші на жалісний погріб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного”, Симон Зиморович книга любовних пісень “Роксоланки, або Руські панни”, Софроній Почаський поетична книга “Евхарістиріон, або Вдячність”, Афанасій Кайнофольський книга “Тератургіма, або Чуда”, Кирило Ставровецький - збірник віршів “Перло многоцінноє”, Олександр Мітура - “Узор доброчесности”, Лазар Баранович вірші в книзі “Аполлонова Лютня”(1971), Іван Величковський книжка “Зегар з полузегарком” та ін. Українські поети часто використовували біблійні теми, багато уваги приділялося проблемам моралі, релігії, що відповідало тогочасним смакам. У той же час в цих творах рідко присутні художні образи, інакомовність, метафора. Все це додає поезії XVI-XVII ст. дещо наївного, невитонченого характеру. Треба врахувати і те, що літературної норми в українській мові на той час ще не було, у зв'язку з чим віршовані твори важко сприймаються сучасним читачем. Проте українська поезія XVI - першої половини XVIII ст. переживала важливий етап свого розвитку. Автори використовували т.зв. силабічну і несилабічну системи побудови рядків, уміло користувалися римою і віршованим розміром. Часто вживалися 4- і 5-стопний ямб і хорей. У XVIII ст. найбільші досягнення поетичного мистецтва були пов'язані з ім'ям Григорія Сковороди.

  • 3158. Культура України в ХІV–першій половині ХVІІ століття
    Методическое пособие пополнение в коллекции 01.10.2010

    Одними з перших значних полемічних творів тогочасною книжною українською мовою були дві книги ректора і викладача Острозького колегіуму Герасима Смотрицького "Ключ Царства небесного" та "Календар римський новий" (1587). У них автор засудив не стільки саму спробу приведення календаря у відповідність із астрономічними законами, скільки примусовий характер нововведення і його культурно-соціальні наслідки. До того ж календарні новації добре накладалися на загальну картину контрреформаційної реорганізації католицького світу. Тому Г. Смотрицький використав їх як привід для різнобічної критики папства та єзуїтів з позицій культурних цінностей традиційного православ'я. Нападки на православних і звинувачення на їх адресу з боку католиків автор розцінював як ознаку втрати ними справжнього духовного зв'язку з апостольською традицією, і передусім з апостолом Петром, "ключарем небесного царства", бо саме цим зв'язком любили хизуватися єзуїти, що називали римських пап прямими наступниками цього апостола, який нібито був першим єпископом у Римі. Полемічні антипапські твори писали також інші діячі Острозької академії, котрі виступали під псевдонімами Василя Суразького і Клірика Острозького. Полеміка між православними і католиками особливо загострилася після Брестської унії 1596 р. Рішення Брестського собору про об'єднання православної та католицької церков захищав визначний оратор доби єзуїт Петро Скарга. Він підкреслював, що світські люди не мають права голосу в питаннях унії, мовляв, якщо більшість церковних ієрархів пристали на унію, то й уся їх паства (передусім ішлося про братства) і навіть незгодна з цим актом частина єпископату і монашої братії мають підкоритися. Разом з тим він обачно обійшов мовчанкою питання про те, чи мали право православні владики переходити під владу папи, якщо вони отримували свої ієрейські свячення і разом з ними духовну владу від константино-польського патріарха. Як відповідь П. Скарзі православні оперативно видрукували акти паралельного уніатському православного Брестського собору з докладним і спокійним викладом його перебігу в протоколах і документах. Книга вийшла без підпису під назвою "Ектезис". Метою її було довести канонічність православного собору. Услід за цим у 1597 р. у Вільно польською, а роком пізніше в Острозі тогочасною українською мовою вийшов друком один з найвизначніших полемічних творів - "Апокризис" Христофора Філалета (псевдонім М.Броневського), обсяг якого польською сягав 334 сторінок, а українською - 444 сторінок. Змістом і обсягом він перевершує всі полемічні твори того часу (окрім ненадрукованої "Палінодії" Копистенського, яка активно поширювалася у списках). Твір було написано з великим літературним і публіцистичним хистом і глибоким знанням предмета полеміки. Відкидаючи твердження Скарги, автор виступав проти претензій папи і католиків на українсько-білоруські землі, піддав гострій критиці моральну розбещеність єпископів-перевертнів, захищав право українського і білоруського народів на самостійне і ненасильницьке вирішення своїх релігійних справ. Філалет був ідеологом православного шляхетства, відстоював шляхетські вольності, виступаючи проти теорій виключної влади єпископів. До найяскравіших за емоційною силою творів полемічної літератури слід віднести також книгу Мелетія Смотрицького "Тренос" (з грецької - "Плач"), опубліковану в 1610 р. Цей речитативно-поетичний твір написано з використанням народнопоетичного жанру голосіння плачу Матері-церкви, зверненого до дітей - українських православних магнатів, що відреклися від неї і пішли за мачухою католицькою церквою (перераховано близько 50 визначних українських та білоруських родів). Автор висловлює сум з приводу смерті захисника православної віри князя К.Острозького. Різко засуджується Брестська унія і католицьке духівництво, яке характеризується як "італійські бандити". Твір М. Смотрицького справляв настільки сильне враження на сучасників, що польський король Сигізмунд III наказав увесь тираж знищити, друкарів ув'язнити, а автора книги стратити, так що М. Смотрицькому довелося довгий час переховуватися від покарання по різних православних монастирях. У 1620 р. єрусалимським патріархом Феофаном таємно від влади під охороною козаків гетьмана Сагайдачного було висвячено нову православну церковну ієрархію для Київської митрополії. На початку наступного 1621 р. нововисвячений митрополит Іов Борецький (у співавторстві з Ісаєю Копинським та Ієзекіїлем Курцевичем) закінчив написання польською мовою яскравого трактату під назвою "Протестація", який теж було спрямовано проти католицизму й унії, але значно посилено було антипольські настрої. Автори виводили походження українського народу з далекого минулого, з "Яфетового насіння", наголосили на легенді про освячення місця, де згодом виник Київ, апостолом Андрієм Первозванним, високо оцінили роль козацтва у боротьбі за збереження національної традиції й проголосили козацтво з його демократичним виборчим правом прямим спадкоємцем давньокиївського княжого вічового устрою, закликавши весь народ рішуче протистояти національно-релігійному гнобленню. Це був відвертий виклик владі, але з огляду на клопіт з війною під Хотином, де польський уряд дуже розраховував на допомогу козаків, "Протестація" минулася безкарно. Справді видатним письменником-полемістом був також відомий активною участю в роботі Київського братства та Лаврської друкарні з 1616 р. Захарія Копистенський (пом. 1627 р. у сані архімандрита Києво-Печерської лаври). У творчості цього полеміста чи не найповніше виражено віру у швидке відродження національної культури та її майбутній розквіт. У лаврській друкарні, де під його редакцією, з його передмовами та посвятами, а також перекладами низки творів було здійснено їх видання, у 1620 р. виходить з друку великий трактат "Книга о вірі...", спрямований передусім проти протестантської пропаганди. Але основною літературною працею 3.Копистенського є фундаментальний полемічний трактат у чотирьох книгах під назвою "Палінодія або Книга оборони...", яка писалася протягом 1619-1622 рр. і була відповіддю на польськомовну книгу уніатського архімандрита Льва Кревзи "Оборона церковної єдності" (Вільно, 1617). "Палінодія..." написана на основі численних історичних, богословських та літературних джерел книжною українською мовою з використанням багатої народнопоетичної образності - приказок, прислів'їв, порівнянь, а також афористичних висловів самого Копистенського. У чотирьох частинах трактату автор спростовує положення про першість папи римського, доводить рівність ієрархічних прав усіх єпископів грецької та римської церкви, обґрунтовує положення про щільну єдність між "руською" та грецькою церквами, підтверджує свої висновки багатим історичним, богословським та полемічним фактажем. Критикуючи громадсько-політичний і церковний устрій Речі Посполитої, Копистенський з любов'ю пише про свій "славний і благословенний народ россов", захоплено відгукується про запорозьке козацтво і його боротьбу проти іновірних агресорів. Між іншим, зазначає, що справжня культура успадкована православними "росами" безпосередньо з її джерел, тобто від високої грецької культури, від якої культура латинська взяла усі свої премудрості, спотворивши первісний зміст: "А що ся Римляне хвалять наукою тогосвітною - чужим пірьєм хваляться, в чужом плащу напинаются. Грецкиї то суть мудрості - Платонова і Арістотелева і іних філософов грецких мудрость, отчасти ім уділеная! <...> Можемо теж безпечно речи, іж Латин-никове верху високой мудрості грецкой не дойшли, і же нізший і несталий ла-тінский розум". І цю думку Копистенський послідовно проводить не тільки щодо філософії, але й на історичних прикладах доводить її слушність у питаннях історії, теології, природознавства, різних видів мистецтв і ремесел -всієї культури. Ця теза дозволяє Копистенському виправдати православних від закидів у поганому стані освіти, через що вони мають виїздити по науку до західних освітніх закладів: "І ми, Россове, єслі для наук в краї Німецкіи удаємося, где як своє власноє, заходнім от Греков на час короткій повіреноє от-бираємо, з ростропностю єднак смітьє отметуємо, а зерно беремо, угольє зо-ставуємо, а золото виймуємо". Отже, стан занепаду православної культури, на думку Копистенського, є тимчасовим і скороминущим, як і стан далекого від "грецької" досконалості західного розквіту ("на час короткій повіреноє").ьДещо інший ідейний напрям у полемічній православній літературі репрезентував Іван Вишенський (бл. 1550-1620), якого поряд з Христофором Філалетом і 3. Копистенським історики вважають кращим полемістом свого часу. Вишенський був родом з м. Судова Вишня у Східній Галичині (тепер Львівська область). Замолоду жив у Луцьку, з 80-х років XVI ст. - на Афоні (півострів в Егейському морі), де став ченцем Афонського монастиря, одного з найбільших центрів православного чернецтва. У 1604 р. повернувся до України, два роки жив у Львові та інших місцях, після чого знову відправився на Афон, де й помер аскетом-печерником. Його погляди відрізнялися від інших полемістів тим, що він виступав не лише проти національно-релігійного, а й соціального гноблення. Якщо Христофор Філалет був представником шляхетського аристократизму, то Іван Вишенський представляє демократичні кола українського суспільства. На сьогодні відомо 17 творів Вишенського трактатів і листів-послань, написаних між 1588 і 1615 роками, які він надсилав з Афона до України. Десять з них він об'єднав у рукописну "Книжку", яку хотів видати в Острозі. За життя Вишенського надруковано було тільки скорочену редакцію "Пісанія к утекшим от православноі віри єпископам" (1598). Але його твори, такі як "Порада", "Обліченіє діявола-міродержца", "Зачапка мудраго латинніка з глупим русином", "Позоріще мисленноє" та інші, активно поширювалися у списках. Він виступав проти вищої ієрархії, що призвела до унії, а також проти католицької та західної культури. На відміну від інших українських полемістів Вишенський був прихильником старовини, не визнавав тогочасної науки. Характеризуючи стан тогочасного суспільства, полеміст пише, що в "Лядській землі" "ність міста цілого от гріховного недуга - все струп, все ран, все пухлина, все гнилство, все огнь пекельний...". Вишенський вихід бачив лише у покаянні, моральному очищенні, відмові від земних благ, в поверненні до ідеалів перших християнських громад, де всі рівні перед Богом. Спроба Вишенського пропагувати свої ідеї безпосередньо в Україні була невдалою, його ідеологію відмови від європейських культурно-цивілізаційних надбань діячі українського національно-культурного руху не сприйняли і засудили як безперспективну за тогочасних умов. Однак попри все це твори І. Вишенського, позначені справді бароковою енергійністю, імпульсивністю, полемічно-викривальним запалом, в якому ораторський пафос поєднувався з убивчим сарказмом і уїдливою іронією, ці твори сучасники оцінювали як "книги злата" і часто зверталися до них у пошуках натхнення ще й у кінці XVIII ст.

  • 3159. Культура України у ХVІ – на початку ХVІІ ст.
    Доклад пополнение в коллекции 22.12.2010

    Берестейська унія 1596 р. - одна з найважливіших подій в історії церковного життя в Україні. Укладена у 1596. внаслідок чого утворилась Українська Греко-Католицька Церква. Була викликана необхідністю виправити наслідки церковного розкол) між Римським Престолом та Константинопольським патріархом, який відбувся у 1054. Кроки до цього робилися не один раз. але реальні можливості полагодження цього питання склалися лише в XVI ст. Сприяла цьому кризова ситуація, у якій перебувала православна церква в Україні. Проявами її були занепад церковної дисципліни, непорозуміння між церковними братствами та ієрархією, зазіхання новоствореного (1589) Московського патріархату, непродумані кроки Константинопольського та ін. східних патріархів, тощо. Важливим фактором, що спонукав до укладення унії з Апостольською столицею, була необхідність протистояти подальшій латинізації та полонізації української світської еліти, а також добитися зрівняння в правах українського духовенства з латинським.

  • 3160. Культура украшения тела. Пирсинг
    Информация пополнение в коллекции 30.04.2010

    Согласно К. Юнгу, основоположнику теории архетипов, помимо нашего непосредственного сознания, которое полностью личностно, существует 2-я психическая система, имеющая коллективную, универсальную и безличную природу, идентичную у всех индивидов. Она состоит из предсуществующих форм, которые лишь вторичным образом становятся осознаваемыми. Это так называемое, коллективное бессознательное, оно формировалось под воздействием многовекового опыта наших предков. Коллективное бессознательное не зависит от человека и включает в себя идентичные всем людям содержание и образцы поведения, то есть является психическими остатками предшествующего опыта. В этом случае такое явление, как боди-арт, представляется не только культурным, социальным или нравственным фактором, но может восприниматься как наследственная психическая данность, обусловленная мотивирующими силами, которые задолго до создания преследовали внутренне присущие им цели и продолжают это делать несмотря на любой уровень сознания, достигнутый позднее.