Юриспруденция, право, государство

9861. Поняття та методи криміналістики
Курсовой проект пополнение в коллекции 25.04.2010

Метод ідентифікації (ототожнення) обгрунтовано зараховують до загальнонаукових. Цей метод базується на вченні про діалектичну тотожність і застосовується в усіх сферах наукового знання, коли необхідно вирішити питання, чи є предмет або явище тим, з яким порівнюється, або визначити їх належність до певної класифікаційної групи. У природничих і технічних науках метод ідентифікації найчастіше застосовують для визначення групової належності предметів і явищ. Завдання встановлення тотожності конкретного, індивідуально визначеного об'єкта постає дуже рідко (за винятком таких сфер, як мистецтвознавство й література, де іноді необхідно встановити автора мистецького твору чи його оригінальність). У криміналістиці індивідуальна ідентифікація має переважне значення, бо питання про тотожність вирішується здебільшого щодо конкретних речових доказів, виконавців і авторів документів, конкретних об'єктів, що залишили сліди на місці події. З метою підвищення ефективності розв'язання експертних ідентифікаційних завдань у криміналістиці розроблено теорію криміналістичної ідентифікації, створено нові наукові методи для розв'язання ідентифікаційних завдань у трасології, судовій балістиці, почеркознавстві, техніко-криміналістичному дослідженні документів, ідентифікації людини за ознаками зовнішності.
9862. Поняття та ознаки вбивства
Курсовой проект пополнение в коллекции 02.11.2010

В сучасній теорії кримінального права немає єдиного розуміння поняття вбивства. Одні автори вважають, що вбивство протиправне, умисне чи з необережності позбавлення життя іншої людини. На думку інших авторів, вбивство передбачене кримінальним законом, винне, суспільно небезпечне діяння, що посягає на життя інщої людини і спричиняє її смерть. Навроцький В.О. визнає вбивство як протиправне винне насильницьке позбавлення життя людини. Згідно чинного КК України (ч1 ст.115), вбивство умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. [20,с.99] Вбивство відноситься до групи злочинів, які посягають на життя людини. Закон охороняє від злочинних посягань не життя саме по собі як поняття біологічне, повністю підпорядковане закономірностям природи, а життя людини, як необхідну передумову виникнення, існування і розвитку різноманітних суспільних відносин. Обґрунтовується висновок про те, що поняття вбивства, яке дається у ч. 1 ст. 115 КК, в цілому відображає всі суттєві ознаки вбивства. Таке поняття вбивства могло б бути нормативною основою його типової юридичної конструкції. Однак законодавець не дотримався окремих правил законодавчої техніки, що призвело до неоднозначного розуміння змісту цього поняття. Зокрема, воно не називає того, що випадки необережного позбавлення життя іншої людини необхідно (логічно) назвати заподіянням або спричиненням смерті через необережність. У зв'язку з цим запропоновано виключити із назв ст.116, 117, 118 КК слово "умисне", оскільки закон чітко визначає, що вбивством може бути лише умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ч. 1 ст. 115 КК). Умисне позбавлення життя вбивство, існує віддавна і постійно супроводжує людство. У зводі законів царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.) знаходимо: “Якщо жінка дозволила вбити свого чоловіка із-за іншого чоловіка, то цю жінку повинні посадити на палю” Збереглися літописи, що засвідчили подібні факти і в історії Київської Русі. Особливо відзначився на початку ХІХ століття князь Святополк, який після смерті 15 липня 1015р. князя Володимира вирішує вбити своїх братів з метою одноособового захоплення влади. [19, с.101] Об'єктивна сторона будь-якого умисного вбивства полягає в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині. Вбивство може вчинятись шляхом не лише активної, але і пасивної поведінки. Психічний вплив на потерпілого, який може бути досить різноманітним, мас свою специфіку під час вчинення вбивства, тобто він дістає прояв у безпосередньому психічному впливі на потерпілого: психічна діяльність спрямовується на іншу особу для позбавлення її життя (наприклад, погроза, яка викликала переляк, що призвів до паралічу серця; підмовляння до спричинення собі смерті малолітнього чи особи, яка страждає психічним захворюванням чи недоумством). У таких випадках на житгя потерпілого не спрямовується ніяка механічна, зокрема м'язова сила вбивці.
9863. Поняття та ознаки покарань, які можуть призначатись і як основні і як додаткові
Дипломная работа пополнение в коллекции 22.02.2011

У випадку передбачення досліджуваного виду покарання як додаткового обовязкового у санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України відповідно до ч. 2 ст. 69 КК, на підставах, передбачених у ч. 1 цієї статті, суд може його не призначати, а визначити за наявності умов в порядку ч. 1 ст. 69 КК у вироку розгляданий вид покарання як основний, з обовязковим мотивуванням прийнятого рішення. Наприклад, ч. 1 ст. 183 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за незаконну відмову у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності, і санкцію у виді штрафу до однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. То, у такому випадку, за наявності обставин, вказаних у ч.1 ст.69 Кримінального кодексу України, суд може призначити як основне покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Уразі передбачення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового факультативного покарання у санкції статті Особливої частини КК при вчиненні злочину з використанням певної посади або діяльності, суд може його не призначати, а призначити за наявності підстав, визначених у ч. 1 ст. 69 КК, розглядуваний вид покарання як основний, з обовязковим мотивуванням у вироку прийнятого рішення. Наприклад, ч.1 ст.333 Кримінального кодексу України за порушення встановленого порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експертному контролю передбачає кримінальну відповідальність у виді штрафу від ста до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. У даному випадку додаткове факультативне покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю суд може, за наявності обставин, вказаних у ч.1 ст.69 Кримінального кодексу України, призначити як основне покарання з обовязковим мотивуванням цього. Якщо зазначене покарання не передбачено у санкції статті Особливої частини КК, при вчиненні злочину з використанням певної посади або діяльності, на підставах, передбачених ч. 1 ст. 69 КК, суд, умотивувавши своє рішення, може перейти до нього як більш мякого основного покарання, не зазначеного у санкції статті за цей злочин. Наприклад, ч.1 ст.371 Кримінального кодексу України, у якій вказано, що завідомо незаконні арешт або тримання під вартою карається обмеженням волі на строк від трьох до пяти років або позбавленням волі на той самий строк. За наявності обставин, вказаних у ч.1 ст.69 Кримінального кодексу України, суд може замінити вказані у санкції покарання на позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Якщо позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю передбачене у санкції статті Особливої частини КК як основне покарання альтернативно з іншими видами основних покарань у суду є можливість призначення його у межах цієї санкції статті, а не відповідно до ч.1 ст. 69 КК. Наприклад, ч.2 ст.376 Кримінального кодексу України, де вказано, що втручання у будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обовязків або добитися винесення неправосудного рішення, якщо ці дії перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені особою з використанням свого службового становища, караються позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до пяти років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років. У такому випадку, суд має право призначити позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю від двох до пяти років, тобто у межах санкції статті.
9864. Поняття та ознаки судової влади. Суд і правосуддя
Курсовой проект пополнение в коллекции 10.11.2010

Кількість суддів у суді визначається Державною судовою адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів. Істотним моментом, що характеризує становище суду як органу державної влади, є забезпечення його незалежності, огородження від стороннього впливу як ззовні, так і усередині (з боку вищих інстанцій і керівництва судів). Ця обставина докорінно відрізняє суд від органів виконавчої влади, де субординація, підпорядкування нижчестоящих органів вищестоящим, обовязковість вказівок керівництва є одним з основних принципів діяльності. Суттєвою ознакою суду, як органу судової влади є те, що його діяльність здійснюється за особливими правилами, процедурами, які встановлюють і жорстко регламентують можливі межі дій усіх учасників судового розгляду. Основна мета даних правил і процедур забезпечити обєктивний, повний і всебічний розгляд всіх обставин, що мають юридичне значення і, як кінцевий результат - забезпечити винесення законного, обґрунтованого і справедливого рішення.
9865. Поняття та ознаки юридичної особи, її види та державна реєстрація
Дипломная работа пополнение в коллекции 05.05.2011

До порушень порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", зокрема, відносить: наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи; невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі; наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою деяких юридичних дій, а саме проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення щодо припинення; наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися; використання у найменуванні юридичної особи повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи :з інших підстав не допускається.
9866. Поняття та особливості укладання шлюбного договору
Курсовой проект пополнение в коллекции 24.02.2011

Останнім часом юридична наука зосередила свою увагу на дослідженні шлюбного контракту як угоди, яка не обмежується сферою дії сімейних обов'язків. Тобто мається на увазі співвідношення правової природи шлюбного контракту і звичайних цивільно-правових угод. Так, на думку М. Антокольської щодо шлюбного контракту, неможливо довести його специфічну сімейно-правову сутність, яка відмежовує його від цивільно-правових договорів, а тому він є цивільно-правовою угодою з певною специфікою [11, с.114]. Таку точку зору підтримали інші автори. З цього приводу І. Жилінкова зазначила, що, як і будь-який інший цивільно-правовий договір, шлюбний контракт має істотні особливості, котрі дозволяють розглядати його як самостійний вид договору [21, с.117]. Однак форма шлюбного контракту, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладення і примусового виконання та інші моменти свідчать про те, що тут використовуються загальні цивільно-правові конструкції договірного права. Безперечно, не можна заперечувати наявності у шлюбного контракту ознак цивільно-правової угоди. Однак не можна водночас недооцінювати та применшувати роль сімейно-правових норм у формуванні умов шлюбного контракту та визначенні правового режиму майна подружжя. Тому не випадково М. Брагінський зауважив, що загальна норма цивільного законодавства щодо сімейних правовідносин закріплює принцип субсидіарності, і це законодавство регулює дані відносини у випадках, коли сімейні відносини не врегульовані сімейним законодавством, а тому є підстави для визнання шлюбного контракту різновидом цивільних договорів. За таких міркувань не можна не побачити певної непослідовності, адже якщо автор визнає за цивільним законодавством роль субсидіарного регулятора сімейних відносин, то аж ніяк не можна беззастережно визнавати шлюбний контракт лише за цивільно-правовою ознакою. Так чи інакше, шлюбний контракт як угода існує лише завдяки сімейному праву, а тому є підстави розглядати шлюбний контракт як сімейно-правовий договір, що йому притаманні усі ознаки цивілістичної угоди. Такою ж мірою його можна визнати цивільно-правовою угодою, що має сімейно-правову специфіку, а відтак є комплексним договором.
9867. Поняття та правові ознаки екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України
Информация пополнение в коллекции 15.05.2011
9868. Поняття та система принципів трудового права
Дипломная работа пополнение в коллекции 10.11.2010
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відом. Верх. Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.
2. Директива ЄС „Про рівне ставлення” Загальна декларація прав людини. (10 грудня 1948 р.).
3. Європейська соціальна хартія 1961р. Страсбург. Дата підписання 2 травня 1996р.
4. Конвенція МОП №111 „Про дискримінацію у сфері праці та зайнятості” (25.06.1958р.).
5. Конвенція ООН „Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок” 1979р. Ратифікована 12.03.1981р.
6. Конвенція МОП №105 „Про скасування примусової праці”
7. Конвенція МОП №29 „Про примусову та обов'язкову працю” 1930р.
8. Конвенція МОП №122 „Про політику в галузі зайнятості” 1964р.
9. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. Від 16 грудня 1966р. Ратифікований 1973 року.
10. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII //Відом. Верх. Ради УРСР. - 1971. № 50. - Ст. 375.
11. Трудовий кодекс України (проект) www.zakon.rada.gov.ua
12. Трудовий кодекс Российской Федерации от 30.12.2001. №197-ФЗ (принят ГД ФС РФ 21.12.2001)(ред. от 25.11.2009) (с изм. и доп., вступающими в силу с 01.01.2010).
13. Про виконавче провадження:Закон України від 21 квітня 1999р. - № 606 - ХІ V // Відом. Верх. Ради України, 1999, № 24, ст. 207
14. Про зайнятість населення: Закон України від 01.03.1991. №803-XII //Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, N 14, ст. 170
15. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України від 8 вересня 2005 року № 2866-ІV // Відом. Верх. Ради України. -2005.-№5.-Ст. 561.
16. Про колективні договори і угоди: Закон України від 1 липня 1993 р., №3356 - XII // Відом. Верх. Ради України. - 1993. - № 36. - Ст. 361.
17. Про конституційний суд: Закон України від 16.10.1996р. №422/96-ВР //Відомості Верховної Ради України, 1996, N 49, ст. 272
18. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1999 р., № 1045-ХІ V // Відом. Верх. Ради України. - 1999. -№45.-Ст. 397.
19. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 3 березня 1998 р., № 137/98-ВР // Відом. Верх. Ради України. -1998.-№34.-Ст. 227.
20. Про оплату праці: Закон України від 24 березня 1995 p., № 108/95-BP // Відом. Верх. Ради України. - 1995. - № 17. - Ст. 121.
21. Про організації роботодавців: Закон України від 24 травня 2001 p., №2436-ПІ // Відом. Верх. Ради України. - 2001. - № 32. - Ст. 171.
22. Проект закону України „Про соціальне партнерство”
23. Александров Н.Г. Сущность социалистического государства и права./ Н.Г.Александров.-М.: 1969.-128с.
24. Алексеев С.С. Структура советского права. ? С.С. Алексеев. Москва: Юрид. Лит., 1975 263 с.
25. Алексеев С.С. Теория права. Издание 2-е переработаное и дополненое. С.С.Алексеев.-Москва. Изд-во БЕК, 1995 359 с.
26. Аніщук Н.В. Переслідування за статевою ознакою у контексті проблеми гендерного насильства ? Н.В.Аніщук ??Форум права. - 2008. - №2.- С.6-10
27. Бабаскін А.Ю., Баранюк Ю.В., Дріжчана С.В. та ін. Трудове право України: Академ. курс: Підруч. / А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана та ін. За заг. ред. Н.М. Хуторян. ? Київ: Видання А.С.К., 2004 - 608 с.
28. Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. Трудове право України: Підруч. / За ред Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. - Київ: Т-во «Знання», КОО, 2000. - 564 с.
9869. Поняття та склад злочину
Информация пополнение в коллекции 16.04.2010

Важливим завданням правової держави є охорона основних суспільних відносин від злочинних посягань. Здійснення цього завдання в першу чергу виражається у визначенні того, які суспільне небезпечні діяння є злочинними і якому покаранню підлягають особи, що їх вчинили (ст. 1 КК). Отже, караність є складовою частиною кримінально-правових норм, без якої неможливо регулювати і охороняти суспільні відносини. За своєю суттю караність є особливою мірою державного примушування, котра застосовується до осіб, що вчинили злочинні посягання. Покарання як міра державного примушування виступає засобом впливу на поведінку людини, примушує особу до законопослушної поведінки. В цьому і полягає перша важлива ознака покарання це передусім особлива міра державного примушування (в поріннянні з дисциплінарними, адміністративними, цивільно-правовими засобами), яка є його складовою частиною, що визначає його соціальний зміст. Покарання заподіює великі втрати волі, майна, навіть життя (смертна кара). Друга ознака покарання закріплена в ст. 3 КК, де чітко записано, що покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину. Отже, застосування покарання є кінцевим станом кримінальної відповідальності. Це логічний типовий наслідок злочину. Інші методи реагування держави на злочин, передбачені законом, такі як звільнення від покарання на підставі ст. 50 КК, звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів адміністративного стягнення або громадського впливу (ст. 51 КК), звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. ст. 10, 11 КК), є винятком з правила. Вони можливі у випадках, передбачених законом, допустимі за наявності достатніх для цього підстав і за злочини, які не являють великої суспільної небезпеки. Тому оцінка покарання як кінцевого юридичного наслідку злочину є характерною його ознакою. Третя розпізнавальна ознака покарання також закріплена в ст. 3 КК, де зазначено, що «Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до Закону» (ч. 2 ст. 3). Тобто, жоден інший державний орган не може призначити особі такий примусовий захід, як покарання. Як видно, положення закону про застосування покарання за вироком суду обов'язкова вимога закону, характерна його особливість. Причому застосування покарання завжди відбувається від імені держави, що надає покаранню публічного характеру. До виключної компетенції суду належить і звільнення від покарання, крім звільнення за амністією або за актом помилування. Четверта важлива ознака покарання знайшла своє законодавче закріплення в ст. 22 КК, де говориться, що покарання не тільки є карою за вчинений злочин. Таким чином, в самому законі названо основну ознаку покарання, яка робить його найгострішою мірою державного примушування. Кара є складовою ознакою будь-якого кримінального покарання. Вона визначається строками покарання, наявністю фізичних і моральних страждань та втрат, покладенням обов'язків зазнати ганьби і сорому перед суспільством і різного роду правообмеженнями. В одних покараннях вона виражена більшою мірою, наприклад, позбавлення життя, позбавлення волі, матеріальні або майнові втрати, в других переважають обмеження інших прав; займатися професійною діяльністю, мати звання, нагороди тощо. В кожному покаранні, безумовно, присутні і моральні страждання ганьба, сором перед суспільством і своїми близькими. Усі ці якості і визначають кару як ознаку покарання. Обсяг кари диференційований в кожному покаранні в залежності від характеру і тяжкості злочину. Каральний вплив покарання повинен відповідати тяжкості злочину.
9870. Поняття та соціальне призначення правотворчості
Курсовой проект пополнение в коллекции 10.12.2010

3. Принцип демократизму. В демократичному суспільстві правотворчість повинна мати справді демократичну основу, яка забезпечується участю громадян у розробці правових актів. Кожний громадянин, висловлюючи свою думку, має право взяти участь у цьому процесі одноособово або у складі певного колективу. Громадяни можуть входити до спеціально створених із цією метою різних робочих груп, брати участь у проведенні перевірок, зборі матеріалів для підготовки проектів нормативних актів. Для складання текстів проектів можуть бути залучені спеціалісти тієї чи іншої галузі. Реальна участь громадян у розробці правових актів свідчить про демократизм цього процесу і дає можливість узагальнювати і враховувати волю та інтереси громадян, їх думку, пропозиції щодо зміни та покращення проектів; дає змогу встановлювати, попереджати й усувати різні помилки, слабкі, невдалі формулювання проектів і приймати всебічно обґрунтовані та ефективні правові акти; своєчасно змінювати або скасовувати застарілі акти, що гальмують суспільний розвиток; допомагає виявити нагальні суспільні потреби, що потребують якнайшвидшого правового регулювання та виробляти нові, більш досконалі рішення. Вбачається за доцільне також визначати і законодавчо закріпити перелік питань, із яких нормативно правові акти можуть бути прийняті лише після їх обговорення громадянами. Важливе значення для демократизації та розширення способів участі громадян у процесі правотворчості має: вдосконалення методики вивчення громадської думки; більш уважне ставлення до пропозицій і зауважень громадян, своєчасний їх розгляд, узагальнення та облік при розробці правових актів; подальше зростання освіченості, загальної та правової культури населення, що сприятиме компетентній участі його у правотворчості; розширення юридичних гарантій і правових можливостей безпосередньої участі громадян у розробці правових актів та ін.;
9871. Поняття та форми державного устрою
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009
1. Алексеев С.С. Государство и право. М.: Юридическая литература, 1996.
2. Аристотель. Политика - М. БЕК 1991
3. Гавpилов H.И. Меpа госудаpственности демокpатического госудаpства.- К.: Hаук. думка, 1997.
4. Государство и право в развивающихся странах. Источники права. Сб.ст - М. 1985
5. Димитров Ю. Адміністративна юстиція - атрибут демократичної правової держави - Право України, 1996 р., №4
6. Еллинек Г. Общее учение о государстве - С.Пб. 1908
7. Коваленко А.И. Теория государства и права. М., 1994.
8. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. /отв. ред. Б.А. Страшун, т. 1-2 [Андреева Г.Н., Андреева И.А., Будагова А.Ш. и др.]; М.:БЕК, 1996
9. Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: [Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп.pед. Боpис І.Д.].- К.:ВEHТУРІ, 1995.
10. Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. закладів/Спілка юристів України; С.Д.Гусаpєв, А.М.Колодій, Л.В.Кpавченко.- К.: Юpінфоpм, 1995.
11. Основы государства и права./Под редакцией проф. Кошарова В.В./- Х., 1994 .
12. Рябов С.Г. Політологічна теоpія деpжави: [Hавч. посібник для студентів гуманіт. фак. вищ. навч.закладів]/ [Ред. Hедашківський В.П.].- К.: ТАHДEМ, 1996.
13. Стpахов М.М. Істоpія деpжави і пpава стаpодавнього світу: Hавч. посібник/ Укp. деpж. юpид. акад.- Х., 1994.
14. Старилов Ю.Н. Институты государственной службы: содержание и структура. - Государство и право, 1996 г., №5
15. Теорія держави і права (под ред. В.В.Копейчикова). Київ: Юрінком. - 1997.
16. Теория государства и права./Под редакцией Алексеева С.С./.- М., 1985 .
17. Хропанюк В.Н. Теория государства и права - М. ЮНИТИ 1993
18. Четвернин В.А. Демократическое конституционное государство: введение в теорию. - М.,1993
19. Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. -К.: Програма Л, 1995 .
20. Шевченко О.О. Істоpія деpжави і пpава заpубіжних кpаїн: [Хpестоматія для студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп. pед. І.Д.Боpис].- К.: Вентуpі, 1995.-
21. Шульженко Ф.П., Hаум М.Ю. Істоpія вчень пpо деpжаву і пpаво: Куpс лекцій/ Hац. пед. ун-т ім.М. П.Дpагоманова; За заг.pед. Копєйчикова В.В.- К.: Юpінком Інтеp, 1997.
9872. Поняття та форми державного устрою2
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Алексеев С.С. Государство и право. М.: Юридическая литература, 1996.
2. Аристотель. Политика - М. БЕК 1991
3. Гавpилов H.И. Меpа госудаpственности демокpатического госудаpства.- К.: Hаук. думка, 1997.
4. Государство и право в развивающихся странах. Источники права. Сб.ст - М. 1985
5. Димитров Ю. Адміністративна юстиція - атрибут демократичної правової держави - Право України, 1996 р., №4
6. Еллинек Г. Общее учение о государстве - С.Пб. 1908
7. Коваленко А.И. Теория государства и права. М., 1994.
8. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. /отв. ред. Б.А. Страшун, т. 1-2 [Андреева Г.Н., Андреева И.А., Будагова А.Ш. и др.]; М.:БЕК, 1996
9. Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: [Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп.pед. Боpис І.Д.].- К.:ВEHТУРІ, 1995.
10. Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. закладів/Спілка юристів України; С.Д.Гусаpєв, А.М.Колодій, Л.В.Кpавченко.- К.: Юpінфоpм, 1995.
11. Основы государства и права./Под редакцией проф. Кошарова В.В./- Х., 1994 .
12. Рябов С.Г. Політологічна теоpія деpжави: [Hавч. посібник для студентів гуманіт. фак. вищ. навч.закладів]/ [Ред. Hедашківський В.П.].- К.: ТАHДEМ, 1996.
13. Стpахов М.М. Істоpія деpжави і пpава стаpодавнього світу: Hавч. посібник/ Укp. деpж. юpид. акад.- Х., 1994.
14. Старилов Ю.Н. Институты государственной службы: содержание и структура. - Государство и право, 1996 г., №5
15. Теорія держави і права (под ред. В.В.Копейчикова). Київ: Юрінком. - 1997.
16. Теория государства и права./Под редакцией Алексеева С.С./.- М., 1985 .
17. Хропанюк В.Н. Теория государства и права - М. ЮНИТИ 1993
18. Четвернин В.А. Демократическое конституционное государство: введение в теорию. - М.,1993
19. Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. -К.: Програма Л, 1995 .
20. Шевченко О.О. Істоpія деpжави і пpава заpубіжних кpаїн: [Хpестоматія для студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп. pед. І.Д.Боpис].- К.: Вентуpі, 1995.
21. Шульженко Ф.П., Hаум М.Ю. Істоpія вчень пpо деpжаву і пpаво: Куpс лекцій/ Hац. пед. ун-т ім.М. П.Дpагоманова; За заг.pед. Копєйчикова В.В.- К.: Юpінком Інтеp, 1997.
9873. Поняття, види та підстави виникнення господарських зобов'язань
Контрольная работа пополнение в коллекции 18.12.2009

Інакше кажучи, зобовязання встановлює юридичний звязок між двома сторонами: кредитором, якому належить право вимоги, і боржником, на якого покладається обовязок виконання. З одного боку, зміст зобовязання може бути реалізований, як правило, тільки через дії боржника, з другого вирішальне значення має надання кредиторові можливості вимагати певних дій від боржника. Якщо кожна зі сторін у зобовязанні має одночасно і права, і обовязки, вона вважається боржником у тому, що вона зобовязана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що перша має право вимагати від другої. У цьому полягає відмінність зобовязальних відносин від правовідносин власності, оскільки в останніх перш за все важлива можливість здійснення певних дій безпосередньо власником. Зобовязальні правовідносини передбачають передачу майна не взагалі до не визначеного кола осіб, а тільки до чітко визначених кредиторів. Зобовязання встановлюється між конкретними субєктами (боржником і кредитором), тобто має відносний характер, на відміну від абсолютного характеру відносин власності, де з однієї сторони виступає власник, а з другої необмежене коло осіб, які не повинні чинити перепони власнику за здійснення його права власності.
9874. Поняття, загальна характеристика та система злочинів проти довкілля
Курсовой проект пополнение в коллекции 14.09.2010

Період реформування суспільних відносин в Україні визначається насиченістю подій. Слід відмітити, що однією з найбільш складних є проблема безпеки, яка стала не тільки наукою, а й засобом мислення, поведінки, реальністю дій для всього людства. В таких умовах зростає інтерес до теоретичних і практичних проблем екологічної безпеки і заслуговує на увагу вчених та практиків. Однак слід визнати, що на сьогодні екологічні проблеми є не достатньо вивченими. У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року виділено окремий розділ „Екологічна безпека”. В ньому зазначено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молоде покоління, а також має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій й інших об`єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці. В значній мірі вирішення даного питання визначено Конституцією України. Це також відображено у Законі від 25 червня 1991 року „ Про охорону навколишнього природного середовища”, де зазначено: охорона довкілля, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини невід`ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України; а природні ресурси держави є власністю народу. Як відомо, здоров'я нації відображає соціально-економічний стан суспільства і його довкілля. Антропогенне забруднення природи призвело до порушення рівноваги в біосфері і стало суттєвою демографічною проблемою. Встановлено, що населення багатьох міст і сіл України піддається дії негативних факторів навколишнього середовища в рівнях, що перевищують гранично-допустимі величини. Прогнозовані до 2010 року зміни довкілля в низці регіонів спричинять несприятливі тенденції у стані здоров'я людей хронізації патологій, зростанні онкологічних захворювань тощо. Про погіршення стану здоров'я українців свідчать і медико-демографічні показники: смертність з 1991 року почала превалювати над народжуваністю, а в 1996 році перевищувала її в півтора рази. Народжуваність в Україні знизилась у порівнянні з 1990 роком майже на 30%, а смертність зросла на 25,6%. Узагальнення лише наведених даних дає підстави зробити висновок про наявність складності екологічної обстановки. Значною мірою вона спричинюється масштабною екологічною злочинністю в Україні. Багато людей не розуміють тісного звязку між діяльністю людини і навколишнім середовищем, що являється наслідком відсутності знань та екологічної інформації. Існує гостра необхідність підвищити знання суспільства і ступінь їх участі в пошуку розумних рішень розвитку цивілізації і зберігання навколишнього середовища. Освіта допоможе людям в виробленні таких екологічних та етичних норм, цінностей і відносин, професійних навиків і способу життя, які потрібні будуть для забезпечення стійкого розвитку. Це допоможе людству правильно оцінювати соціально-економічну ситуацію і проблеми свого розвитку, заздалегідь застерігати негативні наслідки своїх діянь. Всім країнам світу потрібно забезпечити усі рівні навчальних закладів матеріалами екологічних проблем, зробити максимально доступною наукову літературу для широкого вивчення навколишнього середовища, його збереження, покращення людського середовища життя людства. Вивчення екології потрібно ввести в усі навчальні програми, починаючи з дитячих дошкільних і шкільних закладів. Особливу увагу слід звернути на підготовку майбутніх керівників промислових підприємств, сільського господарства, транспорту і інших різноманітних сфер людської діяльності. Велике значення має створення різних шкільних і громадських організацій, які б впроваджували в життя політику захисту навколишнього середовища, питної води, побутової і промислової санітарії. Необхідно максимально втілювати в життя суспільства через різні засоби масової інформації населення цінність оточуючої нас природи, її важливість в житті людства, правильне застосування промислових технологій, які б забезпечували високу продуктивність праці з найменшою шкідливістю для природи. Перспективними є наукові розробки по використанню екологічно чистих джерел енергії, тобто енергії води, сонця, вітру. Слід зазначити, як потрібні міжнародні організації, які б здійснювали контроль за виконанням кожною країною зобовязань по охороні навколишнього середовища, контролювати правильність використання природних ресурсів, застосування технологій з різними очисними спорудами і фільтрами. З розвитком цивілізації потрібно паралельно з новими технологіями постійно вносити корективи щодо екологічних проблем. В свідомості людей повинна бути, насамперед, екологія, а вже потім високотехнологічне виробництво товарів народного споживання. На території України зосереджено велику кількість екологічно небезпечних виробництв. Для порівняння: загальна площа України становила лише 2% території колишнього Союзу, але на ній було зосереджено 25% всього промислового потенціалу і відповідно 25% припадало забруднення природного середовища колишнього СРСР. А причиною такої концентрації виробництв були низькі знання тодішнього керівництва і нехтування екологічною наукою. Погані знання екології стали наслідком знищення природних річок, створені штучних водоймищ, забрудненні шкідливими речовинами прісної води, що порушило природний водний баланс. Незнання екології також призвело до отруєння землі пестицидами та іншими отрутохімікатами, які негативно впливають на людське здоровя. На екологічні проблеми не звертали уваги, виділялося мало коштів на охорону природного середовища, а в більшості випадків, взагалі, не було ніяких витрат на екологію, вважаючи що весь час так буде. Але можливості природи самовідновлюватись не безкінечні, її потрібно допомагати в цьому. Заощадивши на екології, людство втрачає на своєму здоровї, якості і тривалості життя.
9875. Поняття, зміст і види правовідносин
Курсовой проект пополнение в коллекции 11.01.2011

«5. Мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв'язку між конкретними суб'єктами через їх права, обов'язки, повноваження і відповідальність, які закріплені в правових нормах. Одна сторона має точно визначені суб'єктивні юридичні права (правомочна сторона), на іншу покладені відповідні суб'єктивні юридичні обов'язки (зобов'язана сторона). Повноваження прерогатива державних органів і посадових осіб. Юридична відповідальність елемент вторинного характеру, який реалізується в результаті вчиненого правопорушення. Основний зміст правовідносин суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридичний обов'язок. Не може бути правовідносин, заснованих лише на правах або лише на обов'язках. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої. Наприклад, одна сторона - кредитор - має право на одержання боргу, а інша - боржник - обов'язок повернути борг. У деяких правовідносинах кожна сторона має і права, і обов'язки (фізичні особи), правомочності і відповідальність (посадові особи). Ступінь конкретизації сторін може бути різним: а) точно визначена зобов'язана сторона; б) точно визначена лише правомочна сторона, а коло зобов'язаних осіб не визначено; в) точно визначені обидві сторони.» [10, с. 636]
9876. Поняття, ознаки та види сімейних праовідносин
Информация пополнение в коллекции 23.03.2011

Сімейні правовідносини, як і будь-які інші цивільні правовідносини, виникають між особами, які є рівними між собою. Вони не є відносинами влади і підкори, які притаманні, наприклад, правовідносинам адміністративним. Навіть коли йдеться про відносини між батьками та дітьми, то вертикаль стосунків не виникає. Батьки не мають владних повноважень стосовно дитини. В своєму ставленні до дитини вони зобовязані виходити з того, що перед ними особа, яка має свої власні права та інтереси. Більше того, дитина має право на підвищений захист своїх прав навіть і протии своїх батьків, коли ті виконують свої батьківські обовязки неналежним чином. В юридичному сенсі правовідносини батьків і дітей правовідносини горизонтальні, відносини рівних сторін. У цивілістиці поставало питання: рівність сторін є ознакою відносин, що регулюються, чи вона є ознакою методу правового регулювання, тобто засобу, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини? З цього приводу висловлюються різні думки. Наприклад, М. Д. Єгоров вважає, що рівноправність це ознака методу правового регулювання. Він, зокрема, зазначає: «Якщо визнати, що сторона суспільних відносин, які входять до предме ту цивільного права, знаходиться в рівному становищі і без правового регулювання, то стає безглуздим саме правове регулювання вказаних відносин методом рівноправя...». Таке пояснення не виглядає переконливим. Рівність сторін це, в першу чергу, природна риса самих відносин, які регулюються. Якщо певні відносини за своєю природою є відносинами рівних осіб, то право може лише закріпити таке становище, перевести його на мову юридичних термінів, створити відповідні механізми юридичного захисту і не більше. Зміст законодавчих норм визначається сутністю відносин, які регулюються, а не навпаки. Якщо норми закону моделюються без урахування природи відносин, які регулюються, то їх ефективність буде невеликою. Тому рівність сторін, у першу чергу, може розглядатися як ознака саме відносин, що регулюються сімейним правом. Знаходячи свій відбиток у правових нормах, рівність сторін набуває юридичного закріплення і визначає сутність правового регулювання сімейних відносин, тих юридичних засобів, які залучаються до їх регулювання. Кожен учасник сімейних відносин розглядається як особа, яка має відповідну майнову самостійність, власні майнові права, незалежно від свого віку та обсягу дієздатності. Завжди можна конкретно визначити, яке саме майно належить тому чи іншому учаснику сімейних відносин на праві власності або володіння, обтяжене воно боргами чи ні, які майнові права та обовязки має особа щодо інших осіб тощо. Учасники сімейних правовідносин здійснюють свої майнові права безпосередньо або за допомогою інших осіб, що не змінює основної концепції, відповідно до якої кожен учасник сімейних відносин має майнову самостійність. Ще однією ознакою сімейних правовідносин є автономія волі їх учасників. Кожна особа в сімейному праві визначається як окремий субєкт права незалежно від свого віку та здатності здійснювати свої права власними діями. Саме тому відповідно до ч. 1 ст. 7 Конвенції про права дитини, яка була прийнята ООН 20.11.1989 р., дитина реєструється відразу після народження і з цього моменту набуває своїх прав. Інша справа, яким чином визначається воля дитини. Зрозуміло, що вольові якості людини формуються не з моменту народження і потребують певного часу. З урахуванням цього природного факту, в праві існує чимало спеціальних механізмів, які дають змогу, з одного боку, розглядати дитину як окрему вольову «одиницю», а з іншого передати право формулювати та визначати цю волю іншим особам, які за своїми природними якостями здатні це робити батькам, усиновлювачам, опікунам, піклувальникам тощо. Ці особи завжди мають діяти так, як би діяла сама особа, здійснюючи свою власну вольову поведінку у власних інтересах.
9877. Поняття, предмет і система міжнародного приватного права
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Національне право та міжнародне публічне право, незважаючи на свою самостійність, у ряді випадків взаємодіють, утворюючи полісистемний комплекс норм міжнародного приватного права. Водночас норми цих двох правових систем не полишають меж останніх, хоч і регулюють, з одного боку, міжнародні, а з іншого - невладні відносини, майнові та немайнові, що мають цивілістичну природу і виникають у сфері міжнародного спілкування. Поділяючись на матеріально-правові (такі, що регулюють конкретне правовідношення) та колізійні норми (такі, що відсилають до законодавства іншої держави), вони створюють певний комплекс у кожній правовій системі. Іноді вказують, що міжнародне приватне право - це право колізійне. Наявність колізійних норм становить особливість міжнародного приватного права. Як матеріально-правові, так і колізійні норми можуть міститись у національних джерелах права, міжнародних угодах.
9878. Поняття, предмет, метод, система, джерела, суб’єкти і зміст правовідносин по праву соціального забезпечення
Методическое пособие пополнение в коллекции 14.03.2010

Єдиного критерію відмінності не існує. Відмінності по предмету і методу регулювання. Трудове право предмет трудова діяльність людини незалежно від форм власності, а соцзабезпечення соцзахист, матеріальне забезпечення і обслуговування непрацездатних громадян. По субєктам: в трудових відносинах робітник і роботодавець, в соцзабезпеченні непрацездатний громадянин і орган соцзахисту. Трудові відносини входять до кола виробничих відносин суспільства, а відносини по соціальному забезпеченню до кола соціально-забезпечуючих відносин. В рамках трудових правовідносин громадянин відіграє активну роль і реалізує своє конституційне право на працю, що ж стосується соцзахисту, то він пасивний в реалізації даного права на соціальний захист. Є і спільне: трудовий стаж, трудова інвалідність і т.п.
9879. Поняття, система та принципи адміністративно-територіального устрою України
Контрольная работа пополнение в коллекции 18.08.2010

Необхідно виявити такі принципи, які мають бути покладені в основу вдосконалення існуючої системи адміністративно-територіального поділу України. Зокрема, науковцями і представниками органів державної влади та місцевого самоврядування пропонувалися такі принципи: врахування регіональних, соціально-економічних, історичних та природних особливостей; соціально-екологічна спрямованість екологічної політики; паритетність державних і регіональних цілей за рахунок децентралізації регіонального управління, чітке визначення змісту його рівнів; максимальна відповідність адміністративно-територіального устрою соціально-економічному та іншим видам районування; зменшення витрат на адміністративне управління за рахунок різкого скорочення функцій апарату центру; виборність керівних органів; творче врахування досвіду зарубіжних країн і максимальне використання власного.
9880. Поняття, форма та функції Конституції України
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

З огляду цього змішуються оціночні характеристики: Конституція має виражати інтереси не стільки держави, скільки інтереси громадянського суспільства, головною цінністю якого є людина. Це є мірилом соціальної цінності і ефективності Конституції. Відтак, між іншим, вирішується давня суперечка відносно того, чим є Конституція: законом суспільства чи держави. Відповідь однозначна: вона повинна стати основою, правовою базою ефективного рішення загальних справ громадянського суспільства, могутнім засобом його самозбереження і розвитку, забезпечення реалізації прав і свобод людини. Будь-яка Конституція виникає і діє для того, щоб врегулювати устрій держави, а не суспільства, хоч індиферентною до справ суспільства вона не може бути. Вона не може стояти осторонь від таких спеціальних інституцій як власність, права і свободи громадян; громадські та релігійні обєднання; громадянське суспільство з його політичною, економічною та соціально-класовими основами; влада як авторитарний спосіб організації суспільства; права і свободи нації тощо. Це - елементи організації суспільства, а не державного устрою, його прерогатив. Закріплення таких засад суспільства є одною з функцій Конституції як Основного Закону суспільства й держави. Основними рисами конституції є:

Blog

Юриспруденция, право, государство