Поняття, види та підстави виникнення господарських зобов'язань
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
1. Поняття, види та підстави виникнення господарських зобовязань
Господарське зобовязання це зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, через що один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, утому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.
Згідно зі ст.174 Господарського кодексу України господарські зобовязання виникають з таких підстав:
господарські договори;
прийняття нормативно-правових актів, які встановлюють певні обовязки для субєктів господарювання;
створення обєктів інтелектуальної власності;
заподіяння шкоди субєкту або субєктом господарювання, придбання або збереження майна субєкта або субєктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.
Термін зобовязання досить часто вживається в різних значеннях. В одних випадках під ним розуміють угоду між особами, тобто договір, в інших обовязок, борг певної особи. Крім того, в юридичній літературі існує поняття зобовязальне право, котре можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з передавання майна, виконання робіт, надання послуг, відшкодування шкоди. Норми зобовязального права найзначніша частина цивільного законодавства. У Цивільному кодексі України (далі ЦК) 1308 статей, з яких 706 безпосередньо присвячено зобовязанням.
Водночас загальні положення про господарські зобовязання містяться в розд.IV Господарського кодексу України (далі ГК). Своєю чергою, у ГК із 418 статей майже 100 спрямовані на правове регулювання господарських зобовязань.
Отже, є всі підстави стверджувати, що існує два інститути зобовязального права інститут цивільно-правових зобовязань і інститут господарських зобовязань.
Ведучи мову про господарські зобовязання, доречно, на наш погляд, зупинитись на стислій порівняльній характеристиці цивільно-правових і господарських зобовязань.
Визначення цивільно-правового зобовязання міститься в ст.509 ЦК: зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.
Інакше кажучи, зобовязання встановлює юридичний звязок між двома сторонами: кредитором, якому належить право вимоги, і боржником, на якого покладається обовязок виконання. З одного боку, зміст зобовязання може бути реалізований, як правило, тільки через дії боржника, з другого вирішальне значення має надання кредиторові можливості вимагати певних дій від боржника. Якщо кожна зі сторін у зобовязанні має одночасно і права, і обовязки, вона вважається боржником у тому, що вона зобовязана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що перша має право вимагати від другої. У цьому полягає відмінність зобовязальних відносин від правовідносин власності, оскільки в останніх перш за все важлива можливість здійснення певних дій безпосередньо власником. Зобовязальні правовідносини передбачають передачу майна не взагалі до не визначеного кола осіб, а тільки до чітко визначених кредиторів. Зобовязання встановлюється між конкретними субєктами (боржником і кредитором), тобто має відносний характер, на відміну від абсолютного характеру відносин власності, де з однієї сторони виступає власник, а з другої необмежене коло осіб, які не повинні чинити перепони власнику за здійснення його права власності.
Важливою рисою зобовязальних відносин є також чітка визначеність їх змісту. Боржник у кожному окремо взятому зобовязанні повинен здійснити певні дії або утриматися від них.
Визначення безпосередньо господарського зобовязання наводиться в ст.173 ГК: господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, на основі якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій,
а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.
Привертає до себе увагу та обставина, що визначення господарського зобовязання, наведене в ст.173 ГК, загалом відповідає визначенню цивільно-правового зобовязання, що міститься в ст.509 ЦК. Зокрема, у визначенні господарського зобовязання, як і у визначенні цивільно-правового зобовязання, використовуються подібні поняття: боржник і кредитор, зобовязання вчинити певну дію на користь другої (іншої) сторони, право вимагати від боржника (зобовязаної сторони) виконання його (її) обовязку. Водночас визначення господарського зобовязання має і свої відмінності, головна з яких полягає в тому, що сторонами в господарському зобовязанні можуть бути не тільки боржник і кредитор, як це має місце й у цивіль?/p>