В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора

Вид материала

Документы

Содержание 1 Катрин В. П. Украйна ■ послевоенньїе годьі (1945—1950). — С 20 436 5. Основні риси права ЇМ Розділ б. Держава і право Укрити в період дчсталтііацн

Подобный материал:

• В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора, 9394.89kb.
• Право інтелектуальної власності академічний курс, 45378.17kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 66.83kb.
• В. Д. Гавловський кандидат юридичних наук (розд. 4, 6, 8, висновки), 3601.83kb.
• М. В. Костицького, доктора юридичних наук, професора, 4657.11kb.
• Загальна редакція програми доктора філософських наук, професора Добронравової І. С.,, 159.98kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 8479.21kb.
• Зміст, 8231.73kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.

§ 5. Основні риси права

Освоєння цілинних земель примусило державу зацікавитися долею цього найціннішого об'єкта державної власності. Щоправда, у той же час через недбале ставлення губилися землі в інших ре-понах країни (залишалися покинутими, затопленими, без потреби віддавалися під будівництво підприємств і жилих будинків).

Україна була перенасичена промисловими підприємствами. Але це перенасичення мало не тільки позитивні результати. Воно шегативно впливало на стан природи і якість продукції.

Частина фонду державної власності направлялася на зміц-веяня колгоспного ладу, У відповідь на директиву Лютневого (1958 р.) Пленуму ЦК КПРС МТС перетворювалися в ремонтно-технічні станції — РТС, а їхня техніка (трактори, комбайни та інші машини, що були власністю держави і раніше перебували у віданні МТС) ■водилася у цивільний оборот і продавалася колгоспам, стала їх масністю.

Це нововведення у регулюванні права державної власності розглядалося як юридична основа зближення власності державної і власності кооперативно-колгоспної. Головне ж — воно означало ■ринципове визначення можливості включати об'єкти державної власності, знаряддя виробництва, у цивільний оборот.

Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних респу­блік на відміну від Конституції СРСР 1936 р., яка закріпляла дві форми соціалістичної власності — державну і кооперативно-кол-госпну (ст. 5), закріпляли три форми соціалістичної власності. Тре­тя — власність громадських організацій (ст. 20) і в тому числі, як ї'ясувалося, власність компартії.

Основи цивільного законодавства Союзу РСР, затверджуючи

■аживацький характер індивідуальної власності, встановили, що

авйно. яке перебуває в індивідуальній власності, не може бути ви-

гане для вилучення нетрудових доходів. Вони ж визначили

засади регулювання майнових відносин громадян, а також га-гіі майнових прав особи.

Відбуваються зміни в регулюванні житлових прав громадян.

{^всовується адміністративне виселення з будинків державних

сгрисмств, установ, організацій тих робітників і службовців, які

«їли з ними трудовий договір. У подібних випадках виселен-шожливе у судовому порядку і з наданням виселеному придат-і іля життя площі. Адміністративне виселення лише як виняток можливе в обмежених випадках, спеціально передбачених за-м.

Цивільне право багато уваги приділило регулюванню договір-відносин між підприємствами, господарськими організаціями.

431

Роіділ 6. Держива і прало України в період Оесталінілацч

$ 5. Основні риси прала


У травні 1955 р. знімалася заборона на продаж, обмін та відпускан­ня на сторону обладнання й матеріалів¹. Скасування цієї заборони усувало Істотні перешкоди у цивільному обороті, правильному роз­поділі і перерозподілі об'єктів державної власності між їхніми во­лодільцями і сприяло доцільному, за їх прямим призначенням, ви­користанню засобів і знарядь виробництва. У серпні 1955 р. Рада Міністрів СРСР постановила розширити права директорів підпри­ємств.

Втім, підприємства (і радгоспи, і господарські організації) та­кож не мали необхідної самостійності для участі у цивільному обо­роті. Вони підпорядковувалися централізованому плануванню та адміністративним розпорядженням відповідних відомств.

Права ж міністрів і керівників у розпорядженні обладнанням і матеріалами розширилися. Отримали право розпоряджатися мате­ріальними ресурсами і грошовими коштами Ради Міністрів союз­них республік, у тому числі й Ради Міністрів України.

Водночас, особливо на початку 60-х років, все більше усвідом­люється необхідність використання матеріальних стимулів в управ­лінні, впровадження на підприємствах госпрозрахунку. У зв'язку з цим доречно згадати такий факт. Відомий економіст, професор Харківського держуніверситету Є. Г. Ліберман у 1963 р. написав М. Хрущову листа, в якому обгрунтував необхідність використання історичного досвіду і якнайскорішого переходу до товарно-грошо­вих відносин, застосування принципу матеріальної оцінки резуль­татів праці. На жаль, цей напрям у розвитку економіки і в цивіль­но-правовому регулюванні не набув розвитку.

Трудове право. У період, що вивчається, основним джерелом правового регулювання праці, як і колись, залишався КЗпІІ 1922 р. Але він постійно доповнювався нормами, які розширювали трудові гаранти.

25 квітня 1956 р. скасовувалася кримінальна відповідальність за самовільне залишення роботи². На почату 1957 р. (18 лютого) від­мовилися від призовів (мобілізації) молоді в ремісничі і залізничні училища. Для кращої охорони праці підлітків заборонялося при­ймати на роботу осіб молодших 16 років Тепер, як і до 26 червня 1940 р., робітник мав право припинити трудові відносини, якщо по­інформував про це адміністрацію за два тижні до зазначеного ним строку залишення роботи. Таким чином, поновлювалося право гро-

¹ Ведомости ВС СССР. — 1953. — № 8 — Ст 193.

² Відомості ВР УРСР — 1956. -Мі- Ст. 126

432

мадянина за власними бажаннями укладати й припиняти трудовий договір.

У випадках, коли ініціатива від адміністрації, для звільнення працівника з мітою захисту його прав вимагався дозвіл профспілки.

Відбувався процес скорочення норми робочого часу. 3 10 бере­зня 1956 р. для робітників і службовців робочий день напередодні вихідних і свят був скорочений на дві години. З 1958 р. розпочалося переведення всіх робітників і службовців на 7-годинний робочий і. У 1960 р. ця робота була завершена¹.

Для певних категорій трудящих встановлювався 6-годинний робочий день, наприклад, для осіб, зайнятих на підземних роботах, для робітників і службовців у віці від 16 до 18 років. У результаті встановився основний тип робочого тижня — 6-денний, тривалістю в 41 годину. У кінцевому підсумку, робочий тиждень скоротився на 6,5 годин.

Були посилені гарантії у наданні щорічних відпусток підліт­кам. З 1 квітня 1950 р. значно збільшилася тривалість відпусток, що надавалися працюючим жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами з 77 до 112 днів (56 днів до пологів і 56 днів після них).

Пільги надавалися студентам, які навчалися без відриву від виробництва.

Зросла роль матеріальних і моральних стимулів до праці. У 1954 р. в Союзі було створено Комітет з питань праці і зарплати спеціально для упорядкування заробітку і розподільчих відносин. Одним із значних заходів у цій сфері стало підвищення з 1 січня 1957 р. зарплати низькооплачуваним робітникам і службовцям. Для них був визначений мінімум заробітної плати.

З 1 січня 1957 р. скасовувався прибутковий податок з неодру­жених, одиноких та низькооплачуваних громадян. Слід мати на увазі, що зарплата трудящих у цей період зростала також за раху­нок скорочення робочого часу.

У деяких виробництвах виплачувалася додаткова грошова ви­нагорода за вислугу років і бездоганну трудову діяльність.

У серпні 1956 р. поновлювалася найпочесніша на той час фор­ма матеріальної винагороди — Ленінська премія. Вона присуджу­валася за найвидатніші роботи в галузі науки й техніки, літератури т« мистецтва.

Водночас дедалі ширше практикувалися заходи морального стимулювання. Серед них щорічне святкування днів окремих про-

¹ Всяомости ВС СССР. — 1956 -№5.- Ст. 135.

1X1

І'оіділ б. Держава і право України в період десталінмаци

§ 5. Основні риси права


фесій. Одним з перших було оголошено щорічним святом «День бу­дівельника».

Вже згадувалося, що 25 квітня 1956 р. скасовувалася судова відповідальність робітників і службовців за самовільне залишення роботи на підприємстві чи в установі або прогул без поважної при­чини. Саме поняття самовільного залишення зникає, бо поновлю­ється норма КЗпІІ про право громадянина за своєю волею припи­няти трудовий договір. Ступінь суспільної небезпеки прогулів без поважних причин у нових економічних і політичних умовах слаб­шає і тому до прогульників досить застосовувати заходи дисцип­лінарного чи громадського впливу. Керівник сам міг обрати щодо прогульників будь-яке дисциплінарне стягнення, передбачене пра­вилами трудового розпорядку, аж до звільнення, з вказівкою у тру­довій книжці причин звільнення.

Положення про права фабзавкомів і місцевих комітетів від 15 липня 1958 р. спрямовувало профспілки на активну участь в охороні праці¹. На фабзавкоми та місцеві комітети покладався спе­ціальний контроль за виконанням адміністрацією законодавства про працю.

Активізувалася також захисна функція профспілок. В ст. 10 Положення заборонялося звільняти робітників і службовців за іні­ціативою адміністрації без згоди на те ФЗК чи МК.

Зазначені положення свідчили про тенденцію до встановлення самоврядування трудящих у сфері регулювання праці, зміцнювали трудовий колектив та органи первинних організацій профспілок як ланки системи самоврядування.

Відомі гарантії для трудящих створював новий порядок ви­рішення трудових спорів, що набрав чинності 31 січня 1957 р.² Він же розширював участь профспілки у розв'язанні трудових спорів.

В усіх підприємствах і установах створювалися комісії з тру­дових спорів — КТС. Вони організовувалися за згодою адміністра­ції І профспілок на підставі рівного представництва від них, тобто на паритетних засадах. До компетенції цих комісій входив розгляд трудових спорів з різних питань трудового права (звільнення, пе­реведення на іншу роботу, оплата понадурочних робіт, простою та ін.). КТС були першою інстанцією. Другою інстанцією були ФЗК та МК, де за скаргою робітника розглядалося рішення КТС. При цьо­му друга інстанція дістала право видавати свідоцтва на примусове виконання винесених нею рішень за трудовими спорами.

Держава вживала заходів для поліпшення умов життя грома­дян, які припинили трудову діяльність за віком або через хвороби, непрацездатних громадян, осіб, які втратили годувальника. Поміт­ною подією в удосконаленні соціального забезпечення зазначених категорій громадян став закон про державні пенсії, прийнятий у липні 1956 р.¹ Він закріплював загальні засади і порядок призна­чення громадянам пенсій.

Закон відрізнявся низкою достоїнств. Насамперед, він уні­фікував критерії, якими належало керуватися при призначенні пенсії: вік, трудовий стаж, середній розмір заробітної плати. При цьому віковий показник і розміри трудового стажу були знижені. Громадяни отримували право на пенсію за віком: чоловіки — по до­сягненні ними 60 років і за наявності стажу не менше 25 років; жін­ки — при досягненні ними 55 років і стажу роботи не менше 20 ро­ків.

Обов'язково бралися до уваги умови праці. Для осіб, які були зайняті на підземних роботах або працювали в інших важких умо­вах, ці показники були меншими, знижувалися.

Зазначалися мінімум і максимум розміру пенсії. Пенсії низь-кооплачуваних робітників підвищувалися, розміри невиправдано високих пенсій були знижені. Усувався розрив у розмірах загаль­них і підвищених пенсій.

Закон передбачав також конкретні умови призначення пенсій сім'ям робітників і службовців у разі втрати годувальника, а також військовослужбовцям та їхнім сім'ям.

Удосконалення правового регулювання пенсійного забезпе­чення стало стимулом для працюючих громадян, підвищило їх осо­бисту матеріальну заінтересованість у результатах їхніх трудових зусиль, у підвищенні ефективності виробництва в цілому.

Водночас слід зазначити, що для партійно-радянської бюрок­ратії існували особливі пільги в оплаті і пенсійному забезпеченні.

Колгоспне право. До 1953 р. був досягнутий довоєнний рівень сільського господарства, але воно не забезпечувало потреб населен­ня в продуктах харчування, які зростали, а промисловості — у си­ровині. У самій організації сільського господарства було ще чимало недоліків. І це стримувало економічне піднесення країни. На верес­невому (1953 р.) Пленум ЦК КПРС вперше було відкрито сказано про катастрофічний стан сільського господарства. Він був виклика­ний низкою об'єктивних причин. До них належали порушення корінних засад господарювання, матеріальної заінтересованості без-


¹ Ведсшости ВС СССР — 1958. — М 15 — Ст 282.

² Там само. — 1957 — М« 4 — Ст. 58.

434

¹ В*домости ВС СССР. — 1956. — М 15 — Ст. 313; Хрестоматія з історії держави і . — Т. 2. — С, 505—510.

435

Розділ 6. Держава і право України в період десталтиацн

5. Основні риси права


посередніх виробників, а також і сільгоспартілей у результатах їх­ньої праці, принципу поєднання особистого і суспільного господа­рювання з підпорядкуванням особистого інтересу суспільному, а та­кож обмеження прав і самостійності колгоспів у веденні артільного господарства, приниження ініціативи колгоспів.

Колгоспне право даного періоду, як і раніше, виходило з по­милкового положення, що сільськогосподарська артіль — єдино правильна форма ведення сільського господарства, що колгоспи ма­ють безмежні можливості для розвитку виробництва, а колгоспний лад — передовий суспільний лад. Відтак основна увага норматив­ного регулювання присвячувалася організації і діяльності колгос­пів, головним чином, їх громадському виробництву.

Тривав процес укрупнення колгоспів. При цьому зменшення числа колгоспів відбувалося також через перетворення частини колгоспів у радгоспи.

У Західній Україні до 1955 р. завершилася колективізація сільського господарства. 1,5 млн селянських господарств об'єднали­ся в 7 тис. колгоспів¹.

Дедалі чіткіше визначаються негативні наслідки об'єднання колгоспів у тих випадках, коли воно провадиться необгрунтоване), «показушно», з порушенням відповідних правил, вказівок закону. Одним з цих наслідків є поява так званих безперспективних сіл, їх запустіння, загибель. Інший — гігантоманія, порушення гармоній­ної єдності між розмірами об'єднаного господарства і можливостя­ми цілеспрямованого управління ними, послаблення уваги до люди­ни — члена величезного господарства, у якому вона буквально гу­билася.

Укрупнення колгоспів породжувало нові організаційні фор­ми— міжколгоспні виробничі об'єднання: прості (наприклад між­колгоспні відгодувальні пункти) і складні (наприклад як міжкол­госпні електростанції.

Для зміцнення матеріальної бази колгоспів, піднесення їхньо­го суспільного виробництва провадиться розширення кола об'єктів колгоспно-кооперативної власності. Коли колгоспи перетворилися у великі, забезпечили себе кадрами сільськогосподарських спеціаліс­тів, механізаторів, їм стало під силу самостійно використовувати сільськогосподарську техніку. Тому держава відмовляється від ви­ключного права власності на трактори, комбайни та інші сільгосп­машини, вводить їх у цивільний оборот і продає за готівковий роз­рахунок колгоспам, які з цього моменту самі, власними силами об-

Содержание