В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора, 9394.89kb.
• Право інтелектуальної власності академічний курс, 45378.17kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 66.83kb.
• В. Д. Гавловський кандидат юридичних наук (розд. 4, 6, 8, висновки), 3601.83kb.
• М. В. Костицького, доктора юридичних наук, професора, 4657.11kb.
• Загальна редакція програми доктора філософських наук, професора Добронравової І. С.,, 159.98kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 8479.21kb.
• Зміст, 8231.73kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.

§ 2. Державний лад

повоєнні роки в країні зберігається тоталітарний режим Сталіна, ще більше зміцнюється адміністративно-команд­на система, без якої були неможливі існування і побудова державного соціалізму. Незважаючи на це, перехід до ми­рної праці об'єктивно вимагав демократичних змін в орга­нізації і діяльності держапарату. Надзвичайні органи. Насамперед було ліквідовано надзви­чайні органи влади та управління, створені у війну. Вже 4 вересня 1945 р. було прийнято рішення про ліквідацію Державного комітету оборони та його органів на місцях. Навесні 1946 р. було скасовано воєнний стан. Органи військового командування, які за умов воєн­ного стану виконували функції органів державної влади, передали їх місцевим Радам.

Але звичка звертатися за допомогою до надзвичайних органів виявилася сильнішою. У випадках, коли у стислі строки було по­трібно вирішувати великі завдання, посилювалось партійне керів­ництво. У повоєнні роки партійні органи продовжували грубо та відверто порушувати демократичні принципи управління. Вони опікали державні та господарські установи, втручалися в їхні пов­новаження, а то й зовсім підмінювали їх. При цьому вони діяли за­собами адміністрування.

Таким чином тривав процес інтеграції партійного та держав­ного апарату. Наприклад, за ініціативою лютневого (1947 р.) Плену­му ЦК ВКП(б) в МТС вводилася посада заступника директора з по-літчастини з дуже широкими повноваженнями. Він повинен був по­ліпшувати роботу МТС, забезпечувати правильні взаємовідносини між МТС і колгоспами, пильнувати, щоб МТС і колгоспи суворо до­тримувалися договірних зобов'язань, але без взаємного прихову­вання. В УРСР у 1947 р. на посаду заступників директорів МТС з політчастини було направлено 1240 комуністів.

Наприкінці 40-х років виникли труднощі й на залізничному транспорті. Вихід з такого становища знову побачили у зміцненні партійного керівництва. 29 вересня 1948 р. ЦК ВКП(б) ухвалив створення на залізничному транспорті політорганів — політвідділів на залізницях та у відділеннях, а також на великих будівництвах залізничних магістралей. У Міністерстві шляхів було засновано по-літуправління. На иолітуправління та політвідділи покладалися, такі завдання: виховання робітників залізничного транспорту «в дусі

беззавітної відданості соціалістичній Вітчизні та суворого дотри­мання державної й трудової дисципліни», всебічне зміцнення єди­ноначальності на всіх ланках залізничного транспорту, піднесення політичної та трудової активності залізничників для поліпшення роботи залізниць і забезпечення виконання та перевиконання дер­жавних планів перевезень.

Як бачимо, політичні органи, створені і в МТС, і на залізнич­ному транспорті, поєднували в собі партійне та державне керівниц­тво. Це надавало їм надзвичайного характеру. Але їх діяльність не дала бажаного ефекту.

Конституційні органи. Здійснювалася реорганізація консти­туційних органів влади та управління. Перші післявоєнні вибори до Верховної Ради СРСР відбулися у лютому 1946 р., до Верховних Рад союзах і автономних республік — у 1947 р. В УРСР вони відбу-и 9 лютого 1947 р. Головою Президії Верховної Ради УРСР було обрано М. Гречуху. Надалі додержувалися строків чергових вибо­рів до вищих органів влади УРСР та строків їх законних повнова­жень. Вибори до Верховної Ради створювали видимість прагнення до демократизації державного ладу, хоча, як і раніше, фактичних виборів не було: балотувався один кандидат на одне депутатське місце. У депутатському корпусі вирішальну роль відігравала пар­тійно-радянська номенклатура.

До радянського виборчого права було внесено лише одну зміну. Встановлювалася відмінність щодо віку користування актив­ним і пасивним виборчим правом. Право обирати, як і раніше, мали громадяни, яким виповнилося 18 років. Але віковий ценз для обран­ня у вищі органи влади дещо підвищився. Депутатом Верховної Ра­ди УРСР громадянин міг стати з 21 року, а Верховної Ради СРСР — з 23 років.

Ці зміни аж ніяк не обмежували виборчих прав радянських громадян. Правильне виконання завдань, що постали перед держа­вою і народом після перемоги у війні, вимагало від обранців народу більших знань, відповідальності, уміння мобілізуватися. А всі ці «ості людина набуває з роками, з навчанням у загальноосвітніх і спеціальних закладах, з трудовим та життєвим досвідом. Отже, за­значені зміни розглядалися як нова гарантія компетентності депу­татського складу вищих органів Радянської держави, ефективності їхньої роботи.

У березні 1946 р. Раднарком СРСР було перетворене на Раду Міністрів, а наркомати — на міністерства. Ці перетворення відбу-

382

І'ч.іОіл 5. Держави і примо України у перші покосиш роки

2. Державний лад


лися і в Україні¹. Такі назви урядових органів були прийняті в між­народній практиці, тому це полегшувало зв'язок УРСР і СРСР а ін­шими державами.

У СРСР головою Ради Міністрів залишався Сталін. Як і ра­ніше, він поєднував цю посаду з посадою генсека. Це сприяло інтег­рації партійних органів у державні структури. Щоправда, у 1952 р., після XIX з'їзду КІІРС, Сталін звернувся до пленуму ЦК КГІРС з проханням звільнити його з посади генсека. Звичайно, пленум не погодився з цим проханням, на що й розраховував Сталін. Хоча XIX з'їзд постановив називати вождя партії скромніше — тільки першим Секретарем ЦК КПРС, Сталін залишився фактичним гла­вою держави. Одноособово, єдиновладно, безконтрольно він ви­рішував долю країни, її народів, у тому числі України та її народів, втручався в усі сфери управління.

Зростанню особистої влади Сталіна вельми сприяло присвоєн­ня йому вищого військового звання — генералісимуса (ініціатива цієї акції також належала йому). В оточенні Сталіна в цей час з'я­вилася і поширилися нова назва — «хазяїн». Як не згадати при цьому відповідь царя Миколи II на питання анкети всеросійського перепису населення про рід його занять: «Хазяїн землі Руської».

Слід визнати, що певною мірою зміцненню диктатури Сталіна сприяла велика перемога радянського народу у війні, лаври якої Сталін безсоромно привласнив.

В Україні відбувалося те ж саме. Перший секретар КП(б)У М.Хрущов з лютого 1944 р. був водночас і головою уряду. Щоправда, період з березня по грудень 1947 р. комуністичною організацією України керував Каганович, виконував завдання Сталіна щодо роз­грому під приводом боротьби з націоналізмом чесних українських кадрів. Пізніше, на XXII з'їзді КПРС ганебну діяльність Кагановича в Україні було названо «чорними днями»².

У грудні 1947 р. М. Хрущов був обраний першим секретарем КПУ, але головою Ради Міністрів призначили тоді іншу особу — Д. Коротченка. М. Хрущов у грудні 1949 р. повернувся до Росії, бо був обраний секретарем ЦК ВКГІ(б) і першим секретарем Москов­ського обкому партії. Замість нього першим секретарем КІ1(б)У став Л. Мельников.

Поза будь-яким зв'язком з об'єктивними умовами кількість союзних і союзно-республіканських міністерств у 1945—1953 рр. то збільшувалася, то зменшувалася. Безперечно, це відбивалося на іх-

¹ Відомості Верховної Ради УРСР. — 1946. — М 56. — Ст. 52; Хрестоматія з історії
держави і права України. — Т. 2. — С. 468—469.

² Барах В. К. Україна після Сталіна Нариси історії. 1953—1985. — Л., 1992. — С. 19

384

шй нормальній діяльності, створювало певну нестабільність. На кінець періоду, що вивчається, в Україні було 20 союзио-респуб-нських міністерств і лише сім — республіканських. Це співвід­ношення переконливо вказувало на поглиблення втручання союз­ного центру у внутрішнє управління Україною.

Місцеві органи влади і управління. У період з 25 вересня 1945 р. до 4 липни 1946 р. ліквідовуються органи, які діяли на міс­цях за воєнним станом, замість них відбудовуються Ради депутатів трудящих. Перші «вибори» до Рад після війни в УРСР були прове­дені 21 грудня 1947 р. У подальшому «вибори» до місцевих Рад від­бувалися 17 грудня 1950 р. та 22 лютого 1953 р. Кількість депутатів у Радах в цей час перевищувала їх кількість у 1947 р. Але Ради так і не стали самостійними. Хоча партія і в Україні, і в СРСР неодно­разово «для годиться» засуджувала становище, за яким партійні органи підмінювали місцеві Ради, останні, як і раніше, були лише виконавцями волі партії. Чисельність робітників і селян у Радах зменшувалася, а представників номенклатури — зростала.

У листопаді 1949 р. було затверджено герб, гімн та прапор УРСР, які мали символізувати її соціалістичний характер.

Суд. З 21 вересня 1945 р., коли було скасовано широку юрис­дикцію військових трибуналів, відбудовується законна юрисдикція народного суду та судів вищих інстанцій.

У 1947—1948 рр. поновлено склад обласних судів. На терито-ріі Закарпаття було засновано таку судову систему: окружні на­родні суди, вищий народний суд та спеціальний суд. Але незабаром там було уведено таку ж саму судову систему, як і п усій Україні

Надалі вживалися деякі заходи щодо реформування судової системи республіки. В Україні, як і в СРСР загалом, у 1949 р. впер­ше організовуються вибори народних судів відповідно до Конститу-'•'РСР 1937 р. і Закону СРСР про судоустрій 1938 р. За Положен­ням від 10 жовтня 1948 р. народні суди обиралися безпосередньо громадянами району. Це мало наблизити народний суд до мас, по­склити довіру громадян до нього, підвищити його відповідальність. Віковий ценз обрання суддів та народних засідателів був визначе-ний у 23 роки¹. На жаль, вибори суддів і народних засідателів мали формальний характер.

У 1948 р. скасовувався порядок накладання на суддів дисцип-лшарних стягнень (їх накладали міністр, начальники облюстів та голови обласних та крайових судів). За новим порядком засновува-лмея спеціальні колегії в дисциплінарних справах при обласних,

Вежшости Верховного Совета СССР. — 1948 — № :18

ЗК5


Розділ 5. Держава і право України у перші полотні роки

§ 3. Основні риси права


крайових та Верховному судах України з членів відповідних судів. Ці колегії мали накладати стягнення на суддів за хиби в їхній робо­ті чи за негідні вчинки. Загальне керівництво судовою системою на­лежало Міністерству юстиції УРСР.

Водночас з тим продовжували свою антинародну діяльність сумнозвісні органи позасудової репресії — МВД та МДБ, і це зво­дило нанівець формальні демократичні перетворення у судоустрої та судочинстві. У період, що вивчається, партійні органи з новим запалом дріб'язково опікують державні, господарські та судові установи, втручаються в їхні повноваження, а інколи взагалі під­міняють їх. Вони діють методами адміністрування. Вважалося, що поєднання нартійно-державного керівництва — одна з неодмінних умов організації перемог Радянського ладу у мирному житті. Проте рецидиви цього поєднання були не тільки не бажані, а й шкідливі.

Усі зазначені явища мали найнегативніші наслідки. Голов­не— це руйнування зв'язку між громадянами й апаратом влади та управління, бюрократизм останнього, зростання безвідповідальнос­ті державних органів і посадових осіб, падіння їхнього авторитету в масах.


§ 3. Основні риси права

повоєнні роки право України запроваджується на нових територіях у її складі. Так, у зв'язку з ратифікацією 27 листопада 1945 р. договору між СРСР і Чехословаччи-ною про Закарпатську Україну та утворення у її складі Закарпатської області Президія Верховної Ради України постановила запровадити з 25 січня 1946 р. на території Закарпатської області законодавство УРСР¹.

Український законодавець, виходячи з пріоритету союзного закону, дисципліновано діяв у межах лише своєї компетенції. Тому в багатьох нормативних актах, прийнятих Верховною Радою, обо­в'язково зазначався їхній зв'язок з відповідними нормативними ак­тами СРСР. Верховенство союзного закону залишалося непохит-

Процес демократизації права відбувався надто повільно. Пра­ктика застосування законів була далекою від офіційних закликів до ■еухильного додержання норм права. Закони порушувалися, і час­то це чинили саме державні органи, службові особи, яких поставле-■о на сторожі закону.

Вищі органи партії дедалі активніше втручалися в нормот-ворчий процес. Положення нового Статуту КНРС про право, закон-юсть свідчать про наміри партії поставити корпоративні норми, сформульовані партією, над нормами закону.

Цивільне право. Як і раніше, цивільне право передусім спря­мовувалося на розвиток та зміцнення права державної власності з метою її збереження і примноження. Характерно, що новий статут КПРС, прийнятий на з'їзді партії, спеціально передбачив необхід­ність зміцнення державної власності. Втім, цей факт свідчить про розширення процесу інтеграції партійних органів і державних стру­ктур, посилення праворегулюючої ролі вищих органів партії.

2

Як і раніше, важливим знаряддям збільшення об'єктів держа-н власності була націоналізація. Швидко та енергійно вона здійс-іся в західних областях, Буковині та Закарпатті. Націона-вувалися земля, банки, промислові та комунальні підприємст-

великі домоволодіння

Верховної Ради УРСР. — 1947. — № 3—6. Ст. 4; Хрестоматія з історії і права України — Т 2. — С 468 '■і—і ти Верховного Совета СССР. — 1946. — М 5

387

Розділ 5. Держали і право України у перші повоєнні роки

§ 3. Основні риси права


Зрозуміло, націоналізація відбувалася за допомогою адмп ративно-правового регулювання, але націоналізована власність ста­вала об'єктом цивільно-правового регулювання.

Інший засіб примноження соціалістичної власності влада вба­чала у підвищенні ефективності виробництва. Тому цивільне право багато уваги приділяло регулюванню господарсько-договірних від­носин між підприємствами, господарськими організаціями. У поста­нові Ради Міністрів СРСР від 26 квітня 1949 р. про «укладання гос­подарських договорів» засуджувалося ухилення керівників підпри­ємств і установ від укладання таких договорів, підкреслювалася роль договору як виключно правильної форми відносин між госпо­дарськими організаціями, бо він зміцнює госпрозрахунок і підви­щує матеріальну заінтересованість підприємства та його робітників в успішній, рентабельній роботі підприємства. Міністерства, цент­ральні установи та кооперативні центри СРСР, а також Рада Мініс­трів УРСР зобов'язувалися забезпечити укладання господарськими організаціями договорів на 1949 р.¹

Цивільно-правове регулювання також спрямовувалося на «збе­реження хлібних ресурсів країни». Одна з причин їх тяжкого стану — хибна, недбала і навіть злочинна організація зберігання та транспортування зерна. У 1946 р. було розроблено та затверджено цивільно-правові заходи, які поліпшували порядок здавання вироб­ничниками зерна державі. Було засуджено і скасовано практику приймання зерна, яке перебувало на полях і складах колгоспів та радгоспів, під розписки та видачу приймальних фіктивних квитан­цій на хліб, ще не зданий державі. Передбачалися заходи щодо удосконалення організації перевезення, зберігання та охорони зер­на на складах. Проте в умовах, коли селяни позбавлялися мате­ріальної заінтересованості у результатах своєї праці, розраховува­ти на відчутне збільшення виробництва сільгосппродукції було важко.

У повоєнні роки цивільне право не обходить своєю увагою и особисту власність. Так, встановлювалося правило, за яким не під­лягали вилученню на покриття недоїмок громадян по податках та неподаткових платежах жилий будинок, господарські будівлі, ху­доба, дитячі речі тощо. Були вжиті й інші вельми своєчасні заходи щодо зміцнення права громадян на жилий будинок.

Адже нестача житла, погані житлові умови негативно відбу­валися і на громадянах, і на державі. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 р. «Про право громадян на купівлю та бу-

¹ ЗП УРСР. — 1949. — 168 388

дівництво індивідуальних жилих будинків» та постанова Ради Мі­ністрів СРСР про порядок застосування цього Указу встановлюва­ли єдність регулювання права громадян на жилий будинок¹. Відпо­відно до Конституції УРСР 1937 р. кожний громадянин міг купити чи побудувати для себе у місті або селі на праві особистої власності жилий будинок в один чи два поверхи, а кількістю кімнат не більше п"яти. Загальна гранична норма такої площі у спорудженому бу­динку визначалась у 60 м². Якщо забудовник порушував санітар­но-технічні норми, виконком міг зобов'язати його припинити будів­ництво й знести усе, що було збудовано.

У порядок купівлі-продажу будинків громадян вносилися де­які обмеження, з тим щоб перешкоджати недобросовісним особам використовувати жилий будинок не за прямим призначенням, а для одержання нетрудових доходів.

Жилий будинок, що належав громадянину на праві особистої власності, міг стати об'єктом купівлі-продажу за умов, що внас­лідок договору у покупця чи його дружини та неповнолітніх дітей буде не більше одного будинку, і що від імені цих осіб протягом трьох років не буде продано більше одного будинку

Для цивільно-правового регулювання в УРСР велике значен­ня мала грошова реформа, санкціонована постановою Ради Мініст­рів СРСР та ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1947 р². Реформа скасовувала карткову систему на продовольчі та промислові товари, а також ко­мерційну торгівлю. Натомість уводилися відкрита торгівля, продаж товарів за єдиними державними цінами. Цей порядок удосконалю­вав правове регулювання відносин купівлі-продажу, полегшував організацію державної торгівлі продовольчими та промисловими товарами, забезпечував розвиток цивільного обігу. Однак не слід забувати, що реформа в тій її частині, що змінювала грошову сис­тему, була грабіжницькою. Внаслідок реформи роздрібні ціни були іищені у середньому втричі. Але у тоталітарній державі тільки гак, мабуть, і можна було домогтися зміцнення товарно-грошових здносин.

Проте у 1952 р. в ім'я ідеї «стрибка у комунізм» Сталін в • Економічних проблемах соціалізму в СРСР» поставив завдання переходу до прямого продуктообміну і скасування оплати за товари та послуги, обмеження, а потім і ліквідації товарно-грошових відно-

■ежяюсти Верховного Совета СССР. — 1948. — Мв 36; СП СССР — 1948 — № 16. -

Хрестоматія 8 історії держави і права України. — Т 2 — С 484—488

389

Розділ 5. Держава і право України у перші повоєнні роки

§ 3. Основні риси права


Трудове право. На початку періоду, що розглядається, з пра­вового регулювання трудових відносин усуваються обмеження, введені у зв'язку з воєнним часом. Вже з 1 липня 1945 р. відновлю­ються чергові та додаткові відпустки, розпочинається видача гро­шової компенсації трудящим за відпустки, які не були використані у війну. Скасовувалися щоденні понаднормові роботи. Держава від­мовилася від трудових мобілізацій та трудової повинності. У 1945— 1952 рр. розвиваються трудові гарантії. Постанова Секретаріату ВЦРПС від 21 липня 1947 р. зобов'язала ФЗМК установити суво­рий контроль за додержанням адміністрацією підприємств і уста­нов чинного законодавства про робочий час, час відпусток, про ро­боту жінок і підлітків; вимагала від ФЗМК більшої обачливості при дачі дозволу на понадурочні роботи, проведення яких допускалося законом; пропонувала обкомам профспілок перевіряти, чи була не­обхідність у проведенні понадурочних робіт, і вживати заходів до усунення причин, які викликали цю необхідність.

Постанова також зобов'язувала фабзавкоми не допускати по­надурочних робіт підлітків, вагітних жінок (з п'ятого місяця вагіт­ності), матерів, які годують дітей, а також осіб, хворих на відкриту форму туберкульозу.

Проте зберігав чинність Указ від 26 липня 1940 р., який не да­вав радянському трудівнику права самостійно змінювати місце ро­боти. Тільки у травні 1949 р. право переходу на іншу роботу за міс­цем проживання із збереженням безперервного трудового стажу було надано вагітним жінкам і матерям, які мають дітей у віці до 1 року¹.

Важливими джерелами робочої сили стали організований на­бір робітників за договорами господарських організацій з колгоспа­ми та колгоспниками і державні трудові резерви. За Указом Верхо­вної Ради СРСР від 19 липня 1947 р. збільшився контингент осіб, які призивалися для навчання у системі державних трудових резервів. З цією метою у порядок призову були внесені такі зміни: 1) зростало число віку молоді чоловічої статі, яка підлягала призо­ву; 2) вперше для навчання у системі державних трудових резервів призивалися жінки.

Як бачимо, це була форма примусового залучення до праці. Не випадково, поряд з терміном «призов» застосовувався однознач­ний термін «мобілізація»².

¹ Ведомости ВС СССР. — 1949. — М 26.

² Щоправда, дехто з авторів, суперечачи самому собі, вважає .залучення до праці че­
рез призов ненасильницькою формою поповнення робочої сили (Катрин В, П.
Украйна в послеаоенньїе годьі — С. 9).

390

Вік осіб, які призивалися за Указом від 19 липня 1947 р., був вищим віку молоді, яка призивалася до шкіл ФЗУ у війну.

Було ще одне джерело, досить цінне, але короткочасне — осо­би, демобілізовані з лав Радянської Армії у зв'язку з переходом їх до мирної праці. їм при працевлаштуванні надавалося соціальні га­рантії.

Радянські люди і в мирні дні працювали по-фронтовому. Пе­ремога створила атмосферу загального піднесення, великої цілесп­рямованості. Закон передбачав деякі матеріальні та моральні сти­мули до праці. На деяких виробництвах уводився новий вид заохо­чування — виплата додаткової винагороди за вислугу років і бездоганну трудову діяльність. Сумлінна праця та вислуга у важ­ливих галузях промисловості стали підставою для нагородження робітників орденами і медалями.

За постановою Ради Міністрів СРСР від 4 лютого 1947 р. поно­вилося укладання колективних договорів між адміністрацією під­приємств і установ, з одного боку, та ФЗМК — з іншого. Головний зміст цих договорів полягав у взаємних зобов'язаннях сторін щодо виконання планів і поліпшення матеріально-побутових умов пра­цівників, їхнього культурного обслуговування.

Проте тоталітарний режим продовжував застосовувати при­мусову дармову працю ув'язнених у таборах, і чисельність таких в'язнів і таборів зростала.

Колгоспне право. В основу колгоспного права була покладена і, що сільгоспартіль — єдина правильна форма господарства і соціалістичного суспільства. Тому головна увага приділялася правовому регулюванню організації та діяльності цих артілей. Ком-ксна програма відбудови і розвитку сільського господарства у повоєнний період визначила головне завдання колгоспного будівни-а — подальше господарсько-організаційне зміцнення сільсько­господарської артілі, примноження її власності.

Правове регулювання колгоспного будівництва спиралося на неухильне додержання Статуту сільгоспартілі та інших актів, при-Яшггих для його розвитку, зокрема, на постанову Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКІІ(б) від 19 вересня 1946 р. «Про заходи по ліквідації ■орушень Статуту сільськогосподарської артілі в колгоспах»¹. (Ця яостанова розвивала далі положення постанови РНК СРСР і ЦК ВКЛіп) від 27 травня 1939 р. Вина ж передбачала створення Ради у оравах колгоспів при Раді Міністрів СРСР).

¹СП СССР. — 1946 — № 18. — Ст 149.

3*1

Розділ 5. Держави і право України у перші повоенш роки