В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 23 24 25 26 27 28 29 30 ... 43

§ 1. Соціальпо-скономічний лад

[ ісля перемоги над фашизмом виникли умови для розв'язання багатьох економічних, соціальних, міжнаціональних \ та інших проблем, які назріли у суспільстві. Наш народ вийшов з війни сповненим віри в позитивні зміни у своїй долі. Але, як виявилося, і в мирний час його чекали нові випробування.

Економіка. Перед республікою постали важливі та складні завдання, насамперед — економічне відродження України. Відбудова народного господарства республіки розпочалася відразу ж після вигнання німецьких окупантів з української землі. Необхідно було перевести економіку з воєнних рейок на мирні, в найкоротші строки відновити виробництво, досягти довоєнного рівня в усіх галузях господарства, а потім перевершити його. Для Західної України та інших нових земель у складі УРСР ставилося крім того, завдання прискореними темпами здійснити соціалістичні поретворен-

370

ня, з тим щоб включити ці землі в загальний економічний розвиток республіки.

У міру того як розв'язувалися ці завдання, посилювалися необгрунтовані наміри Сталіна переходити безпосередньо до побудови комунізму. Ідею комуністичного будівництва вперше було висловлено на XVIII з'їзді ВКП(б) у 1939 р. і підтверджено рішенням XIX з'їзду КПРС у 1952 р. У праці «Економічні проблеми соціалізму в СРСР» Сталін «обгрунтував» цю ідею. Проте вона була відірвана від об'єктивних законів економічного розвитку і неминуче мала призвести до порушення нормального функціонування народного господарства. Життя підтвердило утопічність та згубність цієї політики.

Сьогодні таку політику справедливо розцінюють як помилкову і навіть злочинну. Але ж за режиму культу Сталіна вона була державною політикою СРСР, усіх його суб'єктів.

Зазначені завдання виконувалися у складних умовах. Відбудову України ускладнювали об'єктивні обставини. Національне багатство республіки зазнало небаченого в історії руйнування, адже вся територія УРСР під час війни була окупованою. Було зруйновано 714 міст і містечок, 28 тис. сіл, 11,5 тис. промислових підприємств і 30 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. З України фашисти вивозили навіть її безцінний чорнозем. Господарству України було завдано збитків на суму понад 285 млрд крб., або 100 млрд дол. Жодна республіка СРСР, крім Білорусії, не зазнала таких руйнувань. Загальна вартість втрат економіки і населення України становила 1,2 трлн крб.¹

Війна залишила кривавий слід на населенні України. Досі немає точних відомостей про людські втрати нашої країни в роки війни. Частіше називають цифру 7—8 млн, є дані, що загинуло 10 млн населення². Війна призвела до різкого скорочення кількості робочих рук, особливо кваліфікованих кадрів. Загальна чисельність робітників і службовців у народному господарстві УРСР за роки війни зменшилася втричі.

Великих втрат зазнала промисловість України. У 1945 р. обсяг промислового виробництва становив лише 26 % в>Д рівня 1940 р., а сільське господарство одержало зерна на 40 % менше, ніж до вій-шя. Особливо тяжке становище склалося в західних областях, еко-

¹

Шлполал Ю. 1. Мороз перед «відлигою» // Історія України. Нове бачення. — Т. 2. — 1М6. — С. 330, Катрин В. П. Украйна в послевоенньїе годи (1945—1950) // Страмом нстории Украйни — 1993. — С 11.

' Гривовський С , Ставрояні С , Шкляр Л. Нариси я історії державотворення. — І»5. — С. 379; Катрим В. Л. Україна в послевоенньїе годьі. — С. 5.

371

Розділ 5. Держала і право України у перші повоєнні роки

к

омічний розвиток яких відставав від Східної України, бо раніше його затримувала Польща.

Тяжке економічне становище України у перші повоєнні роки укладнило нове лихо — голод 1946—1947 рр. Тільки в Україні він охопив 18 областей. Першопричина голоду — небувала за 50 передвоєнних років посуха 1946 р. Проте командно-бюрократична організація сільського господарства, сталінський режим погіршували становище, перетворили його у справжню трагедію.

Наляканий масштабами і наслідками голоду М. Хрущов 17 грудня 1946 р. звернувся з проханням до Сталіна допомогти Україні, яка голодувала. Але викликав у відповідь тільки гнів вождя, який назвав Хрущева боягузом, звинуватив його у недостатній твердості. Замість того, щоб негайно допомогти голодуючим людям і господарствам, що зазнали лиха, союзний центр наполегливо вимагай безумовного виконання непомірних обов"язкових поставок зерна й іншого продовольства, не припиняв експорту зерна у величезних кількостях за кордон (у 1946 р. експорт становив приблизно 1,7 млн т зерна). Значна частина цього зерна призначалася для підтримки комуністичних режимів в інших країнах. У листопаді 1947 р Сталін пообіцяв лідеру італійських комуністів П. Тольятті, що СРСР забезпечить Італію хлібом, якщо в ній візьме владу лівий блок¹.

Однак у 1946—1947 рр. не вдалося приховати масових смертей, канібалізму, трупоїдства та інших жахливих явищ, що супроводжували голод². І союзний центр вимушений був допомогти Україні хлібом, зерном, грошима, але допомога ця була недостатньою і запізнілою. Тільки за офіційними даними в Україні налічувалося 800 тис. померлих від голоду і 900 тис. осіб, які страждали на дистрофію³. Як бачимо, радянський номенклатурний режим, що переміг у найжорстокішій в історії людства війні ціною людського життя, і в мирний час жертвував життям і здоров'ям людей.

Голод загальмував відбудову економіки України, особливі і П сільського господарства.

Несприятлива міжнародна обстановка також впливала на відбудову економіки республіки, збільшувала її труднощі. Передусім йдеться про «холодну війну» між Радянським Союзом, з одного боку, і США, Англією та їхніми союзниками — з іншого, що сіяла підозру, ворожнечу між державами і народами, загрожувала розв'язуванням третьої світової війни.

¹

Волкогочов Д. Семь вождей — М. 1997. — Кн. 1. — С. 237.

^г Хрестоматія з історії держави і права України. — Т. 2. — С. 471—476.

³ Шапоеал Д. И. Мороя перед «відлигою» // Історія України. Нове бачення — Т. 2. — С. 355. 336

372

І І і Чціально-економічмий лад

1

все ж всупереч цим труднощам і трагедіям героїчними зусиллями народу відбувався процес економічного відродження України. Незважаючи на людські та матеріальні втрати, УРСР все ж мала матеріальну базу, необхідну для відбудови господарства.

Після війни збільшилася територія країни. Внаслідок перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною були задоволені справедливі територіальні претензії України. За договором між СРСР і Польщею від 6 серпня 1945 р. було встановлено новий кордон між СРСР і Польщею, тобто також між Україною і Польщею, по так зпа-шГі лінії Керзона. Вона враховувала етнічний склад прикордонних земель, і Польща відмовилася від претензій на Галичину і Волинь. 29 червня 1945 р. офіційною угодою між СРСР і Чехословаччиною було оформлено входження Закарпатської України до складу УРСР¹. 22 січня 1946 р. було створено Закарпатську область.

Населенню, яке проживало на землях, що були повернуті Україні, надавалося право оптації — або залишитися на старому місці проживання і стати громадянами України, або переселитися з урахуванням національної приналежності до Польці чи Чехосло-ваччини. Отже, нарешті завершився тривалий процес возз'єднання українських земель в єдиній, українській державі. Наприкінці 1945 р. територія УРСР становила близько 580 000 км². Повільно, але все ж таки зростала чисельність її населення. Деякі скорочення воєнних витрат дали змогу збільшити капіталовкладення в народне господарство.

Україна, надаючи допомогу іншим республікам СРСР, сама спиралася на їхню допомогу. Відомо, що у відбудові лише одного українського підприємства — «Запорожсталі» — брали участь 68 міст СРСР.

Успішному вирішенню внутрішніх проблем України сприяли зміни у співвідношенні політичних сил на світовій арені. Вони були прямим результатом перемоги радянського народу над гітлерівським фашизмом і японським мілітаризмом, підвищення авторитету, зрестижу УРСР, зростання її міжнародного впливу. Україна стала однією із засновниць Організації Об'єднаних Націй. У 1948—1949 рр. Україна була членом Ради Безпеки ООН. Крім того, її повноважні представники входили до складу багатьох міжнародних організацій. Україна стала членом міжнародного Суду ООН, міжнародного Червоного Хреста, Всесвітнього поштового Союзу тощо.

¹ Відомості ВР УРСР. — 1947. — ар*ва України. — Т 2. — С. 460

5—6. — Ст. 3; Хрестоматія з історії держави і 463, 465

373

Розділ 5. Держала і право України у перші повоєнні роки

1. Соціально-економічний лад

У 1947 р. Україна разом з СРСР і Білорусією та іншими союзними з СРСР в часи війни державами підписала мирні договори з Болгарією, Угорщиною, Італією, Румунією і Фінляндією¹.

Підпис УРСР був поставлений під 16 міжнародними угодами та конвенціями.

Після того, як Україна стала членом ООН, М. Хрущов як партійний керівник республіки і Д. Мануїльський, нарком іноземних справ, насмілилися клопотати перед Сталіним про надання Україні права самостійно вести дипломатичні зносини з іншими країнами. Але почули рішучу і грубу відмову².

Господарство України, як і раніше, мало плановий характер. 27 серпня 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства Української РСР на 1946—1950 рр. Як і попередні довоєнні плани, цей план пріоритетного значення надавав розвитку промисловості, а серед галузей промисловості розвитку групи А, особливо воєнної галузі. Головним показником розвитку економіки був показник виробництва валової продукції, тобто кількості продукції. Планувався занадто високий приріст продуктивності праці (за п'ятирічку — 36 %). Тому мало уваги приділялося питанням якості продукції, розвитку харчової та легкої промисловості. Легка промисловість у 1950 р. досягла лише 80 % довоєнного рівня. Економіка відчувала нестачу коштів. Ринкові відносини, як і раніше, були відсутні. Управління господарством ще більше централізувалося.

Отже, принципи організації народного господарства УРСР у повоєнні роки залишилися такими самими, як і раніше. Управління ким здійснювалося грубими, командно-адміністративними засобами. Господарство, хоча воно і називалося народним, не забезпечувало життєвих потреб народу. І все ж таки, хоча й повільно, з труднощами, економіка України рухалася вперед.

Вже наприкінці 1945 р. було відтворено понад третину довоєнного промислового потенціалу республіки. До кінця періоду, що розглядається, рівень промислового виробництпа навіть перевищив довоєнний на 15 %, але легка і харчова промисловість так і не дося-гли довоєнного рівня³. Надто повільно також розвивалося сільське господарство.

¹Довідник. — С. 497

²Грабовеький С. Станрояні С . Шкляр Л. Нариси з історії державотворення —
С 378, 379.

¹ Катрин. В. Н Украйна а послевоенньїе годм (1948—1950) // Стриницьі истории Украйни — 1993 — С. 422

374

Помітні успіхи спостерігалися на Західній Україні. Тут було закладено міцні основи державної промисловості, розвивалася вугільна і нафтова галузі, налагоджувалася робота нових галузей — автомобільної, верстатобудування, електричної.

У кінцевому підсумку, Україна зуміла у короткий строк залікувати тяжкі рани війни. До 1950 р. була завершена перебудова народного господарства на мирний лад.

Очевидні успіхи відродження народного господарства України спростували похмурі пророкування, що Україні, як і Союзу РСР у цілому, на відбудову потрібно буде декілька десятків років, а то й всі 100 років. Відродження України з руїн і попелу було справжнім чудом. І це чудо звершив народ — його розум, самовідданість, героїзм.

Є й інша думка. Успіхи відбудови вона пояснює «здібностями» адміністративно-командної системи управління вирішувати гігантські завдання¹. Безперечно не можна не враховувати важкий прес тоталітарного монстра. Але головне — все ж люди, їхня здатність до творчої, свідомої натхненної праці, праці на загальну справу. І адміністративно-командна система, її ідеологічна машина дуже вміло використовували саме ці настрої мас.

Одночасно з нашою країною відбудовували і досить успішно, свою економіку інші країни Європи, що чимало постраждали у війні Багато з них своїми успіхами були зобов'язані допомозі США, яка надавалася за планом Маршала. У квітні 1948 р. 16 країн Західної Європи погодилися одержати від США 17 млрд дол. допомоги протягом 4 років. Ця допомога надавалася не тільки для піднесення економіки, а й для зміцнення європейської демократії. Попередньою умовою одержання цієї допомоги було усунення комуністів від участі в урядах.

Сталін розцінив план Маршала як засіб закабалення Європи і відмовився від допомоги, що була запропонована. Він же наполіг на тому, щоб від цієї допомоги відмовилися також країни Східної Європи.

Суспільний лад. У 1945 р. — на початку 50-х років в Україні в основному зберігалася та соціальна структура, що була юридично оформлена в Конституції УРСР 1937 р. Новий статут КПРС, прийнятий на XIX з'їзді партії, виходив з того, що суспільний устрій СРСР складають робітничий клас, трудове селянство і трудова інтелігенція.

історія України Нове бачення — Т 2, — С. 330, 331.

375

Розділ 5. Держава і право України і/ перші повоєнні роки

А

ле під час відбудови та подальшого мирного розвитку країни чисельність населення зростала. Поверталися на Батьківщину демобілізовані воїни. До січня 1950 р. частково повернулися громадяни, що були вивезені у Німеччину на примусову працю.

Не слід забувати й про таке характерне для перших повоєнних років джерело поповнення чисельності населення України: із закінченням війни розпочався масовий рух за повернення на Батьківщину серед підданих колишньої Російської Імперії, які проживали за кордоном. У громадянстві України були поновлені піддані колишньої Російської Імперії, а також особи, які раніше мали радянське громадянство, але потім втратили його.

У 1950 р. чисельність населення України становила 36,6 млн але довоєнного рівня вона досягла лише у 1958 р.¹

Змінювалося співвідношення між класами і соціальними групами. Високими темпами зростала чисельність робітничого класу, підвищувалася його частка у складі населення республік. Зростання кількості робітничого класу забезпечували система державних резервів і організований набір робочої сили за договорами. Особлива увага приділялася зростанню кількості робітничого класу в західних областях України. У 1950 р. число робітників і службовців у народному господарстві становило 6,9 млн, тобто на 724 тис. більше, ніж до війни².

У повоєнні роки в соціальній структурі України, як і в СРСР у цілому, виділяється така група, як демобілізовані з лав радянської армії та флоту. Протягом трьох післявоєнних років їх повернулося 2,2 млн осіб, з них у промисловість прийшло 350 тис. Демобілізовані ставали могутнім джерелом поновлення продуктивних сил. Вони привносили в трудові колективи високу свідомість, дисципліну, волю до трудових звершень, вміння оперативно вирішувати найскладніші завдання тощо. У майбутньому вони мали стати лідерами у своїх трудових колективах. Приходячи на виробництво, в управлінський апарат чи в навчальну аудиторію, демобілізовані набували нового соціального статусу. Проте їхньою особливістю завжди залишалася колишня служба у збройних силах в роки боротьби з німецьким фашизмом і японським мілітаризмом.

Вдячна Вітчизна, увесь народ вважали своїм неоплатним, найпершим боргом забезпечити їхні інтереси, полегшити їм перехід до мирного життя, їхнє трудове і побутове влаштування. Держава надавала демобілізованим спеціальні пільги. При демобілізації вони

¹Історія України: курс лекцій. — Т. 2. — С. 356.

²Катрич В. П. Україна > поелевоенмьіе годи. — С. 9.
376

І. Соціильно-і'коножічнцй лад

о

держували одноразову допомогу (за рік служби в армії в 1941— 1945 рр. грошова допомога видавалася у розмірі від 2-х до 3-х окладів щомісячного жалування). їм надавалося право безплатного проїзду до місця проживання, поверталося колишнє житло. У першу чергу житлом забезпечували тих демобілізованих, які його не мали. Створювалися сприятливі умови для набуття цивільної професії тим особам, які не встигли її набути до служби в армії. Ці переваги надавалося відповідно до основних прав радянських громадян, і вони ніяк не порушували права інших громадин

У 1946 р. Сталін розпочав кампанію за «чистоту» та міцність радянської ідеології. Він розглядав народ як велетенську силу — «гвинтики» — в жахливій машині тоталітаризму. І радянська ідеологія повинна була зміцнити цю силу. Сталін боявся народу-пере-можця, боявся зміцнення його віри у власні можливості, його потягу до свободи. Він враховував також пожвавлення впливу демократичної західної ідеології на радянських людей під час війни.

Керувати боротьбою за «чистоту ідеології» Сталін доручив своєму вірному підручному секретарю ЦК ВКП(б) О. Жданову (в народі ця кампанія стала називатися «ждановщиною»). Могутній ідеологічний прес — улюблений метод тоталітарної демагогії — з новою силою почав бити по головах і душах радянських громадян.

«Ждановщина» не обминула й Україну. Тут вона насаджувалася особливо енергійно. Адже український народ довше, ніж народи інших союзних республік, перебував під впливом чужої ідеології ■ окупації, історичні умови нових земель до приєднання). В Укра-як і в Союзі у цілому, цю антилюдську політику втілювали в життя партійні та державні керівники. Особливо старанно діяв в Україні Л. Каганович, найближча до Сталіна людина. Власне, його м було послано в Україну у березні 1947 р. першим секретарем ЦК КПУ спеціально з цим завданням.

У першу чергу «ждановшина» обернулася проти інтелігенції, бо саме в ній Сталін вбачав можливу опозиційну силу своєму антинародному курсу. Талановиті представники науки, літератури, мистецтва безпідставно звинувачувалися в ідеологічних відхиленнях, українському націоналізмі (Л. Каганович і голод 1946—1947 рр. пояснював підступами українських націоналістів), космополітизмі їх зеїляко принижували, наприклад, примушували прилюдно каятися в неіснуючих гріхах. Багатьох з них звільняли з роботи, морально та фізично знищували. Такі важливі науки, як генетика, кібернетика, соціологія були оголошені лженауками, заборонені, а по суті — знищені. Відновилися гоніння на школу славетного українського історика М. Грушевського. Загалом свободу творчості було ліквідова-

377

Розділ 5. Держава і прало України у перші повоєнні роки

1. Соціально-економічний лад

но, встановлювався повсякденний, суворий контроль за усіма формами духовного життя. Наукову полеміку розглядали як диверсію у науці. Перемогла монополія державного, радянсько-комуністичного бачення світу.

Сумний приклад ідеологічних переслідувань — доля видатного поета В. Сосюри. В 1951 р. на нього звалився шквал злісної критики за щирий патріотичний тиір «Любіть Україну!», якого він написав ще у 1944 р. під впливом думок про рідну багатостраждальну землю. Сосюру звинуватили ц українському націоналізмі, його творча, та й людська доля була зламана.

До речі, перебування в компартії аж ніяк не захищало від переслідувань за ідеологічні хиби. У 1949—1952 рр. з рядів КП(б)У було виключено 22175 осіб (3 % її загальної кількості), членів обвинувачених в українському націоналізмі.

У західних областях України під час соціалістичних перетворень змінювалася також їхня довоєнна соціальна структура, що була притаманна довоєнній Польщі.

Проте тут активно діяла нова група людей, яка послідовно і наполегливо виступала проти встановлення і поновлення Радянської влади, прагнула створити нелегальні державні органи, альтернативні більшовицькій владі. Соціальне походження і становище цих людей, їхня партійність (якщо вони належали до якихось партій), були різними, але їх об'єднувало неприйняття соціалізму, радянської державності з її нормами права. Юридично — за радянськими законами, ці люди були політичними злочинцями, ворогами радянської держави. Ллє справедливість вимагає визнати, що дії цих людей певною мірою були спровоковані негуманною, нерозумною політикою радянської держави у західних областях України.

Ця політика не враховувала історичну долю західних земель та їх мешканців, їхні відмінності від Радянської України та її населення. Ради віддавали перевагу виконанню своїх партійно-державних завдань звичними їм жорстокими силовими методами. Після закінчення війни у ще більших масштабах, ще з більшим цинізмом вдавалися до провокацій, фабрикували кримінальні справи, здійснювали масові, часто безпідставні, арешти, самоуправні розстріли, депортації.

Все це призвело до того, що у Західній Україні після вигнання фашистських орд розпочалася справжня громадянська війна. З одного боку, в ній виступали ОУН і УПА, які діяли партизанськими методами, а з іншого — радянська держава зі своїм могутнім, силовим, репресивним апаратом. 14 лютого 1946 р. М. Хрущев наполіг на максимально повному використанні у Західній Україні збройних

378

сил — армії, військ НКВС, КДБ¹. У червні 1946 р. МВС СРСР розробило детальний план «максимального розгрому оунівського підпілля та його збройних формувань»².

У цій війні обидві сторони були безпощадними одна до одної, зживали підступні, негідні засоби. Втім, в обстановці війни, особливо громадянської, руйнується межа між дозволеним і недозволе-ним. Проте держава час від часу намагалася ввести боротьбу з ОУН-УІІА у законне русло. Впродовж 1946—1953 рр. і партія, і держава прийняли низку документів, які викривали недоліки у роботі органів НКВС, КДБ, суду і прокуратури у боротьбі з порушеннями законності у західних областях УРСР³. У січні 1944 р., наприклад, міністр ВС УРСР виступив із зверненням, у якому він гарантував волю усім українським партизанам, тобто бійцям УПА, якщо вони з'являться зі зізнанням. Водночас їм обіцяли повернути їхні репресовані сім'ї із заслання на колишнє місце проживання⁴. Але такі заходи були непослідовними. Деякі нормативні акти центральної влади самі створювали грунт для сваволі. Такою є постанова Ради міністрів СРСР від 4 жовтня 1948 р. про виселення сімей бандитів і націоналістичних елементів або її ж постанова (тоді — цілком секретно) від 5 квітня 1950 р. Вона змінювала строки висилання ва поселення осіб, засланих у 1944—1949 рр., й оголошувала цих спецпоселенців засланими навічно⁵.

Найгостріші бої між повстанцями і радянськими збройними «лами відбувалися у 1945—1947 рр. Але після того, як на початку 1947 р. була укладена угода між СРСР, Польщею і Чехословаччи-■ою про спільну боротьбу з повстанцями, сили опору УПА почала спадати. Сподівання на допомогу української еміграції в Европі не справдилися. Врешті-решт загони УПА були розпущені. Частина бійців пішла в Австрію і Західну Німеччину, а ті які залишилися (переважно це були ветерани УПА) — перейшли в підпілля.

Ударом по повстанському руху стала також загибель 5 березка 1950 р. Романа Шухевича (Тараса Чупринки) — воєнного керів-жхка УПА. Замість нього УПА очолив Василь Кук, який був у керівництві ОУН ще при С Бандері. Відчувалася і втома від боротьби, безперспективність якої ставала очевидною в міру нормалізації го-еовдарського і державного життя у республіці.

Ю і // Історія України Нова бачшм Т 1 С .і'Т.

■дявЬввш. — С 423

'"В—гили Ю. /. Україна в 20—50-х роках. — С. 259.

* Утіш» Г. Сталінізм в Україні Гсніма і насшдники — К., 1995. — С. 417. — С. 503, 508.

379

Розділ 5. Держала і право України у перші повоєнні роки

І. Соціально-економічний лад

Після 1950 р. опозиція радянському режимові у Західній Україні як чинник політичного життя зійшла з арени.

У тісному зв'язку з боротьбою радянської влади а ОУН-УПА були також спроби знищити українську греко-католицьку церкву (УГКЦ), або уніатську, яка діяла головним чином як церква національна і за часів фашистської окупації Західної України й Закарпаття підтримувала українське населення, а також освячувала діяльність ОУН-УІІА.

Наступ на УГКЦ та її віруючих вівся організовано. Ще напередодні громадянської війни — в березні 1945 р. — була складена інструкція про ліквідацію УГКЦ, схвалена Сталіним. Щоб домогтися підтримки своїх планів з боку населення Західної України, більшовики звинуватили уніатську церкву, її ієрархів у співробітництві з нацистами. У квітні 1945 р. були заарештовані митрополит Йосип Сліпий та інші уніатські спископи. 8—10 березня 1946 р. КДБ інсценувало у Львові церковний собор (216 «делегатів» від священиків і 19 представників від мирян), який проголосував за ліквідацію Брестської Унії і за об'єднання з Руською православною церквою. У Закарпатті УГКЦ була ліквідована у 1949 р. Сама греко-католи-цька віра була заборонена. Віруючих, які не підкорилися цій постанові, переслідували аж до арештів і заслання до Сибіру. Однак кампанія, спрямована на боротьбу з греко-католицькою церквою, яку за 350 років її існування визнало багато сотень людей, послабила моральні позиції Радянської влади у Західній Україні і Закарпатті. Люди ж не зрадили своєї віри й після 1946 р.

У суспільній структурі Україні, існувала ще одна, багатомільйонна, офіційно дискримінована категорія населення — мешканці виправно-трудових установ та засланці. У період, що розглядається, вони поповнювалися передусім за рахунок радянських військовополонених та інших громадян, які повернулися на Батьківщину з пекла гітлерівських таборів.

Досі відсутні точні дані про чисельність цієї категорії¹. Відомо лише, що Сталін у 1945 р. розпорядився організувати 100 (!), кожний на 10000 осіб (!), таборів тільки для перевірки й тримання колишніх військовополонених і репатрійованих радянських громадян. У розташуванні чотирьох Українських фронтів планувалося створити 55 таборів. Усі, хто не пройшов прискіпливу і несправедливу перевірку, а їх не злічити, були відправлені до ГУТАБу.

Після війни змінився етнічний склад населення України. До війни вона була багатонаціональною республікою, після війни ста-

ял, в основному, двонаціональною. Одна з причин цього — етнічні чистки», які здійснювали німецькі окупанти. Від цих «чисток» постраждали передусім євреї. У 1941 р. в УРСР налічувалося 2,7 млн євреїв, після війни їх залишилося 800 тис.¹ Друга причина — злочинна національна політика Сталіна, що призвела до насильницького виселення з України ряду етнічних спільнот у Середню Азію і до Сибіру. У такий спосіб він карав увесь народ за злочиннії (справжні чи вигадані), вчинені окремими його представниками. З 1944 р. з України були депортовані у Середню Азію татари, греки, болгари, вірмени, поляки та ін. Німці, нащадки колоністів, які селилися в Україні ще у XVIII ст., були депортовані з України на самому початку війни у кількості 400 тис. осіб. Це вдвічі більше, ніж вивезено татар.

Із закінченням війни населення України складалося переважно з двох націй: українців і росіян. При цьому число росіян зросло за рахунок переселення в Україну, насамперед у західні землі та Крим, жителів областей РСФРР.

Щодо українців, особливо у Західній Україні, здійснювалася

політика русифікації. Після смерті Сталіна стало відомо, що він мав

намір депортувати до Сибіру майже весь український народ. До

ру було депортовано понад 200 тис. жителів Західної України.

¹ Д. Волкогоіюв стверджував, що на початку 1953 р. тільки в ГУТАБІ утримувалося понад 4 мли людей. (Сеиь вождей. — 1097. — С. 344)

380

В. Л. Указ. соч. — 1963. — С. 6.

■ м

Розділ 5. Держава і право України у перші повоєнні роки

2. Державний лад

Blog

В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора