В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора, 9394.89kb.
• Право інтелектуальної власності академічний курс, 45378.17kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 66.83kb.
• В. Д. Гавловський кандидат юридичних наук (розд. 4, 6, 8, висновки), 3601.83kb.
• М. В. Костицького, доктора юридичних наук, професора, 4657.11kb.
• Загальна редакція програми доктора філософських наук, професора Добронравової І. С.,, 159.98kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 8479.21kb.
• Зміст, 8231.73kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.

§ 3. Окупаційний режим загарбників

9г- кладовою агресії нацистської Німеччини та її сателітів став злочинний окупаційний режим установлений на за­гарбаній території України, у процесі здійснення якого окупантами систематично порушувалися діючи норми міжнародного права. Доктрина «тотальної війни» націлена на світове панування ґрунтувалася на здійсненні окупа­ного режиму, що передбачав знищення державності, масовий ге­ноцид, економічне пограбування та ін. Варварські методи здійснен­ня режиму зводилися в ранг «юридично обгрунтованої акції». У вій­ні проти Радянського Союзу нацисти ставили дві головні мети: політичну й економічну. Політична мета передбачала знищення ко­муністичної ідеології, радянської влади, позбавлення народів будь-якої форми державної організації. Основні принципи «нової східної територіальної політики» відображені в плані «Ост», який передба­чав протягом кількох десятиріч виселити і здебільшого знищити майже 31 млн населення, у тому числі 65 % українців, залишки на­селення передбачалося онімечити. Такі ж загарбницькі цілі мали лідери Румунії та Угорщини. Війна для «третього рейху» була гра-ницьким заходом колосального масштабу. При цьому пограбу­ванню України відводилось значне місце. Головною економічною метою було перетворення східних територій в аграрно-сировинний додаток, джерело дешевої робочої (рабської) сили. Основні поло­ження стосовно економічної політики на окупованих землях були сформульовані в плані «Ольденбург» та деталізовані в так званні •Зеленій папці Герінга», «Коричневій папці» та численних інструк­ціях, наказах, розпорядженнях, що з'являлися вже безпосередньо під час війни¹.

Серед злочинних за змістом документів, якими керувалася окупаційна влада, необхідно назвати такі: «Про військову підсуд­ність у районі «Барбароса» і про особливі повноваження військ», «Про поведінку військ на Сході», «12 заповідей поведінки німців на Сході та їх поводження з росіянами», «Про комуністичний повстан­ський рух в окупованих областях», «Про особливе поводження з радянськими військовополоненими», «Про поводження з цивільним населенням і з полоненими противника» та ін.


¹ Городиський 3 Українська Національна Раде. С. 104—107; Історія застерігає тро­фейні документи — К, 1986 — С. 231—233.

336

- Рекотов П. В Піиі-цько-фашистський окупаційний режим ■ Україні 1941—1944 рр іісторико-ираиовий аспект): Автореферат канд. юрид. наук. — X. 1997. — С. 11.

337

!ММ

Розділ 4, Держава і право України я роки Великої Вітчизняної війни

Окупована німецькими військами територія України була роз­ділена на дві частини: зону цивільного і зону військового управління. Перила в політико-адміністративному відношенні підпорядкову­валась імперському міністерству в справах окупованих східних об­ластей, яке офіційно почало діяти 17 липня 1941 р. на чолі з А. Розен-бергом. Друга, підлягала Головному командуванню сухопутних військ — вермахту (ОКВ).

1 серпня 1941 р. на західноукраїнських землях створюється «дистрикт Галичина» із центром у Львові як п'ятий дистрикт поль­ського Генерального губернаторства Рейху. В адміністративно-те­риторіальному відношенні він поділявся на окружні староства, які у свою чергу поділялися на «бецирки» та «ландгемайнди». Існували ще так звані «виділені міста».

За попередньою домовленістю з Гітлером частина україн­ських земель передавалася румунській адміністрації. Для управ­ління ними створювалися три губернаторства: «Бессарабія» (до якого ввійшла територія Ізмаїльської області УРСР), «Буковина» (територія Чернівецької області) і «Трансністрія» (територія Одесь­кої, південна частина Вінницької і західні райони Миколаївської областей). Губернаторства поділялись на повіти, волості, та сільські громади.

20 серпня 1941 р. декретом фюрера був утворений рейхско-місаріат «Україна»¹. Він складався з шести генеральних округів. Формально Крим входив до складу округу «Таврія», проте тут іс­нувало спільне управління. Разом з цивільними окупаційними орга­нами діяли органи зони військової адміністрації. Генеральні округи поділялись на округи, райони.

Таким чином, в окупованій Україні запроваджувався новий територіальний і адміністративний поділ і, навмисно, порушува­лась її територіальна цілісніть.

У зоні військового управління виконавча влада знаходилася в руках військового командування, комендатур. Під їх керівництвом утворювались і діяли місцеві цивільні органи управління до роботи в яких, залучалися представники місцевого населення

У галузі приватного права тимчасово продовжували діяти окремі норми радянського законодавства, які поступово замінялися відповідними актами окупаційних властей. Єдиних положень з кри­мінального права та судочинства також не було. Застосовувалося позасудове покарання. Лише влітку 1943 р. була зроблена спроба

¹ Хрестоматія а історії держави і права України. — Т. 2. — С. 409—410. 338

3. Окупаційний режим загарбників

створення судових органів, але вирішити цю проблему не вдалося у зв'язку з наступом Червоної армії.

У Східній Галичині адміністративний апарат створювався за німецьким зразком з розгалуженою мережою адміністративних ор­ганів. Війтами, бургомістрами, і сільськими старостами признача­лися переважно українці. Апарат місцевих органів теж складався з українців. У розпорядженні генерал-губернатора Г. Франка від 1 серпня 1941 р. що стосувалося організації адміністрації, наголо­шувалося; «чинні до цього закони і права втрачають свою силу, оскільки вони суперечать адміністрації німецького уряду»¹. Нато­мість вводились нові, які вже діяли в генерал-губернаторстві та які з'являлись під час війни. Для боротьби з противниками режиму створювались «наглі суди», або «спеціальні суди» із представників «порядкової поліції» та гестапо. В інших випадках мало діяти для німців німецьке судочинство, стосовно ненімців відновлювалося су­дочинство та законодавство яке діяло до 31 серпня 1939 р.

На відміну від Бессарабії та Північної Буковини, «Трансніст­рія» формально до складу Румунії не входила. Відповідності до уго­ди від ЗО серпня 1941 р. Румунія отримала лише німецький мандат на здійснення тимчасової «адміністрації» і економічної експлуатації території між Дністром і Бугом. Адміністрація міст і волостей скла­далася здебільшого з румунів, як військових, так і цивільних. В се­лах і містечках на посади старост призначалися і представники місцевого населення.

Необхідність створення нової системи управління на Східних землях була визначена Гітлером на нараді в ставці ОКВ 6 липня 1941 р.: «Тепер перед нами стоїть завдання розрізати територію цього величезного пирога так, як це нам потрібно, з тим щоб зуміти: по-перше, як панувати над нею, по-друге, управляти нею, по-тре­тє, експлуатувати її»². Апарати «східного» міністерства і підлеглого йому рейхскомісаріату України повністю відповідали цим завдан-нч

На відміну від загального управління, поліцейська влада в рейхскомісаріаті зосереджувалась в руках рейхсфюрера СС і на­чальника поліції Німеччини Г. Гімлера. Очолив рейхскомісаріат завзятий нацист Е. Кох з штаб-квартирою у м. Рівне. Весь персонал адміністрації, окрім нижчих посад, був німецьким. Структура ад­міністративного апарату була досить громіздкою, але мала чітко

Ншецько-фашистськиА окупаційний режим на Україні. Збірник документів і мате­ріалів — К. 1963 — С 26

^: Преступиьіе цели — преступиьіе средства. Документи об оккупационной политике фішистской Германии на территории СССР (1941—1944 гг). — М, 1968 — С. 20

3-НІ1

і 4. Держава і право України в роки Великої Вітчизняної війни

3. Окупаційний режим мтрбників


визначене завдання — встановлення «порядку», який мав відпо­відати цілям агресора.

Окрім німецької адміністрації, в межах колишнього адмініст­ративного поділу» створювались органи місцевого управління в ра­йонах, містах, селах з числа місцевого населення, лояльного до оку­паційної влади. Органи місцевого управління діяли за умов повної підконтрольної і залежності від німецької окупаційної адміністра­ції Це виявлялось як у порядку призначення та заміщення посад, так і в тому, чим вони керувалися в своїй діяльності. Адже на бага­тьох наказах і розпорядженнях місцевих властей зазначалось: • підстава ваказ німецького командування»

Система судових органів створювалася відповідно до постано­ви рейхсміністра А. Розенберга від 4 серпня 1941 р.¹ У своїй діяль­ності суди опиралися на німецько законодавство та нормативні акти окупаційної влади. Нижчі судові ланки (шліхтери) своє рішен­ня виносили «на власний розсуд». Вся судова система та судочинс­тво відповідали цілям окупаційної політики і мали репресивний ха­рактер. Тим більше, що значка частина вироків та рішень виноси­лась адміністративними та військовими органами в позасудовому порядку.

На всій окупованій території України особливі функції покла­далися на військово-поліцейські органи. Влада військових у всіх сферах діяльності була практично безмежною, що неодноразово підкреслювалось у відповідних наказах та інструкціях

З порушенням міжнародного права, починаючи з кінця 1942 р., окупанти інколи насильно чи обманом почали активно формувати з числа місцевого населення військові підрозділи для використання їх на фронтах, охорони тилу. Причини, які змусили місцевих жите­лів одягнути мундири чужинця були неоднаковими. Одні воювали на боці Німеччини з політичних міркувань (неприйняття більшови­зму, радянської влади), інші — з безвиході (полон, страх перед ста­лінськими репресіями). Можна вважати правомірним поділ усіх формувань, які воювали в складі німецьких частин на дві групи. перша — військові угрупування, що виникли на базі політичних концепцій, друга — охоронно-вартові, допоміжні, поліцейські під­розділи.

До першої групи слід віднести дивізію СС «Галичина», яка по­чала формуватися в квітні 1943 р. на території Східної Галичини — частині Генерального губернаторства Рейху спочатку на добровіль­них засадах, а згодом, — примусовою мобілізацією. Командування

¹ Німгиько-фаншстський окупаційний р«-жим на Україні Збірник документів і мате­ріалів — К. 1963 — С, 27.

дивізією здійснювали німецькі офіцери. Напередодні свого розгро­му під м. Броди дивізія нараховувала понад 15 тис. осіб. До першої групи також належали Український Легіон, УВВ, РОА.

До другої групи відносяться поліцейські формування створені з місцевих жителів і підпорядковані апарату рейхсфюрера СС і на­чальника поліції Гімлера. Поліція в усіх адміністративних районах мала незначні організаційні відмінності. Так, у Генерал-губернатор­стві питаннями охорони громадського порядку відала «Допоміжна українська поліція», в Рейхскомісаріаті — «Допоміжна українська поліція на службі німецького вермахту» На Волині додатково утво­рювались охоронні батальйони (шуцманшафти). В інших районах створювались, здебільшого з військовополонених, команди «гільфе-вілліте» для виконання допоміжних функцій, охоронні сотні, курені та ін.¹

З перших днів війни увесь механізм окупаційної влади розпо­чав діяти шляхом насильства, сваволі, грабунку, масового знищен­ня населення. Загарбники не тільки мали «право», але й були зобо­в'язані відповідними наказами, директивами, інструкціями, вияв­ляти граничну жорстокість².

Серед перших злодіянь фашистів в Україні — масова (одно­часно десятки тисяч мирних громадян!) страта мирних громадян у Києві, розпочата наприкінці вересня 1941 р. Окупантами вводи. система заручництва Під час відступу загарбників з території України була застосована тактика «спаленої землі», «тотальної» евакуації. В наказі Гімлера від 7 вересня 1943 р. вимагалося не за­лишати «жодної людини ■

Складною частиною діяльності окупаційного апарату було введення примусової праці в двох напрямках: вивезення населення на роботи до Німеччини та насильницьке залучення до робіт безпо­середньо в окупаційних зонах у формі трудової повинності.

Основним змістом економічної політики був широкомасштаб­ний грабіж, який здебільшого мав організований характер. Земля, її надра, промисловість і сільське господарство, культурні і наукові пості, всі багатства проголошувались власністю «великогерман-ського рейху».

.омський / Т, Лисенко О. Є. Звитяга і жертовність Українці на фронтах другої

світової війни. — К, 1996. — С. 445—459. * ССоршік сообщипей Чреавьі'іайной государствештії коммсекм о злолеяниях немец-

во-фашистських захватчиков — М, 1946. — С 7 'Самершенно секретно! Только для коминдования' Стратеги* фашистской Герма-

кмм в мине против СССР. Документи к мвтериальї — М, 1967 — С. 528.

341

Розділ 4 Держава і право України я роки Велико» Вітчизняної війни

Окупаційний механізм в Україні включав понад 180 великих стаціонарних таборів для військовополонених, в яких, всупереч нормам міжнародного права, здійснювалось масове знищення лю­дей.

Внаслідок злочинного діяння окупаційного режиму за період тимчасової окупації території України у 1941—1944 рр. загинуло від насильств, голоду, хвороб близько 6 млн осіб, було вивезено до Німеччини 2,4 млн чоловік. Загальна сума матеріальних збитків, які понесла Україна в результаті окупації, становить близько трильйо­на карбованців у довоєнних цінах.

4. Рух опору проти іагарбникія

§ 4. Рух опору проти загарбників

х опору на захопленій вермахтом території України роз- почався з перших днів становлення окупаційного режиму. Загроза розгортання широкомасштабної народної війни у гилу серйозно збентежила загарбників. 16 вересня 1941 р. начальник штабу Верховного головнокомандування вер­махту В. Кейтель видав наказ про вживання крайніх за­ходів проти опору. Восени 1941 р. на окупованій території з розріз­неної боротьби з загарбниками оточених підрозділів Червоної армії, наспіх сформованих партизанських загонів, організацій радянсько­го підпілля та інших патріотичних формувань почав поступово зро­стати та організовуватися антинацистський фронт боротьби¹.

Першими на шлях збройної боротьби із загарбниками на оку­пованій території України стали бійці і командири Червоної армії, партизани і підпільники радянського руху опору. Організаційні ос­нови радянського руху опору були закладені вже в перших держа-вно-партійиих документах вищого керівництва СРСР початку вій­ни. 7 липня 1941 р. опубліковано звернення Президії Верховної Ра­ди, Раднаркому та ЦК КП(б)У «До українського народу», в якому «.формульовані основні завдання громадян республіки щодо орга­нізації всенародної боротьби з агресором, у тому числі і на тимчасо­во окупованій території.

20 червня 1942 р. рішенням ЦК КН(б)У було створено спе­ціальний військовий орган для керівництва партизанським ру­хом— Український штаб партизанського руху на чолі з Т. А. Стро-качем. Дещо пізніше були створені обласні штаби, які розгорнули роботу безпосередньо на окупованій території України². 2 жовтня 1942 р. почав діяти підпільний ЦК КП(б)У, який через мережу під­пільних обкомів і райкомів партії взяв на себе функцію політичного керівництва як партизанським, так і підпільним рухами.

З кінця 1942 р., коли радянський рух опору набув масового характеру на всій тимчасово окупованій території України, у важ-кодоступних районах Київської, Чернігівської, Сумської, Житомир­ської, Рівненської, Волинської областей, контрольованих радянсь-


342

¹ Народная война в тилу фашистских оккупантов м Украине 1941—1944 В 2 кк. —

К. 1985 ^: Курис И. Ф., Кентіш А. В. Штаб непокоренних (УкраинскиЙ штаб партизанского

дамжгния в тодьі Великий Отечественной войньї). — К, 198Н. Строкач А. В. Наш

вюзивнкй — свобода. — К., 1979.

343

' -І Дсржом ' >ір<і«о України л роки Великої Ь'ітчилс.члоі війни

4 І | прогай мнарбпикі*


кими партизанами, утворювались партизанські краї та зони, в яких у тій чи іншій мірі і формі почали відновлюватися та діяти органи радянської влади. Особливістю їх організації га .пильності був над­звичайний характер режиму — воєнного стану окупованої ворогом території. Тому функції органів радянської влади виконували як депутати Рад і партійно-радянські активісти, організовані у вико­навчі комітети місцевих Рад, так і командування партизанських з'єднань, загонів, які згідно з Указом «Про воєнний стан», брали на • і деякі функції місцевих органів радянської влади. Крім воєн­ної, адміністративно-господарської функцій, органи радянської вла­ди здійснювали й судові повноваження.

Радянські партизани і підпільники, використовуючи тактику активних бойових дій, рейкової війни, диверсій, саботажу, зробили вагомий внесок у розгром загарбників, ліквідацію окупаційної ад­міністрації та її прибічників, у визволення разом з частинами Червоної армії значної кількості міст і сіл України У період 1941— 1944 рр. на території України діяло понад 3 тис. иартійно-радянсь-ких підпільних груп та організацій чисельністю майже 100 тис. осіб. У радянському партизанському русі України діяло 46 партизан­ських з'єднань, близько 2 тис. загонів та диверсійно-розвідуваль­них груп, в яких нараховувалось майже 500 тис. бійців та коман­дирів¹.

Після невдалої спроби відновити Українську державу в черв-ні-серпнІ 1941 р. провід ОУН-б у вересні 1941 р. прийняв рішення перебудувати свою організацію, перевести основну частину кадрів на нелегальне становище і нелегальні форми роботи; у відкритий конфлікт а окупаційною владою не вступати; готувати кадри для майбутньої боротьби. Невдало закінчилась і спроба співпраці з оку­пантами «Української Повстанської армії — Поліської Січі» Буль-би-Боровця У середині листопада 1941 р. вона була розпущена².

Тільки з весни 1942 р. у інформаціих окупаційних властей по­чинають висвітлюватися події, пов'язані з активізацією діяльності українського націоналістичного руху опору, основними течіями якого стали Українська повстанська армія (Бульби-Боровця), бандерів­ські організації, радикальні елементи мельниківської ОУ1!

На початку 1943 р. провід ОУН-б під впливом подій на Східно­му фронті взяв курс на прискорення підготовки власних збройних формувань як найважливішого чинника у боротьбі за ідею Україн­ської самостійної соборної держави. Спочатку базою для розгортан-

і.овський А. С. Невідома війна (Партизанський рух в Україні 1941 —11)44 рр мовою документів, очи.м.і історика). — К. 1994. — С. 244—2з2. ² Бульба-Боровець Т. Армін бот держаки, — Л. І

344

ня збройних відділів ОУН обох напрямів стала Волинь, Полісся, згодом — значна частина Західної України. Пірни антинімецькі збройні виступи відбулися у березні 1943 р. З квітня 1943 р. збройні формування ОУН-б беруть нову назву — Українська повстанська армія (УПА). Наказом ОУН-б командувачем новоствореною У1ІА признак но К. Савура. Бульба-Боровець 20 липня 1У43 р. перейме­новує свої збройні загони в Українську Народно-революційну ар­мію (УНРА).

На початку травня 1943 р. була створена Головна команда УПА, яка оголосила себе найвищою владою на підконтрольній [Я території України. Дії УПА поширилися з Волині-Полісся на Схід­ну Галичину та деякі Правобережні райони України. Одночасно ро­билися спроби створення адміністрації, підконтрольної ОУН-б. На Волині та Поліссі в деяких містечках і селах були створені своєрід­ні «Повстанські республіки». За розпорядженням К. Савура як пре­дставника «найвищої й одиноко суверенної влади на звільнених зе­млях України» була започаткована земельна реформа¹. Влітку 1943 р. розпочалися мобілізаційні акції в УПА.

В серпні 1943 р. командування УПА шляхом примусу підпо­рядкувало собі всі націоналістичні збройні формування. Одночасно Головний військовий штаб було відокремлено від Центрального проводу ОУН-б, хоча призначений Головнокомандувачем всіма вій­ськами УПА Р. Шухевнч продовжував виконувати функції голови ОУН-б. З метою чіткішого керівництва військами за територіальни­ми ознаками були утворені три крайові командування, яким підпо­рядковувались військові округи, що поділялися на загони і курені. Функції політичної контррозвідки виконувала служба безпеки (СБ) ОУН-б на чолі з М. Лебедем².

З початку осені 1943 р. УПА, виконуючи вказівки центрально­го проводу ОУН-б і постанови III надзвичайного великого збору ОУН (серпень 1943 р.), зосередилася на збройній протидії фронто­вим з'єднанням Червоної армії та радянським партизанам. На час приходу Червоної армії в західноукраїнський регіон УПА налічу­вала близько 60—80 тис. осіб. На щойно визволеній від нацистських загарбників українській землі розгорнулася справжня партизансь­ка війна з елементами громадянської війни. Метою УІІА було ство­рення під контролем ОУН-б нелегальної національно-державної структури, яка могла б протистояти органам радянської влади. В деяких районах фактично склалося двовладдя.

ОУН і УПА в лругій світовій ніші) Документ* і матеріали // УІЖ. — 1994 — М 4. —

'пій А. В. Українська повстанська армія в Ш42—1943 рр. — К.. 1!»99.

ш