В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора, 9394.89kb.
• Право інтелектуальної власності академічний курс, 45378.17kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 66.83kb.
• В. Д. Гавловський кандидат юридичних наук (розд. 4, 6, 8, висновки), 3601.83kb.
• М. В. Костицького, доктора юридичних наук, професора, 4657.11kb.
• Загальна редакція програми доктора філософських наук, професора Добронравової І. С.,, 159.98kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 8479.21kb.
• Зміст, 8231.73kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.

§ 3. Конституція УРСР 1937 р


§ 3. Конституція УРСР 1937 р.



середині 30-х років керівництво Комуністичної партії дій­шло висновку про необхідність внесення «демократичних» амін до Конституції СРСР 1924 р,, а також до конституцій союзних і автономних республік. Вперше це питання було винесено на обговорення у 1935 р. на лютневому Пленумі ЦК ВКП(б). У такий спосіб намагалися утворити види­мість подальшої демократизації державного ладу. Про які вибори до державних органів могла йти мова, якщо й після прийняття Кон­ституції 1936 р. ніхто нікого не обирав? У будь-якому виборчому окрузі балотувався лише один депутат, кандидатура якого висува­лася відповідним партійним керівництвом. Був підготовлений до­сить демократичний за зовнішніми ознаками проект Основного Закону СРСР¹, розглянутий на червневому Пленумі ЦК ВКП(б). Проект Конституції було схвалено Президією ЦВК СРСР і винесе­но на всенародне обговорення. Видимість його активного обговорен­ня створювалася на території України.

У підсумку все звелося до загального схвалення проекту Кон­ституції. В умовах терору 30-х років мало хто б насмілився крити­кувати цей проект, який не містив ніяких реальних гарантій захис­ту прав людини.

VIII Всесоюзний з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. одноголосно за­твердив і ввів у дію нову Конституцію СРСР.

Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало розроблення но­вих республіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Розроблення проекту Конституції УСРР нагадувало процес, який вже відбувався на союзному рівні. ІЗ липня 1936 р. Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, до складу якої увійш­ли державні та партійні проводирі України; Петровський, Косіор, Постишев, Затонський, Любченко, Якір та ін. Наприкінці 1936 р. Президія ЦВК УСРР прийняла проект Конституції, запропонова­ний конституційною комісією, за основу. Після всенародного «об­говорення» він був переданий на розгляд Надзвичайного XIV з'їзду Рад УСРР, який відкрився 25 січня 1937 р., ЗО січня з'їзд Рад поста­новив: «Проект Конституції (Основного Закону) Української Радян­ської Соціалістичної Республіки в редакції, поданій Редакційною Комісією З'їзду, затвердити». Одночасно з'їзд дав доручення ЦВК

¹ Волкогонов Д А, Триумф и трагедия иолитический портрет И. В Сталіни». — М, 1989 — Кн 1 — Ч. 2 — С 198

284

відповідно до нової Конституції УРСР розробити й затвердити по­ложення про вибори, а також визначити строк виборів до Верхов­ної Ради республіки¹.

Конституцію УРСР 1937 р. майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні поло­ження. Обидві Конституції мали демагогічний характер і були ніби­то поза часом і простором. Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масовими арештами, розстрілами. Основний Закон за формою був демократи­чним, але повністю відірваним від реального життя.

Конституція УРСР 1937 р. складалася з 146 статей, об'єдна­них у 13 розділів.

Розділ 1, присвячений суспільному устрою, був побудований на соціалістичних засадах. Україна визначалась як «соціалістична держава робітників і селян», де політичну владу становлять Ради депутатів трудящих. Економічною основою УРСР визнавалися со­ціалістична система господарства і соціалістична власність на зна­ряддя та засоби виробництва, яка мала форми державної або коо­перативно-колгоспної власності.

Особливе значення мав розділ 2, присвячений державному устрою. Згідно зі ст. 13 Конституції УРСР, «добровільно об'єднала­ся з іншими рівноправними Радянськими Соціалістичними Респуб­ліками» в союзну державу — СРСР. Конституція підкреслювала, що територія УРСР не могла бути змінена без згоди республіки. Найважливішим було положення про те, що «Українська РСР збе­рігає за собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних Республік». Проте, як свідчила практика, такі принципи об'єднан­ня, як добровільність та рівність, були лише декларацією, що не відповідала дійсності, а право виходу з СРСР — фікцією. Реально діючими були лише ті статті Конституції УРСР 1937 р., де йшлося гтро те, що кожний громадянин України є громадянином СРСР і що *УРСР здійснює державну владу самостійно» тільки поза межами ет. 14 Конституції СРСР, де визначені права і компетенція вищих органів влади й управління СРСР.

У наступних розділах Конституції йшлося про структуру, по­рядок утворення, компетенцію та основні форми діяльності цент-ьних і місцевих органів державної влади і державного управ-

Вищим органом державної влади УРСР ставала Верховна Ра­да, яка обиралася громадянами України строком на чотири роки.

СЗ УССР. — 1937. — № ЗО. — Ст 121

285

Роіділ 3. Держача і право України в період тоталітирпо-репресивного режиму

3. Конституція УРСР 1937 р.


Віднині це був єдиний законодавчий орган УРСР. Інші органи тако­го права вже не мали, як це було раніше. Відповідно до Конституції Верховна Рада УРСР обирала Президію — колегіальний, постійно діючий орган.

Верховна Рада утворювала також уряд — Раднарком УРСР, який був найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади. Він мав право видавати постанови і розпорядження «на ос­нові і на виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряджень Ради Народних Комісарів СРСР» і перевіряти їх виконання.

Нова система Рад зовні набувала ознак парламентської систе­ми, але насправді Ради не були самостійною владою в традиційній формі і не мали змоги нею стати, оскільки реальну владу акумулю­вав партійний апарат, що перетворювався у керівний орган тота­літарної держави. Це було відбито у Конституції СРСР 1936 р. і Конституції УРСР 1937 р., які вперше включили положення про ко­муністичну партію як керівну установу всіх громадських і держав­них організацій.

До складу Раднаркому УРСР входили голова Раднаркому, йо­го заступники, голова державної планової комісії УРСР, уповнова­жений комітету заготівель СРСР, начальник управління у справах мистецтв, уповноважені загальносоюзних наркоматів і 14 наркомі» УРСР, 10 з яких очолювали союзно-республіканські наркомати і тільки 4 — республіканські (освіти, місцевої промисловості, кому­нального господарства, соціального забезпечення). Така структура Раднаркому свідчила про дуже сильну централізацію державного управління.

Місцевими органами державної влади в областях, округах, районах, містах і селах України були Ради депутатів трудящих, які «обиралися» населенням відповідних адміністративних одиниць стро­ком на два роки.

Розділи 5 і 6 Конституції присвячувалися органам влади й управління Молдавської АРСР.

У розділі 10 Конституції закріплювалися основні права й обо­в'язки громадян УРСР. Вони мали право на працю, відпочинок, ма­теріальне забезпечення в старості, а також у разі хвороби і втрати працездатності, право на освіту тощо.

У ст. 124 Конституції проголошувалася свобода слова, друку, зборів і мітингів, вуличних походів і демонстрацій, тобто йшлося про свободи, які були просто неможливими в умовах тоталітарної системи. В той час, коли провадились незаконні обшуки й арешти, здійснювалися масові репресії, в Конституції урочисто проголошу­валася недоторканність особи, житла тощо.

2X6

Конституція 1937 р. була побудована у такий спосіб, що сам.і п структура абсолютизувала державу. Серед 13-тм її розділів роз­діл про права та обов'язки громадян УРСР. Всебічний розвиток осо­би в цій Конституції розглядався не як мета соціалістичного будів­ництва, а як засіб досягнення мети — побудови сталінської моделі соціалізму.

Усе це свідчило про те, що Конституція УРСР, як і Конститу­ція СРСР, не забезпечувала втілення в життя багатьох своїх поло­жень. Реальна практика сталінщини перекреслювала демократич­ність Конституції УРСР 1937 р.

Не захищала Конституція УРСР і національні права українсь­кого народу. Розпочата ще з 20-х років українізація не просто при­пинилась, вона почала тепер розглядатися Москвою як прояв на ціоналізму. Наслідками цього стали розгром української науки, культури, знищення українських провідних кадрів. Зазнали утис­ків і національні меншості. У квітні 1938 р. було видано постанову ЦК КП(б)У, згідно з якою створення в Україні навчальних закладів національних меншостей визнавалось насадженням осередків бур­жуазно-націоналістичного виливу. В наступному році були ліквідо­вані національні райони та національні сільські Ради¹.

Суттєвих змін зазнала виборча система Конституція УРСР 1937 р. відмовилась від виборів, де робітничий клас мав переваги над селянством, а значна частина населення взагалі була позбавле­на виборчих прав, від виборів багатоступеневих та відкритих. Згід­но зі ст. 133 Конституції, вибори до Рад депутатів трудящих усіх ступенів провадились на основі «загального, рівного і прямого ви­борчого права при таємному голосуванні». Як уже зазначалось, справжніх виборів у дійсності не проводилося, це була, лише шир­ма, яка прикривала тоталітарний режим.

На відміну від Конституції УСРР 1929 р., де не розглядалися питання, пов'язані з організацією та діяльністю судово-ирокурор-ських органів. Конституція 1937 р. мала спеціальний розділ, при­свячений суду та прокуратурі. Тут визначався порядок утворення судово-прокурорських органів, проголошувались основні принципи іжшьої діяльності. В Конституції багато говорилося про зміцнений соціалістичної законності, право обвинуваченого на захист, проце­суальні гарантії особи. Але практика була зовсім іншою. Виключ-шЛ порядок судочинства у справах про терористичні акти, діяль-акть особливої наради при НКВС СРСР, терор і репресії — все а»б>.їм несумісним з принципами, проголошеними Конституцією УРСР 1937 р.

Кмж-ник В. П. Національнп-ітнгіні відносини в Україні, теоретичні засади та ■шчи іуиійио-пратіїи аспекти. — X.. 2003. — С 140

287

Розділ 3. Держава і право України в період тоталітарно-репресивного режиму

§ 4. Перебудова державних органів УІ'СР на основі Конституції 1937 р.





§ 4. Перебудова державних органів УРСР на основі Конституції 1937 р.

ерховна Рада і Раднарком УРСР. Прийняття Конституції СРСР 1936 р. і Конституції УРСР 1937 р. істотно змінило всією систему вищих і місцевих органів державної влади і органів державного управління.

Відтепер вищим органом державної влади СРСР ста­вала двопалатна (Рада Союзу і Рада Національностей) Верховна Рада СРСР. Вищим органом державної влади УРСР була Верховна Рада республіки, місцевими органами державної влади — місцеві Ради депутатів трудящих.

12 грудня 1937 р. відбулися вибори до Верховної Ради СРСР, які проводилися під керівництвом та контролем Комуністичної пар­тії. Від України було обрано 102 депутата до Ради Союзу і 36 депу­татів до Ради Національностей.

Вибори до Верховної Ради УРСР відбулися (також під конт­ролем партійних організацій) вже в наступному році — 25 лютого.

Місцеві Ради депутатів трудящих. Наприкінці 1939 р. розпо­чалася нова виборча кампанія. Необхідно було обрати місцеві орга­ни державної влади. Тут все також розпочалося з партійної дирек­тиви — постанови ЦК КП(б)У «Про підготовку до виборів у місцеві Ради депутатів трудящих УРСР», прийнятої 28 серпня 1939 р. На підставі Положення про вибори до місцевих Рад депутатів трудя­щих УРСР розгорнулась підготовка до виборів: утворювалися ви­борчі округи та дільниці, організовувались виборчі комісії тощо. Відповідні парткоми висували кандидатів у депутати.

Вибори до місцевих Рад депутатів трудящих відбулися 24 груд­ня 1939 р. Було обрано 15 обласних, 583 районних, 164 міських, 10 863 сільських і 442 селищних Рад депутатів трудящих.

Відповідно до нової Конституції встановлювався сесійний по­рядок діяльності місцевих Рад депутатів трудящих. Відразу заро­дилась і нова організаційна форма — постійні комісії обласних, ра­йонних, міських, сільських і селищних Рад.

Місцеві Ради депутатів трудящих обирали виконкоми у скла­ді голови, його заступників, секретаря і членів виконкому. За Конс­титуцією УРСР виконкоми Рад безпосередньо підпорядковувалися як Радам депутатів трудящих, що їх утворювали, так і виконкомам вищих Рад. Вони керували культурно-політичним і господарським будівництвом на своїй території. Тому місцеві Ради утворювали ор-

288

гани управління — відділи та управління, що підпорядковувались як самій Раді депутатів трудящих та її виконкому, так і відповідно­му наркомату УРСР.

Військове будівництво. У передвоєнний час було вжито низ­ку державно-правових заходів з метою зміцнення Червоної армії та Військово-Морського флоту. Але спостерігалися в цей час і тра­гічні моменти. Напередодні війни було репресовано майже всю ке­рівну верхівку армії. Тоталітарний режим шляхом репресій нама­гався усунути самостійно мислячих військових та поставити на їх-нс місце безликих людей, з тим щоб перетворити армію в надійну опору тоталітарно-репресивної системи

Водночас відповідно до постанови ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 7 березня 1938 р. «Про національні частини в РСЧА» лік­відовувалися національні формування, створені на підставі рішень XII з'їзду РКП(б)¹. Ще більші зміни у структурі .юрпіїних сил від­булися на підставі Закону Верховної Ради СРСР від 1 вересня 1939 р. «Про загальний військовий обов'язок». Було розформовано військові частини і з'єднання, що будувались на підставі терито­ріально-міліційного принципу, і збройні сили цілком перейшли на становище кадрових. Таку реорганізацію було проведено і в УРСР.

Усі питання організації збройних сил і керівництва ними на­лежали до компетенції Союзу РСР. Тому державні органи УРСР ки виконували розпорядження уряду Союзу РСР і пійськового командування.

Одночасно з різними заходами щодо зміцнення Червоної армії Сталін завдав відчутного удару по військових командних кадрах. Зазнали втрат і військові округи, розташовані в Україні. Було за­арештовано і розстріляно командувачів військами Київського вій­ськового округу І. Якіра, Харківського — І. Дубового. Почалось ви­нищення командних кадрів цих двох округів. Повністю було знищено штаб КВО. У 1937—1938 рр. тільки з КВО і ХВО було репресовано 150 осіб командного складу вищого рангу (Думенко, Ковтюх, Гарка­вий та ін). Більшість командних посад довелося надати людям, які ве встигли закінчити навіть середніх військових навчальних закла-—в

Вражає свавілля, яке чинилося щодо людей, у тому числі сто­совно тих, хто встановлював радянську владу. Характерною є справа члена ВЦВК, легендарного героя громадянської війни, тричі нагородженого орденом Червоного Прапора, члена партії з 1918 р. комкора Є. Й. Ковтюха, заарештованого у 1937 р. Ковтюх звинува-

¹ Гукчак Т. Україна: перша половина XX століття. — К, 1993 — С. 188. •МИ

289

Розділ 3. Держала і право України я період тоталітпарио-репресивного режиму

чувався у контрреволюційному заговорі. Усі його звернення до дер­жавних інстанцій і особисто до Сталіна виявилися марними. На «слідстві» до нього застосовували жорстокі тортури. Без жодного доказу вини за вироком військової колегії Верховного Суду СРСР його розстріляли. І лише у 1956 р. реабілітували.

Судова система, прокуратура, НКВС. Зміни у державному механізмі, викликані новою Конституцією, торкнулись як судової системи, так і прокуратури. Перебудова цих органів спрямованої насамперед на посилення репресій як головного засобу існування тоталітарно-репресивної системи.

Принципові положення про організацію та діяльність судів і органів прокуратури республіки були викладені в Конституції УРСР

1937 р., де зазначалося, що правосуддя в УРСР здійснюється Вер­
ховним Судом УРСР, Верховним Судом Молдавської АРСР, облас­
ними судами, судами адміністративних округів, а також спеціаль­
ними судами СРСР, які утворюватимуться за постановою Верхов­
ної Ради СРСР, народними судами.

Подальший розвиток і конкретизацію конституційні положен­ня одержали в Законі про судоустрій Союзу РСР, союзних і автоно­мних республік, прийнятому Верховною Радою СРСР 16 серпня

1938 р.¹

Закон про судоустрій декларував найважливіші принципи су­дочинства, наприклад принцип гласності. Про це йшлося і в Конс­титуції УРСР, де в ст. 101 було зазначено, що «розгляд справ в усіх судах Української РСР відкритий, оскільки законом не передбачені винятки, з забезпеченням звинуваченому права на захист». У ст. 109 Конституції УРСР також вказувалося, що «судочинство в Україн­ській РСР провадиться не українською мовою з забезпеченням для осіб, які не володіють мовою більшості, повного ознайомлення з ма­теріалами справи через перекладача, а також права виступати в суді на рідній мові».

У Законі подальшого розвитку набув принцип виборності суд­дів. Так, Конституція УРСР визначала, що Верховний Суд респуб­ліки обирається Верховною Радою УРСР строком на 5 років, облас­ні суди — обласними Радами депутатів трудящих на такий самий строк, народні суди — населенням строком на 3 роки. Але реорга­нізацію судової системи в Україні відповідно до Закону про судоус­трій і Конституції УРСР здійснити до кінця не вдалося, бо цьому перешкодив напад фашистської Німеччини.

¹ Вторая сессия Верховного Совета СССР 10—21 негуста 1938 к Стенограф, отчет. — М, 1938 — С, 782.

290

§ 4. Перебудова державних органів УРСР на основ» Конституції /937 р.

Суттєві зміни відбулися в організації судового управління на місцях. Обласні суди звільнялися від адміністративних функцій, які передавалися відтепер управлінням наркомату юстиції при обласних Радах депутатів трудящих. В Україні вони діяли на підставі Поло­ження, затвердженого постановою Раднаркому УРСР від 27 грудня 1939 р.¹

Введення по всій країні в основному єдиного законодавства, єдиного керівництва судовою практикою, яке було зосереджено у Верховному Суді СРСР, єдиного судового управління, що здійсню­валось Наркоматом юстиції СРСР, мало на меті подальше зміцнен­ня єдності судової системи, зростання централізації.

Демократичні принципи, закріплені в Конституції та Законі про судоустрій, і передусім принципи соціалістичної законності, не стали гарантією її додержання. Навпаки, як раз у цей час мали міс­це дуже серйозні порушення законності, практикувалася позасудо-ва репресія. Право застосування кримінального покарання надава­лось не тільки судовим органам, а й «трійкам», особливій нараді при Наркоматі внутрішніх справ СРСР.

Діяльність Прокуратури УРСР визначалась Конституцією СРСР 1936 р. і Конституцією УРСР 1937 р., де було сказано, що ви­щий нагляд за точним дотриманням законів усіма наркоматами й установами, як і окремими посадовими особами і громадянами, на території республіки здійснює Генеральний прокурор СРСР як без­посередньо, так і через Прокурора УРСР. Прокурор республіки й обласні прокурори призначалися Генеральним прокурором СРСР на п'ять років, прокурори районів і міські — Прокурором УРСР на такий самий строк.

Як Прокуратура Союзу РСР, так Прокуратура України в цей період не забезпечували належного прокурорського нагляду за правоохоронними органами. Керівництво Прокуратури СРСР само : римувало застосування недозволених методів слідства, прове­дення необгрунтованих масових репресій.

Не було розроблено і нового положення про прокуратуру. Все ще продовжувало діяти Положення про Прокуратуру СРСР, за­тверджене постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 17 грудня 1933 р. Воно регламентувало й діяльність республіканських прокуратур, у тому числі в УРСР.

У другій половині 30-х років органи НКВС було остаточно ви­ведено з-під контролю уряду і вищих партійних органів. Фактично ВС не підпорядковувався нікому, крім Сталіна, і тому, диктував

^: Збірник постанов і розпоряджень Уряду УРСР (далі ЗП УРСР). — 1939. — /Л 37. — Ст 178

291

Розділ 3. Держала і право України в період тоталітарно-репрггилиого режими

свою волю усім, нехтуючи правовими нормами, спираючись виклю­чно на власні нормативні акти — накази, директиви та розпоря­дження, що Пули цілком утаємничені від суспільства. По країні прокотилася нова хвиля масових і жорстоких репресій, яка захопи­ла й Україну. Саме у ці часи було знищено українську автокефаль­ну православну церкву.

Після усунення від керівництва II. ІІостишева в Україну в 1937 р. прибули три особисті представники Сталіна — В. Молотов, М. Єжов і М. Хрущов. Різко посилилися репресії. З вересня 1937 р. поряд з «трійками» з'явились і «двійки» (участь перших секретарів обкомів партії у роботі цих каральних органів була вже не обов'яз­ковою)¹.

У 1937 р. було заарештовано і страчено 17 членів українського уряду. Голова Раднаркому УРСР ГІ. Любчснко покінчив життя са­могубством. Трохи пізніше розстріляли голову Раднаркому України у 1919 — 1923 рр. X. Раковського. Був розгромлений ЦК КП(б)У, обраний на XIII з'їзді КП(б)У в 1937 р. З 11 членів політбюро за­гинуло 10, з 5 кандидатів у члени нолітбюро — 4. Репресовано усіх 9 членів оргбюро та ін.²

Наприкінці 30-х років проведено «чистку» апарату НКВС, що завершилася зміною керівництва й основних кадрів наркомату. Розгрому було піддано кадри зовнішньої розвідки і проведено їх реорганізацію. Після цього у лютому 1941 р. НКВС поділили на два наркомати: внутрішніх справ (НКВС) і державної безпеки (НКДБ).

¹ Венько О. П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917—
1953 рр.). — С. 20.

² Історія України — С. 295.
2»2