В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора

Вид материалаДокументы

Содержание


293 Розділ 3. Держава і право України * період тоталітарно-репресивного режиму
5. Державність Західно! України я 20—30-х роках
Народних зборів
1940 р. у складі УРСР з Північної Буковини й основної частини Хо­тинського
299 1'о.іділ 3. Держава і право України к період тпотсштарно-репрі'сивиого режиму
6. Основні риси розвитку права
Подобный материал:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   43
§ 5. Державність Західної України в 20—30-х роках

§ 5. Державність Західної України

в 20—30-х роках. Приєднання

західноукраїнських земель

до складу УРСР



роблеми української державності за кордоном. 22 січня 1919 р уряди УНР і ЗУИР урочисто проголосили об'єд­наний (злуку) двох українських республік. Однак воєнні дії призвели до того, що під польською окупацією опини­лися Галичина, Холмщина, Нідляшшя.

Деякі легальні українські політичні партії брали участь у польській політичній системі. Найвнливішою і авторитет­нішою серед таких політичних організацій було Українське націо­нально-демократичне об'єднання (УНДО), створене у липні 1925 р. У 1935 р. УНДО мало найбільше серед усіх українських політичних формувань представництво в польському сеймі (17 депутатів) і се­наті (3 депутати).

Версальське рішення 1923 р., яким визнано приєднання Гали­чини до Польщі, викликало хвилю протесту і деяке зневір'я до За­ходу. Це сприяло утворенню у 1923 р. компартії Західної України, яка пізніше стала складовою частиною компартії Польщі.

В 30-х роках обстановка різко змінилася. Встановлення тота­літарної системи в СРСР, її злочини проти українського народу у вигляді насильницької колективізації, голодомору 1932—1933 рр., численних політичних процесів внесли істотні корективи в дію по-ічних чинників на західноукраїнських землях.

Прорадянські, прокомуністичні погляди взагалі не були до­мінуючими у політичній думці галицьких українців. Переважна більшість з них стояла на відкрито націоналістичних і антирадян-ських позиціях і розрізнялась передусім методами своєї боротьби. У непримиренній опозиції до УСРР перебувала, наприклад, Укра­їнська військова організація (УВО), заснована у 1920 р., провід якої складався із старшин Українських січових стрільців. Основним за­собом своєї боротьби проти польської влади УВО обрала індивіду­альний терор.

Наприкінці 20-х років виникає кілька націоналістичних груп: Союз української націоналістичної молоді, Легія українських на-пюналістів та ін. На конференціях 1927 і 1928 рр. вони висловлюва-

Содержание