Geum.ru

Ноземна філологія inozemna philologia 2007. Вип. 119. С. 3-6 2007. Issue 119. Р. 3-6

Вид материалаДокументы

Содержание


Яна Павліщева Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна
Ключові слова
Yana Pavlishcheva
Key words
Дитина з надприродними здібностями та пошук “прийнятної
Подобный материал:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29
^

Яна Павліщева

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна




Американський письменник Г. Міллер у романі “Тропік Козерога” звертається до мотивів дитини і дитинства. Особливістю зазначеного мотиву в міллерівському художньому світі є актуалізація мономіфу, створення нової картини дійсності через руйнування застарілої. Дитинство постає в міллерівському тексті джерелом, до якого звертається протагоніст у пошуках орієнтирів та універсального фундаменту для власної світобудови. Образ дитинства співвідноситься з образом материнської утроби, як місця переродження і з міфологемою ріки, яка уособлює амбівалентний характер дитинства: хаотичний і водночас космогонічний.


^ Ключові слова: дитинство; дитина; ріка; материнська утроба; картина дійсності.


У літературі модернізму до образу дитини і мотиву дитинства звертаються М. Пруст (“У пошуках утраченого часу”), Дж. Джойс “Портрет художника в юності”, “Дублінці”), Ф. Кафка (“Америка”), В. Фолкнер (“Галас і шал”), Г. Міллер (“Тропік Козерога”, “Чорна весна”), у творах яких порушується проблема свідомості дитини.

Звернення до образів дитинства в модерністській літературній традиції зумовлено пошуками універсальних основ світобудови через неадекватність віджитої багатовікової картини дійсності. Дитинство і дитячий спосіб світосприйняття, як і позасвідоме, постають для модерністів тим першоджерелом, що містить провідні вектори відтворення образу реальності. Вперше виділяє мотив дитинства в міфопоетиці “Чорної весни” та “Тропіка Козерога” Г. Міллера шведський критик Г. Ганс [6], наголошуючи перспективність вивчення цього напряму для міллерознавства.

У художньому світі роману Г. Міллера “Тропік Козерога” світовідчуття дитини протиставляється світовідношенню дорослої людини, актуалізує провідний мономіф руйнування застарілої картини дійсності й створення нової. Образ дитини в міллерівському романі корелює на міфопоетичному рівні з образом материнської утроби і з центральною міфологемою ріки (життя як потоку). Мета статті – визначення специфіки теми дитинства та образу дитини у “Тропіку Козерога”, а завдання – аналіз цих міфоелементів у зіставленні з міфологемою ріки та образом материнської утроби.

Символізуючи перехід від застарілої картини світу до нової, образ дитини уподібнюється до архетипного образу героя під час ініціації. І дитина (за К. Ґ. Юнґом), і міфологічний герой відірвані від суспільства, вони мають перебувати поза соціумом саме для здійснення цього переходу, оскільки вони є у стані незнання, коли нема диференціації між суб’єктом і об’єктом, особистістю і світом. Французький антрополог і вчений-міфолог Р. Кайуа підкреслює, що в первісній культурі дитина в суспільній ієрархії посідає місце, подібне до вигнанця, тобто перебуває поза соціумом. “У цей час індивід<...>ще не включений у світовий порядок і тому не ризикує нашкодити йому<...>. Він живе<...>на узбіччі упорядкованого світу і організованого суспільства” [1, с. 226]. У “Тропіку Козерога” протагоніст, згадуючи дитинство, зазначає, що завжди відчував свою відчуженість у світі дорослих, зауважував його дисгармонійність. Дорослі з властивою їм картиною дійсності, вважає Генрі, – нечисті перед дитиною, бо вони живуть за законами, що суперечать природі й вільному потоку буття. Нечисте, властиве дорослим, відрізняється від категорії нечистого в дитинстві: за Г. Міллером, дитинство гармонійно поєднує сакральне і профановане, нечисте як конструктивний елемент. У світі дорослих, що співвідноситься з віджитою, руйнівною картиною дійсності, нечисте втратило вже свою амбівалентність, можливість бути сакральним, відроджувати.

Психологічний і соціальний стан дитини, як і міфологічного героя, в тексті Г. Міллера часто уособлені в міфологемі ріки, що є центральною у міллерівській міфопоетиці. Ріка тут має амбівалентний характер: вона – і неупорядкований хаос, і потік, який рухається у визначеному напрямку. У “Тропіку Козерога” протиставляються хаотичні, бурхливі, деструктивні води дорослого життя і гармонійний за своєю суттю потік дитинства. Саме цей стан людини, за Г. Міллером, ідентифікує її зі справжнім “я”, а занурення у внутрішній світ дитини є шляхом індивідуалізації особистості. Герой-митець у міллерівському романі прагне пірнути в первісну річку дитинства, щоб подолати відчуженість і антисоціальний статус у навколишній картині дійсності. Образ дитинства, як і міфологема ріки, також містить амбівалентні риси: хаотичність і одночасно космогонічний початок. На відміну від хаосу дорослого життя, який втратив свої конструктивні можливості, хаотичний потік дитинства володіє нескінченною відроджувальною силою. Для протагоніста Г. Міллера це є суттєвою, провідною властивістю дитинства, бо він перебуває в переломному, психологічному соціальному стані, коли стару картину світу вичерпано, а нової ще не створено. Однак герой переконаний, що новий образ дійсності має позбутися стереотипів, цінностей і моральних табу, які стримували й обмежували вільний рух буття. Дитинство ж уособлює собою творчий і конструктивний потік життя.

Намагання героя повернутися до типу свідомості дитини або навіть ембріона корелює на міфопоетичному рівні у “Тропіку Козерога” з метафорою ідеального образу світу як материнської утроби. У міллерівському тексті вона символічно уособлює місце постійної репродукції, відтворення, трансформації картини дійсності героя. Г. Міллер, погоджуючись із психоаналітичною теорією О. Ранка [3], вважає, що підсвідомо людина в житті завжди прагне надійності, спокою та комфорту материнської утроби, де людина була до народження. Особистість, за Г. Міллером, має пережити у своїй свідомості повернення до стану ембріона, щоб духовно відродитися і цим досягти справжньої свободи. Отже, материнська утроба – це уособлення відродження, а також тьма, первісний хаос, смерть. Але смерть, згідно з циклічною концепцією розвитку світу, за логікою міфологічного мислення, завжди є маніфестацією відтворення. Тому символічне повернення, занурення особистості в материнську утробу означає тимчасове помирання людини заради самооновлення, очищення, вивільнення від стереотипів, табу, бажань та ідеалів застарілого уявлення про дійсність. В есе “Книги у моєму житті” Г. Міллер наголошує: “Людина насамперед повинна втратити себе, щоб відкрити власний світ, який дасть їй змогу завдяки своїй суворій обмеженості здобути справжні умови свободи. Це повертає нас в лабіринт, занурює в утробу, у темряву первісного хаосу, в якому “знання розчиняється в незнанні”. Цей важкий спуск в інфернальні сфери – справжнє випробування перед остаточним зануренням до одвічної темряви смерті. Той, хто спускається в лабіринт, має позбавитися всього, що в нього є, від усіх упереджень, прагнень, ідеалів, ідей. Він мусить повернутися в утробу голим, таким, яким був при народженні, маючи лише той стрижень свого майбутнього “я”, який буде в нього закладений” [2, с. 486].

Згідно з теорією О. Ранка [3], сам процес появи людини на світ постає глибокою життєвою травмою і позначається на світовідношенні особистості. Головний негативний момент для людини при народженні, за О. Ранком, пов’язаний із відокремленням дитини від матері й утратою “<…>райської ситуації внутрішньоутробного існування, коли всі зусилля задовольняються самі собою<…>” [4, с. 322–323]. Тому й у дорослому житті людину супроводжує позасвідоме бажання повернутися до безтурботного, комфортного існування у материнській утробі. Як зазначає літературний критик Б. Матьйо [7], матка, утроба також уособлюють у міллерівському тексті смерть (“матка смерті”, за Б. Матьйо), постають місцем умертвіння героя. Дослідник зіставляє намагання протагоніста повернутися до материнського лона зі спусканням героя до пекла. Б. Матьйо звертається до роботи М. Еліаде “Міф і реальність”, в якій наголошується, що “повернення до матки ототожнюється з поверненням Всесвіту до хаотичного, ембріонального стану. Передпологова темрява збігається з Ніччю напередодні Створення.<...>ініціаційний перехід через vagina dentata, небезпечне спускання до печери чи ущелини уподібнюються до рота або матки Землі-Матері. Усі ці пригоди стають важкими ініціаційними випробуваннями, після проходження яких переможний герой досягає нового образу буття” [7, с. 53]. Проаналізувавши образ дитинства і дитини в романі Г. Міллера “Тропік Козерога”, бачимо, що ця проблематика має неоднозначний характер. Дитинство і світовідчуття дитини в романі протиставлені світовідношенню дорослої людини, що виявляє центральний для міфопоетики Г. Міллера амбівалентний мономіф руйнування застарілого образу дійсності і створення нової картини світу. Звернення до образу дитини і дитинства в “Тропіку Козерога” засвідчує перехідний етап у світобаченні протагоніста, пошук орієнтирів для зміни неприйнятної реальності. Саме тому дитина в міфопоетиці міллерівського тексту уподібнюється до героя-вигнанця, є поза суспільством.

Образ дитинства в творі корелює, з міфологемою ріки і з образом материнської утроби як ідеального місця, де перебуває певний час дитина, і до якого протагоніст прагне психологічно повернутися. Материнська утроба також символізує місце оновлення свідомості героя, джерело відтворення картини дійсності. Міфологема ріки виражає особливості внутрішнього і соціального стану протагоніста, співвідноситься одночасно з хаотичним потоком дорослого життя і гармонійною течією дитинства, яке постає вектором для особистісної індивідуації.


1. Кайуа Р. Миф и человек. Человек и сакральное: Пер. с фр. М., 2003. 2. Миллер Г. Книги в моей жизни: Эссе, рассказы: Пер. с англ. М., 2001. 3. Ранк О. Миф о рождении героя: Пер. с нем. М.; К., 1997. 4. Руднев В. Словарь культуры XX века. М., 1999. 5. Юнг К.Г. Бог и бессознательное: Пер. с нем. М., 1998. 6. Hans G. Henry Miller Motsagelser: With a Full English Summary. Stockholm: Cavefors, 1969. 7. Mathieu B. Orpheus in Brooklyn: Orphism, Rimbaud and Henry Miller. Paris: The Hague; Mouton, 1976. 8. Miller H. Tropic of Capricorn // ссылка скрыта.


THE MOTIFS OF CHILDHOOD IN THE ARTISTIC WORLD H. MILLER’S NOVEL

TROPIC OF CAPRICORN
^

Yana Pavlishcheva


An outstanding American writer H. Miller has concerned hisself with the motifs of child and childhood in the novel “Tropic of Capricorn”. The main peculiarity of these motifs in Miller’s artistic world is actualisation of the monomyth of creation of the new reality’s image and destruction the old one. The childhood is also a fundamental base for the personal reproduction of the world. The image of childhood is related to that of the maternity womb as a place of rebirth and to the mythologem of the river which is symbolized in the ambivalent feature of childhood: chaos and cosmos.

^ Key words: childhood; child; the river; maternity womb; the image of the world.

1 Unless otherwise stated, the translations from Petit-Âne are mine.



2 Бурлескний тон першого роману перетворюється у двох останніх книгах – “Лицар, який провинився” і “Свіча на вітрі” – на трагічний; Артур щораз більше розчаровується у спробах створити мирний світ, заглиблюючись у роздуми про природу добра і зла, сенс існування та сутність людини.

1 While each concept opens up a whole field of possible meanings and while the two may, and often do, overlap, for the purpose of this paper I will distinguish between a child of power and the power of a child. I will take a child of power to mean a child protagonist exceptional for his or her physical, mental, or spiritual capacities which either significantly excel those that are taken to be “normal” for children of a given age–in which case the child of power is a prodigy child–or clearly go beyond what is taken to be “normal” of human beings in general–in which case the child of power is seen as endowed with supernatural, or superhuman gifts. Baby Hercules bare-handedly strangling the snakes that Hera sent to kill him would be the example of the former, Peter Pan in his flouting of gravity would represent the latter. The power of a child, by contrast, will be an idea behind which human children possess certain inherent, perhaps inborn qualities which are either totally lost or powerfully dulled during adolescence so that recovering them or reconnecting with them during adulthood poses a major challenge and requires a conscious effort. In an almost archetypal way, the power of a child is linked with some form of innocence–moral, aesthetic, intellectual–whose most important practical benefits include: 1) the freedom to be oneself in a spontaneous, natural way, 2) the ability to see through pretensions that is especially piercing to all forms of adult hypocrisy, and 3) the freshness of perception blended with the capacity for wonder untainted by skepticism or unbelief. Andersen’s unnamed child from “The Emperor’s New Clothes” who sees the emperor’s nakedness and Lewis’s Pevensie children who can enter Narnia only until they reach a certain age are just two among the many literary uses of the power-of-a-child concept.

2 The idea of the greensong is perhaps Card’s most telling concept in the series to underscore the fact that the natural world is a holistic, vibrantly alive, conscious entity. Introduced in Prophet and growing throughout the sequels to one of the most fundamental principles of the natural law of this alternative universe, the greensong is something like a symphony sung by the infinite number of voices: plants, minerals, insects, animals, and elements. It is the circulation and pulse of life of the land, its bloodstream to such an extent that when the greensong is muted or stifled, the land dies. Although in most cases the greensong is presented as dependent on “unbroken living forest” [6, p. 98] and on living Indian presence, by City–set largely in plains and partly in deserts–it becomes obvious that “[t]he greensong doesn’t depend on the color green,” as Alvin explains, “[but] comes from life” [8, p. 258]. Tuning in with the greensong allows humans to experience deep inner peace and almost mystical unity with all creation, besides enabling them to travel at incredible speed, covering incredible distances by running for hours or days without the slightest sign of fatigue.

3 Both traditions alienate human beings from the natural world: the former by attributing to humans a unique quality called “spirituality,” the latter by doing the same with “rationality.” Both traditions suggest that human beings do not belong to the natural world: in the former humans come from somewhere else and have to suppress nature in order to return to their true home; in the latter humans are something else than the rest of the natural world and have to dominate nature in order to assert their human distinctiveness.

4 This, in fact, is the explanation given for knacks throughout the series. In Alvin’s understanding, “knacks come because of a natural affinity between a person and some aspect of the world around him. It’s not from God or Satan […]. It’s just […] a matter of winning the trust of some part of reality” [6, p. 127].

5 See [6, p. 52].

6 See, for example, [7, pp. 113-14].


^ ДИТИНА З НАДПРИРОДНИМИ ЗДІБНОСТЯМИ ТА ПОШУК “ПРИЙНЯТНОЇ”
ЕТИКИ ДОВКІЛЛЯ В ЦИКЛІ ОРСОНА СКОТТА КАРДА ПРО ЕЛВІНА МЕЙКЕРА


Марек Озєвіч


Проблеми, що стосуються довкілля і які стали актуальними тільки останні сорок років, впливають на всі сфери життя і на літературу також. У художній літературі для дітей і молоді важливими і навіть життєво доконечними для виживання роду людського на планеті стають, передусім, твори, які розглядають питання про екологію та від­повідальність за її забруднення, про ставлення до тварин і планети в цілому. Отже, дослідження окремих виявів нової системи цінностей, яка ґрунтується на засадах охорони довкілля, та дедалі більша кількість худож­ніх творів для дітей і юнацтва, свідомо чи ні, поглибили думки та постулати, висловлені Раян Айслер у романі “Чаша та лезо” (“The Chalice and the Blade”) (1988) та Міллісент Ленц у романі “Література ядерного віку” (“Nuclear Age Literature ”) (1990). Запропоновані Р. Айслер “партнерство”, ґіланічна модель та аргументація М. Ленц на користь біофілійної героїчної моделі. Головною темою статті є показ того, як ці пошуки описано в циклі романів Орсона Скотта Карда про Елвіна Мейкера. Особливу увагу зосереджено на тому, як і чому О. С. Кард зробив головним героєм дитину. О. С. Кардові вдалося створити образну конструкцію, в якій головний ге­рой – дитина з надприродними здібностями – стає справжньою метафорою того, що люди різного віку можуть набути надприродної сили завдяки втіленню в життя норм збереження довкілля.


Ключові слова: дитина з надприродними здібностями; норми поведінки щодо довкілля; цикл романів Орсона Скотта Карда про Елвіна Мейкера.


© Reynolds K., 2007