Ноземна філологія inozemna philologia 2007. Вип. 119. С. 3-6 2007. Issue 119. Р. 3-6

Вид материала

Документы

Содержание King solomon’s trial: the child as a thing in miguel de unamuno’s works Образ дитини в англоканадській Ключові слова The image of a child in the late 19 Художня семантика дитячих спогадів Ключові слова

Подобный материал:

• Ноземна філологія inozemna philologia 2007. Вип. 119(2). С. 3-9 2007. Issue 119(2)., 4217.57kb.
• Проблеми слов’янознавства problemy slov´ianoznavstva 2007. Вип. 56. С. 112-119 2007., 188.23kb.
• Камчатский государственный технический университет, 33.59kb.
• Публичный доклад муниципального дошкольного образовательного учреждения детского сада, 71.26kb.
• Лещинская, В. В. Альпинарии и камни в саду / Лещинская В. В.; [ ред. Рубайло, 14.35kb.
• Інформаційний вісник, 993.03kb.
• 04. 2003 №119, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29., 120.44kb.
• Доклад моу «сош №119» г. Перми за 2008-2009 учебный год Общая характеристика моу "Средняя, 974.94kb.
• 04. 2003 №119, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29., 265.54kb.
• 04. 2003 №119, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29., 274.81kb.

^ KING SOLOMON’S TRIAL: THE CHILD AS A THING IN MIGUEL DE UNAMUNO’S WORKS


Oleksandr Pronkevich


The paper studies the representation of the child in the prose works of Miguel de Unamuno. In his novelette Dos Madres, novels Amor y Pedagogía, Niebla, Abel Sánchez the famous Spanish philosopher and writer focuses on the mechanisms of alienation of the child in the adults´ consciousness, which simplifies the children’s world and converts the child into a doll, a thing, a marionette. The paper considers the famous myth about King Solomon’s trial from the child’s perspective. In the biblical story one can clearly hear the voices of the adults but the baby is treated as a silent object manipulated in the struggle for symbolic victory. Unamuno rethinks and develops the legend from the viewpoint of dialogic imagination. He proves that the child’s situation is typical of any human being regardless of age and gender. In Unamuno’s novelette Dos Madres the part of the baby torn into two parts by ravelledg women is performed by don Juan, an adult male and a lover of both ladies. A man becomes a child, a universal symbol of alienation, which characterizes the human existence as a whole. The final part of the paper focuses on the critique of the traditional principles of the children’s literature canon and representation of the childhood in the adults’ consciousness. Many people, the so-called classics of the children’s literature among them, treat the child the same way as Unamuno’s characters do: they look upon the child as a silent thing to be manipulated with by their parents, teachers, and society. Unamuno’s dialogic vision of the world undermines the dichotomy of the adult and the child. The famous Spanish philosopher states that any human being – a child, a male, a female – is to be taken as an independent and unique reality, which is to be judged by its own laws. Unamuno proves the importance of finding new idiom, which will not convert the child’s world into a thing but will become its true voice.


Key words: “the materialization of a child”; a child; a mother; maternity; paternity.


УДК 821.111(71)“18/19”–32.09 Ч. Робертс


^ ОБРАЗ ДИТИНИ В АНГЛОКАНАДСЬКІЙ

АНІМАЛІСТИЦІ КІНЦЯ ХІХ СТОЛІТТЯ


Інна Сухенко


Дніпропетровський національний університет


Розглянуто своєрідність художньої репрезентації образу дитини в анімалістичній творчості англоканадського письменника Ч. Робертса (1860–1943), що дало підстави зробити теоретичні висновки про механізм форму­вання національної англоканадської літератури в контексті історико-літературних і культурологічних тенденцій англомовної Канади кінця XIX – поч. XX ст.


^ Ключові слова: анімалістика; анімалістичне оповідання; самовизначення; природа; поселенці; Місто.


Актуальність вибору теми зумовлена недостатньою вивченістю творчості цього англоканадського пи­сь­менника в сучасному вітчизняному літературознавстві. Мета наукової розвідки – проаналізувати специфіку ху­дожнього втілення образу дитини в анімалістичних оповіданнях Ч. Робертса в контексті вивчення загально­куль­­турних закономірностей становлення національної англоканадської літератури. Досягнення мети перед­ба­чає розв’язання такої проблеми: визначити специфіку реалізації образу дитини в анімалістиці Ч. Робертса.

Анімалістичне оповідання Ч. Робертса – один із яскравих феноменів канадської національної літера­тури, у якому втілився процес формування своєрідної словесності й образ самого канадця, що робить свої пер­ші, але впевнені кроки на шляху самовизначення.

Звичайно, Ч. Робертс не перший, хто назвав канадця канадцем, він був не єдиним, хто заговорив про канадську національну свідомість, він не був першим із мешканців цієї північноамериканської країни, чиє ім’я почули на європейському континенті. Проте, як вважає дослідник Л. Пірс, його слова пролунали так голосно, впевнено, а головне – вчасно, що їх почули та прийняли, а Ч. Робертс став головним “голосом” нової Канади (“the leading voice of the new Dominion”) [1, с. 15]. Він висловив не тільки свою думку, а й думку багатьох своїх співвітчизників: ідея національної єдності зріла у свідомості його сучасників – “Thy sons awaid thy call”. Ч. Робертс вказує на тісний зв’язок молодої канадської нації з її європейським минулим (“thy manhood’s heritage”) та спадщиною корінного населення країни (“the black smoke of thy pipes exhales”). І хоча цій “дитині нації” (“O Child of Nations”) [2] ще не співають дифірамбів, нею ще не захоплюються, не звертають на неї уваги (“who stands among the nations now unheeded, travelled, unhymned”), Ч. Робертс висловлює впевненість у майбутньому своєї країни (“Bursts the uprising sun!”) [2, с. 45].

Демонструючи свою віру в потенціал канадської нації, Ч. Робертс, наслідуючи традиції романтичної літератури, у своїх творах нерідко звертається до образу дитини – брати-мисливці (“The Heron in the Reeds”), син священика (“The Moonlight Trails”), поселенець Рубен Во (“The Perdu”), п’ятирічна дівчинка Роза-Лілія (“Taming Mc Wae”), Мелінда (“Melinda and the lynx”), хлопчик з рушницею (“The Haunter of the Pine Gloom”), діти поселенців, які граються у полі (“In Panoply of Spears”) [3]. Ч. Робертс впевнений, що його нація робить лише перші кроки у своєму становленні, це лише початок її великої історії.

Дитина – варіант ключового американського концепту “innocent” – від XVII ст. в американській сві­домості є символом певної потенції, якій призначено здійснитися. Ч. Робертс трансформує в канадському кон­тексті пуритансько-американську ідею “недосвідченої дитини”, що пізнає світ, набуває досвіду.

В оповіданні “The Perdu” дитина, що споглядає природу і розгадує її таємниці, символізує певну спря­мованість тих, хто прийшов з нею у ці краї, пізнати і злитися з цим краєм (“How this came to be is one of those nice questions for which we need hardly expect definitive settlement”) [4, с. 58]. З іншого боку, дитина, її погляди, її світосприйняття, як відомо з романтичної пори, є моральним мірилом подій, дитячий погляд виявляється най­точнішим і найоб’єктивнішим.

На думку Ф. Дж. Тернера [5, с. 220], який вказав на особливості американського фронтиру, американ­ський поселенець не мав “художнього відчуття” (згадаймо лісорубів Білі Кербі та Ричарда Джонса із “Піонерів” Ф. Купера, річковиків із “Життя на Міссісіпі” М. Твена). На відміну від них, канадський поселенець має цей поетичний погляд на те, що породжує у ньому відчуття страху, він здатний захоплюватися тим, що змушує його виживати та очікувати смерті. Таким є мисливець Ян у Е. Сетона-Томпсона [6, с. 154], який міг довго блукати лісом, милуючись природою, але мета цих прогулянок – упевнитися в тому, що він повновладний ха­зяїн цих місць, а відчуття захоплення найчастіше витісняється відчуттям страху. Мисливці Джим Ленгдон та Брюс Отто в Дж. Кервуда [7] неодноразово піднімались на вершину схилу, щоб не тільки вистежити ведмедя-гріз­лі, а й помилуватися Скалистими горами, долиною, хоча надвечір вони не ризикували продовжувати полю­вання, а розводили багаття та прислуховувалися до кожного шарудіння.

В оповіданнях Ч. Робертса “поетичне відчуттям” мають передусім діти. Саме свідомість дитини є дже­релом поетичного світосприйняття канадця: діти Рубен та Селія здатні милуватися красою озера та птахами (“The Perdu”), син священика захоплюється пейзажами нічного зимового лісу (“The Moonlight Trails”), син мандрівника-поселенця захоплено розповідає про чудові місця (“Do Seek Their Meat from God”), брати-мисливці відпускають чаплю, вражені її красою (“The Heron in the Reeds”). Дитина у своєму щирому первіс­ному сприйнятті світу більш гармонійна з природою, і тому здатна точніше оцінити всі зміни довкілля.

У дорослих поетичне світосприйняття витісняє прагматизм, який і керує діями дорослих персонажів в оповіданнях Ч. Робертса: слуга Енді оцінює нічний ліс з погляду хороших умов для полювання на кроликів (“The Мoonlight Trails”), фермер холоднокровно везе теля на ринок (“When Twilight Falls on the Stump Lots”), батько Селії сприймає загадкове озеро як частину своїх земельних угідь (“The Perdu”), поселенці-лісоруби оці­нюють придатність лісу для вирубування (“Taming McWae”).

В оповіданні Ч. Робертса “The Perdu” читач стає свідком процесу дорослішання Рубена Во – в ньому від­бувається заміна поетичного світосприйняття прагматичним: відсвяткувавши 17-річчя, Рубен їде до міста, маючи на меті заробити потрібну суму грошей для весілля з Селією і на купівлю ділянки землі на березі загад­кового озера. Проте природа не сприймає такого “комерсанта” і мститься персонажам, як і Перу Гюнтові Г. Ібсена, за практичне, матеріальне ставлення до неї та відбирає в Рубена найдорожче – Селію. Покинувши бе­реги загадкового озера, Рубен втратив не тільки внутрішню гармонію, а й гармонійну єдність, яка існує між людиною та природою. І єдність ця порушена не тільки тому, що з віком, дорослішаючи, людина втрачає здат­ність до поетичного світосприйняття. Головна причина цього, за Ч. Робертсом, – вплив розпусного міста, зако­нів іншого життя, де людині судилося втратити розуміння цільності буття і своєї сутності. “Він потрапив в іншу атмосферу, інший світ, де було складно втримати рівновагу. І це було шоком для його душі… Проте це було недовго. Відчуття пристосування та практичності його швидко випрямило” (“The Perdu”). Персонаж Ру­бен-дитина тут протиставляється Рубенові-дорослому, який, повернувшись із цивілізованого світу, втратив відчуття гармонії, єдності з природою, загубив ту частину себе, яка допомагала йому усвідомити своє місце у світі.

На думку Ч. Робертса, щоб вижити в умовах суворої природи, потрібно передусім усвідомити гармо­нійний зв’язок, гармонійну єдність між людиною та природою, тоді як споживання, прагматизм – закони існу­вання в Місті – в умовах канадського фронтиру виявляються деструктивними, шкідливими, що руйнують і при­роду, і людину. В оповіданнях Ч. Робертса гармонійний зв’язок з природою мають діти, тоді як світосприйняття дорослих поселенців більшою мірою позначене розрахованим раціоналізмом та споживацьким ставленням до оточення: адже вони в той чи той спосіб пов’язані з Містом.

Життєрадісність та невтомна енергійність, за Ф. Дж. Тернером, є невід’ємною рисою американського фронтирсмена [5, с. 221]. Проте в оповіданнях Ч. Робертса вони властиві лише дітям або тваринам-малюкам, які най­частіше і стають жертвами трагічних обставин: Рубен і Селія багато радісних годин проводили біля загад­кового озера, проте у фіналі оповідання з невідомої причини вмирає Селія, а Рубен, хоч і залишається жити, але із “загубленою, втраченою” душею (“The Perdu”), ведмежата не дочекались своєї матері і їх роздерли голодні лиси (“When Twilight Falls on the Stump Lots”), веселі кролики піймалися в капкан, а потім були розірвані лиси­цею (“The Moonlight Trails”). У такий жорстокий спосіб канадська природа карає тих, хто на певний час втрачає відчуття небезпеки та увагу в сурових умовах північного краю.

Дорослі учасники подій в оповіданнях Ч. Робертса рідко наділені життєрадісністю, навпаки – для них характерні песимізм, разчарування, невіра в особисті сили: батько Селії вже нічого не чекає у своєму житті, та і будь-яка зміна у звичному плині життя – поява вогника над озером, сліди на снігу – дратують його (“The Perdu”); поселенець-мандрівник з дитиною переїжджає з місця на місце, шукаючи кращого життя і самого себе, розчарування у собі та світі змушує його щовечора приходити до бару (“Do Seek Their Meat from God”); будучи смертельно пораненим, після битви з ведмедем, лось розгублено та спантеличено дивиться на долину (“The King of the Mamozekel”); відпустивши на волю чаплю, брати здивовано дивляться один на одного, сумні­ваючись у правильності своїх дій (“The Heron in the Reeds”). Для персонажів Ч. Робертса характерне постійне очікування підступу містичних сил природи, з якими вони неспроможні змагатися. Усвідомлення своєї підко­реності цим силам формує особливий склад характеру та світовідчуття канадського фронтирсмена, який відріз­ня­ється від американського з його незмінним прагненням освоювати, підкоряти, перемагати. Канадський посе­ле­нець не знає, як діяти в незнайомих йому умовах, коли повернення неможливе, просування вперед небез­печне, а бездіяльність загрозлива. Канадський поселенець не вірить у власні можливості, разчарований у “раю для мисливців та рибалок”, і тільки потреба виживання змушує його діяти в нових умовах. Щоб вижити, ка­надцеві треба пристосуватися, повірити в могутні сили Природи, оцінити значущість того екзотичного світу, куди він потрапив. На відміну від американського, канадський поселенець не адаптує до себе екзотичного краю, а сам адаптується до нього.

Залишена без захисту дитина в оповіданнях Ч. Робертса є втіленням тієї позитивної енергії, тієї творчої сили, яку людина одержала від матері-Природи, але і їй загрожує смерть та знищення. В оповіданні “Do Seek Their Meat from God” порятунок приходить в образі батька – поселенця з рушницею. Але рятуючи свою дитину, батько прирікає на смерть пум та їхніх дитинчат. Як і майже в усіх своїх оповіданнях, автор постає перед нерозв’язаною дилемою: духовність та ідеалізм протистоять раціоналізмові та прагматизму, без яких людині в середовищі неосвоєної ще природи вижити неможливо. Утім і бажання вижити в такий спосіб призводить до загибелі – Природа карає за зраду тих, хто порушує поки що непізнаний закон співіснування.

Дитина в оповіданнях Ч. Робертса часто виступає єдиним рятівником дорослого, який гине. В опові­данні “The Black Hollow” маленька дівчинка зачепила гаком колоду з прив’язаним шерифом, який уже зневі­рився у спасінні з чорного виру. В оповіданні “Taming McWae” доброта та ніжність Рози-Лілії розтопили загру­біле серце лісоруба. Автор впевнений у творчій силі дитини, в її ролі рятівника світу, який руйнується внаслі­док необдуманого зіткнення цивілізації та дикої природи.

Яскравий епізод вбивства змії в оповіданні “The Moonlight Trails”, де образ змії не головний, але звер­нення до нього дає змогу Ч. Робертсові виявити саме канадське ставлення до природи, життя, смерті. Людина, яка вбиває змію, вбиває передусім свій страх, який вона відчуває перед цією твариною і перед Природою зага­лом. Знищення змії саме дітьми поселенців символізує їхнє прагнення побороти свій страх перед підступністю іншого світу. Але вбивство змії, яка традиційно є символом мудрості, можна розглядати як відмову від мудрого ставлення до природи і до самого себе, як відмову від моральних підвалин, які сформувалися у суспільстві за пе­ріод його становлення. Вбивство змії символізує знищення розумного, свідомого начала в поведінці дитини. Не беручи участі в цьому вбивстві, хлопчик намагається знайти інше, справедливіше, як йому здається, став­лен­ня до природи, до життя.

У фіналі оповідання “The Moonlight Trails”, у характерній для письменника художній манері, цинічна, поблажлива усмішка мисливця Енді руйнує надію на перемогу найвищого ідеалу гуманності – “Він, підні­маючи викинуту здобич, з усмішкою ніяковості або милостивого розуміння, пішов за хлопчиком, який покаяв­ся” (“He, picking up the rejested spoils with a grin, that was half bewilderment, half indulgent comprehension, philosophically followed the penitent”) [3, с. 63].

Трагізм оповідання полягає в неможливості чіткого розмежування Добра і Зла. І як наслідок – моральна пригніченість автора, його зневіра в будь-чому, заперечення віри в саму можливість існування виходу з кризо­вої ситуації. Саме життя та потреба виживання зробили людину руйнівником власних ідеалів.

В анімалістичних оповіданнях Ч. Робертса дитина протиставляється дорослому, який повернувшись зі світу цивілізації, втрачає відчуття гармонії, єднання з природою, втрачає ту частину себе, що допомагала усві­дом­лювати своє місце в навколишньому світі. Ч. Робертс упевнений, що в кожній людині є природна потенція до духовності та гармонії, але з віком у людині домінує практичність, прагматизм, зумовлені умовами й закона­ми виживання. Людина вступає в саморуйнівний процес, підкоряючись суперечливому плинові свого буття.

Дослідження образу дитини в анімалістичних творах Ч. Робертса, вивчення його в контексті мета­фо­ри­ко-символічних і міфологічних конотацій дає змогу уточнити особливості функціонування канадської анімаліс­тики кінця ХІХ ст. “Канадський матеріал” у анімалістичній спадщині Ч. Робертса відсилає до міфологічних мотивів, образів у фольклорі корінного населення країни. Але автор наповнює їх європейським і американсь­ким змістом, що веде до нового, несподіваного сприйняття образної системи і поетики творів загалом, до фор­му­вання концептосфери канадської анімалістики кінця XIX – початку XX ст.


1. Pierce L. Introduction // Pomeroy E. M. Sir Charles G. D. Roberts. Toronto, 1943. 2. Roberts Ch. The Se­lected Poems of Ch. G. D. Roberts / Ed. With an introd. By D. Pacey. Toronto; Montreal, 1974. 3. Roberts Ch. G. D. The Last Barrier and Other Stories/ Introd. By Alec Lucas. Toronto, 1967. 4. Roberts Ch. The Perdu // The Penguin Book of Canadian Short Stories / Ed. By Wayne Grady. Ontario, 1980. 5. Саруханян А. П. Проблемы фронтира в американской литературе // Проблемы становления американской литературы / Под ред. Я. Н. Засурского. М., 1981. 6. Seton-Thompson E. Lobo. The King of Currumpan and Other Stories. M., 1956. 7. Кервуд Д. Гризли. Казан. М., 1960.


^ THE IMAGE OF A CHILD IN THE LATE 19^TH CENTURY CANADIAN STORIES ABOUT ANIMALS


Inna Sukhenko


Charles Roberts is a Canadian writer of the late 19^th – early 20^th centuries. His creative activity marks the beginning of English-Canadian literature. Tackeled in the paper are some peculiarities of the image of a child in Ch. Roberts’ animalistic stories in the context of Canadian literature development against the background of European, Indian (native Canadian) and American literary artistic traditions in their amalgamation. The image of a child as a variant of the American concept of “innocent” is regarded to be a symbol of a developing and growing person in the Canadian context. In Ukrainian literary studies the publication is the first attempt to analyze the image of a child in Ch. Roberts’ creative activity, taking into account the peculiarities of his artistic style in the context of English-Canadian literature in the period of its formation.


Key words: animalism; an animalistic story; self-determination; nature; settlers; a Town.


УДК 821.111(73)’06-312.1.09 Е. Тан


^ ХУДОЖНЯ СЕМАНТИКА ДИТЯЧИХ СПОГАДІВ

У РОМАНІ ЕМІ ТАН “ДОЧКА КОСТОПРАВА”


Наталія Жлуктенко


Київський національний університет імені Тараса Шевченка


Статтю присвячено аналізові семантики дитячих спогадів у структурі роману сучасної американської пись­мен­ниці Емі Тан “Дочка костоправа”, в якому цей вид ретроспекції функціонує на рівні психологічної та куль­турної мотивації пошуків ідентичності.


^ Ключові слова: конфлікт матері та дочки; психологічний комплекс; патріархальна мораль; спогад; культурна пам’ять; мовлення; текст.


У проблемі візуалізації дитини в сучасній літературі на особливу увагу заслуговує американська мультикультурна проза, оскільки в характерних для неї процесах ревізії моделей національної ідентичності та у створенні етико-естетичних засад нового мислення, якому вона сприяє, феномен дитинства набуває особливої ваги. Це духовне поняття є структуротворчим передусім у автобіографічній прозі та в розмаїтих художніх фор­мах становлення особистості. До того ж, у творах з міфотворчою тенденцією, загалом органічною для мульти­культурної прози, концепт дитини також дуже важливий.

В обраному для аналізу творі “Дочка костоправа” (“The Bonesetter’s Daughter”, 2001) американської романістки китайського походження Емі Тан візуалізація образу дитини має і психологічну, і міфопоетичну функцію. Художня семантика дитячих спогадів може бути предметом наукового зацікавлення для обох рівнів тексту. Проте для такого дослідження треба враховувати контекст рецепції сучасної азійсько-американської культури та місце в ній доробку Е. Тан.

Зміна суспільно-культурної парадигми в Сполучених Штатах триває вже досить довго, тому дослід­ники виявляють стабільний інтерес до різних сегментів мультикультурного поля американської прози. Перехід американської словесності від “універсуму” до “плюриверсуму” [1] позначився на багатьох літературних фор­мах і жанрах. В Україні найактивніше вивчали афро-американську частину цього культурного комплексу, тоді як інші його компоненти, зокрема, доробок азійсько-американських авторів, поки що представлені досить ску­по. Стосовно останньої проблеми, то маємо ґрунтовну розвідку Наталії Висоцької [2] та низку публікацій про індійську літературу в американському літературному процесі [3]. Доробок Емі Тан у працях українських та російських [4] американістів фігурує переважно в оглядових статтях. Американська ж критика уважно стежить за її творчістю.

Провідною темою романів Емі Тан вважають зображення стосунків матерів та доньок – розробляти її вона почала ще в дебютному творі “Клуб радості та удачі” (1989), перекладеному вже сімнадцятьма мовами світу. Хоча головні персонажі її романів – китайці чи американці китайського походження, Е. Тан не вважає себе речницею тільки цієї етнічної групи. Жіночий дискурс Е. Тан радше фемінний, аніж феміністичний; так само далека від радикалізму її світоглядна позиція. Активно оперуючи в письменницькій практиці історико-культурними й політичними реаліями, вона, однак, виступає проти того, щоб убачати в літературі форму со­ціо­логії чи політики. Керол Куджек має рацію, стверджуючи, що Е. Тан досліджує скоріше індивідуальні й ро­динні зв’язки, аніж міжкультурні [5].

З погляду постмодерної критики, жанрово-тематичний вибір авторки апелює до читацьких очікувань не надто високого рівня: у жіночому романі “вічні” теми часто побутують у достоту тривіальній версії. Утім при­хильні до авторки критики вважають, що завдяки психологічній майстерності в чотирьох сімейних сагах (від цієї форми вона відійшла лише в романі “Save Fish from Drowning”, 2006) Е. Тан уникла самоповтору. Неор­динарність жіночих характерів у романі “Дочка костоправа” частково визначив їхній зв’язок із особистим досвідом авторки: відомо, що через потребу дотримуватися “імміграційної легенди” та відповідної їй фіктивної біографії мати письменниці тільки перед смертю відкрила їй своє справжнє ім’я, ім’я її бабусі та сімейне мину­ле. Присвятивши свій третій роман їхній пам’яті, Тан, проте, глибоко переосмислила власну сімейну історію і тим долучила читачів до драматичних перипетій китайсько-американського досвіду ХХ століття.

Втілені письменницею “жіночі історії” (феміністична критика іменувала б їх “herstories”) заохочують і до ширшої інтерпретації. Емі Тан – донька іммігрантів у першому поколінні, відтак наскрізна тема материн­ських та дочірніх стосунків у її творах своєрідно узагальнює проблеми інтеграції героїнь у нову мораль і куль­ту­ру. Цей процес представники різних хвиль імміграції переживають по-різному, дослідники мультикультур­них текстів переважно пояснюють це параметрами вікової психології. Отже, коріння конфліктів матері та донь­ки вбачають переважно у сфері індивідуальних психологічних комплексів чи серед виявів соціальної психо­логії. У текстах Емі Тан цей конфлікт ускладнений тим, що його учасниці змінюють своє ставлення до культур­них кодів патріархальної та “нової” моралі.

Опозиція цих понять зумовлена не лише зміною культурної парадигми під час “відкриття Америки”, – у системі персонажів “Дочки костоправа” вона реалізується і в межах “автохтонного” культурного простору. Конфлікт ЛюЛінг з її матір’ю, спричинений їхнім різним ставленням до норм родової моралі, загострився ще на батьківщині, у докомуністичному Китаї. До речі, саме донька займала в ньому позицію конформістську, тоді як мати чекала від неї спротиву патріархальним звичаям. У пізнішому протистоянні дорослої ЛюЛінг та її доньки Рут саме мати, по кількох десятиліттях життя в Америці, апелює до родової пам’яті, вимагає від доньки поваги до етнічного коріння, в той час як Рут надає перевагу поведінковим та моральним стереотипам своєї “нової матері”– Америки.

Комунікативний розрив між матір’ю та донькою втілений у романі не тільки засобами психологічної мотивації: авторка увиразнює його характеристикою мовлення персонажів. Маленька ЛюЛінг на історичній батьківщині краще, ніж інші родичі розуміла мову жестів, якою спілкувалася її німа вихователька й матір. Утім, коли Ґу намагалася втримати дівчину від хибного вчинку, ЛюЛінг симулювала нерозуміння мови жестів, знехтувала й письмовим посланням Ґу й тим пришвидшила катастрофічний фінал її життя. У Сан-Франциско 1990-х років комунікативні проблеми представлені інше. Вісімдесятилітня ЛюЛінг виявляє опозицію оточенню тим, що природно володіючи англійською, у розмові з донькою Рут часто переходить на китайську і тоді називає некитайців “іноземцями”. Рут взагалі рідко користується рідною мовою: показово, щоб прочитати написані китайською мовою материнські спогади, вона потребує допомоги перекладача.

Естетичний інтерес Е. Тан до мотиву мови в романі “Дочка костоправа” не випадковий. В есе “Рідна мо­­ва” (Mother Tongue) [6], згадуючи власний підлітковий невроз з приводу “неправильної” англійської вимови своєї матері, письменниця ставила гострі питання про стереотипи мовної поведінки, відносність мовних норм, про право кожного говорити “своєю мовою”. Цьому творові-спогаду належить помітне місце в мульти­куль­тур­ній есеїстиці, автори якої обстоюють ідею “межової свідомості” (border consciousness) та відповідного їй мов­ного втілення.

Долі жінок трьох поколінь у романі “Дочка костоправа” авторка представила за принципом “китайської скриньки”: цим поняттям нерідко характеризують багатошарову композицію постмодерних творів. Таке визна­чення правомірне для структури цього роману, адже крізь побутовий контекст лінії Рут, що є в ньому постійно прос­тупають мета-історичні шари оповіді. Крім того, основна роль у задумі твору належить дискурсові пам’яті, а на думку американської дослідниці Енн Коулі, природу спогаду в літературному творі якнайкраще увиразнює саме метафора китайської скриньки” [7, с. 141].

Історії матері, доньки та бабусі в аналізованому романі належать різним часово-просторовим площи­нам, але мають очевидну типологічну єдність: жодна з колізій не відповідає жанровим стереотипам “історії успі­ху” чи хроніки “шляху нагору”. Імпульсом до спогадів кожної з героїнь є ситуація глибокої духовної кризи. Усвідомлення її причин та пошук шляхів до збалансованого її подолання відбуваються саме у процесі спогадів, переважно пов’язаних з роками дитинства та ранньої юності. Порада Ґу – “людина мусить знати, як усе по­чиналося” – ключова для відображених у творі процесів. Для кожної з героїнь у зверненні до дитячих спогадів прихована надія на духовне зцілення, хоч емотивні домінанти цих ретроспекцій та їхня предметна сутність ве­льми різняться.

У найглибшій схованці “китайської скриньки” – трагічна історія Ґу, або Дорогої Тітоньки. Це вона дивиться на читача зі старовинної фотографії, зробленої в переддень її весілля, і спершу ЛюЛінг, а згодом Рут побачать у її рисах власні: “Her face, her hope, her knowledge, her sadness, – they were mine” [8, с. 237]. Ґу – до­нь­ка лікаря-костоправа, представника давньої і шанованої у Китаї професії. Зі скупих спогадів, які вона написала для ЛюЛінг, зрозуміло, що всупереч традиції, за якою у Китаї виховували доньок тільки жінки, Ґу росла під батьковою опікою. Той не тільки навчив її грамоти, – безпрецедентний учинок для китайської провінції початку ХХ століття, – а й ділився з нею секретами своєї професії, і вона охоче й успішно допомагала батькові.

Саме сімейне виховання сформувало в дівчині почуття власної гідності. Самостійна й рішуча Ґу відмо­вилась виходити заміж за багатого трунаря Чанґа, а покохала молодшого сина з родини виробників знаменитої китайської туші. Через підступність мстивого трунаря Ґу враз утратила і батька, і нареченого, які загинули під час розбійного нападу на її весільну процесію. Після невдалої спроби самогубства, скалічена й спотворена жін­ка залишилася в родині свого чоловіка відданою нянькою при новонародженій дочці, яку вдочерила старша сест­ра загиблого. Німа Ґу, крім мови жестів, володіє й мовою ієрогліфів. Проте правдивий запис її історії, в яко­му вона застерігатиме ЛюЛінг від шлюбу зі спадкоємцем убивці своїх рідних, довго залишиться непрочитаним. Функція спогадів цього “тексту в тексті” різна: ЛюЛінг винесе з нього вічний тягар провини перед матір’ю, в той час як Рут за багато років сприйме його як міф стоїчної мужності. В юному обличчі на старовинному фото бабусі, так само, як і в її долі, онука побачить не лише сум, а й надію.

Якщо в історії Ґу є ознаки історико-романтичної оповіді, то лінія ЛюЛінг відповідає канонові сімейної хроніки. З рукопису матері, який Рут забула в шухляді свого столу, постає багатофігурна панорама життя міс­течка Безсмертного серця неподалік від гори Драконових кісток. Як більшість іммігрантських історій в аме­риканській прозі, хроніка найважливіших моментів життя ЛюЛінг мотивує її подальшу еміграцію. Головні чи­н­ники її вибору історичні: як усе її покоління, вона – свідок і жертва соціальних конфліктів, громадянської війни, зламу вікових законів патріархальної моралі. Не менш важливий, проте, чинник психологічний – з дитинства ЛюЛінг інтуїтивно відчувала відчужене ставлення до себе в родині, яка в часи лихоліття взагалі відмовилась від неї. Свідома драми своєї матері, героїня почасти повторює її долю. Каліграфія, якої вона навчилася від німої Ґу, зрештою врятує їй життя, бо дасть змогу навчатись і згодом працювати в притулку, що його створили амери­канські місіонери. Там вона зустріне своє кохання, і так само, як матір, трагічно втратить його: її коханого роз­стріляють за відмову коритися новій владі. Еміграція для неї є єдиним шансом на порятунок, хоч американська історія ЛюЛінг сповнена нових випробувань.

Дитячі спогади ЛюЛінг так само поліфункціональні. Найдавніші з них формують образ сільської ідилії, що контрастує з подальшими драматичними перипетіями. Водноча записи про дитинство, які зробила героїня, коли пам’ять вже почала зраджувати її, отже, характеристика “речей, яких я не повинна забувати” (things I must not forget) набуває двозначності; “ненадійність” оповідачки примножена також її підсвідомим бажанням ви­правдатись перед пам’яттю матері та перед власною донькою. Така двозначність нарації провокує читацьку сві­домість до сумніву й спонукає до власної інтерпретації ретроспекцій.

Рут Янг також має підстави відчувати провину перед ЛюЛінг. Поверхня “китайської скриньки” в струк­турі роману належить її історії. Рут достоту непримітна, маленька частка сучасного масового суспільства, в мі­ру щаслива й нещасна і в особистому, і в професійному житті. Щорічна втрата і відновлення голосу, що пере­живає Рут, має очевидний метафоричний сенс, – хоч у фокусі зображення зріла особистість, вона ще не знай­шла себе. Як літературний редактор видань з прикладної психології, Рут набула в цих питаннях неабиякого дос­віду, проте не спроможна подолати набутих у дитинстві комплексів і налагодити стосунки з власною матір’ю.

Відповідно до стереотипів прикладного психоаналізу, Рут підсвідомо й свідомо звинувачує у своїх нев­дачах матір, вважає себе жертвою її деспотичного, авторитарного характеру. Фройд справді вбачав у бать­ків­­ському й материнському почутті любові до дітей вияв нарцисизму і форму насолоди. Змальована в романі Е. Тан любов матері до доньки, за цією схемою, є замінником втраченого нарцисизму власного дитинства [9, с. 69]. Деякі елементи самоідеалізації можна побачити в дитячих спогадах ЛюЛінг про її життя в селищі Без­смерт­ного серця. Але семантика спогадів Рут Янг про її американське дитинство свідчить про інше. Хоч осо­би­сті комплекси ЛюЛінг вплинули на її стосунки з донькою, їх дещо компенсувала китайська традиція виховання. Згідно з нею, особистість наділена великою персональною відповідальністю − чи йдеться про ділові, чи про сімейні стосунки. За такої настанови в дитини зменшується можливість вибору, адже, почавши справу, вона по­чувається зобов’язаною довести її до кінця, а батьківський імператив стає запорукою її успіху. Так в історії фі­зичної травми, якої зазнала мала Рут на шкільному майданчику, саме винахідливість і вимогливість матері допомогли дівчинці подолати біль і завоювати симпатії однолітків.

Цей епізод дитячих спогадів головної героїні пов’язаний чи не з найекзотичнішою формою мовлення, про яку йдеться в романі – Рут-школярка, тимчасово втративши голос, спілкується з однокласниками знаками, намальованими на піску. Як багато інших стильових елементів, ця деталь функціонує не лише на психо­ло­гіч­но­му, а й на міфопоетичному рівні нарації. У спілкуванні з ровесниками гра знаків на піску долає психологічний роз­рив між Рут і світом, але в замкненому просторі материнської кімнати такі ж знаки набувають магічної сили ритуалу – адже ЛюЛінг вірить у здатність дочки спілкуватися з духами предків і використовує її як медіума.

У більшості мультикультурних текстів можна знайти відтворення традиційної обрядовості тієї чи тієї етнічної спільноти, і в романі Е. Тан ці елементи є в кожній із сюжетних колізій: весілля Ґу, сватання та воро­жіння в історії ЛюЛінг, спілкування Рут з духами. На вимогу матері Рут розмовляє з духом бабусі, “відповіді” якої на важливі запитання записує на вкритій піском таці. За китайською традицією, як свідчать дослідники, абсолютна довіра духам предків, визнання їхньої участі в житті живих, по суті заміщають віру у звичному для європейців сенсі [10, с. 16]. Отже, для ЛюЛінг магічні ритуали – не забобон, а сакральне дійство, яке вона що­раз щиро й глибоко переживає. Рут же зухвало грає, маніпулює матір’ю, записуючи на піску “повідомлення”, вигідні для неї самої. Вдаючись до пастишу, постмодерної іронії, Емі Тан увиразнює конфлікт матері й доньки. Щоправда, цей епізод дитячих спогадів Рут по-своєму свідчить про її самостійність. Згодом вектор її індиві­дуального пошуку зміниться, і по всіх роках духовно інертного життя героїня відчує потребу віднайти зв’язок з культурою предків. Спогади про цей неординарний дитячий “бунт” стануть імпульсом для духовних змін.

У згаданій розвідці “Пам’ять і китайські скриньки” Енн Коулі слушно наголошувала важливість у відт­воренні дискурсу пам’яті таких художніх деталей, як фотографії, пам’ятні речі тощо. В аналізованому романі вони функціонують вельми активно – забуті рукописи, коштовний перстень, який переходить від матері до доньки, та інші знакові речі. Особлива роль серед них належить загадковій “кістці дракона” (oracle bone). Її ма­гічна сила полягає не лише в асоціативному зв’язку з родовою пам’яттю: цей предмет нагадує ЛюЛінг та Рут про селище Безсмертного серця, де розпочалася їхня історія. Крім того, “кістку дракона” використовують, щоб розмовляти з вищими силами. Той, хто знайшов її в глибинах гори Драконових кісток, напевне, був не тільки вмілим сільським костоправом – такі, як він, ставали “вчителями”, носіями вищої мудрості. Згадаймо, що в буд­дизмі кістка наділена особливим сакральним змістом, про що свідчить відоме китайське прислів’я – “даосизм – це серце, буддизм – кості, конфуціанство – плоть”. Знайти магічну кістку дракона – означає віднайти зв’язок зі світом минулого, навіть якщо єдиний міст, яким для цього можна скористатися, – це спогад і вдячна пам’ять.

Імператриця Японії Мітіко в доповіді для 26-го Конгресу Міжнародної Ради з питань книг для дітей, писала про те, як дитячі спогади допомогли їй “у зведенні мостів і до людей, і до себе самої” [11, c. 24]. Ця ме­та­фора, на нашу думку, не тільки виразно передає зміст і функції дитячих спогадів у аналізованому романі Емі Тан, – вона може бути визначенням семантики цього прийому в багатьох творах сучасної мультикультурної прози.


1. Высоцкая Н. А. От “универсума” к “плюриверсуму”: смена культурной парадигмы в США // Аме­ри­кан­ский характер. Традиция в культуре. М., 1998. 2. Висоцька Н. Сходження на золоту гору: штрихи до пор­тре­та азіато-американської культури // Слово і час. 2001. № 9. 3. Бідасюк Н. В. Індійська література в американ­сь­кому “мейнстрімі” // Актуальні проблеми філології та перекладознавства. Хмельницький, 2006. Вип. 2. 4. Про­зо­ров В. Этнокультурная принадлежность в глобализированной Америке: данность или выбор? // Американские исследования. Ежегодник – 2003. / Под ред. Ю. В. Стулова. Мн., 2004. 5. Cujec Carol. Excavating Memory, Recons­tructing Legacy // http: // worldlandi. Com/ specialreport/ bonecut/ bonecut. Html 6. Tan Amy. Mother Tongue // NTC’s Anthology of Non-fiction / J. B. Gordon, K. Kuchner – NTC Contemporary Publishing Group, 1996. 7. Colley Ann C. Memory and the Chinese Boxes // Наук. Спадщина проф. Ю. О. Жлуктенка та сучасне мовознавство. К., 2000. 8. Tan Amy. The Bonesetter’s Daughter. New York, 2001. 9. Мітчелл Джулієт. Психоаналіз і фемінізм. Львів, 2004. 10. Маслов А. А. Страна без религии // Маслов А. А. Китай: Укрощение драконов и сакральный экстаз. М., 2003. 11. Її Величність Імператриця Мітіко. Будувати мости. Токіо, 1998.